По трубі — в Європу

23 березня в Брюсселі відбудеться Міжнародна інвестиційна конференція з питань модернізації газотранспортної системи (ГТС) України. Хоча від початку передбачалося організувати конференцію донорів української ГТС, і планували її ледь не два роки. Фінансова криза та газові перипетії січня 2009 року внесли свої корективи — сьогодні не тільки в окремих, навіть у стабільно прибуткових компаній немає зайвих коштів на масштабні проекти, немає їх і в держав і відомих міжнародних фінансових інститутів. Принаймні тепер вони уважніше, ніж раніше, вивчають запропоновані для інвестування проекти.

Що ж до газової галузі, то сьогодні європейці прагнуть захиститися як від ненадійності постачальника природного газу — «Газпрому», так і від потенційної необов’язковості транзитера, у даному випадку — України. І хоча відповідальність за заморожування Європи на початку поточного року лежить насамперед на «Газпромі», споживачі газу в Європі не дуже хочуть розбиратися, хто винен — «Газпром» чи «Нафтогаз України». Імідж обох компаній серйозно постраждав. І це вже не тільки економіка, а й політика — політика енергетичної безпеки ЄС. З цього погляду сьогодні, можливо, не найвдаліший час для проведення Міжнародної інвестиційної конференції з модернізації ГТС України. Та, з іншого боку, якщо не сьогодні, то завтра вже може бути пізно, з огляду на активну агітаційну кампанію «Газпрому» з будівництва газопроводів — «Північного потоку» і «Південного потоку», які обходять Україну.

Навіщо потрібна масштабна модернізація ГТС України?

Редакція «Дзеркала тижня» має у своєму розпорядженні презентацію, підготовлену українською делегацією для потенційних інвесторів, а також майстер-план модернізації та реконструкції пріоритетних об’єктів газотранспортної системи.

Отже, українська делегація має намір запропонувати Європейському Союзу дуже конкретні проекти, розписані і за строками виконання, і за обсягами фінансування (див. табл. 1). Не станемо нині вдаватися в деталі кожного проекту, тому що це дуже великі матеріали. Та, як випливає з даних таблиці, найбільше коштів потрібно на реконструкцію та будівництво компресорних станцій — 1435,3 млн. дол., на модернізацію лінійної частини газопроводів — 616,3 млн. дол., на підземні сховища газу — 455,3 млн. дол. і на будівництво нових газовимірювальних станцій (ГВС) на вході в газотранспортну систему України (тобто на східному кордоні з Росією) — 448 млн. дол. До речі, газовимірювальні станції на східному кордоні, як мінімум дев’ять штук, дуже потрібні Україні, адже досі всі виміри здійснюються на російському боці. Звичайно, акти підписують у присутності представників ДК «Укртрансгаз». Та вже сам факт, погодьтеся, змушує задуматися: чому за всі роки незалежності Україна так і не обзавелася власними газовимірювальними станціями на вході у вітчизняну ГТС?..

Як випливає з проектів, запропонованих насамперед європейцям, загальна сума інвестицій, необхідних для модернізації та реконструкції ГТС України, становить 3 млрд. 18,5 млн. дол. Су­ма вражає, але це набагато дешевше, ніж будівництво нових газомагістралей, як ті самі «Північний потік» і «Південний потік».

Звертаючись до потенційних інвесторів, Україна насамперед ставить на меті підвищення надій­ності, ефективності та комерційної привабливості транспортних маршрутів, зменшення впливу на навколишнє середовище, мінімізацію ризиків поставок природного газу європейським споживачам через територію України.

Важливо й те, що Україна має намір привести своє законодавство у відповідність із нормами, застосовуваними в країнах Європейського Союзу.

Пріоритети модернізації ГТС

Що ж до технології, то першочерговими завданнями реконструкції є підтримка проектних технічних параметрів основних транзитних газопроводів і підземних сховищ газу, впровадження сучасних технологій транспортування та зберігання газу і управління його потоками, а також упровадження сучасних методів контролю технічного стану об’єктів української ГТС, обліку кількості та якості газу в режимі реального часу та простору на території України. А основні сьогоднішні параметри української ГТС подано в табл. 2.

Пріоритетними проектами модернізації та реконструкції ГТС України є:

— Західний транзитний коридор, а саме: газопроводи «Союз», Уренгой—Помари—Ужгород і «Прогрес»;

— Південний транзитний коридор, а саме: газопроводи Єлець—Кременчук—Кривий Ріг, Ананьєв—Тирасполь—Ізмаїл;

— підземні сховища газу Більче—Волицько—Угерське і Богородчанське;

— газовимірювальні станції «Ужгород», «Берегове», «Дроздо­вичі», «Текове», «Орлівка».

