Пошук російських активів: хто головний?

Однією з ключових тем для обговорень давно стала санкційна політика, яку проводять наші західні партнери та вітчизняні органи влади. Більшість нас уже збилася з ліку, скільки пакетів санкцій було накладено. Це вже не кажучи про суть тих чи інших обмежень. І якщо складно зрозуміти, хто має контролювати застосування санкцій у західних демократіях, то всередині України можна спробувати розібратися. Що ми й зробимо в цьому матеріалі.

Креативна АРМА

«Дзеркало тижня» вже згадувало про «успіхи» Нацагентства з повернення активів (АРМА). І про новостворений «кАРМАн» для корупціонерів, і про Нацагентство з (не)повернення активів, де кадри вирішують все, і про нульову ефективність роботи відповідного органу, і про те, як керівництво АРМА замість роботи над помилками почало беззмістовне спілкування з редакцією, а також про те, що годилося б змінити в їхній роботі. Чому ми знову згадуємо про них? Відповідь проста: в багатьох на думці було, що саме на АРМА слід покласти місію пошуку російських активів і подальші процедури для конфіскації.

З іншого боку, може й не варто на цей ключовий для відновлення України фронт залучати АРМА, де рік у рік генерують лише проблеми. Чи то в керівництві, чи то в структурі, чи то взагалі в екзистенційному сенсі цього органу. Ніби й конкурсна комісія на початку була незалежною та аполітичною, ніби й законодавство виписане з участю західних партнерів, ніби й громадський актив підтримував створення АРМА, навіть засідали в конкурсній комісії. Проте згодом щось пішло не так: скандал за скандалом, нульова ефективність, абсолютна контрольованість із Банкової.

Звільнення одного керівника — Антона Янчука — і призначення двох «успішних» інших керівників, які не тільки дозволяли собі «підзаробити», а й полюбляли «остограмитися» прямо на робочому місці. Як наслідок першому керівнику АРМА Антону Янчуку детективи НАБУ вручили підозру в розтраті 426 млн грн. Нагадаю, що під час досудового слідства було встановлено чотири епізоди:

1. продаж трьох земельних ділянок на Одещині, які було придбано під будівництво магазинів торговельної мережі «Ашан» (реальну вартість їх занижено у 18 разів);
2. продаж 2,6 тис. т піску на Київщині (вартість, порівняно з ринковою, занижено більш ніж ушестеро);
3. продаж понад 4,5 тис. т карбаміду (вартість занижено майже вп’ятеро);
4. продаж зерна, крупи та олійних культур (вартість занижено вчетверо).

Із трьох епізодів зрозуміло: це українські реалії, можна «порєшать». Але який рівень амбіцій треба мати, щоби влізти в історію з французькою мережею супермаркетів і магазинів, де оборот становить понад 30 млрд євро! Тотальна безкарність. Здається, Янчук думав, що йому все зійде з рук. Однак соратникові колишнього міністра юстиції Павла Петренка трохи не пощастило.

Два інших керівники — Віталій Сигидин і Володимир Павленко — теж згодом отримали підозри, але вже за потенційне привласнення 400 тис. дол. США. Прямо якесь зачароване коло в офісі на Грінченка, де розміщується АРМА. Хто б не прийшов, то гроші «липнуть» йому до рук.

Тому можна довго прогнозувати нульову ефективність АРМА в контексті розшуку та управління російським майном. Але є нюанси.

Новий інвестфонд під дахом ОПУ

12 травня депутати ухвалили закон, що дозволяє примусово вилучати майно РФ як держави, котра почала повномасштабну війну проти України, та її резидентів. Вилучення майна включає випадки, коли цього настійно потребує військова необхідність. Закон передбачає, що примусове вилучення в Україні об'єктів майна Росії та її резидентів здійснюється без будь-якої компенсації (відшкодування) їх вартості, з огляду на повномасштабну агресивну війну, яку РФ розв’язала й веде проти України.

Пізніше Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) опублікувало перелік компаній, які мають потрапити під дію закону. Але це, як кажуть американці, drop in ocean. Компаній набагато більше. У переліку — «Промінвестбанк» і «Сбєрбанк», «Енергомашспецсталь» (через кіпрську EMSS Holdings Limited з 2010 року компанією керує «Росатом»), «Міжнародний консорціум з управління та розвитку газотранспортної системи України» (за останніми даними, 50% на 50% власниками є ВАТ «Газпром» і «Нафтогаз України»), «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» (іншими словами — Лисичанський нафтопереробний завод, яким на 95% володіє Роснєфть Есейч Інвестментс Лімітед), «Газпром збут Україна», «ЮжНИИгипрогаз» (дані на офіційному порталі SMIDA та YouControl не збігаються — SMIDA показує, що єдиним суттєвим власником є ТОВ «Каменский завод газоиспользующего оборудования» з РФ, а YouControl 60% «віддає» фізичним особам, а 40% — ВАТ «Газпром»), 13-й судноремонтний завод Чорноморського флоту, що ремонтує кораблі ВМФ РФ.

Як у народі кажуть, немає лиха без добра. Саме цей 13-й судноремонтний десять років тому повноцінно відремонтував флагманський крейсер «Москва». Який не тільки був посланий у «відомому напрямку» нашими військовими з острова Зміїний, а й згодом здійснив «негативне спливання» після удару українською береговою системою «Нептун».

Але повернімося до розшуку, арешту та продажу конфіскованих російських активів. Виявляється, конфісковані активи будуть передані не в АРМА, а в ДП «Національний фонд інвестицій України», створене рішенням Кабміну ще 31 березня 2021 року. Ним керує близький до глави офісу президента Андрія Єрмака Тимофій Милованов.

Можна порадіти за пана Милованова, який має шанс проявити себе на дуже важливій для країни ділянці, а можна спрогнозувати, що розмивання повноважень усередині різних інституцій лише ускладнить виконання завдань. І мало хто в результаті взагалі зрозуміє, як ми будемо конфісковувати російські активи, хто ними буде управляти, та й взагалі, який профіт матимуть українці. (З повним переліком потенційних «цілей», до речі, можна ознайомитися тут).

Тому нас дуже цікавить, наскільки сильним може бути дисонанс між кількома конкуруючими інституціями, які їх повноваження і як це може позначитися на стратегічному результаті: конфіскації майна. Отже…

…основні ризики і Мін’юст

Розпочнімо із законодавства. Про першу версію законопроєкту про вилучення майна юридичних осіб, які працюють на території України і повністю або частково належать Росії, немає сенсу говорити. Бо його писали «на коліні» і без розуміння базових підходів до фундаментальних основ захисту приватної власності. Зеленський ветував законопроєкт. Потім ухвалили іншу версію, більш вдалу. За наявності підстав та умов НАЗК мало звертатися до Вищого антикорупційного суду із заявою про застосування до відповідних фізичних чи юридичних осіб санкцій, які попередньо визначені РНБО. Розгляд заяви — десять днів. Також передбачено право на апеляційне оскарження з обох сторін.

Але президент Зеленський запропонував замінити НАЗК на «центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції».

З одного боку — це правильний крок, бо ця ситуація з санкціями жодним чином не регламентується як повноваження НАЗК, що визначені в Законі «Про запобігання корупції». Нагадаю: у статті 19 Конституції чітко зазначено — органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тому розшукувати і звертатися до суду воно апріорі не може.

Логічно було б задіяти АРМА, яке найближче за функціоналом. Можливо, трохи змінивши профільний закон і швидко перезавантаживши керівництво. І не на словах, а на ділі поставивши у рамки закону призначеного після чесного конкурсу нового керівника. Але яка притомна людина в офісі президента запропонує таку ідею?

Тому спочатку було незрозуміло, що це за новий орган, який має звертатися до Вищого антикорупційного суду. Можна було також припустити, що це згадане ДП «Національний фонд інвестицій України», очолюване Миловановим. Але воно не є центральним органом виконавчої влади, про який ідеться в ухваленому законі. Ба більше, там ішлося про передачу вже знайдених активів, а не про процесуальну участь у розшуку та судових баталіях. Повноважень на розшук вони не мають.

Але 24 серпня стало нарешті зрозуміло, який орган влади візьме на себе цю ношу. Перший позов до Вищого антикорупційного суду, щоб накласти відповідну санкцію, подав Мін’юст. При цьому відповідачем став російський мільярдер і власник АФК «Система» Володимир Євтушенков.

Сподіваюся, це не стане одиничним випадком, а започаткує масову конфіскацію всіх активів осіб, які причетні до війни в Україні. Також хотілося б нагадати українській владі, що ряд активів ще до повномасштабного вторгнення російські олігархи «передали в управління» українським колегам. Зокрема в кулуарах ходять чутки, що рудник «Суха балка» і Дніпровський металургійний завод, які нині належать групі DCH (власник Олександр Ярославський), фіктивно продані групою ЕВРАЗ (співвласник російський олігарх Роман Абрамович) 2018 року задля уникнення санкцій. Ба більше, на початку лютого Ярославський хотів викупити PINbank у російського бізнесмена Євгена Гінера.

Крім цього, частку розміром 23,71% «Баглійкоксу» того ж 2018 року в Абрамовича викупив Рінат Ахметов. Ще одному російському олігархові — Олегу Дерипасці — належить Миколаївський глиноземний завод. Група «бабаковців» володіє пакетами акцій ряду обленерго. І насамкінець нагадаємо про фронтування мережею AMIC російського нафтогазового гіганта «Лукойл».

Підсумовуючи, можна прогнозувати, що Мін’юсту вистачить на роки роботи з ідентифікації та конфіскації всіх активів російських олігархів, а також тих підприємств, де помічники Путіна знайшли собі прикриття. Але що робити з АРМА, і навіщо нам новий Національний фонд інвестицій? Чи не стане цей набір відповідальних інституцій бермудським трикутником, у якому внаслідок війни (чи, навпаки, — міцної дружби) безслідно зникатимуть російські активи, а хтось ще й добряче зароблятиме?