Про політичний газ і газову політику

Візит Юлії Тимошенко до Москви, який відбувся рівно тиждень тому, найточніше назвати авансовим. Багато хто був вражений тієї атмосферою, яку Володимир Путін створив українській колезі. По суті, він дозволив використовувати себе як фотошпалери, які вигідно відтіняли політичний колір обличчя Юлії Володимирівни. Під час останньої зустрічі з російським керівництвом Ющенко такої можливості був геть-чисто позбавлений. Одні припускають, що можливість піднести візит як перемогу Юлії Тимошенко Путін надав тому, що відчуває ідіосинкразію, яка не минає, до президента України як символу його великого політичного програшу в 2004 році. Другі трактують зовнішню лояльність до Тимошенко як політичну ставку Кремля на найбільш перспективного претендента на президентську посаду. Треті вважають, що Путін в українському хаосі шукає бодай якусь договороспроможну постать. Четверті переконують, що Тимошенко, знаючи про давнє розчарування Москви в Януковичі та розуміючи важливу роль проросійськи налаштованого електорату, пообіцяла в Москві достатньо для того, аби розраховувати, як мінімум, на миролюбне ставлення Кремля.

Дані, які має «Дзеркало тижня», дозволяють припустити, що в чистому вигляді жодна з цих версій на сьогоднішній момент неприйнятна. Позитивна аура візиту не повториться наступного разу, якщо Юлія Володимирівна не забезпечить позитивне просування принаймні у кількох напрямах, які є важливими для Володимира Путіна. Серед цих напрямів: інтерес росіян до Одеського припортового заводу, до створення спільного авіаконцерну, в який з українського боку мають увійти живі, із погляду літакобудування, держпідприємства; закупівля паливних збірок у концерну «ТВЕЛ» і припинення чи урізання до мінімуму спроб диверсифікації закупівель ядерного палива для українських АЕС з американською компанією Westinghouse; спільне видобування нафти та газу; згода на перетікання російської електро­енергії в Європу; відмова України від намірів створення замкнутого циклу збагачення урану та чутливість інтересів Москви до запасів Жовтих Вод.

Особливий інтерес у керівництва країни, яка перебуває на марші до перетворення рубля на вільно конвертовану валюту, викликає тема переходу на рубльові розрахунки в торговельних відносинах між двома країнами. Торік товарообіг між РФ і Україною становив 7 млрд. дол. Наповнення рубля товарною масою такого обсягу — велика підмога для російського Центробанку і відчутна скалка для Вашингтона. А якщо по-простому — ЄЕП чистої води.

Переказані нам джерелом від­повіді Юлії Тимошенко на запитання Володимира Путіна про долю Чорноморського флоту після 2017 року і про євроатлантич­ний вектор України ми не наводитимемо, оскільки не можемо відповідати за точність цитат. Однак ми дуже сподіваємося, що джерело просто чогось недозрозуміло...

Що з переліченого вище буде взяте на озброєння та реалізацію урядом Юлії Тимошенко, а що не матиме відгуку — ми довідаємося лише з часом. Якісь із запропонованих проектів, можливо, Україні й вигідні, якісь — однозначно ні. Проте ясно одне: якщо українська сторона хоче поступового переходу на європейські газові ціни й при цьому розраховує, що Росія на боці Києва візьме активну участь у переконанні Туркменистану, Узбекистану і Казахстану нести через це певні збитки, то це означатиме, що Київ бере перед Москвою якісь зобов’язання, котрі, як мінімум, співвідносні з втратами «Газпро­му» від відсутності негайного переходу на європейські ціни.

Переконати азіатську «трійку» буде аж ніяк не легко. По-перше, Туркменистан, наприклад, вважає, що нині кон’юнктура ринку надзвичайно сприяє значному підвищенню ціни на газ. По-друге, важко буде пояснити в трьох столицях центральноазіатських держав, чому «Газпром» просить їх відчутно ціни не піднімати, тоді як він же підштовхує Азербайджан до підняття цін на газ для Грузії. По-третє, президент Туркменистану Г.Бердимухаммедов надіслав Юлії Тимошенко запрошення відвідати Ашгабад із візитом, але зустріч навряд чи відбудеться, оскільки на вересень призначений візит туди ж Віктора Ющенка, ставлення до якого, принаймні поки що, недостатньо тепле для досягнення очікуваної результативності.

