ШАХІВНИЦЯ КРИМСЬКОЇ ПОЛІТИКИ…

У понеділок, 29 квітня, у Сімферополі має зібратися перша сесія Верховної Ради Криму. Про бажання бути її спікером заявили і Леонід Грач, якого Верховний суд України минулого тижня відновив у праві бути обраним; і Сергій Куніцин, який спрогнозував, що після 29 квітня Крим урочисто проведе Леоніда Грача до Києва депутатом Верховної Ради України. Однак у четвер, 25 квітня, майже о сьомій годині вечора Леоніда Грача спіткала ще одна неприємність: місцевий Центральний суд Сімферополя задовольнив скаргу Тетяни Красикової і визнав вибори у 25-му окрузі, де балотувався Грач, недійсними через порушення закону при голосуванні, скасував його реєстрацію і зобов’язав виборчком Криму анулювати вже видане йому тимчасове посвідчення. Суд зобов’язав виборчком виконати рішення негайно, хоча й визнав, що відповідач має право оскаржити його в апеляційному суді протягом місяця. Чи означає це, що долю Леоніда Грача вирішено? Чи означає це, що спікером кримського парламенту буде обрано Сергія Куніцина?

Як можуть розвиватися події далі, і чому Крим так затято опирається новому обранню Леоніда Грача головою парламенту? Справді, хоча це дуже серйозне питання, не можна ж усерйоз повірити в те, що сказав Леонід Іванович на «прощальній» робочій нараді, натякаючи на свою незамінність: «питання про голову парламенту автономії — це питання долі усього Криму й України в цілому». Це видається явним перебільшенням, особливо що стосується України, але не можна також припустити, що в Криму немає людей, здатних замінити, та й не просто замінити, а перевершити Грача? Тим більше що результати роботи парламенту під його керівництвом, відверто кажучи, не блискучі: тут практично всі політики говорять про необхідність змінити «породжену» ним конституцію Криму, скасувати багато рішень, змінити сам стиль і сутність роботи майбутнього парламенту з тим, щоб він перестав бути ланцюгом конфліктів. Тож попередні чотири роки для Леоніда Грача радше схожі на провал, аніж на тріумф. Тим більше що сам Грач залишається невиправним — він продовжує називати своїми досягненнями саме те, що інші одностайно критикують. Це дуже схоже на анекдот про роту, яка йде не в ногу лише з єфрейтором.

Що, окрім скандалів із реєстрацією Грача, ми маємо напередодні сесії?

Сила-силенна політиків, у тому числі і нових депутатів, і обранців зі стажем (представник Президента Анатолій Корнійчук, голова уряду Валерій Горбатов, депутат Андрій Припутніков, Сергій Куніцин) припускають, що главу кримського парламенту на першій сесії обрано не буде. Чому ж? Формально здається, що всі підготовчі питання вирішено. Навколо демократичних депутатів сформувалася більшість у 67—70 голосів, яка свого часу звернулося до Леоніда Кучми із заявою про те, що вони беруть на себе відповідальність за ситуацію в Криму, якщо він силою свого впливу допоможе Криму обрати цього разу неконфліктних голів парламенту й уряду. Причому характерно, що до цієї більшості ввійшли і деякі депутати (5 чоловік), які балотувалися від «блоку Грача». Це стало логічним наслідком того, що реском записував у свій актив усіх, хто більш-менш мав шанси бути обраним, часто навіть усупереч їхній волі, як це було, наприклад, із Едіпом Гафаровим. Спроби ж Леоніда Грача зібрати «свою більшість» провалилися: на його заклик з’явитися на «установчі» збори прибуло всього 22 депутати, «твердих іскрівців». Напевне це і є та максимальна кількість голосів, яку може одержати Грач, якби він мав можливість виставити свою кандидатуру для обрання спікером. Враховуючи слабкість свого становища, Грач, за наявною в Криму кулуарною інформацією, веде з лідерами фракцій українського парламенту, представниками інших органів влади активні переговори про можливість очолення ним одного з комітетів Верховної Ради України. Тому очевидно, що він уже приготував шлях для відступу з кримського фронту. Водночас, до останнього скасування судом його реєстрації, Леонід Грач, безперечно, намагався розколоти більшість і зіграти на інтересах малих груп депутатів, проте сьогодні це вже бачиться як запізнілий прийом. По-перше, хоча спостерігачі і називають інших кандидатів на крісло спікера, наприклад колишнього віце-спікера Бориса Дейча, главу першого складу кримського парламенту Миколу Багрова, є менш відомі кандидатури, але найімовірнішим кандидатом і далі залишається Сергій Куніцин, який разом зі своєю командою є лідером більшості. Це, звісно, не означає, що у більшості немає протиріч. Вони є і, можливо, проявляться (і вирішаться!) надалі, та головне, що в настільки різнорідної за своїм складом більшості немає протиріч в одному: вони зібралися в єдину групу для того, щоб не допустити нового обрання Грача, методи правління якого вважають більше неприйнятними ні для кого в автономії.

Розглянемо імовірні кандидатури. Кандидатура Куніцина як спікера, у тандемі з демократичним прем’єром, вигідна і Криму, і Києву, який також втомився від постійних політичних конфліктів у Криму. Під час останнього візиту на півострів Президент України Леонід Кучма не приховував свого розчарування Леонідом Грачем, який під час виборчої кампанії зробив кілька кроків до дестабілізації ситуації на півострові. Не вирізнявся Грач політичною толерантністю і в часи спікерства. Очевидно, спікер Грач ні з ким миритися в Криму не буде. Сьогодні вже ясно, що Грач і стабільність — поняття несумісні.

Куніцин також не має власних економічних інтересів у Криму, що дозволить йому бути державним управлінцем, а не використовувати високу посаду для користі власного бізнесу чи просування якоїсь групи. Це робить його оптимальним кандидатом в очах кримської політичної й економічної еліти. Росію Куніцин теж, швидше за все, влаштує. Можливо, йдеться не про окремі групи і політиків, які зробили ставку на Грача, але в цілому Куніцин сприймається в Росії як людина, здатна вести конструктивний діалог, не віддаючи переваги тим чи тим групам, в інтересах насамперед Криму.

Конструктивний діалог Куніцина з кримськими татарами, на противагу перманентному конфлікту Грача з репатрійованим народом, — це ще й можливість утримування зовнішнього контуру з Туреччиною, членом НАТО. Обов’язковою умовою придатності на пост спікера є хороша й прозора політична історія кандидата на цей пост. Колеги-політики, українська влада, потенційні ділові партнери автономії та пересічні громадяни повинні розуміти, хто очолює територію і чого очікувати від цієї людини. У кримських демократів вибір невеликий. У Криму було лише троє публічних політиків з прозорим політичним минулим: Грач, Куніцин і Горбатов (див.: //www.krym2002.com). Леонід Іванович, як свідчить його особиста історія, не є надійним партнером і дотримувачем угод. Окрім того, Грач не забув створити політичного тилу завдяки точно прохідному 11-му місцю у виборчому списку КПУ. Куніцин — єдиний власне кримський політик зі зрозумілим політичним багажем.

Найважливіша особливість сьогоднішнього етапу розвитку Криму — це той факт, що Куніцин обговорює план розвитку Криму. Помилкою політичного процесу призначення спікера та коаліційного уряду Криму 1998 року було те, що не обговорювався зміст, не затверджувалася програма діяльності більшості й урядів. 1998 року призначення відбувалися виключно за принципом політичного представництва. Відтак усі домовленості швидко розпалися, і парламент, і ВР Криму ввійшли у смугу затяжного протистояння. Сьогодні Куніцину вдалося організувати процес обговорення призначення спікера і прем’єра в контексті вироблення єдиного бачення розвитку Криму. Ця робота вже зараз об’єднує більшість єдиними цілями і завданнями.

