Роздягни Гітлера, або Барбіфюрер у подарунок

Поділитися
Насправді Гітлером в Україні торгують давно. Ну, з одного боку, це начебто зрозуміло. Адольф Алоїзович — персонаж історичний, отже, залишив великий незгладимий слід на різних артефактах свого часу...

«Тим, кому нині десять, ми не потрібні: ні ми ні наші ідеї; вони не вибачать нам голоду і бомбувань. А ось ті, хто нині ще нічого не розуміє, розповідатимуть про нас легенди, а легенду треба підживлювати, треба створювати казкарів, які перекладуть наше слово на інший лад, доступний людям через двадцять років. Щойно де-небудь замість слова «здрастуйте» вимовлять «хайль» на чиюсь персональну адресу — знайте, там на нас чекають, звідти ми почнемо своє велике відродження!»

Юліан Семенов. «Сімнадцять миттєвостей весни»

Насправді Гітлером в Україні торгують давно. Ну, з одного боку, це начебто зрозуміло. Адольф Алоїзович — персонаж історичний, отже, залишив великий незгладимий слід на різних артефактах свого часу. Зокрема і на тих, які є предметом палкого і досить масового колекціонування. Ну, там, значки, марки, монетки, листівки, бюстики та інший нетлінний мотлох минулої епохи. І з огляду на те, що культ особи Гітлера на рівних конкурував із культом особи Сталіна, товару цього залишилося в спадщину нащадкам неміряно. Крім цього, нащадки дістали ще й ідеологічну спадщину. У вигляді тієї самої книжки Mein Kampf. Котру ще недавно можна було практично легально купити на книжкових лотках біля Головпоштамту на Майдані Незалежності.

Та все це, так би мовити, продукт другої свіжості. Тобто історичний. Що ж до новоділів, то тут ситуація дещо інша. Зо­крема й тому, що закони України пропаганду фашизму начебто б забороняють. Та, як відомо, безвихідних ситуацій не буває. І нині шанувальники наці № 1 можуть радісно дихати на повні груди, адже свято прийшло й на їхню вулицю. Щоправда, радість ця недешева. Хоча, знову ж, для кого як. Тим паче що йдеться про істинну пристрасть, заради якої грошей звичайно не шкодують.

Отже, столиця України місто-герой Київ. Час дії — восьмий рік третього тисячоліття. Місце дії — один зі столичних супермаркетів. Точніше, відділ, який торгує дорогими, але безглуздими дрібничками. На вітрині найпривабливіший товар, включно з вигадливим канцелярським приладдям, складними конфігураціями з кольорових металів і лялькою вождя світового фашизму. Висота — сантиметрів сорок. Одягнена в довгий світло-коричневий (а який же ще) плащ, з-під якого видно кітель військового мундира. Високі чоботи. Галіфе. Суворе обличчя. Напіврозкритий рот. Такий собі скульптурний портрет, який відображає фюрера, скажімо, після зустрічі з партійним активом. Трохи втомлений, але ще сповнений сил і натхнення...

Продавщиця, мила дівчина, яка народилася ще в СРСР, але розвивала інтелект уже в незалежній Україні, починає професіонально представляти товар.

— Я бачу, вас зацікавив Гітлер, — щебече вона. — Ні, недорого. Тисячу двісті гривень. Та це ще не все. До Гітлера додається ще одна голова з більш добрим виразом обличчя, а також змінний одяг, нагороди й темні окуляри... І, звичайно, зараз покажу...

На світло витягається пакувальна тара у вигляді двостулкового чорного під мар­мур надгробка з золотою готичною в’яззю: 1889—1945. Усередині справді є друга голова «із більш добрим виразом обличчя», чомусь круглі, а-ля Джон Леннон, сонцезахисні окуляри, орден Залізний хрест кількістю три штуки і ще один мундир. Такий собі римейк стандартного набору, який додається до ляльки Барбі. Чи Кена. Як кому до душі. Так і бачиться ідилічна картинка тихого затишного вечора, коли дружна родина (тато, мама, донька) захоплено освоюють нову забаву. «А нині ми одягнемо дядьку Гітлеру окуляри, щоб сонечко не сліпило очі, — воркоче мама. — У нашої донечки теж є такі. А тепер ми йому повісимо нагороду. У нашого татуся теж нагороди є. А тепер ми знімемо з дядька Гітлера плащик, аби дядькові не було спекотно...»

