Секрет Полішинеля

01 листопада, 2013, 20:25 Роздрукувати Bипуск № 40, 1 листопада-8 листопада 2013р.
Автор
Статті авторів Всі статті автора Всі автори
Відправити
Відправити

Саме "деск-офісери", а не заступники міністра повинні бути основними партнерами для посольств інших країн і для власних посольств. Нова система обігу інформації має сенс лише тоді, коли супроводжуватиметься іншими змінами в роботі дипслужби, по суті, її системною реформою.

Автор
Статті авторів Всі статті автора Всі автори

Секрет Полішинеля

Оприлюднення групою Anonymous листів нібито "з домену МЗС України", а фактично окремих уривків листування Посольства України в Азербайджані, стало вагомим інформаційним приводом на початку минулого тижня, хоча, по суті, опублікована інформація може зацікавити хіба що найлінивіших агентів вірменської розвідки або когось із майбутніх дослідників казусів в історії української дипломатії. Чутливою виявилася ця інформація чи ні, були там підробки чи всі тексти оригінальні - не важливо. Сам факт чергової публікації уривків дипломатичного листування - значно серйозніша подія, ніж зміст телеграм, викладених в Інтернеті для загального огляду. Вона ще раз привертає увагу до факту, що, на відміну від переважної більшості дипломатичних служб світу, українське МЗС донині так і не володіє одним з базових атрибутів сучасної дипломатії - повноцінною внутрішньою закритою електронною мережею обігу та збереження інформації, яка поєднувала б усіх співробітників дипслужби і була би надійно убезпечена від зовнішнього втручання.

Витік інформації можливий завжди і скрізь, навіть з найкращих спецслужб чи з банківського сектора. Але коли грабують надійно захищений банк із десятком ліній захисту й контролю - це виняток з правила. Коли ж цінності тримають навіть не в сейфі, а у відкритій скляній канцелярській шафі, а один охоронець на весь банк основним своїм обов'язком вважає підглядання за тим, чим займаються банківські співробітники в неробочий час, то пограбування в такому випадку - норма, а не виняток. І якщо такий банк не грабують - то лише тому, що красти нема чого, а папери на канцелярських столах уже давно не мають жодної цінності.

Протягом останніх 15 років авторові цієї статті за час роботи на різних посадах в системі МЗС доводилося неодноразово подавати службові записки про невідповідність системи обігу інформації всередині вітчизняної дипломатичної служби стандартам, яких уже з початку чи середини 1990-х рр. дотримуються найкращі дипломатичні служби світу й переважна більшість європейських дипломатій. На жаль, ні технічної модернізації, ні якісної зміни системи обігу інформації, ні реформи системи функціонування дипслужби провести не вдалося. Доповідні "Щодо реформування системи функціонування дипломатичної служби України" зразка 1998-го, 2005-го та 2007 р. лежать десь у шухлядах. Так само, мабуть, лише ентузіасти прочитали опубліковане 2009 р. у "Дзеркалі тижня" та видрукуване окремим виданням фундаментальне дослідження "Модернізація України: пріоритети реформ", де цілий розділ присвячено необхідності запровадити нову систему підготовки та обігу інформації.

Тож рано чи пізно мала трапитися подія, після якої всі побачили, що король голий, а секрети української дипломатії спокійно може переглядати будь-який не найвищої кваліфікації хакер. І добре, що це сталося щодо такого відносно безпроблемного питання, як зміцнення стратегічного характеру партнерства з Азербайджаном, а оприлюднена інформація торкається одного з наших найкращих і добре вишколених посольств з достойним і кваліфікованим послом на чолі. Свого часу я дорікав старшим колегам по дипломатичному цеху тим, що вони занадто швидко, легко й задешево віддали ядерну зброю, яка дісталась Україні у спадок від СРСР. Але, читаючи в Інтернеті викиди не лише з посольського листування, а й значно серйозніші документи, ловиш себе на думці, що, можливо, й добре, що ми вже не маємо ядерної зброї. А то точно одного дня хтось би опублікував у відкритому інтернет-просторі коди доступу до українських ядерних боєголовок…

Свого часу наші західні партнери в досить доброзичливій формі ознайомили всіх, кого це цікавило, з організацією внутрішнього документообігу в їхніх дипломатичних службах. Мене особисто глибоко вразило стажування у лондонському Форин офісі далекого 1998 р., коли британські дипломати дозволили ознайомитися з тодішньою системою обігу та зберігання інформації. Ця система (з відповідною британському почуттю гумору назвою "Араміс"), яку вже на той момент британці вважали морально й технічно застарілою, для нас видавалася недосяжною мрією. Насамперед з точки зору принципів побудови й організації роботи з інформацією. На жаль, за ці роки наші партнери пішли в організації системи обігу інформації на декілька рівнів уперед, а ми досі використовуємо здебільшого радянські бюрократичні принципи й підходи як до обігу інформації, так і до організації дипломатичної роботи, що є двома складовими одного питання.

