Rexit: новий сезон зовнішньої політики США

Розмови про відставку держсекретаря США Рекса Тіллерсона почали гучно звучати вже минулої осені.

Помітне охолодження між ним та президентом США Дональдом Трампом проявилося ще влітку. До моменту оголошення відставки 13 березня ці розмови набули назви Rexit, що означає Rex exit, тобто "відхід Рекса". Rexit - провісник досить глибоких змін у зовнішній політиці США.

Минулого вівторка президент США Дональд Трамп одним твітом зробив відразу два нових призначення - держсекретаря і директора ЦРУ. Держсекретар Рекс Тіллерсон залишає свою посаду, його місце займе нинішній директор ЦРУ Майк Помпео, а новим директором ЦРУ стане його заступниця Джина Хаспел. Усі вони формально поки що залишаються на попредніх постах, але до кінця березня обов'язки глави американського зовнішньополітичного відомства виконуватиме заступник держсекретаря Джон Салліван.

Процедура потребує затвердження керівників Держдепартаменту й ЦРУ Сенатом США. Навколо Помпео суперечки навряд чи виникнуть, але призначення Хаспел може бути поєднане зі скандалами. Вона - кар'єрний офіцер ЦРУ з 30-річним стажем в оперативних підрозділах. У розслідуванні Сенату щодо жорстких методів допиту, дозволених після терактів 11 вересня 2001 р., описується особиста участь Хаспел у допиті одного з відомих терористів у секретній в'язниці ЦРУ в Таїланді, якою вона, можливо, певний час керувала. Історія давня, проте, як і раніше, висить плямою на біографії Хаспел уже як публічної, а не таємної персони.

Рекс Тіллерсон перебував у великому африканському турне, коли минулої п'ятниці глава апарату Білого дому Джон Келлі повідомив його про очікування твіту. Було зрозуміло, про що йшлося, але Тіллерсон, схоже, не знав, що саме буде у твіті, до його появи. Він повернувся у Вашингтон на день раніше, ніж планувалося, встиг поспілкуватися телефоном із британським міністром Борисом Джонсоном про ще одне отруєння у Великій Британії колишнього агента російських спецслужб (цього разу з допомогою бойової отруйної речовини) і зробити з цього приводу досить жорстку заява. Її можна вважати відправною точкою для оцінки того, як змінюватиметься зовнішня політика США після кадрових перестановок. Тіллерсон заявив: "Від України до Сирії - і тепер Великої Британії - Росія продовжує виступати безвідповідальною дестабілізуючою світовою силою, що діє з відкритою зневагою до суверенітету інших держав і життів їхніх громадян".

Це стало останньою важливою заявою Тіллерсона перед твітом Трампа, очікуючи якого він повернувся у Вашингтон. На прес-конференції у зв'язку з уже оголошеною відставкою Тіллерсон залишив "заповіт" стосовно Росії: "Має бути вкиконано багато роботи, щоб відповісти на проблемну поведінку й дії з боку російського уряду". Хоча це не єдина кореляція з російською темою безпосередньо перед відставкою (одночасно з Тіллерсоном африканське турне робив Сергій Лавров), украй малоймовірно, що в його відставці є російський слід.

Не у своїй тарілці

Тіллерсон, наділений багатьма чеснотами, без особливого бажання опинився на складному посту й погіршив своє становище власними помилками. Втім, вони були зумовлені об'єктивною різницею між менеджментом енергетичної компанії Exxonmobil, у якій Тіллерсон пропрацював 35 років, та дипломатичним істеблішментом. Чого однозначно ця людина не заслуговувала, то це відставки через твіт.

