Про «повний власний український ядерний цикл» та інші ядерні парадокси

Зацікавлена громадськість із нетерпінням очікувала брифінгу секретаря РНБОУ Р.Богатирьової за результатами засідання РНБОУ, яке відбулося 1 лютого. Знемагали довгі три дні в невіданні, чим же закінчилося доленосне для країни воістину «велике сидіння» можновладців на Банковій. Лише 4 лютого довгоочікувана подія, нарешті, відбулася. А спеціалісти й експерти в галузі ядерної енергетики та промисловості дізналися багато нового й несподіваного для себе (одне з обговорюваних питань було про безпеку ядерної енергетики в Україні. — О.К.). Наприклад, про те, що «треба завершити дискусії про створення повного власного українського ядерного циклу і визначити урядову політику щодо будівництва ядерного заводу».

Що таке ядерно-паливний цикл (ЯПЦ)? Це сукупність процесів та операцій, які охоплюють весь технологічний ланцюжок обігу ядерного палива — від видобутку уранової (торієвої) руди до утилізації відпрацьованого в ядерному реакторі палива (ВЯП). Підхід до утилізації ВЯП і визначає тип ЯПЦ. Якщо подальше використання ВЯП не планується, і воно розглядається як радіоактивні відходи з наступним остаточним захороненням, то такий цикл називають «відкритим». Якщо ВЯП переробляють, щоб знову використовувати витягнутий невигорілий уран і плутоній, який утворився в реакторі, для виготовлення свіжого палива, то такий варіант називається «замкнутий ЯПЦ». Якщо порахувати держави, які сьогодні мають усі елементи ЯПЦ на своїй території, то вистачить пальців двох рук. Але варто зазначити, що ЯПЦ не має національності, в усьому світі елементи ті самі, тільки технології варіюються. Тому українське ноу-хау щодо «повного» (!) «власного» (!) та ще й «українського» (!!!) ЯПЦ — абсолютна новела для світової громадськості. Крім того, чи враховувала секретар РНБОУ, що Група восьми, МАГАТЕ та інші міжнародні організації, а також провідні країни світу, такі як США і РФ (наші стратегічні партнери), останнім часом приділяють надзвичайно велику увагу обмеженню поширення ядерних технологій збагачення та переробки відпрацьованого палива з метою протидії загрозам ядерного поширення і ядерного тероризму. Саме з урахуванням цих реалій в Енергетичній стратегії йдеться про створення окремих елементів ЯПЦ. Звичайно, коли мається на увазі «повний» ЯПЦ, який не включає ані збагачення, ані переробку відпрацьованого палива, то, справді, можна говорити про «унікальний власний український ядерний цикл». А коли до цього ще додати, що в ухваленій Енергетичній стратегії України до 2030 року йдеться про будівництво заводу з фабрикації палива, а не «ядерного заводу», то зовсім не зрозуміло, чим керувалися спічрайтери, тішачи зацікавлену громадськість перлами, розсипаними щедрою рукою в усіх місцях, де є прикметник «ядерний».

Виявляється, система ядер­ної безпеки має «засвідчувати гарантії стабільного розвитку 15 ядерних блоків в Україні і формувати перспективи розширення нової модерної доктрини ядерної енергетики» (як це — розширення доктрини, та ще й ядерної енергетики? — О.К.). Як відомо, в країні в експлуатації перебувають 15 ядерних енергоблоків, які дають майже 50% електроенергії. Як вони можуть «розвиватися», коли вони вже побудовані за затвердженим згідно з чинним законодавством проектом, не зрозуміло. Їх можна модернізувати, підвищувати їхню безпеку, але як їх «розвивати»? Рецепт, напевно, зберігається в апараті РНБОУ. І як система ядерної безпеки може «засвідчувати гарантії»? Вона покликана гарантувати безпеку, а не «свідчити». Та й зрештою, гарантії може дати лише Господь Бог, а в ядерній енергетиці є таке поняття, як «імовірнісний аналіз безпеки». Наприклад, можливість настання важкої аварії з розплавленням активної зони реактора виключити стовідсотково не можна, тому завдання атомників — максимально зменшити можливість її настання, наприклад, на рівні величини 1х10.

Стало відомо також, що РНБОУ одноголосно підтримало позицію щодо «термінового (!) виведення з експлуатації ЧАЕС і вивезення з неї відпрацьованого ядерного палива». Інформуємо всіх зацікавлених, що уряд України рішення про виведення ЧАЕС із експлуатації ухвалив ще 1992 року відповідною постановою, а потім видавав спеціальні постанови 1997, 1999, 2000 рр. про дострокове зняття з експлуатації відповідно енергоблоків №№1, 2, 3. Так що «виведення» з експлуатації останнього працюючого блоку відбулося ще 15 грудня 2000 р., коли президент України Л.Кучма за великого скупчення народу натиснув відповідну кнопочку, після чого останній працюючий реактор ЧАЕС було зупинено назавжди. А от процес зняття з експлуатації — це історія інша й тривала, і в ідеалі має закінчитися перетворенням проммайданчика ЧАЕС на зелену галявину. Оскільки під час зняття з експлуатації АЕС виникають специфічні проблеми, пов’язані з радіоактивним забрудненням частини устаткування, наведеною активністю кон­струкційних і захисних матеріалів, демонтаж енергоблоків потребує часу й призводить до утворення величезної кількості відходів, які потрібно належно утилізувати. А це можливо лише за наявності відповідної інфраструктури для роботи з РАВ, яка ще не готова. Тому «терміново» не вийде за всього бажання. Не сарай же вирішили розвалити! І куди ж збирається РНБОУ вивозити ВЯП з майданчика ЧАЕС, коли там вже котрий рік будується сухе сховище для довгострокового зберігання ВЯП усіх чорнобильських блоків, на що витрачено купу міжнародних грошей, і навіть стався міжнародний скандал через неякісне його будівництво?

А як вам поетичне висловлювання щодо контролю «над процесом мирного розщеплення ядра атома»? Енергію ядра можна використовувати в мирних або воєнних цілях, але процес його «розщеплення» не набуває при цьому мирного чи воєнного характеру. І ще, виявляється, в нашій країні існують «регіони ядерних циклів», а не розміщення АЕС. Ну, це без коментарів (про цикли див. вище).

Пані Богатирьова — жінка приємна з усіх поглядів, має дві вищі освіти (другу — юридичну), доктор медичних наук, професор, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки. На посаді перебуває недавно і чесно зізнається (справді викликаючи повагу), що, можливо, вона висловлюється непрофесійно.

За великим рахунком до неї і претензій, власне, нема, хоча як юрист вона має знати, що терміни та поняття треба використовувати відповідно до чинного законодавства, особливо у такій сфері, як національна безпека. Адже за нею стоїть цілий апарат РНБОУ, який нібито складається зі спеціалістів у різних сферах національної безпеки, і численні помічники. Як же можна підставляти так свого керівника і втрачати авторитет колись шанованої інституції не лише серед співвітчизників, але й міжнародної громадськості, видаючи на-гора таку «нетлінку», яка, однозначно, розійдеться по анекдотах серед ядерників?