Роззброєння по-вінницькому

Після канонади «самознищувальних» арсеналів (СА) в Артемівську й Новобогданівці військові нарешті зробили перший превентивний крок. Знищення старих боєзапасів, які дісталися в спадщину ще від радянських збройних сил, вирішено поставити на потік. Першу угоду про це Міністерство оборони підписало 2 серпня ц.р. із Вінницькою обладміністрацією.

Досить «цивільна» назва — «Програма спільних дій із виконання першочергових заходів стосовно безпечного функціонування арсеналів, баз і складів ракетних озброєнь і боєприпасів, ракетного палива, розташованих на території області» — не повинна нікого вводити в оману. Сенс програми — створення в регіоні Центру утилізації такого добра, покликаного «роззброїти» до 2010 р. чотири найбільших склади області.

Зокрема, на 48-му арсеналі управління ракетно-артилерійського озброєння департаменту ресурсного озброєння МО в райцентрі Калинівка, де зберігається 8,9 тисячі умовних вагонів боєприпасів, протягом 2004—2009 рр. передбачається виконання робіт на суму 30 млн. грн. Причому вже наступного року тут заплановано освоїти понад 11,5 млн. грн.

У 1,3 млн. грн. оцінено роботи на 3430-му авіаційному складі ракетного озброєння і боєприпасів у селі Людавка Жмеринського району (1,6 тис. ум. ваг. боєпр.), які передбачається виконати протягом 2004—2006 рр. До 2007 р. майже 3 млн. грн. заплановано освоїти на складі інженерних боєприпасів Західного оперативного командування в Гайсині (1,12 тис. ум. ваг. боєпр.). Ще близько 3,7 млн. грн. протягом 2004—2007 рр. буде виділено Центру забезпечення паливом (понад 6 тис. т ПММ і спецсумішей), котрий дислокується у вже згадуваній Калинівці.

Попередньо кошторис програми оцінено в 38,425 млн. грн., при цьому майже половину коштів (16,311 млн. грн.) виділятиметься із бюджету області.

Перелічене — усе, що поки відомо про такий гучний почин. На прес-конференції за підсумками підписання Програми радник міністра оборони України генерал-полковник Василь Собков додав лише, що первинна утилізація боєприпасів (тобто розбирання) проходитиме не на базах і арсеналах, а на площах підприємств, які простоюють. Їх ще належить відібрати. Невідомі поки що, зізнавався губернатор області Григорій Калетник, і технології утилізації, головна вимога до яких — екологічна безпека.

Безумовно, слід віддати належне новій вінницькій владі, котра перша й поки що єдина в Україні виявила ініціативу й навіть готовність частково профінансувати утилізацію боєприпасів, які значаться на балансі МО. Либонь раніше таку бюджетну щедрість не демонстрував жоден із попередніх керівників області. Чи, можливо, біда змусила?

Мимоволі пригадується термінова ревізія складів після НП у Мелітополі та приїзд міністра оборони відразу після цього. Громадськість тоді запевнили: ситуація навколо 39 тисяч тонн боєприпасів, що зберігаються в області, контролюється попри те, що приблизно половина — із завершеним «терміном придатності», що й перевозити страшно, і берегти небезпечно. Але коли нам казали протилежне? Можливо, щось виявилося уже на грані зволікання. Коли так, то, виходячи з головного напряму фінансування, об’єкт потенційного НП може знаходитися саме в Калинівці.

Є й інша думка. Деякі військові вважають: ініціатива місцевої влади, скоріш за все, була ініційована згори. Як і виділення грошей із бюджету.

Техногенна комісія, створена в області для перевірки складів, справді спочатку попросила на утилізацію боєприпасів кілька мільйонів гривень. Із урахуванням, до речі, уже давно й тихо працюючого в тій самій Калинівці утилізаційного цеху. Після чого сума раптом різко зросла. Що й викликало питання про залучення бюджетних коштів для утилізації, на якій інші, навпаки, заробляють. Зокрема на гільзах, що мають у своєму складі латунь і мідь. Даремно, чи що, намагалася освоїти цей ринок ще в 1993 р. американська компанія Alliant techsystems? Поки її не відсунула, фактично монополізувавши ринок «непотрібних боєприпасів», вітчизняна корпорація «Співдружність», яка, до речі, і одержувала первинно утилізовані руками солдатів боєприпаси з Артемівська й Новобогданівки.

Можливо, останнє НП змістило акценти чи, навпаки, — привернуло увагу до цього бізнесу. Причому йдеться, можливо, навіть не про Міністерство оборони.

Утилізаційна тема навіть зовсім не чужа для деяких кіл у Вінниці. Так, одним із керівників згаданої «Співдружності» свого часу був відомий вінницький генерал. По-друге, значну частину мільйонів, виділених Штатами на ліквідацію нашої стратегічної ядерної зброї (176 міжконтинентальних ракет СС-19 «Стилет» і СС-24 «Скальпель» із шахтно-пусковими установками) розформованої 43-ї ракетної армії також отримали кілька вінницьких фірм. Приміром, лише одній фірмі дісталося майже 25 млн. дол., до того ж майже не оподатковуваних. Не цурається згаданої теми ще один місцевий генерал у відставці, котрий контролює майже половину заготівельної мережі кольорового металу в регіоні.

Утилізація боєприпасів набагато дрібніша за доходами, але досвід такої діяльності багато впливових вінничан мають, і цілком можуть спливти на хвилі нової Програми. Тим паче, що останньою передбачено бюджетне фінансування і — нуль доходів від отриманих при утилізації кольорових металів, легованих сплавів тощо. А либонь міністр оборони Євген Марчук недавно заявляв: «Збройні сили вже дуже багато віддали й землі, і військових містечок, і техніки, і брухту», запевнивши, що відтепер усі конверсійні заходи у ЗС здійснюватимуться винятково на ринкових засадах, а отримані від цього кошти направлятимуться передусім на будівництво та придбання житла для військових. Але у вінницькому починанні про це — жодного слова. Прогледіли?

Єдине, що помітив губернатор Григорій Калетник: «Вивчається можливість передачі народному господарству області деякого майна з ліквідованих складів». Йдеться, в основному, про цистерни й інші ємності.

Не беруся загадувати про подальшу долю Програми, але головком ВПС України генерал-лейтенант Ярослав Скалько за таких розкладів уже висловив занепокоєння стосовно її фінансування.

Недаремно тому, напевно, досі невідомо, коли ж відбудеться тендер серед претендентів в утилізатори. Що, так би мовити, непокоїть і його потенційних учасників. Але оскільки технології утилізації боєприпасів є фактично лише в комерційних фірм, вони-то, зважаючи на все, і залучатимуться до виконання Програми — причому незалежно від бюджетного фінансування. А отже, напевно, не без кольоровометалевого інтересу, вимірюваного багатосоттисячними бонусами в у.о. Що врешті-решт може стати повторенням мелітопольського механізму: відокремлення гільзи від снаряда з витрушуванням пороху. Гільзи підуть у чистий доход, порох у найкращому разі спалять. Добре б подалі від снарядів, що залишаються, як і раніше, вибухонебезпечними. На утилізацію самих вибухових речовин, вважають військові, потрібні спецтехнології, що вимагають коштів на порядок вище.

Звідси й тривога. Страшно жити на пороховій бочці, але не менш страшно й від того, що її збираються перевозити сюди, демонтувати на території колишніх заводів, котрі поголовно — у межах міста. Так і токсикодермія в Болеславчику, спричинена «похованим» у землю гептилом (ракетним паливом) може (тьху-тьху) видатися дитячими пустощами. Адже утилізувати збираються і 860 тонн меланжу, що знаходиться у тій самій Калинівці. Згаданий окислювач для ракетного палива, як уже повідомляло «ДТ», є смертельною отрутою, виділення якої «в атмосферу, грунт і грунтові води рівнозначне застосуванню біологічної зброї і здатне заразити величезні території».

До речі, зайнятися меланжем та іншими спецсумішами в Калинівці вже виявила бажання вінницька ж фірма «Струм», котра посилається на наявний досвід таких робіт. Так, у 2002 р. вона знищила в Молдові 350 т меланжу методом спалювання. Але на передбачені в Програмі для цього 3,7 млн. грн. є й інші претенденти.

Розглядається, зокрема, можливість вивезення цієї суміші азотної кислоти з фторвмісними добавками до сумського НДІ мінеральних добрив і пігментів. Поки що незрозуміло, у чому перевозити цю отруту та й на чому (залізницю до сховища не підведено), тож сумським студентам саме час переорієнтувати свій марш протесту.