СЕРЕДНІЙ КЛАС В УКРАЇНІ ВІДПОЧИВАЄ...

Ах, літо. У краю магнолій... Шкатулки з черепашок, листівки «Привіт із Сочі (Ялти, Гагри тощо)», здорова засмага, зуби перлами, вуса ниточкою. Відкрийте комоди, знайдіть усе це, стряхніть пилюку й акуратно сховайте на чорний день разом із крилатою фразою «в Сочи хоть раз в жизни отдыхал каждый человек». Ще трохи — і це стане антикваріатом. Тому що нині мало хто з нас відпочиває в затінку зазначених рослин, плескаючись у тому, що під ними повинне хлюпатися...

Проте по порядку. Літо в розпалі. Сукупний працівник країни масово йде у відпустку з мрією і метою відпочити. Працівник — у цивілізованому світі здебільшого середній клас, опора демократії та гарант процвітання. Які мрії, плани і реальний відпочинок середнього класу по-українському? Тобто, середнього класу винятково за самовизначенням, тому що інші ознаки в дефіциті. Другий рік соціологічна служба Центру Разумкова скрупульозно цікавиться в громадян країни, у т.ч. тих, хто вважає себе середнім класом, як вони проводять відпустку (канікули, просто літній відпочинок). Нинішнього літа опитування проведене 1—8 червня, опитані 2011 потенційних відпочиваючих віком від 18 років у всіх регіонах України.

Результати опитувань дають змогу виявити як мінімум три цікаві подробиці.

Подробиця перша — частка середнього класу в країні зростає. Якщо в грудні 2000 р. до середнього класу відносили себе 47%, то в червні поточного — 56,2%. Суворо наукові висновки, які повинні підперти популярне знову гасло «жити стало краще», робити поки що рано. А на несуворе око потрапляє та обставина, що влітку віднесли себе до середнього класу значно більше громадян, ніж узимку. Чи то температура батарей солідарно з відсутністю гарячої води менше турбують, чи то наявність підніжного корму благотворно діє на соціально-класове самовизначення. Чи то просто звикли. Людина, як відомо, не кішка, до всього звикає.

Подробиця друга — наші мрії про відпочинок і плани на нього ж постійні і незмінні. Якщо торік мріяли відпочивати в селі 6,1% із нас, то і нинішнього року — 6,1%. Якщо мріяли про зарубіжний тур 20,2%, то сьогодні — 20,8%. І так практично з усіма варіантами. Можливо, це і є стабільність, теза про яку не менш популярна, ніж про дедалі краще життя?

Подробиця третя й остання: результати опитування показують, що український середній клас мріє за статусом, планує по розуму, а відпочиває по кишені.

Відпочинок за статусом

Середній клас бажає провести відпустку відповідно до статусу, тобто комфортно і корисно, а якщо не комфортно — то все одно корисно, романтично і гостям недбало так кольорові фото віялом на стіл: це ми забігли в Хілтон попоїсти, а це качки нахабні такі в Трафальгарі... Словом, відпочити хочеться, як у кіно про середній клас: у вікні море (океан, лагуна, затока та інший водний простір), сонце вже зійшло й на блискучому паркеті тінь від віконних рам, ви потягуєтеся під хрустким простирадлом, двері відчиняються — і весь у білому чоловік вкочує до кімнати столик на коліщатах, а на столику... Або так: ви в шортах, тапочках, кепочці, на шиї фотоапарат, відеокамера, мобілка, поважно крокуєте вуличкою, приміром, Афін, зліва Парфенон, справа ще якийсь розплідник культури, під смугастим тентом столики, дорога, чи не хочеш фреш? Ви сідаєте в зручне крісло — і весь у білому чоловік...

Майже половина (48,4%) наших середніх віддає перевагу комфорту з користю для здоров’я — їх приваблює вітчизняне море з вікна пансіонату, санаторію, будинку відпочинку; майже чверть (23,5%) бачать себе за межами рідних пенатів у закордонному турі в зазначених шортах і тапочках, ах, Венеція, ой, Брюссель, прапорців як багато, ай, хлопчик маленький який, що він робить? що-що? Там же, за кордоном, але без особливої біганини по культурно-пізнавальних місцях, якщо вранці не кінна прогулянка, удень не гольф, увечері не казино, то на це хоч зблизька подивитися — тобто на курорті хоче провести відпустку трохи більш ніж кожен п’ятий середній (21,8%).

Четверту позицію в уподобаннях середнього класу посідає турбаза в рідному лісі на березі рідної ж річки, багаття, юшка, гітара, незважаючи на комарів та іншу мерзоту — 21,2%.

Але це якщо просто так, помріяти...

Він же по розуму

Якщо планувати — картина дещо інша. Планує середній клас уже не від статусу, а пошарудівши заначками в мізках. Після цієї процедури на рідне море збираються лише менше половини тих, хто мріє, і тільки кожен шостий (16,6%) із нових середніх; натирати пухирі на ногах на крутих вуличках Латинського кварталу — лише кожен двадцятий із бажаючих, або 13 із тисячі (1,3%); а покататися на колишньому скакуні під покровом пальм поблизу Торрекебрадо планує тільки кожен 36-й із тих, хто хотів би, але... І навіть із турбазою в лісі на річці з комарами не в усіх складається — планують поїсти юшку на свіжому повітрі під дощ і пісні Візбора лише половина мрійників-романтиків (9,5%).

Але і це — якщо прикидати розумом...

Він же по кишені

Ввечері в п’ятницю, що передує понеділку, зазначеному в заяві на відпустку, середній клас перестає мріяти і прикидати, а сідає зручно, виймає вранці одержані відпускні, витрушує заначки, б’є під ревіння дітей скарбнички і складає кошти в купки за номіналом. Рахує їх уважно і тричі... І вирушає на відпочинок — не бажаний і не планований, а по кишені.

Тобто він, середній клас, судячи з минулого літа, у кількості приблизно 30% узагалі нікуди не вирушає, тому що ні в заначці, ні в скарбничці — грошей ні на що інше, крім як вдома (до речі, подобається відпочивати вдома лише неповним чотирьом із сотні); ще 13% нових середніх поїдуть швидше за все в село, майже стільки ж відпочинку не матимуть. Ще 10,6% посадять кішку в корзинку і поїдуть усім сімейством на дачу. На якій мріє відпочивати вдвічі менше (5,4%).

Здійснить свої плани (не плутати з мріями) лише приблизно кожен п’ятий із середніх: 11,5% відпочинуть у пансіонаті, санаторії, будинку відпочинку з видом на рідне море; 10% будуть-таки відпочивати, як у кіно, фільм був такий «Три плюс два», все біле берете із собою і по черзі один одному подаєте фреш.

До речі, про кіно. У колишній всесоюзній здравниці, а нині просто Автономній Республіці Крим 30,6% із нас усіх відпочивали понад 10 років тому, а 40,4% не відпочивали ніколи.

Наш шлях у Європу

А що стосується мрії... Венеція, Париж, Помпеї. До речі, до Помпей наших громадян треба було б просто відряджати, з огляду на демографічну кризу в країні. Там, у Помпеях, є така фреска: ваги, не Феміди, не лякайтеся, а просто. На одній шальці — мішечки з золотом, багато, а на другій — як би це сказати милозвучно для вуха середнього класу? Поруч із вагами юнак стоїть, атлетичної такої статури і на другу шальку поклав те, що в хлопчика в Брюсселі маленьке, а в нього ну дуже велике, мішечки з золотом геть переважує. Так ось до цього, мадам, треба ніжно так рукою доторкнутися — і все буде в порядку, діти косяком підуть, імен не напасешся.

Втім, не вирішувати нам наші демографічні проблеми за допомогою їхнього помпейського атлета. Помпеї та інші подібні місця побачить менш ніж один наш середній із сотні йому подібних (0,9%); а якісь Канари з Кіпром і взагалі роздивитися українського середнього не зможуть, тому що буде він там поданий частиною в 0,7%.

І справді, нічого по Європах вештатись. По-перше, масові виходи наших співвітчизників у Європу завжди погано закінчувалися, пригадаймо хоча б вступ у Париж, гусари, драгуни, коні оком косять гарно, суцільна краса. А згодом? Декабристи, геть самодержавство, даєш реформи... Отож ні, нехай удома сидять. Тим більше що, по-друге, в Європі можна бути, з рідного села не вибираючись, як написано було на біг-бордах: підтримай програму рідного ж уряду або політреформу ще ріднішого Президента — і спи спокійно, ти вже в Європі. Шкода, прибрали біг-борди, а як пречудово вони в бур’янах виглядали...

А по-третє, нарешті, ми в Європи та інші закордони дедалі більше не відпочивати їздимо. Ми там працюємо. Порахуємо в стовпчик. До середнього класу віднесли себе приблизно 21 млн. дорослих наших співгромадян. Відпочивати за кордоном, як згадувалося вище, зібралися 1,6% середніх або близько 300 тис. душ. А працюють за кордоном, за різними даними, чи то два, чи то сім мільйонів. Навіть якщо два, то все одно на кожного нашого відпочиваючого — семеро наших же працюючих. І чекати їх повернення додому з вимогами «геть» і «даєш реформи» не доводиться. Щоправда, деякі реформи і волевиявлення вельми зручно проводити саме з допомогою працюючих за кордоном. Все ж таки чи то два, чи то сім мільйонів голосів...

По-четверте, іноземних буржуїв від туристичного бізнесу жаліти з приводу нашого невідпочинку в Європі нічого. Втрати від неприїзду наших середніх на їхні моря, курорти та інші установи рекреації разом із пізнавальними турами невеликі.

Чверть (25,5%) середнього класу по-українському можуть дозволити собі витратити у відпустці на кожного члена сім’ї до 100 грн., не подумайте, що це помилка, — грн., а не у.о. Хоча у.о. теж справи не змінюють: приблизно 100 їх, у.о., — межа для майже 40% нашого середнього класу, він же гарант процвітання; а близько 200 у.о. — ще для 13,6%; на Європу мало, але на Єгипет або Туреччину — ще сяк-так. Як свідчить статистика, саме там ми здебільшого і відпочиваємо.

Приблизно 400 у.о. можуть дозволити собі витратити 3,4% середніх; понад 400 у.о. — лише 0,8%. А 17,6% вагалися з відповіддю, чи то скарбнички не всі ще перебиті, чи то заначки занадто далеко заховані.

З огляду на те, що путівка чи то до будинку відпочинку, чи то до санаторію, а також до пансіонату у рідній батьківщині коштує десь від 900 грн. на відпочиваючу особу, одержуємо результат: для більшості українських середніх цей вид відпочинку недоступний. Привіт соціальним партнерам за фондом соціального, а також загальнообов’язкового державного страхування в зв’язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, зумовленими народженням і похованням. Я, як загальнообов’язково застрахована частина сукупного найманого працівника країни, природно, звернулася було до зазначеного фонду з проханням про допомогу, якщо можна, до поховання. Вони, мене послухавши, сміялися, зовсім як пан Янукович, коли пан Стоян пояснював по телевізору, що йде він із «Нашої України» у більшість винятково і лише з метою ефективнішої боротьби за мої права й інтереси. Поки не вийшло, очевидно, в Олександра Миколайовича ефективніше поборотися, тому що фонд твердо пообіцяв мені допомогти, але все ж потому.

І що цікаво. Нехай СБУ повчиться у фонду зберігати секрети. В жодному разі я як приватна особа, тобто громадянин і платник податків, не дізнаюся про путівки від фонду нічого. Ні скільки, ні куди, ні почому. Навіть звернутися до фонду я можу, винятково маючи на руках довідку від лікаря про наявність захворювання, а фонд або «підбере» мені місце відпочинку відповідно до мого захворювання, або порадить зайти все-таки ближче до поховання. А звертатися до фонду, працюючи в організації, де менше 50 працівників, узагалі не треба, тому що після довгих суперечок із соціальними партнерами я все-таки дізналася, що має він путівки в кількості приблизно одна на 50 трудящих, і ця одна на менше число не ділиться, а тому — не пропонується. То й нехай, я все ж таки середня, сама зі своїм відпочинком справлюся, є люди, що потребують допомоги більше.

Про сумне

Є люди, що віднесли себе до нижчого класу. Їх 37,9%, або, переводячи на доросле населення країни, — приблизно 14,5 млн. чоловік. Вони мріють про менше, але поки що майже про те саме, що й середній клас. 42,6% із них хочуть відпочити біля моря цивілізовано; 17,8% — туристом за кордоном; 17,1% — там же на курорті; 15,6% — на турбазі в лісі біля річки з комарами, але з романтикою.

Однак провести відпустку, як бажають, ці люди майже не планують, зважаючи на все, життя відучило їх від цього заняття, навіть «в уяві». Лише 4,4% представників нижчого класу ризикують планувати відпочинок біля моря; 0,5% — відчути себе туристом; 0,4% — подивитися вранці на кінну прогулянку, вдень — на гольф, а ввечері — на казино; ще 4% віддали перевагу вітчизняній річці в лісі.

Хотілося б, щоб вийшло. Хотілося б, аби згаданий фонд... Проте. Минулого літа відпочивали біля моря тільки неповних троє (2,8%) із сотні тих, хто відніс себе до нижчого класу; лише четверо з трьохсот (1,3%) побували на турбазі в лісі біля тієї самої річки; як у кіно про «Три плюс два» відпочили майже четверо зі ста (3,7%); так само, але на річці або озері — ще троє зі ста (3,1%). За кордоном що туристом, що курортником — нуль.

Зате не відходячи від будинку відпочивали 46,9%; у селі — 13,8%; на дачній ділянці — 9,7%. Не мав відпустки кожен сьомий (14,7%).

Що може дозволити собі нижчий клас у сенсі витрат? Майже половина (46,2%) — до 100 грн. на члена сім’ї; 19,7% — до 500 грн.; до 1000 грн. — 2,8%. Третина (30,4%) із відповіддю вагалися, але, гадаю, не тому, що багато чого є рахувати.

42% із них — люди пенсійного віку. Можна по-іншому — 65% українських громадян пенсійного віку віднесли себе до нижчого класу. Якщо при словах «пенсійний вік» ви пригадали строкаті групки іноземних туристів у Києві, Одесі або Умані — зацікавлена бабуся з блакитним волоссям, міцненькі дідусі в згаданих шортиках, кепочках із відеокамерами на шиї, забудьте. Так, за свідченням обізнаних людей, середній вік іноземних туристів, що катаються, зокрема, по Дніпру, — 69—70 років. Пам’ятають навіть життєрадісного дідка, якому стукнуло 93. Але це не про нас, наші люди, вийшовши на пенсію, по венеціанських каналах не катаються...

У результаті

Отже. Найбільша частина з нас (32—36%) відпочиватиме вдома. Майже дві третини можуть дозволити собі витратити на відпочинок або до 100 грн. на члена сім’ї, або неповну у.о. на день (34%), або до 500 грн., тобто близько чотирьох у.о. на день (31%).

Як ми будемо працювати (вчитися, доглядати за онуками, дітьми, один за одним і за нашою рідною державою), повернувшись із відпустки, де досхочу відпочили на ці мізерні у.о. на день?

Чи турбує це роботодавців і нашу державу, вони ж начебто наші соціальні партнери? Ні. Тому що нас усе ще багато. Так багато, що тривожитися немає про що: не я — так другий, третій, рівно стільки, скільки нас на одне робоче місце. Чи турбує це нас самих, нарешті? Судячи з того, як ми б’ємося за свої права як на працю, так і на відпочинок, — ні. Ми згодні працювати за три у.о. на день (а рівно стільки і становить наш денний заробіток, виходячи із середньої зарплати торік — 376 грн.) і відпочивати за одну...

Та ось що цікаво, якщо ми стільки одержуватимемо за свою працю і стільки витрачатимемо на відпочинок, то робочих місць не додасться, а нас, навпаки, стане менше — через малий купівельний попит. Який, якщо великий, то є двигуном економіки, а якщо як у хлопчика в Брюсселі — її гальмом. І середній клас відпочиває. Разом із демократією і процвітанням.

І потім — відпочинок є зворотним боком праці. Праця створила людину. Праця створює багатство, прогрес, виконання чергової програми чергового уряду та інші блага. Відпочинок усього цього не робить і не повинен. Просто без відпочинку немає нормальної людської праці, людських стосунків і людського життя...