Рейдерство в законі

Повсюдного поширення набуло рейдерство — захоплення, недобросовісне, протиправне привласнення чужої власності, зокрема державної та комунальної. Якщо прибрати навіть нечисленні наявні правові заслони на шляху цього антигромадського явища, чого прагне дехто, то ми повернемося в економіці до свавілля перших років незалежності.

Нещодавно у Верховній Раді України відбулися слухання з названої проблеми. Йшлося переважно про посилення реагування правоохоронних органів на дії організаторів і виконавців рейдерських акцій, про посилення кримінальної відповідальності за порушення законів. Це важливий аспект боротьби з протиправним захопленням чужого майна. Проте був порушений інший аспект — попередження створення сприятливих умов для рейдерства в самому законодавстві. Тобто на найвищому рівні держави.

Особи, схильні до рейдерства, пам’ятаючи досвід Остапа Бендера, дійшли, певне, висновку «навіщо зайвий раз балансувати на межі Кримінального кодексу, коли можна створювати потрібні лазівки в законодавстві». У нас це зробити не дуже складно. Коли рейдерство здійснюється навіть на такому рівні, діяльність правоохоронних органів стає неефективною. А те, що спроби, і нерідко успішні, створити в законах лазівки, які полегшують недобросовісне привласнення чужого майна, робляться постійно, — це факт. При цьому важливо не тільки те, що саме пропонується змінити в законодавстві, а й як це протаскується — без обговорення, тихою сапою, тобто з усвідомленням шкідливості пропозиції та прагненням це приховати.

На спеціальне створення таких лазівок було звернено увагу багато років тому . У зв’язку з цим президент Л.Кучма в одному з виступів у 1996 р. сказав, що «дер­жаву розкрадають відповідно до чинного законодавства». Було вжито деяких профілактичних заходів. Зокрема у січні 2003 р. ухвалено Господарський кодекс України (далі ГКУ), який дещо обмежив можливості розкрадання. Його проект був внесений ще на початку 1996 р. до Верховної Ради з подачі Міжрегіональної асоціації промисловців і розглядався трьома скликаннями ВР сім років. Практика застосування ГКУ показала, що деякі його положення заважають антигромадському привласненню чужого майна. Тоді й цей важливий закон перетворився на об’єкт атак. Мета атак — прибрати з ГКУ деякі норми, що перешкоджають недобросовісним акціям, а ще краще — прибрати ГКУ. Це дозволило б розчистити місце для застосування низки положень Цивільного кодексу (далі ЦК), які створюють сприятливі умови для рейдерства. Саме після появи в законодавстві «новаторських» положень ЦК рейдерство набуло більшого розвитку.

Першою ластівкою виявився брак у новому ЦК, ухваленому в 2003 р., статті, аналогічної статті 49 старого Цивільного кодексу України, яка дозволяла визнавати недійсними угоди, укладені на шкоду інтересам суспільства. Це «послаблення» було «підкріплене» включенням до нового ЦК раніше невідомої нашому праву норми, яка дозволяє укладати угоди із «відступом від законодавства» (ст. 6 ЦК). Господарський кодекс не дозволяє застосовувати ці норми у сфері господарської діяльності. Однак прибічники рейдерства в юридичних колах домагаються використання в потрібних випадках положень ЦК.

Усупереч рішенню Верховної Ради, яка виключила з предмета ЦК підприємницькі відносини, під час редагування кодексу в апараті ВР залишили можливість для застосування норм ЦК до деяких господарських операцій. Їх і використовують, коли треба щось захопити. Однак оскільки перешкоди в ГКУ усе-таки існують, їх пропонують прибрати під демагогічним гаслом забезпечення «свободи договору».

У ЦК закладено також міну під державну власність — усі юридичні особи визнаються власниками. Отже, і державні підприємства за такого підходу не просто управляють і користуються об’єктами державної власності, а є самостійними власниками і можуть розпоряджатися власністю, яка раптом стала недержавною, на свій розсуд. Норми ГКУ нейтралізують це положення. Однак достатньо скасувати ГКУ або створити лазівки для обходу цих норм, і державна власність зникне без будь-якої приватизаційної процедури. Вже й нині застосовують хитромудрі схеми передачі основних фондів державних поки що корпорацій у власність недер­жавних товариств шляхом так званих внесків у статутні фонди останніх.

Для того щоб полегшити можливість привласнення дер­жавної та колективної власності, через ВР провели скасування одного з перших реформаторських законів — Закону «Про власність». Зроблено це без будь-якого обговорення. Просто в закон про приведення нормативних актів у відповідність із ЦК, який налічує десятки пунктів, вставили ще один — «визнати таким, що втратив силу, Закон «Про власність». Вставили в середині тексту, аби не потрапило на очі депутатам. І, справді, не потрапило. І захоплювати чуже майно стало простіше.

Наприкінці 2005 р. до указу президента про заходи з покращення інвестиційного клімату додали фразу, яка зобов’язувала Кабмін «вивчити питання про доцільність скасування ГКУ». Зазвичай такі доручення даються внутрішніми документами, а не указами. Цинічність «дописки» в тому, що це мотивується потребою поліпшити інвестиційний клімат. Тобто дестабілізувати господарське законодавство, скасувати ГКУ, який містить гарантії інвесторам... «з метою поліпшення інвестиційного клімату». Природно, ця акція викликала численні протести народних депутатів-господарників, правників та економістів. Для сприяння інвестиціям потрібно виконувати й удосконалювати ГКУ, а не скасовувати його разом із закріпленими в ньому гарантіями інвесторам.

Проте спроби торпедувати ГКУ не припинилися. Не вдалося скасувати повністю — спробували «відкушувати» частинами. Це явище відзначили у спеціальній юридичній пресі як «дерибан» кодификації. На початку 2007 р. з’являється розлогий законопроект 2235-1 про внесення доповнень у Цивільний кодекс про лізинг. Як видно із самого законопроекту й висновку головного науково-експертного управління ВР, лізинг — це господарська операція, і місце нормам про лізинг — у Господарському, а не в Цивільному кодексі. І все ж розлогий законопроект протягують, незважаючи на цей висновок та заперечення двох депутатів на пленарному засіданні.

Потім з’ясовується, що родзинка законопроекту — у прихованій в об’ємному тексті стислій фразі — скасувати статтю 292 Господарського кодексу. Чому скасувати — ні в пояснювальній записці, ні в таблиці порівняння нового тексту з попереднім— жодного слова. Суть же в тому, щоб тишком-нишком скасувати норму, відповідно до якої цілісні майнові комплекси державних і комунальних підприємств, природні об’єкти не можуть бути предметом лізингу. Знадобилося це для того, аби привласнити об’єкти державної й комунальної власності в обхід законодавства про приватизацію. До стадії подання на підпис президентові законопроект не дійшов. Службова перевірка в Мінекономіки, де цей проект готували, вивела на молодого співробітника — безпосереднього «письменника», який на запитання про мотиви включення до проекту пункту про скасування вище названої норми ГКУ пояснив: «Попросив хтось із апарату Кабміну. Хто — не пам’ятаю». Ось так протягуються потрібні махінаторам закони.

Історія з лізингом на цьому не скінчилася. У липні 2008 р. у ВР з’являється законопроект 3006 — близнюк законопроекту 2235-1. Також без жодних пояснень у тексті фігурує пункт про скасування ст. 292 ГКУ. Автор законопроекту новий, але суть операції — колишня.

Аналогічний законопроект внесено і з питань оренди (0903). Також без пояснень пропонується замінити одне тільки слово: якщо зараз орендовані майнові комплекси державних і комунальних підприємств, відповідно до ГКУ, можна викуповувати тільки відповідно до закону, то пропонується робити це просто за договором із директором. Тобто після сплати встановленої в договорі ціни майно перейде з державної (комунальної) у приватну власність, знову ж — оминаючи гласні процедури приватизації.

Наприкінці червня ц.р. Мін’юст запропонував новий варіант — замінити Господарський кодекс Законом «Про основні положення господарської діяльності». Законопроект є екстрактом ГКУ — статті 23 декларативного характеру на десятку сторінок. Але ще одні «основні положення» непотрібні, бо правові основи господарської діяльності містить саме ГКУ. І його треба не скорочувати з теперішніх 418 до 23 статей, а нарощувати відповідно до розробленої в НАН України «Концепції модернізації господарського законодавства на базі Господарського кодексу України». Це сприяло б зближенню з господарським правом ЄС і законодавством Австрії, Німеччини, Франції, де недавно проведено велику роботу з нарощування раніше ухвалених кодексів, обсяг яких значно перевищує обсяг нашого ГКУ і які відіграють велику роль у регулюванні відносин у сфері господарської діяльності. Жодних заперечень щодо названої Концепції від Мін’юсту або інших зацікавлених організацій не надходило. І раптом, не розглянувши на представницькому науковому форумі жодних концепцій, Мін’юст вносить законопроект, покликаний замінити чинний ГКУ якимсь ерзацом.