— Ні, — зненацька ніяковіє продавщиця, — догола я його не роздягала. Хоча видно, що несподіване запитання викликає в неї здорову цікавість. Ще б пак. Фрейд відпочиває. Адже це, напевно, високий кайф — мати змогу роздягнути, нехай і сорокасантиметрового, та все-таки Гітлера. Відчути себе ледь не Євою Браун (якщо, звичайно, юній працівниці прилавка про неї щось відомо). А потім знову одягти...

— Чиє виробництво? Зараз подивимося. Здається, Тайвань. Так, правильно. Тайвань...

Якась містика. 2008-й рік. Київ. У кількох кілометрах від супермаркету — Бабин Яр. А недавня випускниця української середньої школи жваво торгує лялькою Гітлера тайванського виробництва за тисячу двісті гривень. Із змінною головою. У якої більш добрий вираз обличчя. Цікаво, як би вона поводилася, коли б фантазія авторів пішла далі. Шляхом творців Барбі, котрі створили для неї цілий світ у вигляді будиночків, автомобілів та інших лялькових мікрохвильових печей і телевізорів. Ні, ну, справді. Що заважає замовити на Тайвані інтер’єри рейхканцелярії? Або Вовчого лігва? Або іграшковий концтабір? Скажімо, Бухенвальд. Чи Освенцім. З мініатюрним карбуванням Arbeit macht Frei на лялькових воротах. З колючим дротом, бараками і діючими моделями газових камер і крематоріїв. А заодно з набором золотих зубних коронок, які німці виривали у своїх жертв перед стратою. Волоссям, яке зрізали в жінок перед відправленням до газової камери. Дитячими іграшками, які відбирали в дітей перед тим, як їх убити. Для більшої достовірності можна додати іграшкові абажурчики з татуйованої людської шкіри або мило, зварене з тіл в’язнів. А заодно і маленькі балончики з газом «Циклон-Б»...

Хоча чому тільки Гітлер? Йосип Віссаріонович Сталін теж може стати цілком ходовим ляльковим товаром. Зі своєю люлькою, кремлівськими інтер’єрами та іграшковим ГУЛАГом, скажімо, на Соловках... Тайвань зробить.

Правда, особливо звинувачувати продавщицю нема в чому. Вона за асортимент товару не відповідає. Її професійне завдання — цей товар продати. За це їй платять. Інша річ — хазяїн. Та де його шукати? Тим паче що ще з роману «Майстер і Маргарита» добре відомо: хустку на стіл кладуть саме Фріді...

В Україні останнім часом дедалі частіше кажуть про зростання проявів расизму, ксенофобії та іншого нацизму. Щоправда, деякі моральні авторитети намагаються переконати широкі кола громадськості, що ніякої загрози насправді немає. Що, мовляв, йдеться про поодинокі випадки банального хуліганства, викликаного ледь не особливостями статевого дозрівання підлітків. Утім, реальність усе-таки дає інше тлумачення. Та й справді — на що списувати ті самі столичні скінхедівські угруповання на кшталт «Петровських тигрів», «Третьої сили» чи «Сокири Перуна». До того ж у братній Росії, з якою у наших наці дуже тісні зв’язки, рахунок послідовників Гітлера вже давно йде на тисячі. І зростання їхніх лав значно перевищує аналогічні показники зростання внутрішнього валового продукту. До речі, 20 квітня наці відзначатимуть 119-ту річницю від того дня, коли в австрійському містечку Браунау-на-Інні в сім’ї Алоїза та Клари Гітлер народився хлопчик, якого назвали Адольфом. Відзначатимуть, зрозуміло, специфічно. Де зі смолоскиповими ходами. Де з підпільними зльотами. Де з черговими погромами...

При цьому виникає запитання: якщо в Україні все так спокійно, з якого б це дива наші правоохоронці порадили іноземним студентам з небілим кольором шкіри цього дня не виходити з гуртожитків? Тільки чи через те, що саме на 20 квітня може припасти пік масового підвищення знервованості, викликаної виключ­но юнацькими прищами?..

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі