Прокляття «Донбас Арени»

Поневіряння української збірної на Євро-2012 залишили у вболівальників два запитання: чому в Донецьку так погано вболівають за національну команду, і чому «Донбас Арена» така «нефартова» для головної футбольної дружини країни?

Лихі язики одразу ж запропонували свою відповідь: слова «Донбас» і «Україна» взагалі, мовляв, погано поєднуються між собою. Дискусію на цю тему поки що залишимо осторонь, - таку розмову, в кожному разі, слід починати не з футболу.

А футбол... Футбол хороший тим, що не все в ньому пояснюється раціональними причинно-наслідковими зв’язками. У ньому завжди є місце містиці. Камерунці на Мундіалі пофарбували волосся в зелений колір і возили з собою шамана. Чехи на Євро-2012 дали обітницю не голитися «на удачу», але примхлива фортуна на такі обіцянки не купилася. А то грала б у фіналі збірна соловецьких іноків. Яка магія допомогла Данії
1992-го та Греції 2004-го стати чемпіонами Європи - невідомо (а жаль).

Яке прокляття лежить на Донецьку, теж ніхто зрозуміти не може. Збірна України зіграла тут, з урахуванням нинішнього Євро, вже сім матчів. І - жодної перемоги. У 2003-му відбулися дві гри на старому стадіоні «Шахтар»: прикра поразка від Румунії й невиразна нічия у протистоянні з Північною Ірландією. Після такого старту національна команда в Донецьку не виступала шість років.

Віддаючи належне грі української збірної в поєдинку з англійцями, поставимо перед собою справедливе запитання: чи тільки горезвісна «донецька аура» винна в тому, що наша команда поки що не в змозі обігравати суперників топ-рівня? Що дивно - донецька аура має досить вибіркову дію. Всі ці прикмети й забобони не завадили юніорській збірній U19 під керівництвом Юрія Калитвинцева на Євро-2009 вийти з групи (з труднощами), дійти до фіналу (впевнено) і в боротьбі за кубок розмастити по газону збірну Англії (феєрично). Один із цих юних самородків - Денис Гармаш - тепер грає в «дорослій» команді.

На тому ж юніорському чемпіонаті можна було спостерігати й еволюцію глядацького інтересу. Із загального числа вболівальників - понад 100 тис. - чверть прийшла на фінал, і це був єдиний матч із аншлагом на трибунах. А починали юні гравці свій шлях до перемоги на стадіонах, заповнених ледве на третину.

Таку еволюцію симпатії вболівальників, хоч і більш розтягнуту в часі, пережив свого часу й донецький «Шахтар». Доки команда борсалася в діапазоні від другого до десятого місця в чемпіонаті України, напівпорожній стадіон байдуже лускав насіння і цмулив нишком пронесену горілочку. А потім була перша Ліга Чемпіонів, пізніше - перші золоті медалі внутрішньої першості, Кубок УЄФА і плей-оф ЛЧ. Тільки на початку двотисячних в Донецьку з’явилися свої «ультрас», хоч як соромно визнавати таке відставання від модних віянь. І тільки після вражаючих успіхів ФК «Шахтар» отримав можливість хвалитися тим, що на його ігри ходить найбільше глядачів: за підсумками сезону 2011/2012 років, «Донбас Арена» вийшла на перше місце за середньою відвідуваністю матчів.

А ось Донецьк і збірна Україна якось одне одному з самого початку не приглянулися. Потішити перемогами національна команда довго не могла, а звички вболівати за своїх за умовчанням, зрівнюючи футбольне «уболівання» й патріотизм, тут не склалося. Таке ставлення до представництва країни на міжнародній спортивній арені, мабуть, можна назвати «споживацьким».

У 2009-му збірній довелося повернутися до Донецька - тільки тому, що стадіонів, рівних «Донбас Арені» за класом, у країні не було. Дебютувала національна команда на «Арені» знову невдало - «квитковим скандалом». Одного далеко не чудового ранку донецькі вболівальники дізналися, що тепер за турнікет пропускають не за 20 грн., як на матчі ФК «Шахтар», а щонайменше за 200. На той час - десята частина середньої зарплати.

Хвиля обурення знялася ще більше, коли з’ясувалося, що Рінат Ахметов з істинно східною щедрістю за оренду стадіону не взяв із Федерації футболу України ані копійки. Григорій Суркіс зрозумілих пояснень із цього приводу так і не дав. Чим закінчилося - всі знають: напівпорожні трибуни, невиразна гра, на чемпіонат світу в ПАР їдуть греки. Зусібіч летять взаємні звинувачення: футболісти виправдовують свою невдачу тим, що грали «як на виїзді». Вболівальники на це відповідають, що співвідношення «ціна-якість» продемонстрованої гри їх абсолютно не влаштовує.

Ці свіжі потоки взаємних претензій та докорів геть чисто змили з пам’яті позитивні спогади про Мундіаль-2006, коли за збірну справді вболівала вся країна. У тому числі й Донецьк.

Далі жодної перемоги збірна України на «Донбас Арені» не здобула. Сумарні дані на сьогодні: п’ять ігор - одна нічия (з Нідерландами), чотири поразки. Вболівальники навіть запідозрили якусь змову в тому, що національну команду, яка невдало виступає в Донецьку, знову й знову примушують тут грати. Останніми обігравали Україну на донецькому полі Франція та Англія. Чи винна горезвісна «донецька аура» в тому, що наша команда поки що не в змозі перемагати світових і європейських лідерів? У будь-якому іншому випадку відповідь була б негативною. Але у футболі, схильному втілювати в реальність трансцендентні образи суспільних уявлень, істиною стає те, в що вірять, буде це простий збіг чи об’єктивна даність. Ідея «нефартовості» донецького стадіону, попри всю її абсурдність, змогла заразити гравців і тренерів сумнівами у своїх силах. А в спорті, як відомо, без твердокамінної впевненості в перемозі за справу братися не можна.

Ось тут саме час поставити конкретне й адресне запитання. Вікторе Федоровичу, Рінате Леонідовичу, Борисе Вікторовичу! Ви позиціюєте себе знавцями й великими любителями футболу. І, мабуть, усе викладене вище для вас - не новина. Чи не ви наполягали на тому, аби збірна України грала саме в Донецьку? Саме з Англією та Францією?

Звісно, ні в кого не повернеться язик сказати щось погане на адресу донецького стадіону. «Донбас Арена» і на цьому чемпіонаті сповна підтвердила свій клас під час гри з Францією. Світова преса на всі лади розхвалювала дренажну систему стадіону, яка впоралася з потоками води. Але не згадала неймовірну стійкість енергосистем арени. Після короткої, проте сильної бурі Донецьк скидався на прифронтове місто після нальоту «юнкерсів»: зламані дерева, повалені стовпи, обірвані лінії електропередач, вибиті шибки, зірваний асфальт... Наслідки стихії ліквідовують досі. Попри все це, на стадіоні світло не погасло, трансляцію не відключили.

Однак картинка вражала обурливими пустотами на трибунах. Офіційна статистика каже, що 10% арени було не заповнено, візуально - більше. Україна, як відомо, свою квиткову квоту викупила повністю. Але іноземці, перелякані репортажами своїх ЗМІ про дику варварську країну, в якій лютує расизм, не використали повністю виділені їм місця. За даними Федерації футболу Англії, вибрано менш як половину квоти. Решта квитків мали розлетітися миттєво, але - не розлетілися. Саме через застарілі й невирішені проблеми у відносинах ФФУ, збірної та донецьких уболівальників.

Уточнимо - платоспроможних і активних донецьких вболівальників, які представляють в основному старше покоління. Молодь не прийшла просто тому, що не могла собі дозволити заплатити за квиток навіть мінімальну ціну 30 євро. Матеріального чинника нікуди не подінеш. Ми вже писали, що переважна більшість європейських уболівальників вибрала економ-варіант - жити в кемпінгу, харчуватися у фастфудах, пити дешеве місцеве пиво. Економ-варіант по-донецькому - похід у безкоштовну фан-зону, причому пивом краще завбачливо накачатися в магазинчику за рогом, оскільки «офіційний» напій коштує як у хорошому пабі. Місцеві жителі зібрали ще одну «Донбас Арену» на грі з Англією. Зібрали б і на Францію, але погода завадила. І вони вболівали за Україну, вони співали гімн, хоча згадали не всі слова. Вони скандували «Україна, вперед!» А після матчу - що суддя... Ну, ви зрозуміли. Багато хто з них надів вишиванки, і їх можна було б сприйняти за приїжджих. Але коли один добряче напідпитку «приїжджий» випадково зачепив плечем іншого «приїжджого» і сторони перейшли на підвищені регістри, одразу стало ясно - свої!

...Потім, звісно, іноземці зрозуміли, що дарма вони боялися. Англійці, наприклад, відреагували на дисонанс між образом міста в медіа та особистими враженнями своєрідно. Нагадаємо, екс-капітан британської збірної Сол Кемпбелл напередодні Євро з екранів телевізора лякав своїх земляків українським расизмом і закликав їх дивитися першість удома, по телевізору, інакше ризикують повернутися на батьківщину в труні. Відповіддю колишньому футболістові стала... порожня труна з написом «Кемпбелл, ти не правий», яку фани урочисто пронесли донецькими вулицями. Як зізнався один із них автору цих рядків, найбільше гостей з туманного Альбіону засмутила та обставина, що навіть Бі-бі-сі, виявляється, може брехати. «А ми ж звикли довіряти Бі-бі-сі», - розгублено розводив руками (у кожній - по келиху пива) британець.

На вирішальний матч проти англійської збірної вся Україна зібралася на «Донбас Арені», можливо вперше дозволивши українській команді відчути себе тут «на своєму полі». Гості, котрі прибули в Донецьк вперше, з подивом виявляли, що місто зелене й чисте; на Мордор чомусь не схоже; тутешні мешканці, дивна річ, у масі своїй привітні, а не злобні; україномовних чомусь не б’ють. Можливо, саме це й була головна перемога України на цьому турнірі, а не інфраструктурні досягнення, розхвалені президентом УЄФА. Ось тільки важко було пояснити співвітчизникам, чому в Донецьку так погано вболівають за збірну.