Який сенс замінювати кодекс, що непогано працює, ерзацом, який нічого не поліпшує у правовому регулюванні, а тільки вносить дестабілізацію й дезорганізацію в законодавство? Багато вчених висловлювали заперечення проти цієї ідеї. Велика група докторів юридичних наук із Києва, Харкова, Одеси виступила в пресі зі зверненням до прем’єр-міністра з цього питання. Ніхто цих зауважень не вивчав і не обговорював. Проігноровано й неодноразові виступи в пресі заступника генерального прокурора, який переконливо доводив, що скасування ГКУ — шлях до криміналізації економіки. Щоб створити видимість обговорення законопроекту, його в липні ц.р. «вивісили» на сайті МЮ, неначе підприємці з ранку до вечора цей сайт у змозі вивчати й здогадуватися про появу там законопроекту, який торкався їхніх інтересів. Ні економічного обґрунтування, ні прогнозу наслідків і фальшивий запис наприкінці пояснювальної записки, буцімто прийняття законопроекту витрат не потребує. Потребує, та ще й яких, зокрема прямих із кишені підприємців, про що вже писали ЗМІ. Витрат зазнають і бюджетні організації. Не кажучи вже про втрати від заміни чинного Господарського кодексу України якимось «міні-кодексом» декларативного характеру.

Відповідно до Закону «Про національну безпеку» дестабілізація господарського законодавства загрожує національній безпеці і є свого роду економічною диверсією. Але до думки спеціалістів-практиків і вчених у черговий раз не прислухалися і вже в серпні без попереднього обговорення законопроект, який реалізує деструктивну ідею «Госпзакон замість Госпкодексу», усе ж таки було подано у ВР. Але якщо, попри очевидні мінуси для суспільства, законопроект таки просувають — отже, для когось користь передбачається. Для кого? Знову ж таки для тих, кому вигідна саме невпорядкованість, хаотичність законодавства. У тому числі й деяким закордонним структурам, які активно втручаються в діяльність ВР. Зумовлені захланністю рейдерські атаки на закони підривають як саму ідею правової держави, так і економіку.

Правова держава і стабільна соціально орієнтована економіка можливі тільки за умови достатньо стабільних законів. Тим часом у нас закони змінюються як рукавички.

Дивну позицію в цьому питанні займає Міністерство юстиції, відповідальне за заходи щодо вдосконалення законодавства. Замість організувати відповідну роботу — воно критикує наслідки невиконання власних обов’язків у такій формі, наче це повинен був робити хтось інший, і намагається в такий спосіб зняти з себе відповідальність за бездіяльність або некомпетентність. Протягом п’яти років Мін’юст убачає якісь «розбіжності» в окремих нормах ГКУ та ЦК, але не домагається вилучення або виправлення відповідних норм у цих кодексах. Мало того, МЮ не тільки не виявляє ініціативи в цій справі, а й не виконує прямого припису закону, ухваленого ще в січні 2003 р., про підготовку законопроекту щодо приведення нормативних актів у відповідність до ГКУ. Показово, що Мін’юст до названого вище слухання у Верховній Раді по суті жодних пропозицій не надав, обмежившись короткими формальними відписками. Вважаєш, що норма погана — запропонуй хорошу. Замість лікувати, Мін’юст пропонує ліквідувати. Об’єктивності заради слід зазначити, що коли міністром юстиції був О.Лавринович, міністерство підготувало законопроект про внесення деяких поправок до ГКУ. Зокрема, з метою забезпечення більшої узгодженості ГКУ та антимонопольного законодавства, ГКУ та ЦК. Відповідний законопроект — 0853 — у 2007 р. було ухвалено. Законопроект був доопрацьований із урахуванням зауважень президента. Але напередодні винесення доопрацьованого законопроекту на пленарне засідання ВР його відкликав без зазначення мотивів перший віце-прем’єр міністр за погодженням із Мінюстом (лист від 8 лютого 2008 р.).

З одного боку, необґрунтовано торочать про якесь «неузгодження» між ГКУ та ЦК. З іншого боку — відкликають уже погоджений з усіма і тричі проголосований законопроект напередодні його нового розгляду. Як це оцінити інакше, ніж навмисний зрив вирішення питання? При цьому вноситься проект Закону 3060 з метою ... «усунути розбіжності»!

Цікаво, що за такого поспіху в законопроекті зроблено застереження, що найрадикальніша його частина, яка стосується обмеження форм суб’єктів господарювання, повинна набрати чинності тільки через п’ять років. А в цей «проміжний» період не діятиме ні ГКУ, ні новий закон. Десятки тисяч малих приватних підприємств, державних підприємств, закритих акціонерних товариств, інших господарських структур, існування яких не передбачене законопроектом 3060, виявляться в підвішеному стані. Яка може бути від цього користь економіці? Відкривається повний простір для захоплення чужого майна. Для кого це робиться всупереч конституційним положенням про рівність усіх форм власності та господарювання? Саме для тих, хто, замість чесної виробничо-господарської діяльності, віддає перевагу аферам, розробці схем захоплення чужого майна, тобто — спеціалістам з організації і проведення рейдерських операцій, зелене світло яким відкрили деякі загальні положення Цивільного кодексу.

Як сказано вище, в господарській діяльності, як і в діяльності виробничо-технічній, слід дотримуватися визначеної технології. Для цього технологія має бути, з одного боку, детально описана, а з іншого — цей опис має бути достатньо компактним. Поєднання достатньої деталізації та компактизації правил господарської діяльності досягається шляхом їхньої кодификації та ухвалення відповідних кодексів, які належить вивчати і виконувати. Це випробуваний історією багатьох країн ефективний техніко-юридичний засіб забезпечення стабільності законодавства в достатньо розгорнутій і водночас компактній формі. Забезпечення такого поєднання досягається десятиліттями і навіть століттями цілеспрямованої праці вчених і практиків. Кодекси розвиваються й відточуються. Відмовлятися від такого продукту тривалої інтелектуальної праці багатьох людей — легковажно і просто нерозумно. Тим більше якщо це робиться не в силу наявності якихось більш ефективних засобів забезпечення розумної технології господарювання, а просто в силу бажання одних продемонструвати високу активність («висунутися») і прагнення інших використати ці бажання в особистих корисливих інтересах.

Якщо замінити чинний ГКУ декларативним актом, запропонованим Мін’юстом, то рейдерство перейде зі стадії захоплення окремих об’єктів у стадію захоплення всього правового поля у сфері економіки. Вже з’явилися фірми, які спеціалізуються на такого роду діяльності, які називають себе юридичними, хоча точніше їх було б називати антиправовими. Рейдерство набуло рис виду професійної діяльності. Йому допомагають, прибираючи перепони в законодавстві.

З метою запобігання «рейдерству в законі» потрібне не тільки застосування норм чинних Господарського і Кримінального кодексів. Потрібне більш уважне ставлення до змісту законопроектів, які стосуються регулювання господарської діяльності. Доцільною є спеціальна кримінологічна експертиза такого роду проектів. І на когось в апараті Верховної Ради має бути покладено такий обов’язок. Очевидно, це має бути висококваліфікований і достатньо матеріально забезпечений спеціаліст (або невелика група таких спеціалістів), підпорядкований безпосередньо голові Верховної Ради, який працює в конфіденційному режимі. Кримінологічні експертні висновки мають вручатися голові ВР, а він їхні висновки повинен оголошувати на пленарних засіданнях після виступу доповідача законопроекту. Необхідна й економічна експертиза, яку можна доручити відділенню економіки НАН України. Перелічені вимоги потрібно було б відобразити в Регламенті ВР.

Щоб виключити можливість застосування до господарських відносин статей ЦК, які не пройшли кримінологічної експертизи і які можна «притягти за вуха» при ухваленні рішень у корпоративних та інших господарських спорах, потрібно виключити з ЦК статті, які залишилися в ньому через недогляд апарату ВР, а саме — які претендують на регулювання підприємництва.

Викладене дає змогу зробити висновок, що операція з відкликання законопроекту 0853 і заміни «Госпкодексу Госпзаконом» є не тільки економічно не обґрунтованою, а й не зовсім охайною у правовому і моральному плані. Ця операція не містить нічого конструктивного, а має руйнівний характер.