Стосовно ж будівництва нових газових магістралей і, відповідно, збільшення газотранспортних можливостей України, то про це можна буде говорити точно тільки тоді, коли буде зрозуміло, наскільки збільшиться газоспоживання в Європі. Поки що в ЄС спостерігається зворотна тенденція.

Чи «здає» Україна свою ГТС?

Щойно мова зайшла про дату проведення міжнародної конференції, з’явилися чутки, що нібито Україна готова поділитися правами на свою газотранспортну систему. І оскільки це насамперед геополітичне питання, «Дзеркало тижня» звернулося до президента України Віктора Ющенка, спікера Верховної Ради Володимира Литвина та прем’єр-міністра Юлії Тимошенко з уточнюючими питаннями.

1. Майстер-план ДК «Укртранс­газ», який Україна планує представити в Брюсселі на конференції 23 березня, передбачає вісім основних проектів реконструкції та будівництва об’єктів ГТС України.

На яких умовах Україна роз­раховує одержати необхідні для цього 3 млрд. 18,5 млн. дол.?

2. «Дзеркалу тижня» відомо, що європейці запропонували як мінімум корпоратизувати та виділити в окреме підприємство дочірню компанію НАК «Нафтогаз України» — ДК «Укртрансгаз». Як максимум після січневої газової кризи може виникнути питання про створення консорціуму з управління українською ГТС. Сьогоднішній закон цього не дозволяє. Чи залишиться газотранспортна система разом із підземними сховищами газу в безальтернативній власності держави, чи парламент може переглянути закон?

3. Хто, з вашої точки зору, міг би стати оптимальним партнером України в управлінні ГТС: окремі країни ЄС? Європейський Союз? ЄС і Росія? Росія? США? Яким ви бачите оптимальний розподіл часток у геополітичному консорціумі та чому?

4. Яку форму управління українською газотранспортною системою ви вважаєте найефективнішою з погляду забезпечення національної безпеки?

Після тривалих переговорів був готовий відповісти на запитання «Дзеркала тижня» тільки Віктор Ющенко:

«Українська сторона ретельно підготувалася до Міжнародної донорської конференції з питань модернізації та реконструкції української газотранспортної системи і готова засвідчити міжнародній спільноті свою чітку позицію у цьому питанні. Таким чином, ми успішно приходимо до певної фінальної точки тривалої трирічної дипломатичної роботи, спрямованої на досягнення мети — інтегруватися в європейський енергетичний простір, і переходимо до перших практичних кроків.

Якщо говорити більш предметно, є експертна група, яка сформувала майстер-план ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» для розгляду конференції. Цей документ опрацьовується відповідними урядовими установами і попередньо вже пройшов детальне обговорення у колі іноземних експертів, у тому числі в Брюсселі. Таким чином, у своїй фінальній версії майстер-план враховує більшість їхніх оцінок і рекомендацій.

Відтак, українська сторона небезпідставно розраховує на прийняття позитивного концептуального рішення за участі глав делегацій, що будуть представлені на конференції.

Треба нагадати, що Україна виступила з ініціативою проведення такої конференції, маючи на меті через залучення потужного інвестиційного ресурсу здійснити модернізацію газотранспортної системи, що має привести до підвищення безпеки і надійності, ефективності та комерційної привабливості українських газотранспортних маршрутів, зменшення негативного впливу на навколишнє природне середовище. Особливо важлива місія цього масштабного технологічного проекту — мінімізувати ризики поставок природного газу європейським споживачам, у тому числі і українським. Треба розуміти, що ця ініціатива здійснюється у контексті концептуальної ініціативи України — цілісно інтегрувати власний енергетичний простір у європейський ринок, який працює за уніфікованими прозорими правилами. У ширшому контексті цей проект є компонентом політики європейської інтеграції України, стратегічною метою якої є членство України у ЄС, до якого наполегливо просувається наша держава. І кооперація енергетичних ринків є одним із найкращих способів наблизитися до ЄС.

Пропонується, щоб модернізація та реконструкція української ГТС здійснювалася шляхом реалізації насамперед таких конкретних інвестиційних проектів:

• реконструкція лінійної частини газопроводів з допоміжними об’єктами;

• модернізація та реконструкція систем лінійної телемеханіки та зв’язку;

• модернізація та реконструкція компресорних станцій;

• модернізація та реконструкція підземних сховищ газу;

• реконструкція та будівництво нових газовимірювальних станцій.

Умови залучення необхідних ресурсів буде далі визначено, в тому числі на основі засадничого рішення донорської конференції у Брюсселі. Детально про це ще зарано говорити, але переконаний, ми отримаємо оптимальні, взаємоприйнятні умови інвестування, можливо, через залучення коштів у формі кредитів, грантів, здійснення спільних інвестицій.

Проте хотів би застерегти від того, щоб на даному етапі називати конкретні суми інвестицій: обраховано орієнтовну, оціночну потребу, з якою працюють експерти, але остаточна цифра буде визначена спільно сторонами-учасниками проекту під час опрацювання.

І в цьому контексті я хотів би серйозно попередити насамперед тих українських учасників цього проекту, що мають компетенцію адаптувати українську економічну, соціальну, бюджетну політику до вимог МВФ: необхідною передумовою для надання нашій країні кредитної допомоги міжнародними фінансовими інституціями для модернізації національної газотранспортної системи є відновлення повноцінної співпраці з МВФ. Буде складно отримати фінансову допомогу для модернізації нашої ГТС, якщо не буде відновлений взаємоприйнятний формат відносин країни з МВФ — починаючи з ЄБРР, Світового банку, Євро­пейського інвестиційного банку. Цей фактор є досить вагомим, його значення постійно наголошується і публічно, і під час зустрічей, присвячених узгодженню антикризової внутрішньої політики.

Я знаю, що у спільноти особливу стурбованість викликає те, якої конфігурації набуде система управління газотранспортним стратегічним активом у перспективі. Хочу розвіяти будь-які безпідставні сумніви і твердо запевнити. По-перше, у цьому питанні українська сторона діє у рамках, визначених взятими міжнародними зобов’язаннями щодо імплементації директиви Європейського Союзу 2003/55/ЄС. Цей документ передбачає, що функції оператора газотранспортних мереж покладаються на окрему юридичну особу, яка діє окремо від інших напрямів та незалежно від решти учасників газового ринку.

З одного боку, в Україні ДК «Укртрансгаз» де-юре відповідає вимогам директиви ЄС, оскільки є незалежною юридичною особою. З іншого — ДК де-факто і де-юре належить до структури НАК «Нафтогаз України», яка, окрім транзиту, здійснює інші функції на енергетичному ринку. Отже, є все-таки певна суперечність у статусі цієї дочір­ньої компанії. Отже, існує необхідність пошуку оптимального варіанта діяльності оператора в рамках чинного національного законодавства з урахуванням вимог директиви ЄС.

По-друге, повноцінна імплементація 55-ї директиви все ще триває як у країнах Європейського Союзу, так і поза ним. На сьогодні можна говорити про те, що з ключових країн ЄС 18 ще не завершили адаптації цих вимог. І від того, наскільки синхронно вдасться це зробити, залежатиме успіх реформ у газовій сфері Європи загалом.

І третє, але не менш важливе: Європейський Союз не ставить під сумнів суверенне право України на володіння газотранспортною системою, включно із підземними газовими сховищами.

Відтак, можна впевнено констатувати, що вітчизняна ГТС є стратегічним активом українського народу, який у разі розумного використання на роки вперед гарантуватиме захист національних інтересів. Це ключовий інструмент із впровадження політики України, спрямованої на інтеграцію до ЄС. З огляду на це необхідно вже сьогодні розпочинати модернізацію української ГТС відповідно до правових і технічних стандартів та нормативів Євросоюзу. Сучасна, надійна та стабільна робота ГТС стане українським ключем до європейського майбутнього. Україна може або відчинити європейські двері, або надалі топтатися на євроганку. Результат залежить від координації зусиль та наполегливості усіх гілок влади».

Варто зазначити, що Брюссель­ська конференція інвесторів — це тільки свого роду ознайомлювальна зустріч зацікавлених сто­рін. І, мабуть, не слід очікувати прийняття швидких рішень і реа­лізації проектів. Процес цей трива­лий і багато в чому зумовлений політичними чинниками як усере­дині України, так і за її межами.

Та за будь-якого результату Міжнародної конференції інвесторів української ГТС вітчизняне законодавство передбачає проведення тендерів на виконання робіт і поставку необхідного обладнання. Тому вже сьогодні слід задуматися про те, як ці майбутні тендери проводитимуться. Адже ми чудово знаємо, з якими неймовірними порушеннями відбуваються в Україні держзакупівлі. А про тендери в «Нафтогазі», під час яких вимивалася неймовірна кількість коштів, складають легенди.

Крім того, виникає запитання: чи братимуть участь вітчизняні виробники труб, компресорів та іншого устаткування в цих тендерах і які їхні шанси на перемогу? Або ж інвестори виставлять умову про те, що постачальниками мають бути тільки їхні компанії, а такі українські заводи, як «Заря-Машпроект», «Турбоатом», а також виробники труб залишаться не при справах?

Не факт, звичайно, що всі запропоновані проекти будуть затребувані інвесторами. До того ж європейці точно проводитимуть власну експертизу проектів. Однак думати про вітчизняних виробників потрібно вже сьогодні. Як і про те, якою, зрештою, має бути в майбутньому форма власності об’єктів української ГТС — ласого шматочка в серці Європи.