Подорож із Парижа до Берліна із зупинкою в Мінську завдовжки рік

08 грудня, 2020, 18:00 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Чи прийняв Володимир Зеленський рішення про план «Б»?

Подорож із Парижа до Берліна із зупинкою в Мінську завдовжки рік
© Сайт президента України

Напередодні річниці паризького саміту «нормандської четвірки» очікувань якихось серйозних зрушень у питанні донбаського врегулювання, напевно, не було вже ні в кого. Останні ілюзії розвіялися, мабуть, і в найзатятіших оптимістів. Буду дуже рада помилитися, якщо сьогодні-завтра раптом станеться диво і відбудеться обмін полоненими, запрацюють усі КПВВ, у Тристоронній контактній групі (ТКГ) нарешті затвердять план розмінування, СММ ОБСЄ почне привільно роз'їжджати всією території окупованого Донбасу, а представники Міжнародного комітету Червоного Хреста відвідають в'язницю «Ізоляція».

9 грудня минулого року в підсумковому комюніке за результатами саміту президенти України, Росії, Німеччини і Франції домовилися зустрітися через чотири місяці, однак відтоді минуло вже тричі по чотири місяці, проте дати майбутнього саміту як не було, так і немає. І можна тільки ворожити на кавовій гущі, чи відбудеться він колись узагалі.

Однак саміт — далеко не головне, це лише символ бажання щось вирішувати й про щось домовлятися, можливість підбити якісь підсумки та визначити, як і куди рухатися далі. Однак на сьогодні не виконано багато що із записаного рік тому в короткому й, узагалі-то, зовсім не амбіційному комюніке (плані, швидше, маленьких крочків, ніж кардинальних проривів). Говорити ж про всі мінські домовленості або хоча б ті положення, які стосуються питання безпеки, взагалі не доводиться. Прогресу немає не тільки в «Норманді». Останні чотири місяці, практично, заблокована робота ТКГ, яка остаточно перетворилася в балаган

 На початку свого президентства Володимир Зеленський чітко дав зрозуміти, що він не має наміру товкти воду в ступі й витрачати багато часу на «Мінськ», якщо спроби «закінчити війну» на основі отриманих Зе!командою у спадок мінських домовленостей виявляться безплідними. Сьогодні представники цієї команди намагаються тлумачити слова президента: мовляв, не було ніяких дедлайнів 9 грудня, а, даючи рік на виконання домовленостей, глава держави мав на увазі реалізацію домовленостей паризьких.

Проте навіщо ламати голову, що мав на увазі президент, коли його цитати цілком однозначні? «Я думаю, що ми більше року в цілому, як ми почали говорити в новому форматі «Мінська», новою групою в мінському процесі, більше року, мені здається, ми не можемо втрачати (виділено мною. — Т.С.)», — хоч і недорікувато, але досить зрозуміло заявив В.Зеленський 10 жовтня минулого року на пам'ятному прес-марафоні. Через п'ять місяців, 8 березня, в інтерв'ю The Guardian, текст якого досі висить на офіційному сайті президента, очільник держави висловився так само цілком чітко: «Ми точно не будемо займатися цим вічно. Я не віддам п'ять років, які дав мені народ України, на те, щоб займатися «Мінськом». Просто не віддам. <…> Я вважаю, що на всі домовленості держава може витратити рік, а потім має бути реалізація. Довше не можна. Якщо ні — потрібно змінювати формат, стратегію й повертатися до розмови, коли настане час. Робити паузу». Відповідаючи журналістові, який уточнив, чи треба відраховувати рік від паризького саміту «нормандської четвірки», Зеленський знову був цілком конкретний: «Я, взагалі, рахував собі рік від перших наших розмов із Путіним. Але ключовою була, звісно, розмова в «Нормандії». Я вважаю, що розтягувати цей процес не можна в жодному разі». (Нагадаємо, перша телефонна розмова Зеленського з Путіним відбулася 11 липня 2019 року.)

Ось уже кілька місяців, із наближенням річниці «Норманді» 9 грудня, журналісти й експерти закидають Зе!команду запитаннями про план «Б», намагаючись витягнути з «мінських» перемовників і Банкової, що керує ними, хоч якісь натяки на зміну «формату і стратегії», про яку раніше неодноразово казав Зеленський. Марно.

Сайт президента України

Швидше за все, нас продовжуватимуть переконувати в тому, що «Мінськ» так-сяк працює, а в марафонському забігу з перепонами з Парижа до Берліна, де все ще планується провести наступну зустріч «четвірки», ми — чемпіони. На думку віцепрем'єра О.Резнікова, «паризький» план «ми майже реалізували». Ось тільки проблема в тому, що «ми» — це Україна, а не обидві сторони конфлікту — агресор і жертва агресії — Росія й Україна.

Так, із липня поточного року режим припинення вогню зберігає більше життів, ніж минулими роками. Це, звісно, важливо. Як і два обміни полоненими, що відбулися після паризького саміту. Але сьогодні Росія, отримавши назад тих, кого вона справді була зацікавлена повернути, вже ставить дальше взаємне звільнення утримуваних осіб у залежність від серйозних політичних поступок із боку Києва.

І якщо все «майже реалізоване», то чому порядок денний, пропонований українською стороною для проведення позачергового засідання ТКГ (яке так і не відбулося минулого тижня через відмову росіян та їхніх незаконнонароджених «міньйонів»), згідно з повідомленням української делегації ТКГ на її офіційній сторінці у Facebook, той самий, що й рік тому:

  • звільнення утримуваних осіб;
  • розблокування російською стороною роботи КПВВ в Донбасі;
  • фіналізація домовленості про 19 ділянок розмінування;
  • фіналізація домовленості про чотири нові ділянки розведення сторін;
  • забезпечення вільного і безперешкодного доступу СММ ОБСЄ на всю територію України;
  • забезпечення вільного та безперешкодного доступу міжнародних гуманітарних організацій до утримуваних осіб?

Росія зухвало та демонстративно стопорить усі піонерські спроби української сторони відкрити дорогу «на Берлін». При цьому напередодні річниці «Парижа» з різних міжнародних майданчиків на адресу України ллються мутні потоки російських обвинувачень у невиконанні «Мінська» і паризьких домовленостей. Орвелл просто жорстко позаздрив би, якби мав можливість ознайомитися з виступами представників РФ в ООН, ОБСЄ або хоча б із повідомленням на сайті російського посольства в Україні, присвяченим цій тематиці. За оцінками російських «рахівників», Київ виконав лише два із семи пунктів паризьких домовленостей, та й ті на «трієчку». Нам Москва зарахувала лише припинення вогню (і то «часткове») та обмін утримуваними особами (з докорами щодо відсутності «юридичного очищення» декого з них).

Утім, останнім часом дістається й німцям із французами, які дедалі більше дратують Москву своїми «двоєдушністю», «лицемірством» і «підігруванням Києву». Після пам’ятного хамського листа Д.Козака німецькому колезі наші партнери нещодавно удостоїлися «яскравих» публічних заяв — «у зв’язку з французьким потуранням лінії Києва на невиконання рішень паризького саміту» і з приводу «подвійних стандартів Євросоюзу відносно жителів Донбасу», коли ЄС жорстко засудив визнання РФ (у вигляді путінського указу) документів і автомобільних номерних знаків, що видаються в ОРДЛО.

Ми вже неодноразово писали, що Москва з усією очевидністю намагається якщо й не «помножити на нуль» «нормандський формат», то хоча б максимально нейтралізувати вплив Берліна та Парижа на процес урегулювання в Донбасі та за можливості перевести вирішення всіх питань на більш комфортний і зручний для її маніпуляцій «мінський» майданчик Тристоронньої контактної групи, у назві якої росіяни вперто втрачають слово «тристороння», навіть у таких «дрібницях», як і раніше, намагаючись позиціонувати себе як «посередник», а не сторона конфлікту. Москва з подвоєною енергією намагається додати суб’єктності своїм маріонетковим режимам, пропихуючи їх (нехай і в неформальному вигляді) уже навіть на ООНівський майданчик.

А в Києві при цьому, схоже, як і раніше, вважають, що Кремль можна в чомусь переконати, що головне — «дати Путіну можливість зберегти обличчя», що Росії ця війна невигідна, й вона сама від неї вже втомилася. Але на чому базується така впевненість, зовсім не зрозуміло. Оскільки ніщо, от абсолютно ніщо, жодні дії Москви не демонструють її бажання припинити свою агресію в Донбасі — починаючи від відмови зустрітися в «нормандському» форматі, блокування під різними приводами засідань ТКГ і закінчуючи черговими «гумконвоями» на окуповану територію. Її позиція за минулий рік не змінилася ні на йоту, вона не відмовилася від жодної зі своїх «хотілок», включно з вимогами внести зміни до Конституції України та закріпити «особливий статус» ОРДЛО. Навпаки, написана в Москві та «злита» в пресу «дорожня карта» виконання мінських домовленостей свідчить про ще більш зрослу нахабність агресора, який вказує Верховній Раді та президенту України, які закони, в якому порядку та в які терміни вони мають підготувати й ухвалити. При цьому виконання практично всіх пунктів «невідкладних заходів щодо стабілізації ситуації в зоні конфлікту» паризького комюніке річної давності, включаючи обмін утримуваними особами за принципом «усіх на всіх», ставиться Москвою та її проксі в залежність від виконання Києвом маячних фантазій, розписаних у російській «дорожній карті».

Судячи з цирку, що влаштовується російською делегацією на кожному засіданні ТКГ, Кремль явно нікуди не поспішає з будь-якими рішеннями щодо Донбасу. І, найшвидше, чекає зміни хазяїна Білого дому та початку роботи нової американської адміністрації, прораховуючи та обмірковуючи можливі зміни правил у грі по-серйозному.

І Зе!команді, мабуть, теж уже настав час пригальмувати в її невгамовному прагненні демонструвати й електорату, і партнерам по «Норманді», і всьому світові свою гнучкість і готовність до чергових компромісів у питаннях Донбасу. Ніхто не може дорікнути Україні в тому, що її нова влада не була гнучкою та не намагалася наблизити мир — навіть кроками, які викликають різке несприйняття значної частини українського суспільства. Так, основних «червоних ліній», окреслених В.Зеленським у Парижі, за минулий рік перейдено не було, однак болючих компромісів не бракувало. Навіть більш ніж.

Сайт президента України

Це український президент, спричинивши шторм обурення та багатотисячні мітинги по всій країні, дав згоду на «формулу Штайнмаєра» та її письмову фіксацію в паризькому комюніке. Це Україна віддавала міжнародних злочинців, помилувавши їх президентським рішенням, щоб повернути з російських катівень своїх патріотів. Це українські захисники були змушені залишити відвойовані кров’ю ділянки в «сірій зоні» у результаті узгодженого розведення сторін. Це українських бійців «тримають за руки» (оскільки в нас «режим припинення вогню»), коли по них стріляють ворожі снайпери. Це українська сторона продовжує роботу в Спільному центрі з контролю та координації питань припинення вогню та стабілізації лінії розмежування (з якого давно вийшла Росія) і вимушено спілкується з представниками окупаційних адміністрацій, визнаних в Україні терористичними організаціями «ЛНР/ДНР».

А на які поступки пішла Росія? Питання риторичне.

Усе. Україна свою частину шляху компромісів пройшла. Далі — заступ за «червоні лінії».

Тому настав час закінчувати ритуальні танці навколо «священного «Мінська» та нарешті всерйоз зайнятися пошуком більш дієвих інструментів припинення російської агресії та досягнення миру.

Нещодавно в інтерв’ю «Фокусу» секретар РНБОУ О.Данілов повідомив, що готується рішення Радбезу щодо Донбасу. За інформацією джерел ZN.UA, варіантів рішень, які розглядаються та готувалися як мінімум із травня, кілька. Однак президент, як нам повідомляли ще минулого тижня, поки що зі своїм вибором не визначився. Хоча, ймовірно, якийсь набір слів, присвячених річниці паризької зустрічі «нормандської четвірки», не сьогодні-завтра ми все ж таки почуємо. Судячи з частоти згадувань Зе!командою останніми місяцями Будапештського меморандуму, який потрапив навіть у потішне президентське опитування в день місцевих виборів, йдеться, швидше за все, про запрошення Лондону та Вашингтону підключитися до переговорів щодо Донбасу.

Можливо, Володимир Зеленський усе-таки пам’ятає сказані ним рік тому слова про те, що слід робити, коли немає результатів. От тільки що він сьогодні вибере — змінюватиме формат і стратегію чи зробить паузу?

Більше статей Тетяни Силіної читайте за посиланням.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК