Прибужжя: перші ознаки весни

Схоже, публічна політика на Миколаївщині починає виходити з летаргічної смуги однополярності. Особливо це стало помітно після другого туру президентських виборів. Щоправда, у теленовинах міський голова Володимир Чайка ще грізно картає прибулих до Миколаєва молодих галичан, що всі газети (за винятком рухівського «Українського півдня», змушеного через спротив влади друкуватися в сусідньому Херсоні) дружно пропагують «єдино правильного» кандидата. Але вже, скажімо, «Южная правда» в останньому номері публікує нотатки миколаївця, який провів кілька днів і ночей на Майдані Незалежності, уже почастішали мітинги й маніфестації прихильників Ющенка, уже (небувала річ!) головний редактор радіоканалу «Миколаїв» Ігор Матвєєв просить вибачення в радіослухачів за неправду, яку журналісти множили через мікрофони. Але справжньою сенсацією став крок віце-губернатора Михайла Рихальського — минулого четверга він поклав на стіл голови облдержадміністрації Олексія Гаркуші заяву про звільнення з роботи за власним бажанням.

Вибір віце-губернатора

Я зустрівся з Рихальським хвилин через п’ятнадцять після того, як він уже в статусі безробітного заїхав до облдержадміністрації.

— Прощалися з кабінетом, Михайле Анатолійовичу?

— Прощався. Тільки заочно. До кабінету мене вже не пустили.

— Але ви, бачу, не дуже засмучені.

— Я був готовий до таких, навіть дрібних, уколів. Головне — я прийняв серйозне, виважене рішення.

— Ви займалися бізнесом, далі — кілька років у команді покійного мера Анатолія Олійника опікувалися в Заводському районі господарськими справами, останні чотири роки відповідали в обласній адміністрації за соціальний та гуманітарний сектор. Словом, до політиків вас наче й не віднесеш.

— Повірте, в моєї відставки — суто моральні причини. Звісно, я розумію, що тут від політики не абстрагуєшся, але все-таки до написання заяви мене спонукали роздуми про етику, про елементарну совість, врешті-решт. Я, як і кожен держслужбовець, давав присягу — у ній багато красивих і правильних слів. Їх просто страшно згадувати на тлі масових фальсифікацій, допущених в області протягом виборчої кампанії.

— Одна моя знайома, член дільничної комісії, як і інші її колеги, взяла від представника штабу Януковича 600 гривень. Відмовитись побоялася, та досі не потратила ані копійки. І тепер вагається: держати гроші до часу, коли можна буде їх повернути, чи відправити на Майдан Незалежності. Але мовчить.

— Мовчав би й я, якби не рішення ЦВК про визнання президентом Віктора Януковича. Виходить, мене, державного службовця, змушують виконувати розпорядження президента, обраного у такий спосіб?

— Реакцію творчої інтелігенції на ваш вчинок вгадати неважко. Художник Андрій Антонюк, лауреат Шевченківської премії, пишається вами. А як інші — колеги, друзі, родина?

— Дзвонять сотні знайомих і незнайомих. І жодного слова докору — лише підтримка. В сім’ї — одностайне схвалення.

— Дружина і діти не переймаються тим, що глава сім’ї — безробітний?

— Вони знають: мені вже надійшли пропозиції щодо роботи. І не одна.

Священик: молебень на Майдані

Саме в той час, коли Михайло Рихальський давав інтерв’ю «Дзеркалу тижня», інший миколаївець правив молебень у Києві, поблизу Майдану в тимчасовій капличці. Отець Михайло Шполянський — людина, знана в Прибужжі багатьом. По-перше, він чимало років був настоятелем Свято-Нікольського храму в Старій Богданівці, збудованого півтора століття тому адміралом Аркасом. По-друге, лине добра слава про створений ним і його дружиною матінкою Аллою дитячий будинок сімейного типу, де ось уже друге десятиліття знаходять притулок, затишок і душевне тепло сироти, діти з важких сімей. По-третє, після другого туру президентських виборів о. Михайло взяв участь у телемарафоні «5 каналу», де недвозначно висловився про позицію очільників УПЦ Московського патріархату.

Зійшовши вранці з київського потяга, о. Михайло випромінював спокій і виваженість, лише помаранчева стрічка нагадувала, звідки, з якої буремності він повернувся додому.

— Запитуєте, що мене привело на Майдан? Миряни наші, сотні тисяч, стоять там, то як же священику бути осторонь?

— Але ж, отче, вищі ієрархи УПЦ не дуже поспішають на це велелюддя.

— Така вже логіка їх дій. Спершу велася неприхована агітація за «єдино православного» кандидата. Треба визнати, вона мала вплив. Не всі парафіяни орієнтуються, де Афон, а де Єрусалим, але те, що, як сказав Віктор Янукович, його благословили старці, спрацювало. Втім, ситуація змінюється. Про це свідчить не тільки звернення Синоду УПЦ, де наголошується: для церкви немає ні помаранчевих, ні біло-голубих, а й затіяна недавно хресна хода в Києві. Звезли до Києво-Печерської лаври тисячі священиків і мирян, виплатили їм гроші, а самої хресної ходи не відбулося.

— Схоже, на УПЦ чекають серйозні катаклізми.

— Скажу так: сьогодні є розбіжність у думках та вчинках ієрархів і вірних. І водночас — скільки єднання! Одна киянка, стоячи на Майдані, запитала мене: «Отче, мабуть, отак і в раю — благовісна атмосфера, радісні і добрі люди, відкриті душі?». Знаєте, я вірю, що Бог — на Майдані, що він підтримує українців. До речі, єднання поширюється на всіх — православних, мусульман, іудеїв, католиків. Багато мовилося про те, що «Наша Україна», взявши владу, чинитиме утиски церкві. Я на Майдані спілкувався з керівником штабу Віктора Ющенка Олександром Зінченком, таким же, як і я, вірним УПЦ Московського патріархату. Свідчу: ніякого розладу в церковні справи нова влада вносити не збирається.

Маючи нині статус заштатного священика Миколаївської єпархії, я служу Богу і за межами Прибужжя, останні півроку — часто в Києві, у Свято-Катерининській церкві, що в Липському провулку, неподалік від Верховної Ради. Там разом з отцем Петром Зуєвим молимося за добро, мир і злагоду в нашому домі. А віднедавна — і в капличці, яка тимчасово постала на Хрещатику біля мерії. В перші дні сюди приходили один-два священики УПЦ, нині вже не менше десяти.

Сьогодні в Старій Богданівці я розповім мирянам, дружині, численним дітям (кревним і названим), що діється в Києві, чим живе і дихає Майдан. Баритися ніколи: певно, наступного дня знову поїду до столиці. Там не політики з політиками борються, там зійшлися у двобої добро і зло. Треба нести Боже слово праведникам.