Трамп очікував від Тіллерсона глибокої реформи Держдепартаменту, "осушення болота бюрократії". Тіллерсон її розпочав, але не досяг успіху. Бізнес-модель із залученням зовнішніх керівників призвела до масового відпливу професіоналів, яких, як з'ясувалося, ніким замінити. Крім того, відбулося істотне урізання бюджету Держдепартаменту, що додатково деморалізувало професіоналів, котрі залишилися. Трамп вбачав у Держдепартаменті оплот прихильників Хілларі Клінтон, його консервативні радники - недостатньо патріотичну державну структуру. Тіллерсон мав зробити "неправильний" Держдепартамент "правильним", але, як з'ясувалося, розійшовся з Трампом із багатьох принципових зовнішньополітичних питань. У результаті, в спілкуванні з Білим домом Тіллерсон не міг спиратися на власний апарат, який безуспішно реформував. Причому в цій реформі він втратив підтримку президента. Все загострювало особисте охолодження між Трампом і Тіллерсоном.

У такій ситуації Тіллерсону важко було грати належну його статусові роль політичного важковаговика. Міжнародні візаві Тіллерсона не могли не знати про його підвішений стан в американській адміністрації. У грудні минулого року Верховний комісар ЄС Федеріка Могеріні зауважила, що знамените запитання Генрі Кіссінджера, кому телефонувати, щоб поговорити з Європою, тепер доречніше ставити щодо розмови зі США. Тіллерсон погіршив ситуацію своїм помилковим бізнес-підходом до дипломатії. У травні 2017 р., на початку своєї нетривалої дипломатичної кар'єри, він заявив, що дотримання цінностей занадто часто заходить у суперечність із політикою просування національних інтересів. Тим часом здатність дотримуватися цінностей на шкоду інтересам - це те, що довгі роки надихало союзників США та вселяло страх і повагу ворогам. Відверта відмова від ціннісного підходу багато в чому знецінювала для інших країн діалог зі США.

Трамп був солідарний із Тіллерсоном у його скепсисі стосовно цінностей. Однак виявилося, що вони по-різному бачать інтереси США із багатьох ключових питань - це і Паризький договір про клімат, угода про ядерну програму Ірану, ситуація на Корейському півострові. Тіллерсон виступав проти виходу США з Паризького договору й не поділяв військових ультиматумів на адресу Північної Кореї. Мабуть, найголовніше, що розділяло підходи Трампа й Тіллерсона на останньому етапі їхніх офіційних відносин, - угода з Іраном. Трамп оголосив її збитковою і в січні поставив ультиматум - або зміна документа, або вихід США з угоди. Тіллерсон вважав, що її слід виконувати, враховуючи, зокрема, інтереси інших учасників - Великої Британії, Німеччини, Франції, Росії та Китаю.

"Вісь зла"

Перед відставкою команда Тіллерсона в Держдепартаменті активно трудилася над виробленням спільного з європейськими союзниками підходу, який дозволив би зберегти багатосторонню угоду з Іраном, задовольнивши заклопотаність США, викладену в ультиматумі Трампа. Минулого тижня, попри анонс відставки Тіллерсона, його помічник Браян Хук провів у Європі дві наради з цього питання - у Берліні (з представниками Великої Британії, Німеччини та Франції) і у Відні - з усіма учасниками угоди, включно з представниками Ірану. Але тепер шансів, що угода встоїть, дуже мало.

Майк Помпео, який невдовзі стане держсекретарем, компліментарний із Дональдом Трампом у баченні зовнішньої політики. Попри помітну недовіру Трампа до спецслужб своєї країни, Помпео вдалося зберегти баланс. Захищаючи ЦРУ від політичного тиску та скорочення фінансування (чого не зміг Тіллерсон стосовно Держдепартаменту), Помпео зумів залишитися "біля вуха" президента, щодня доповідаючи йому від імені ЦРУ про становище у світі. Важко сумніватися, що в ранзі держсекретаря Помпео дотримуватиметься ультиматуму Трампа стосовно Ірану.

Що стосується несподіваної згоди американського президента на особисту зустріч уже в травні з північнокорейським лідером Кім Чен Ином, вона, як випливає з брифінгу Трампа після анонсу кадрових перестановок, навіть не обговорювалася з Тіллерсоном, зайнятим тоді Африкою. За ці переговори відповідатиме вже Помпео, і, можливо, саме це підштовхнуло його призначення на посаду держсекретаря. На перший погляд, незвичайно, що пропозиції Тіллерсона про переговори США з Північною Кореєю здійснюватиме не він. Але суперечності немає. Держсекретар, який іде з посади, пропонував компроміс. Трамп, отримавши через Південну Корею пропозицію прямого діалогу, погодився обговорювати угоду тільки на американських умовах, а саме - верифікована й необоротна денуклеарізація Північної Кореї. Якщо вдасться, це стане незаперечним успіхом зовнішньої політики Трампа з активною участю Помпео. Надія слабка, але спроба того варта.

Помилкова оцінка, що згода Трампа на зустрічі з Ином заохочує лідерів інших країн, які вірять у силу шантажу. Якщо раптом Володимир Путін погодиться обговорювати верифіковану й необоротну денуклеаризацію Росії, Дональд Трамп готовий буде прилетіти до нього не тільки в Сочі, а й у Хакасію, і все там докладно обговорити за ловлею щук. Можливість гіпотетична, але у випадку з Північною Кореєю імовірність успіху вища нуля.

Тіллерсон, нагороджений за багатолітню багатомільярдну співпрацю Exxonmobil з "Роснефтью" російським орденом Дружби, починав свою каденцію на посаді держсекретаря з опозиції санкціям проти Росії. І це те єдине зовнішньополітичне питання, з якого він не мав розбіжностей із Трампом. За день до звільнення Тіллерсон ідентифікував Росію як "дестабілізуючу світову силу". 14 місяців на посаді для цього вистачило. Помпео на початку своєї каденції держсекретаря розходиться з Трампом тільки з одного важливого питання. І це знову Росія.

Новий держсекретар - яструб стосовно Росії. Але Дональд Трамп усе ще уникає жорстких формулювань, за що Володимир Путін продовжує обсипати його компліментами навіть на тлі страхаючих мультиків із російськими ракетами, що летять у бік Флориди. Прояснення ситуації, наскільки погляди Трампа й Помпео стосовно Росії збігаються чи не збігаються, - одна з головних інтриг нового зовнішньополітичного сезону у США.

Від редакції. Як повідомляло у своїй інфострічці DT.UA, на запрошення голови СБУ Василя Грицака тоді ще керівник ЦРУ Майк Помпео 8 березня відвідав Україну. Візит проходив в обстановці суворої секретності, яку, хоч як це дивно, з огляду на логістику й географію переміщення Помпео Україною, СБУ змогло забезпечити. Майже.

Від наших джерел в АП і СБУ вдалося довідатися, що кандидат на посаду держсекретаря США побував у прикордонних з окупованими територіями районах, зокрема у Краматорську, який відвідав разом із Василем Грицаком. Нагадаємо, що саме в цей час відбувалося затримання керівника Центру звільнення полонених "Офіцерський корпус" Володимира Рубана, звинуваченого у постачанні зброї з ОРДЛО.

Крім того, Майк Помпео зустрічався і з Петром Порошенком. Зміст розмови нам не відомий, однак, як повідомляє джерело, однією з основних тем було обговорення швидких і результативних підходів до вирішення завдання з відновлення миру на Сході України.

DT.UA звернулося по коментар до СБУ і Посольства США в Україні. І там, і там інформації не спростували, але коментувати відмовилися. В СБУ - через некоректність будь-яких заяв з боку служби, у Посольстві США - через стандартну традицію некоментування посольством усього, що пов'язано з діяльністю розвідорганів.

Про одне можна говорити сміливо: майбутній держсекретар США українсько-російську проблему "промацав" особисто. Для нього вона - не абстрактна історія. І це - важливо.