Послання

"У меня такие слуги, что и самому мне страшно"

В.Высоцкий

Президент Росії Владімір Путін досить непоганий, хоча й далеко не блискучий оратор. Не Лев Давидович, звісно, але аж ніяк не гірший від Йосипа Віссаріоновича. Про інших вождів і згадувати, правду кажучи, не хочеться.

4 грудня 2014 р. Путін виступив з добротним, але не видатним посланням до Федеральних зборів Російської Федерації. Це далеко не мюнхенська, і не кримська промова. Хоча, можливо, значення цього документа буде не меншим. Адже важлива не форма, вдяганка, а зміст. Послання слухали понад 2 тис. представників вищого істеблішменту нинішньої Росії. Промову кілька разів переривали оплесками.

Стилістику послання найкраще охарактеризував М.Бахтін, який написав іще 1940 року: "Панівна влада і панівна правда не бачать себе в дзеркалі часу, тому вони не бачать і своїх початків, кордонів і кінців, не бачать свого старого і смішного обличчя, комічного характеру своїх претензій на вічність і нескасовність. І представники старої влади і старої правди з дуже серйозним виглядом і в серйозних тонах дограють свою роль у той час, як глядачі вже давно сміються".

Національний лідер надзвичайно серйозно, хоча й трохи втомлено, уже вкотре наголосив на зловмисності Заходу і його незнищенному вже який рік (століття) бажанні зруйнувати Русь Святу. Цього разу Захід, під проводом США, за словами російського президента, знайшов привід для чергових нападок за допомогою потонулого в оманах, але попри все братнього, малоросійського народу, який по-зрадницьки повалив легітимного правителя. Потім він трохи натужно зазначив особливу важливість Криму для російської цивілізації. Севастополь був проголошений сакральним центром, порівнянним за своїм значенням із Храмовою горою в Єрусалимі. Складно не погодитися зі словами В.Путіна: саме на цьому півострові і в цьому місті Імперія зазнала найбільш принизливих військових поразок у своїй 300-річній історії. Воістину Єрусалим по-російськи.

Окремих добрих слів удостоїлася ввічлива, проте грізна російська армія. Цього разу спічрайтери чомусь забули про флот і славних чекістів. Але, ймовірно, прогалину з Луб'янкою виправлять вже за два
тижні, на професійному святі 20 грудня.

Цікавий і пасаж про донесення правди до світового співтовариства. Не допрацьовують бійці пропагандистського фронту, робота вимагає істотного посилення. Втім, їх можна зрозуміти. Складно розхвалювати шати голого короля.

Характерно також, що крім США і Європи, яка втратила суверенітет, тобто Заходу, у посланні російського президента немає ані слова про інші великі країни: ні про Індію, ні про Бразилію і навіть великого стратегічного партнера - Китайську Народну Республіку не сказано нічого. Дивно це якось. Із Заходом В.Путін воює, але апелює тільки до нього. Є про що задуматися зовнішньополітичним аналітикам країн БРІКС, і Росії в тому числі.

Потім Владімір Владіміровіч зняв парадний мундир державника зі змащеними чобітьми чорносотенця і вбрався в елегантний фрак ліберала. Відкритість - світу, амністія - капіталу, скорочення кількості перевірок - середньому і малому бізнесу, гордість Росії - компаніям, невпинний підйом сільського господарства під благодатним впливом ворожих санкцій - аграріям, вільні економічні зони і подвоєння обсягів дорожнього будівництва - регіональному чиновництву. Набір меседжів чудово підходить для розмов під горілочку та під севрюжину з хріном у дорогих московських ресторанах. Досить цікаво зазначити, що ця частина виступу була продумана й виписана з любов'ю і досить конкретна. Хто там каже про кінець системних лібералів?..

З іншого боку, у діжці економічного меду була й ложка дьогтю - гнівна філіппіка про валютних спекулянтів. Що дозволяє знову спекулювати про падіння впливу тих-таки сислібів.

І, нарешті, правитель згадав і про малих світу сього, вдягнув толстовку інтелігента, а потім і взагалі блузу робітника. Він пообіцяв їм блага досі небачені, точніше бачені, але в неухильно зростаючих обсягах. Демографія, освіта, система соціальної допомоги - усе це було окреслено трохи не конкретно, але досить цікаво, більше того - обнадійливо.

Усе минуло в штатному режимі. Кожен отримав своє: патріоти - слова про велику Росію і посили про обороноздатність, бізнесмени - царське благовоління і подарунки, народ - обіцянки. Усім спасибі, усі задоволені. В.Путін укотре продемонстрував свою внутрішньополітичну адекватність і здатність бодай на словах задовольняти запити росіян.

Подекуди зруйнувала ідилію чеченська проріха, через яку долинула грозненська канонада. Там зі своїм посланням до міста і світу виступили представники ічкерійського опору. Не так важливо, яка саме організація насправді організувала і здійснила захоплення грозненського Будинку преси і прилеглих будівель. Важливо інше - атака цілком вдалася. Росіяни пропустили добре підготовлений удар в одному з найбільш охоронюваних міст країни. Підрозділ з десятків бійців проник у центр Грозного і розгорнув справжні бойові дії. Уперше за довгі роки Національний антитерористичний комітет РФ був змушений запровадити режим контртерористичної операції в столиці Чечні. Більшість нападників заплатили своїм життям за символічне приниження В.Путіна і Росії. Триваюча вже не перше десятиліття Кавказька війна знову нагадала про себе.

Зухвалий рейд у центр столиці князівства Рамзана аговкнувся в царстві славного Владіміра баражуючими над Ясенево (штаб-квартирою Служби зовнішньої розвідки РФ) вертольотами і не тільки. Укотре реальність постукалася в кремлівський терем з поки ще досить увічливим нагадуванням про крихкість усього сущого.

Чи є в оточенні російського вождя люди, здатні усвідомити важливість грозненського послання? Так. І серед них найважливіша роль належить Євгену Примакову - патріарху російського стратегічного співтовариства. Старий сходознавець у цивільному, кажуть, знову досить вхожий у перший кабінет Росії. Хто як не він розуміє значення політичних диверсій? Інша річ, що відповідь академіка від зовнішньої розвідки, швидше за все, буде досить традиційною: основна причина проблем полягає в посиленні підривної активності США та їхніх європейських васалів.

Поряд із традиційними інструментами нейтралізації цієї загрози, такими як посилення контррозвідувального режиму, придушення підривних елементів, насамперед бандпідпілля, Росія підсилить свою зовнішньополітичну активність на азійському напрямку. Незважаючи на відсутність риторичних фігур у посланні на цю адресу, іншої розумної альтернативи в Російської Федерації не залишилося. Тим більше ситуація у принципі сприяє. Москва як сировинний придаток - бажаний молодший партнер для Пекіна і навіть Делі.

Втім, річ навіть не в цьому. У Кремлі не бачать, точніше не хочуть бачити іншого.

Найстрашніша загроза існуючому режиму РФ сьогодні - не Захід і навіть не Кавказ. Інспірувавши конфлікт у Донбасі, Кремль розбудив на Сході України сили, які ненавидять Москву чи не більше, ніж Київ. Адже повстання піднято не так проти Майдану, як проти сьогодення, хоч би в які шати воно вбиралося. Багатьом донбаським бійцям, справжні союзники яких - не чекістські чи ГРУшні куратори, а терористи з ІДІЛ, сучасна Росія значно ненависніша, ніж чужий і ворожий Захід.

Україна для цих сил чужорідна і незрозуміла, а от "Россіянія" начебто своя, хоча й захоплена ворогами-глобалістами, читай - євреями та олігархами. Соціальний аспект у конфлікті не менш, якщо не більш важливий, ніж етнічний. І тому для руху В.Путін - тимчасовий попутник, а не справжній лідер, хоч би що там стверджував полковник І.Гіркін. Урешті-решт, йому, служивому, можна пробачити.

"Русская весна" поки що стагнує у краю шахт і териконів. Їй потрібен оперативний простір. На Луб'янці і в Арбатському військовому окрузі думають про степи України. Однак поруч неозорі простори південної Росії. І там соціальна справедливість зневажається так само, як і по західний бік від українсько-російського кордону. І там правлять бал багатії, а командують парадом продажні політики, менти і технологи. Що буде завтра - не знає ніхто. Ясно одне: звичний нам світ наближається до свого фіналу. І це головний зміст грудневого послання 2014-го.