Візити ж крупних українських бізнесменів до Туркменистану, покликані вирішити питання з будівництвом тунелю та інших об’єктів, наразі великих проривів у відносинах не принесли.

— Олегу Вікторовичу, чи справді українська та російська сторони домовилися про поетапне підвищення ціни на газ для України, як було оголошено після нещодавньої зустрічі Тимошенко—Путін? Чи означає це, що про підвищення ціни на газ для України вдвічі, а тим більше про підвищення до 400 дол. за 1000 кубометрів уже не йдеться?

— Як я вже казав раніше, НАК і «Газпром» створили дві експертні групи, котрі мають підготувати всі позиції майбутніх переговорів між сторонами. Мені відомо тільки, що кожна сторона прагне до поетапного підвищення ціни на газ.

— Чи обговорювали ви з представниками «Газпрому», якими можуть бути умови договору «Нафтогазу» з «Газпромом» на наступний рік: обсяг і умови поставок, цінові параметри? Чи буде Україна, зокрема НАК «Нафтогаз», третьою стороною в переговорах між центральноазійськими державами та «Газпромом»?

— Ні, ми ще не обговорювали умов договору на наступний рік. Нині ми говоримо тільки про поточний рік. НАК «Нафтогаз України» почне вести предметні переговори щодо наступного року, тільки-но ми одержимо відповідні директиви від уряду, який визначає параметри контракту. Або, якщо приймуть рішення про переведення переговорів із рівня суб’єктів господарювання на міжурядовий рівень, директиви одержить Мінпаливенерго, й уже воно вестиме переговори.

— Чи може бути так, що ви одержите директиви з двох сторін — з Банкової та від Кабінету міністрів?

— Я гадаю, що директиви будуть погоджені.

— Коли їх очікуєте?

— Наступного тижня.

— Наскільки ймовірно, що ми підписуватимемо договір із «Газпромом», як завжди, в січні?

— Не хотілося б цього. Було б правильно у вересні це питання закрити.

— Якою може бути, умовно кажучи, формула ціни для України, починаючи з 2009 року?

— Це питання, яке проробляють експертні групи. Остаточну формулу буде визначено вже безпосередньо на переговорах.

— Чи збільшуватиметься тариф на транспортування російського газу територією України?

— Якщо ціна на газ змінюватиметься, то, відповідно, і ставка тарифу на транзит також.

— Але тоді росіяни обіцяють збільшити ставку на транзит центральноазійського газу для України…

— Давайте говорити про те, що Україна купує центральноазійський газ на російсько-українському кордоні…

— Чи можна припустити, що Україна домагатиметься того, аби весь російський експортний газ для Європи продавався на східному кордоні України, а вже вона укладала б договори з покупцями російського газу на транзит по своїй території?

— Я вважаю, що це політичне рішення.

— Як на вашу думку, чи готові європейські партнери «Газпрому» до такого рішення?

— Для Європи як транзитери ми непомітні: газ їм продає «Газпром», а те, що «Нафтогаз» транспортує цей газ, — так цього ніде (в жодному договорі) не видно, тому що в ціні газу для європейців уже закладено витрати на транзит. І відповідальність за доставку газу перед покупцями в Європі несе «Газпром».

— Як ви вважаєте, чи потрібно нині Україні приєднуватися до переговорного процесу про газопоставки, які ведуть Росія та центральноазійські країни?

— З одного боку, вже немає сенсу. Тому що ми програли свого часу контракт із Туркменистаном (тепер там на довгостроковій основі працює «Газпром»), ми втратили контракт на транзит газу з Узбекистаном, якого нам треба було триматися, як воша кожуха. Та, з іншого боку, якщо не намагатися поновити відносини з центральноазійськими країнами, ми приречені на залежність від «Газпрому».

— За інформацією «ДТ», Міністерство закордонних справ України запросило агреман на екс-голову «Нафтогазу» Олексія Івченка як майбутнього посла України в Турк­менистані. Це допоможе розв’язати наші проблеми?

— З огляду на те, що з Туркменистаном на сьогодні в нас узагалі жодних відносин (у газовій сфері) немає, то якщо пан Івченко допоможе нам укласти прямий контракт на закупівлю газу в Туркменистані (чого він не зробив 2005 року, коли очолював НАК), честь йому буде й хвала.

— Скільки українського газу в підземних сховищах НАК і скільки імпортного, скільки плануєте закачати до початку сезону відбору газу з ПСГ?

— Поки що імпортного газу закачано приблизно 6 млрд. кубометрів і газу власного видобутку — 1,4 млрд. кубометрів. Плануємо закачати газу власного видобутку 4,7 млрд. кубометрів (решта обсягу, що видобувається, спрямовується на забезпечення потреб населення країни), імпортного плануємо закачати 14 млрд. кубометрів — за умови поставок в Україну 55 млрд. кубометрів на рік. І весь цей газ — власність «Нафтогазу».

— Наскільки відомо, «Нафтогаз» збирався взяти кредит для закупівлі газу для ПСГ. Чи взяли ви такий кредит, і якщо так, то в кого та на яких умовах?

— Ми одержали у Фонді держмайна дозвіл на отримання такого кредиту та розіслали 12 банкам свої пропозиції. Вісім із них уже відгукнулися й надали свої умови щодо видачі нам кредиту. Та більшість умов нас не влаштовують, тому ведемо переговори з пулом українських банків, із Національним банком України, щоб залучити потрібні нам кошти.

— Яка зараз заборгованість перед НАК українських газоспоживачів, зокрема основних категорій — промисловості, підприємств теплокомуненерго і населення?

— Основна сума заборгованості — «заслуга» підприємств теплокомуненерго — 1,8 млрд. грн., населення винне приблизно 153 млн. грн. По промисловості ситуація вирівнюється, але заборгованість зберігається й становить 450 млн. грн. Найбільшими боржниками в цьому секторі є ОАО «Рівнеазот» — 119,9 млн. грн., «Дніпроазот» — 153,3 млн. грн., «Кримський содовий завод» і «Кримський Титан», які заборгували 50 і 30 млн. грн. відповідно. І борги ці підприємства накопичили в квітні-травні поточного року.

— На скільки НАК «Нафтогаз України» за останні півроку збільшила свою заборгованість?

— Ні на скільки. Більш того, ми чітко виконуємо свої зобов’язання з обслуговування кредитів (тобто виплачуємо відсотки) на суму 2,3 млрд. дол. Таким чином ми погасили приблизно 800 млн. дол. заборгованості. Нових кредитів НАК не залучала. Тобто нині борг НАК «Нафтогаз України» за зовнішніми кредитами становить близько 10,5 млрд. грн. Поки що НАК «Нафтогаз України» намагається виживати. Без серйозних запозичень.

— Нині стоїть питання про банкрутство «Нафтогазу»? Що кажуть стосовно цього аудитори НАК — компанія «Ернст і Янг»?

— Від наших аудиторів ми одержали фінансовий висновок (результати аудиторської перевірки) за 2006-й і перше півріччя 2007 року. Вважаю, що банкрутство НАК «Нафтогаз України» не вигідне нікому — ні нам, ні кредиторам.

— За всієї демонстративності лояльного покровительства Володимира Путіна до Юлії Тимошенко під час її нещодавнього московського візиту російський прем’єр скористався нагодою вкотре нагадати про борги України перед «Газпромом». Що це за борги та який їх масштаб?

— У НАК «Нафтогаз України» за 2008 рік боргів перед «Газпромом» немає. А 2 млрд. дол., про які говорив російський прем’єр нашому прем’єру, — це борг компаній «УкрГаз-Енерго» і «РосУкрЕнерго» перед «Газпро­мом» за 2007 рік.

— Що ви скажете про висновки, які містяться в проекті рішення Ради національної безпеки та оборони щодо «Нафтогазу», зокрема, про намір підпорядкувати НАК Радбезу і по суті розчленувати компанію?

— Про існування такого проекту я дізнався з «Дзеркала тижня».

— І яка ваша думка?

— Коли я йшов на цю роботу, то запитав: «НАК «Нафтогаз України» потрібна чи ні?» Мені відповіли: «Потрібна». А якщо вірити опублікованому в вашому виданні проекту рішення РНБОУ, то там чорним по білому написано: НАК «Нафтогаз України» не потрібна…

— У принципі, «Нафтогаз» створювався для концентрації ресурсних і грошових потоків, вершки з який знімало і спрямовувало на різноманітні особисті і політичні потреби керівництво країни. У результаті компанія й опинилася в такому становищі. Чи є можливість очистити компанію від усіх брудних схем? Чи спроможні сприяти цьому СБУ і прокуратура?

— На сьогодні є можливість очистити НАК «Нафтогаз України». Зокрема протягом шести останніх місяців це відбувається і за підтримки уряду. За цей час ми змогли погасити значну частину боргів й одержали платежі, якими розрахувалися з «УкрГаз-Енерго», закриваючи в такий спосіб проблему 2007 року. Тобто піврічний фінансовий рубікон подолано. І нині можна далі рухатися в плані очищення. Та при цьому треба розуміти, що ми розчистимо все в НАК тільки тоді, коли в нас будуть гроші. Поки ж ми досі є донорами. У фінансових планах наших дочірніх компаній ми маємо «мінус від діяльності», не знаючи, чим цей мінус покривати. Це неправильно.

— Із квітня поточного року «Нафтогаз України» значно збільшив ціну на газ для промислових споживачів, чим викликав їх невдоволення…

— 87 грн. (15 дол.) на 1000 кубометрів — хіба це велика різниця й такий уже заробіток для «Нафтогазу»?! А те, що населенню ми поставляємо газ за мінімальними цінами собі на збиток, — цієї різниці воліють не помічати? З урахуванням того, скільки років усі заробляли на НАК «Нафтогаз України», заробіток НАК має становити 150 дол.

— Якою є калькуляція ціни газу, що поставляється НАК промисловим підприємствам, і куди спрямовується різниця від закупівельної ціни імпортного газу в 179,5 дол. за 1000 кубометрів і ціни реалізації НАК цього газу промисловим споживачам, яка вже перевищила 300 дол.?

— 12% надходять до спецфонду уряду, 8% — надбавка за транзитні послуги з доставки газу, 87 грн. йде НАК — і це єдина нова надбавка до діючої ціни, і спрямовуються ці кошти на розвиток компанії. Не забуватимемо і про 20% ПДВ.

— Олегу Вікторовичу, скільки у «Нафтогазу України» посередників (трейдерів)?

— У «Нафтогазу» є один-єдиний трейдер — дочірня компанія «Газ України». Що далі робиться в приватних облгазах, котрі отримали від нас газ, я не можу сказати. Бо по деяких облгазах немає договорів, немає актів проведеної інвентаризації існуючих газоперекачувальних потужностей. Та що стосується того, що НАК отримала газ, передала «Газу України», а той — напряму споживачам, за це я ручаюся.

— А скільки взагалі трейдерів на українському ринку газу? Пам’ятаю, ще торік їх було за дві тисячі.

— Наскільки мені відомо, НКРЕ цього року видала 415 ліцензій.

— РНБОУ закидає, зокрема НАК «Нафтогаз України» те, що компанія не бере участі в розробці концепції газового ринку України. Що ви можете заперечити, якщо маєте намір це зробити?

— Які пріоритетні завдання — такі й концепції газового ринку. Якою може бути концепція газового ринку України, коли ми щороку імпортуємо понад 80% газу, необхідного для забезпечення газового балансу країни?.. Є державна компанія — НАК «Нафтогаз України», котра продає цей газ. І з цього вона втрачає, «заробляє», компенсує — як вирішить уряд.

Так, у концепції може бути закладено лібералізацію ринку. І всі підуть на ринок. Тоді всім треба надати вільний «доступ до труби» (до газотранспортної потужності української ГТС), про що всі роблять гучні заяви тощо.

Але на сьогодні є указ і закон про природні монополії. Є в цьому контексті НАК «Нафтогаз України». Якби видобуток вуглеводнів в Україні був понад потребу — можна було б про щось говорити. Та сьогодні предмет для такої розмови відсутній…

— Але ж росіяни якось намагаються і справи «Газпрому» поправити, зокрема за рахунок підвищення ціни на газ для населення і компобут?

— Так, але не забувайте, Росія — видобувна та експортуюча країна. Спочатку вони прийняли програму поетапного підвищення ціни на газ для споживачів РФ до 2011 року, потім подовжили її до 2014-го.

— А особисто ви як бачите долю «Нафтогазу» через півроку після приходу в НАК?

— Я вважаю, що цю компанію потрібно готувати до оцінки та наступного акціонування, тобто на майбутній продаж. Не окремо взяту ГТС, не свердловини, а всю компанію. Тоді й рівень її капіталізації відповідатиме очікуваним фінансовим результатам.

На базі НАК «Нафтогаз України» має бути побудований великий бізнес. Це не повинен бути донор у цінах на газ для населення, підприємств теплокомуненерго. Заплатив — отримай газ. Ні — ні. Сьогодні Дніпропетровськ залишився без гарячої води — через борги теплокомуненерго за газ. Уперше в історії — безпрецедентний випадок — за борги зупинено харківські ТЕЦ-3 і ТЕЦ-5.

— Це за всього тиску, який на вас чинили?!

— Але ми теж не в подарунковому магазині куплені…

— На енергофорумі в Києві президент В.Ющенко повідомив, що восени має намір зібрати міжнародний пул із бюджетом 2,5 млрд. дол. — для фінансування реконструкції української газотранспортної системи. Що саме з цієї непростої інфраструктури передбачається реконструювати і як до цього ставляться в «Нафтогазі»?

— Українська ГТС зараз транспортує близько 115 млрд. кубометрів російського експортного газу на рік. І перш ніж починати її обгрунтовану реконструкцію, зокрема, нарощувати пропускну здатність, слід визначити, в якому напрямі ми маємо намір розвивати нашу газотранспортну систему, повинна бути програма її реконструкції. Якщо йдеться про збільшення обсягів прокачування, скажімо, до 170 млрд. кубометрів на рік і є чітка перспектива на п’ять років, це один варіант розвитку подій. У такому разі потрібно рахувати, наскільки доцільно встановлювати ті чи інші газотурбінні двигуни на газоперекачувальних агрегатах. За нинішніх умов, наприклад, встановлювати електричні машини — нерентабельно. Однак треба рахувати, чи буде це рентабельно при збільшенні прокачування ГТС до 170 млрд. кубометрів на рік.

— «Нафтогаз України» щось робить для того, аби газовимірювальні станції на вході і виході з української ГТС були встановлені на території України?

— Робить. Чекаємо рішення урядової комісії стосовно «Укртрансгазу». А без цього не можемо підійти ні до метрології, ні до чогось іншого. Нас ще й перевіряють, причому вдруге.

— КРУ?

— Так.

— Чи справді КРУ було виявлено порушення в «Нафтогазі» у 2007 році на суму понад 2,2 млрд. грн.?

— Знаєте, я оцінюю висновки, коли про них не кричать по телевізору, а кажуть: оце передано в Генпрокуратуру, а по цьому — зроблено відповідні висновки…

— Прокуратура звернулася з позовом до НАК про сплату митного збору з газу, поставленого в Україну в першому кварталі 2008-го. Навіть порушили кримінальну справу…

— Генеральна прокуратура порушила кримінальну справу за фактом і направила його до СБУ. Слід звернути увагу, що сьогодні сплатити митний збір «Нафтогаз» не може — немає актів приходу газу. Або є ті акти, котрі не відповідають законодавству, і я не маю права їх підписати.

— Чи є у НАК «Нафтогаз України» законні способи організувати проведення зборів акціонерів хоча б у тих ВАТ, де частка держави досить велика — «Укрнафта», «УкрГаз-Енерго»?

— Ні, і такої можливості не буде, поки не буде змінено законодавство про ВАТ.

— Інакше кажучи, ситуація з дивідендами НАК від діяльності «Укрнафти» і «УкрГаз-Енерго» — у підвішеному стані. Скільки втрачає НАК «Нафтогаз України» через це?

— Дуже багато. Дивіденди тільки «Укрнафти» за 2006—2007 роки — понад 2 млрд. грн. А від «УкрГаз-Енерго» лише за 2007 рік (що достеменно відомо) дивіденди «Нафтогазу» становлять 150 млн. дол.

— Що ви скажете про конфлікт навколо Прикерченської нафтогазоносної ділянки? Адже на її частину претендував і «Нафтогаз»…

— Вважаю, що цю тему ми теж занадто заполітизували. Але в результаті всього залишається проблема: мало де у світі таку величезну територію шельфу (майже 13 тис. квадратних кілометрів) віддають в одні руки, тобто одній компанії. Хай вибачать мене політики, але по суті ситуація виглядає так: ми продали великому спекулянту занадто великий шматок… Якби ми розділили цю ділянку на 12—15 частин і виставили їх на конкурс, то на сьогодні вже був би толк. А так за два роки після того, як одну велику ділянку отримала невеличка компанія, котра ще має зібрати пул, — роботи на Прикерченській ділянці шельфу так і не розпочато.

— Що ви запропонували б зробити стосовно української частини шельфу Чорного моря?

— Я запропонував би укласти договір про спільну розробку Чорноморського шельфу України з «Газпромом» і договір про спільну розробку газових родовищ на території Російської Федерації. Ми з ними — там, вони з нами — тут.

— З боку України це має бути «Чорноморнафтогаз»?

— Ні, тільки НАК «Нафтогаз України».

— Чому все ж таки ви рекомендували б укладати договори з «Газпромом» на розробку шельфу?

— Їх на шельфі, швидше за все, цікавить нафта. Ми готові з ними розробляти українські родовища на шельфі й віддавати їм нафту в обмін на газ, який нам більш цікавий. Тому що сьогодні в Україні вся нафта — комерційна. А видобувати нафту, не знаючи, де її перероблятимеш, і при цьому будеш так обкладений митами, якщо захочеш її експортувати, — собі дорожче. У наших умовах для НАК це не бізнес. Тому я й кажу про газ. Нехай «Газпром» на умовах УРП забирає собі видобуту на шельфі нафту, а ми — на умовах УРП заберемо видобутий спільно газ. Від того, що ми, а точніше — «Чорноморнафтогаз», створили колись спільні підприємства (зокрема, із канадською компанією Shelton Canada Corp, котра розробляє Західно-Бирючу площу в Азовському морі, і британською CBM Oil, яка розробляє Галіцин­ське газоконденсатне родовище на шельфі Чорного моря. —А.Є.), толку мало. Тепер ми з ними розбираємося і вже повідомили ці компанії про розірвання договорів про спільну діяльність. Вони не те що не віддають державі її частки, вони не віддають газу для населення — їм невигідно... Усі СП хочуть поставляти газ промисловим підприємствам, бо там ціна тисячі кубометрів газу — 300 дол. Ціна газу для населення — 50 дол. Видобутий НАК «Нафтогаз України» газ ми поставляємо населенню, і не за 300 дол. за 1000 кубометрів, а за 50…

— Олегу Вікторовичу, ви нарешті підписали контракт із вашим роботодавцем — Мінпаливенерго?

— Ні.

— А що саме вас у ньому не влаштовує?

— Деякі принципові визначення. У подібних контрактах має бути все 50 на 50. Є відповідальність однієї сторони і рівною мірою має бути відповідальність другої сторони. А в цьому контракті вся відповідальність на мені. Не хочу цитувати контракт. Але ті зміни, які були мною подані, щоб їх у контракт внесло Міністерство палива та енергетики, так і залишилися без належної уваги. Мені пояснили, що це — рамковий контракт, затверджений постановою Кабінету міністрів. От і вся історія.