РОЗГОЙДУЙТЕ ВАГОНИ, ПАНОВЕ-ТОВАРИШІ!

Майже два роки Кіровоград жив без міського голови. Тепер, можна сказати, він є. Та кіровоградцям від цього легше не стало. І місто (єдине з обласних центрів країни) понині залишається без бюджету, отже, і без найменшої можливості хоч якось поправити вщент розорене міське господарство, розрахуватися з багатомільйонними боргами за воду, електроенергію, за зарплату комунальникам. Кількаразові спроби прийняти фінансову програму року, перший квартал якого вже пройшов на «ручному» управлінні, ні до чого не призвели, а одна з останніх спроб до краю загострила й так непросту обстановку, схвилювала жителів обласного центру. Замість того, щоб з’явитися на оголошену мером Миколою Чигриним сесію, депутатська більшість міськвиконкомів, основу якого становить фракція політичної партії «Трудова Україна», організувала пікетування облдержадміністрації. Понад сотні пікетників вимагали відставки голови облдержадміністрації Василя Моцного та одного з його найодіозніших заступників, звинувачували їх у некомпетентному втручанні в справи міськради. А оскільки реакції потривожених посадових осіб не було, депутати, що протестували, письмово оповістили, що через кілька днів починають постійне пікетування на центральній площі міста «із приводу бездіяльності голови облдержадміністрації В.К.Моцного щодо незаконних дій міського голови М.С.Чигрина».

До того, що в Кіровограді функції опозиції до міської влади, міцно «зав’язаної» на захист інтересів одного комерційного клану, взяла на себе «Трудова Україна», жителі обласного центру вже звикли, сприймаючи протистояння між «трудовиками» і представниками ДемПУ як місцеву особливість політичного життя. Проте простежується і щось нове. Нові «протестанти», забираючи останній шматок у місцевих представників традиційної опозиційної четвірки, відкрито вступили в боротьбу з обласною виконавчою владою. До того ж подібні протестні настрої також уперше вийшли за межі Кіровограда й дали знати про себе в інших містах області, подавши наочний урок того, наскільки недалекоглядно та згубно для влади відмахуватися від вирішення назрілих проблем, створювати ілюзію благополуччя.

Адже місто заведене в економічну безвихідь. Лише борги місцевому водоканалу за поставлену воду становлять 21 млн. грн. Немає за що ремонтувати вщент розбиті шляхи, латані -перелатані водопровідні та каналізаційні труби. Навіть до всього звичні жителі, які, здавалося, з усім змирилися, розпочинають протестувати, накопичуючи невдоволення. Лише середину березня було відзначено пікетом-мітингом водіїв приватних «маршруток», які вимагали наведення порядку на маршрутах, відставки високопоставленого чиновника міськвиконкому, який, на думку протестуючих, не стільки займається організацією справи, скільки вирішенням власних комерційних питань. Майже одночасно з «маршруточниками» оголосили безстроковий страйк працівники найбільшого молокопереробного підприємства, протестуючи проти піврічної затримки заробітної плати приватними господарствами та байдужності місцевої влади, що дозволяють таке свавілля.

На ненормальний стан із управлінням міста депутатська група міськрадівської більшості намагалася звернути увагу центральної влади ще рік тому. У самий розпал гучних скандалів навколо виборів нового мера народні обранці з «Трудової України», наочно переконавшись у цинізмі прийомів своїх учорашніх союзників за блоком «За Єдину Україну», готовності переможців покласти до ніг одного клану всю повноту міської влади разом з привілеями в плані користування майном общини, звернулися до центру із проханням тимчасово ввести в Кіровограді президентське правління. А оскільки верхи від прямого втручання відмовилися, депутати-«трудовики» разом із колегами, які їх підтримали, вирішили самостійно протистояти сваволі. А для цього, як згодом виявилося, треба було «воювати» не лише з міським головою, а й з губернатором, а також із переважною кількістю місцевих ЗМІ, які, навчені, що до чого, надають прибічникам міського голови всі можливості висловитися та влаштували справжню інформаційну блокаду для «неслухняних» депутатів. Однак «трудовики» твердо стоять на своєму. Вони мають нахабність хотіти точно знати, куди йдуть бюджетні кошти, не дають маніпулювати своїми голосами, а на сесіях підтримують лише ті проекти рішень, що переконливо підтверджені документами, аргументами доповідачів і виступаючих. Та, на жаль, такі добре підготовлені переконливі проекти виносять на сесії нечасто. Частіше депутатам пропонують голосувати «наосліп», від чого більшість народних обранців відмовляється.

За минулий рік новий мер теж устиг себе показати. І не завжди з кращого боку. Від Миколи Чигрина жителі міста, які скучили за повноцінним головою, очікували чимало. Тим більшим стало розчарування. У мера, «зацикленого» на боротьбу з неслухняною депутатською більшістю, який до того ж намагається нагородити своїх активних прибічників, на здійснення реальних масштабних справ духу явно не вистачає. Миколу Чигрина справедливо критикують за безлад і непередбачуваність у підборі кадрів. Більшості підібраних ним заступників не вистачає кваліфікації навіть для того, щоб добре викласти суть питання на сесії. Як доповідачів їх доводиться заміняти начальниками відділів. Та головний прорахунок полягає в тому, що міський голова, пройшовши через безліч конфліктів, так і не навчився працювати з депутатами. Він продовжує поводитися на сесіях, як на виконкомівських планірках, сприймаючи депутатський корпус не інакше як підпорядковану йому команду для голосування.

Не дивно, що на тлі таких взаємовідносин виборці шукають інші шляхи вирішення питань. Тим паче, що Кіровограду пора готуватися до 250-річного ювілею, і зустрічати його в такому «пошматованому» вигляді просто непристойно. Зростає кількість тих, хто єдиний вихід із ситуації вбачає в прямому втручанні центральних органів влади. До того ж мають на увазі не лише Кіровоград, а й область у цілому. Звернень із цього приводу в «верхи» надходить чимало. Днями одна з кіровоградських газет оприлюднила лист мера Олександрії Степана Цапюка до Президента України. Автор звернення сподівається на зустріч із Леонідом Кучмою, щоб ознайомити його з наявними в його розпорядженні фактами. З листа ясно, що Цапюк стурбований взаємовідносинами, що склалися «між керівниками органів місцевого самоврядування Кіровоградської області та керівництвом обласної державної адміністрації протягом останніх трьох років». Автор звернення думає, що «цілеспрямовані, свідомі дії керівників обласної державної адміністрації дискредитують владу в очах народу, що вдало використовують реакційні сили та різного гатунку авантюристи». Автор листа, як і багато інших жителів області, сподівається на допомогу зверху. Може, і небезпідставно. Якщо, звичайно, там, як і раніше, не думають, що кіровоградський, як і всі інші потяги, йде в правильному напрямі, а вживання заходів не обмежиться черговими порадами, які загалом зведуться до звичного та рідного — усе гаразд, розгойдуйте вагони, панове-товариші...