Британська система обігу інформації 15-річної давності передбачала, що кожен дипломат центрального апарату та за кордоном працює, практично, на двох комп'ютерах (або з двома системними блоками за одним монітором): один - для роботи у внутрішній мережі, інший - для роботи в Інтернеті. Уся внутрішня інформація, спілкування з посольствами відбувається в мережі, фізично відділеній від тієї, через яку іде спілкування із зовнішнім світом. Пізніше на зміну цій застарілій технології прийшли інші технічні засоби для забезпечення високого рівня захисту внутрішньої інформації, наприклад так звані модулі безпеки - програма, записана на флеш-карту, яка дозволяє безпечно працювати із внутрішньою інформацією через відкриті канали зв'язку навіть із використанням комп'ютерів в інтернет-кафе третіх країн.

У будь-якому випадку дипломатичне листування відбувається в закритій і захищеній від зовнішнього світу мережі, до якої підключено всі робочі місця, що мають системний захищений доступ до масиву інформації. В українському ж варіанті робочі місця поєднано у відкриту інтернетівську сітку, яка не може слугувати оперативною пошуковою системою з відповідними базами даних і бути основним засобом обігу інформації та документів. Рівень її захисту порівнянний із рівнем захисту звичайного київського офісу, що торгує чаєм і працює з офісним пакетом Майкрософту. Хоча у випадку МЗС ідеться не про чай, а про дипломатичне листування, через таку систему проходить абсолютна більшість документів. Існує й закрита внутрішня сітка електронного зв'язку, однак її використовують лише для мізерної частини інформаційного потоку, оскільки, по суті, це лише система кодування інформації, яка за визначенням не охоплює всіх співробітників і не є базою даних чи засобом оперативного обігу інформації.

У результаті вітчизняна дипслужба має дві фундаментальні проблеми: а) системне обмеження обігу та доступу до інформації, що загалом зумовлює неефективність дипслужби, низький рівень і якість поінформованості основного дипломатичного складу; б) брак захисту основного обсягу інформації, що спричиняє її постійний витік у ЗМІ, унеможливлює відвертість у листуванні й дотримання конфіденційності у роботі.

До чого це призводить? Після отримання важливої інформації, скажімо, британський або американський дипломат середнього рівня сідає за свій комп'ютер, який надійно відділений від відкритої мережі, і за власним підписом викладає суть інформації, яку отримує під час щоденної роботи. Оскільки витік інформації можливий лише як державна зрада, як це було у випадку з Бредлі Менінгом, дипломат може дозволити собі викласти в телеграмі чутливу інформацію, відверті оцінки, аналіз і передбачення щодо розвитку ситуації. Така телеграма зберігається у базі даних під відповідними маркерами, і будь-хто з його колег в іншій частині світу і в інший період часу за цими маркерами може знайти цю інформацію. Оскільки захист дозволяє відвертий виклад суті позиції, ті, хто читатиме телеграму, дізнаються не лише про офіційні заяви, а й про мотиваційну частину, підґрунтя, інтриги, прогнози можливого розвитку подій тощо. Ті, хто переглядав викладені завдяки згаданому Менінгу у Вікілікс зразки американського дипломатичного листування, можуть оцінити високий клас, я б навіть сказав найвищий пілотаж, віртуозну майстерність, американських дипломатів при змалюванні, наприклад, ситуації в Україні або Азербайджані.

У закритій внутрішній електронній мережі інформація у зручному форматі доступна як для всіх співробітників, так і протягом значного періоду часу. Готуючись до контакту з іноземним партнером, європейський дипломат у режимі он-лайн отримує інформацію про всі потрібні йому контакти за останній час і відразу може зробити висновок про те, наскільки його партнер адекватно поінформований. Більше того, внутрішня пошукова система дозволяє швидко ознайомитися як з іншими зафіксованими контактами із цим дипломатом, так і з історією обговорення конкретного питання. Таким чином, дипломат країни, де діє така закрита внутрішня мережа, на відміну від свого партнера з країни, де такої мережі немає, наперед краще поінформований і більш ефективний.

Інформація про суть позицій сторін переговірного процесу за існуючої в нас системи обігу інформації буде доведена у кращому разі лише до вищого керівництва, а звичайні співробітники зможуть ознайомитися не зі змістовним звітом, а з текстом рівня повідомлення для ЗМІ. Ніхто не ризикне викладати чутливу інформацію у звичайному листі, бо всі добре знають, наскільки незахищеною є система. Захищений же канал зв'язку - застарілий і обмежений. Він не створює системи обміну оперативною інформацією і не є електронною базою даних.

Вже стало доконаним фактом, що іноземні партнери намагаються вести діалог з українською дипслужбою на рівні не нижчому ніж заступник міністра, а нижчі рівні зазвичай ігнорують саме через те, що рівень заступника міністра є найнижчим з тих, де "присутні" поінформованість і можливість ухвалення рішень. В інших дипслужбах, наприклад ЄС, ситуація зазвичай протилежна: саме нижчі рівні належно поінформовані; максимальний рівень, на якому можна вести діалог - це директор підрозділу; посадовці рівнем вище залучаються до відповідної тематики лише тоді, коли вона стає проблемною або для виконання публічних функцій.