Що стосується Бориса Дейча та Миколи Багрова, то обидва неодноразово заявляли, що вибороли депутатство для того, аби успішно розв’язувати проблеми тієї справи, яка стала сенсом їхнього життя, — розвитку курорту і Судацького регіону (Дейч) та системи освіти в цілому і Таврійського університету зокрема (Багров). Можна також гіпотетично припустити, що спікером буде обрано зовсім нову для кримської політики людину, однак при докладному аналізі ситуації такий варіант здається неймовірним: занадто низька можливість перетинання інтересів кримських політичних груп на комусь новому. Однак не можна однозначно стверджувати й того, що Куніцин неодмінно буде спікером, — окремі політичні сили автономії пробують розхитати нову владу, що формується на півострові. Їм вигідний слабкий спікер, бо це продовжить період політичних війн, у яких кожен маленький політик сподіватиметься захопити прапор перемоги. Таким чином, може реалізуватися сценарій, невигідний ні Києву, ні Росії, ні кримчанам...

Що стосується Валерія Горбатова, то нинішній глава Радміну також самовизначився як кримський політик. Він був народним депутатом України до призначення прем’єром автономії, але застрахувався мандатом українського парламенту на нинішніх виборах. Більше того, з десяти кримських депутатів українського парламенту він здобув найбільше голосів виборців — 53 відсотки занесених у списки, тоді як дехто проходив навіть з 18 відсотками. В інтерв’ю для «Дзеркала тижня» Валерій Горбатов сказав, що від початку бачить себе саме главою кримського уряду. У його активі сьогодні не лише успішна робота Радміну Криму протягом останніх місяців, попри дезорганізуючий вплив Грача, який навмисно, з метою нашкодити автономії та її уряду, не допустив прийняття бюджету на 2002 рік. У його активі — серйозна перебудова роботи уряду, новий імпульс реформам з метою зробити їх самодостатніми, такими, що виходять на європейський рівень, розробка нової програми дій, основою якої стане нова якість 12 базових галузей. Однак тут постає запитання: чи зможуть Горбатов і Куніцин — формально однодумці, які належать до одного партійного блоку, — працювати разом? Відповідаючи на моє запитання, яким має бути спікер, з яким він хотів би працювати, Валерій Горбатов сказав, що, на його думку, вибори підтвердили демократичний вибір народу, віддавши демократам понад 70 відсотків голосів. Тому спікер нового парламенту також мусить бути з демократичного середовища. На його думку, на час обрання спікера буде всього дві групи: демократична та ліва. Майбутнім спікером, вважає він, «повинна бути людина, котра має практичний досвід життя, шлейф позитивних справ, спрямованих на добробут людей». Коли я побачу, що глава парламенту не націлений на творення, то не варто й час марнувати. Тому тандем Куніцин—Горбатов, попри всю складність їхніх колишніх взаємин, не можна вважати таким уже неймовірним…

На думку Горбатова, надалі для унеможливлення конфліктних ситуацій у Криму слід прийняти закон про Радмін Криму, щоб розмежувати повноваження і щоб уряд не був «потворним продовженням парламенту». Валерій Горбатов вважає, що треба змінювати і Конституцію Криму, і регламент Верховної Ради — досить проводити сесії один раз на три місяці, необхідно переглянути повноваження парламенту, вилучивши з них функції управління кадрами, майном, приватизацією, залишивши функції, властиві всім парламентам світу: затвердження бюджету, контроль за його виконанням і витратою коштів, соціальні питання, інтерпретація загальнодержавного законодавства в кримських умовах.

Поза сумнівом, Грач розуміє, наскільки важко йому буде завоювати в Києві бодай частину тієї довіри, якою він користувався в Криму. Тому не виключено, що навіть у таких умовах Леонід Грач не ризикне переїжджати до Києва, а спробує через суд знову, хай і з запізненням, відновити свою реєстрацію депутатом і залишиться в Криму в надії на те, що через півроку йому вдасться створити грунт для перевороту і знову посісти лідируюче становище. У такому разі Леонід Грач і далі залишатиметься чинником дестабілізації обстановки і джерелом конфліктності всередині кримського парламенту...