Було б помилкою вважати, що впровадження нової закритої системи обігу та зберігання інформації є технічним питанням, для вирішення якого достатньо купити нові комп'ютери або поставити додаткове захисне програмне забезпечення. Це питання переходу від лінійної схеми управління, характерної для авторитарних або перехідних країн, до функціональної, властивої високорозвиненим демократичним країнам. Це питання делегування повноважень і передачі відповідальності та оперування інформаційними потоками на нижчий рівень. По суті, для доведення роботи вітчизняної дипслужби до рівня європейських потрібне перенесення основної частини відповідальності на "деск-офісерів" - співробітників середньої ланки, які безпосередньо ведуть конкретні питання. Саме вони отримують повноваження за своїм електронним підписом готувати й розсилати документи та інформацію, саме на них лягає відповідальність за результат. Саме "деск-офісери", а не заступники міністра повинні бути основними партнерами для посольств інших країн і для власних посольств. Нова система обігу інформації має сенс лише тоді, коли супроводжуватиметься іншими змінами в роботі дипслужби, по суті, її системною реформою.

Запровадження нової системи підготовки та обігу інформації залежить насамперед від політичної волі керівництва та виділення певних людських, технічних та фінансових ресурсів. Така система змінює спосіб роботи дипломата і вимагає перегляду рівня повноважень та сфери компетенції. Нинішній розподіл повноважень ґрунтується на радянській системі недовіри до виконавця, коли є сумніви в його достатній кваліфікації тощо. Запровадження нової системи обігу документів та інформації можливе лише за умови перегляду повноважень та рівня відповідальності співробітників і приведення їх у відповідність до європейських норм.

Кожен дипломат із допомогою мережі самостійно готує і відправляє від свого імені документи з питань, що належать до його компетенції. Фактично 60-70% листів, які готують співробітники, мають поточний, інформаційний, технічний, а не політичний характер і не потребують (за належного рівня кваліфікації співробітників дипслужби, що є, безперечно, умовою їхньої роботи в МЗС) погодження чи підпису посла або заступника міністра. Листи, які містять огляди преси, виклад бесіди, інформацію про поточні події в країні акредитації, про внутрішні тенденції тощо; технічні телеграми щодо прибуття чи розміщення делегацій, надсилання та отримання матеріалів і т.д., можуть направлятися від одного виконавця іншому з надсиланням копій усім, кого це стосується, або ж, за потреби, розміщуватися в мережі. Такі документи пишуться коротко, без зайвих звернень чи пояснень (оскільки розраховані на тих, хто працює в цьому напрямі і не потребує додаткових роз'яснень), і є основною формою документообігу. Саме таким є спосіб роботи дипломатів у переважній більшості сучасних дипслужб.

Дана система дозволяє істотно спростити роботу й підвищити ефективність, однак покладає на дипломатів нижчого та середнього рівня значно більшу відповідальність. Звичайно, така система функціонуватиме ефективно, коли дипломати самостійно й на високому професійному рівні відслідковуватимуть питання, що належать до їхньої компетенції, відповідатимуть на запити інших користувачів системи, надсилатимуть на їхні прохання довідкові чи позиційні матеріали тощо, а керівники залучатимуться до робочого процесу лише при ухваленні політичних рішень або виникненні суперечностей. З іншого боку, перенесення більшої відповідальності саме на рівень дипломатів нижчого та середнього рівня, створення умов, коли досить легко буде зробити висновок щодо їхньої кваліфікації чи докладених зусиль, змушуватиме їх активніше й ефективніше працювати, сприятиме кар'єрному зростанню саме найкращих співробітників дипслужби.

Безперечно, потрібні й технічні та фінансові інвестиції. Запровадження зазначеної системи роботи МЗС вимагатиме забезпечення кожного робочого місця комп'ютером як із доступом до внутрішньої мережі, так і з можливістю роботи з відкритими джерелами та Інтернетом. Необхідно опрацювати пакет програмного забезпечення для функціонування системи закритої внутрішньої електронної мережі обігу інформації та документів, запровадити електронний підпис, нові стандартні форми документів, створити електронну базу даних та систему пошуку інформації, єдиний електронний реєстр посад та працівників дипломатичної служби тощо.

Вартість створення внутрішньої закритої системи обігу інформації - декілька мільйонів гривень - це дещиця для держави. Копійки у порівнянні з витратами протягом останніх років на численні проекти, ефективність і вартість яких викликають запитання. Дипломатична служба - не лише обличчя держави, це синонім, уособлення держави у світі. Якщо не цінують власної дипслужби, то мимоволі виникає запитання - а чи цінують саму державу й державність?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК