Півроку до виборів: вихідні позиції

Літо — не найкращий час для соціологічних опитувань, тим більше про політиків. Влітку респонденти, по-перше, розбігаються хто куди, по-друге, намагаються про погане не думати. Але, з іншого боку, вибори є вибори, і навряд чи цього літа громадяни далеко від політики утекли. Судячи з того, як прикрашено територію країни білбордами, плакатами та іншим транспарантом, претенденти дістають електорат і в місцях його рекреації. Тому Центр Разумкова цікавився передвиборною ситуацією і в розпал сезону відпусток.

І не даремно. Три чверті громадян запевнили інтерв’юерів, що мають намір брати участь у виборах, не мають наміру — приблизно 9—10%, решта поки що думають. Більше того, судячи з відповідей, понад 70% громадян країни уже визначилися, за/проти кого голосуватимуть, причому наміри 46% зосереджені на трьох претендентах, тож лідери майбутніх перегонів, станом на сьогодні, визначилися теж.

Проте, якщо придивитися уважніше, то не все так однозначно, і результати опитування схиляють до певних припущень…

Опитування проведене соціологічною службою Центру 20—28 липня 2009 р. Опитано 2006 респондентів віком за 18 років у всіх регіонах України. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%¹.

Троє в жовтих майках і Віктор Андрійович

Логіка жанру велить оголосити лідерів президентського рейтингу, а повага до вищої державної посади — констатувати місце в ньому чинного глави держави, який до того ж уже заявив про бажання балотуватися на другий термін.

Почнемо з поваги до посади.

Отже, якби перший тур президентських виборів відбувся у «найближчу неділю», Віктор Андрійович отримав би від 12% голосів на Заході країни до 1% — на Півдні. Усього — 4%. Рівно стільки ж, скільки й Петро Миколайович Симоненко. Чи то іронія історії, чи то електоральна гримаса, але все одно зла...

Що стосується лідерів першого туру, то жовтих майок довелося б шити три. Одну велику — для Віктора Федоровича, який набирає 22% голосів, і дві менші: дуже дамську — для Юлії Володимирівни і молодіжну в захисну смужку — для просто, як з’ясувалося, Арсенія. Тому що перша отримала б 13% голосів, другий — 11%. Ситуація, в якій соціологи визначають місця дуже обережно, через мізерну різницю у відсотках, а претенденти на президентську посаду вимагають перерахунку бюлетенів, погрожують судом та маніфестаціями прибічників.

Тому лідерів сьогодні — три. І гіпотетичний другий тур мав би цікавий вигляд.

Якби в другий тур вийшли Юлія Володимирівна і Віктор Федорович, то переміг би останній: за нього проголосувало б 33% громадян. За ЮВ — 24%, рівно стільки ж проти обох.

Якби в другий тур вийшли Віктор Федорович і просто Арсеній, то, знову ж таки, переміг би наш послідовний і, практично, з такою самою кількістю голосів — 32%. Просто Арсеній отримав би 28%. Проголосували б проти обох 21%.

А якщо припустити сьогодні неймовірне — що Віктор Федорович, поступаючись місцем дамі і даючи дорогу молодим, свою кандидатуру зняв і в другий тур вийшли Юлія Володимирівна та просто Арсеній?

То перемогли б ті, хто проголосував проти обох, — 31%, а потім — молодість, хоч як сумно про це говорити при дамах елегантного віку. За Арсенія проголосувало б 26% громадян, і став би він Арсенієм Петровичем, а за леді Ю — 19%, і залишилася б вона просто леді Ю, без посади. Хоча, знаючи леді Ю...

До речі, говорячи про посади й повагу до них, ледве не забула Володимира Михайловича Литвина. У першому турі виборів він отримав би 3% голосів громадян і в другому міг би брати участь уже тільки як джерело влади.

Втім, про другий тур говорити справді зарано. Сьогоднішнім лідерам хоча б дійти у цьому статусі до першого. Що не факт...

Тінь сумніву

Громадянам запропонували на вибір три судження (крім, природно, «важко відповісти»):

1. В Україні є політик, котрий міг би стати (чи вже став) хорошим керівником держави, і на виборах я голосуватиму тільки за нього й ні за кого іншого.

2. В Україні є політики, які можуть бути непоганими керівниками держави, але якщо з’явиться хтось кращий, я можу проголосувати за нього.

3. Серед українських політиків немає таких, хто міг би бути хорошим керівником держави.

Можна було б припустити, що прибічники сьогоднішніх лідерів у сумарній кількості 46% виберуть перший варіант відповіді, оскільки вони у своїх симпатіях уже визначилися.

Але ні.

Якщо подивитися, скільки прибічників кожного лідера «голосуватиме тільки за нього й ні за кого іншого», то виявиться, що таких переконаних прибічників у Віктора Федоровича — 12%, у Юлії Володимирівни — 6%, у просто Арсенія — взагалі 5%².

Схоже, що прибічників, котрі насправді визначилися, у сьогоднішніх лідерів тільки 23%.

При цьому не треба думати, що прибічники лідерів такі вже непослідовні й легковажні. Як правило, вони, по-перше, готові голосувати й за ту політичну силу, яку очолює предмет їхніх симпатій. Так, за Партію регіонів готові голосувати 94% симпатиків Віктора Федоровича, за БЮТ — 85% тих, хто проголосував би за Юлію Володимирівну, за Фронт змін — 72% тих, хто підтримує просто Арсенія.

По-друге, вони, як і належить, повністю підтримують діяльність своїх обранців: серед електорату Віктора Федоровича таких 64%; Юлії Володимирівни — 66%; просто Арсенія — 60%. І серед них практично немає тих, хто зазначену діяльність не підтримує. За винятком прибічників Віктора Андрійовича, 8% яких його діяльності не підтримують, але голосувати за нього мають намір.

Але це загалом. А ось «якщо з’явиться хтось кращий»...

Втім, це не головне. Підтримка — річ наживна, зрештою — кампанія ще попереду... Примітно інше.

Регіональний розподіл електоральних симпатій до лідерів свідчить про те, що лідери ці — теж регіонального масштабу.

Так, Віктор Федорович — лідер тільки для Сходу і Півдня, де в першому турі його мають намір підтримати 36 і 34% громадян відповідно. Зате в Центрі — 12%, на Заході — тільки 6%.

Юлія Володимирівна — лідер для Центру країни, де за неї можуть проголосувати 18%, але найближчі суперники не дуже далеко: тут Віктора Федоровича і просто Арсенія готові підтримати по 12% жителів регіону.

Просто Арсеній — сьогоднішній лідер Заходу з можливою підтримкою 21% його жителів і з незначним відривом від Юлії Володимирівни, за яку готові проголосувати 19%. Тут найближчий суперник обох — Віктор Андрійович, за якого, як уже згадувалося, готові віддати голоси 12% громадян Західного регіону.

Можна поглянути інакше. Серед прибічників Віктора Федоровича, які хочуть жити краще вже сьогодні, 78% — жителі Сходу і Півдня. Серед згодних заощадити на першій леді країни — 73% жителів Центру й Заходу, а серед тих, хто прагне змін, їх 71%.

Таким чином, про загальнонаціонального лідера не йдеться.

А йдеться про те, що вибори-2010 цілком можуть стати продовженням виборів-2004. І, на жаль, не в сенсі Майдану як протесту проти брехні, цинізму та свавілля влади, а в сенсі розриву країни на Захід—Схід. І хоч би хто з нинішніх лідерів переміг — наступні п’ять років ми всі житимемо серед чужих, ворогів одне одному, з’ясовуючи, хто якою мовою говорить...

Нинішні лідери — діти цього розриву, навіть Арсеній Петрович, про якого п’ять років тому мало хто чув. І, незалежно від того, чи сам він себе зробив, чи є чиїмось «проектом», сьогодні він — надія помаранчевих, які розчарувалися і у Вікторі Андрійовичу, і в Юлії Володимирівні, успадковувач їхніх прибічників і голосів. Не більше того. «Своїм» для Сходу він не стане, та й не прагне, власне. Якщо він — «проект», то його завдання в іншому.

А наше завдання, якщо ми не хочемо жити так, як прожили попередні п’ять років, — подолати нарешті свою недопитливість, назавжди облишити надії на освіченого правителя й оглянути лави претендентів на посаду глави держави уважно, у тому числі — понад головами сьогоднішніх лідерів. Вимагати від претендентів чітких програм і хоча б прочитати ці програми. Вимагати представити майбутню команду — і спробувати згадати, що ці люди вже зробили, що вони обіцяли і чого насправді домоглися, або хоча б — чи справжні в них дипломи і чи чисті їхні руки насправді. А головне — вимагати, щоб претенденти не ділили нас на «правильних» і ні, тому що, як написано у Книзі книг: «Дім, поділений у собі самому, впаде...».

І голосувати розумом — за майбутнє країни, а не регіоном — за «свого».

Тим більше що, як з’ясувалося, багато хто з нас, більше ніж здається, досі ще чекають «якщо з’явиться хтось кращий». Час є. Може, з’явиться, а може, — проявиться…

¹ При викладенні результатів використовується такий регіональний поділ країни: Схід — Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Харківська області; Захід — Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька; Центр — Київ, Вінницька, Житомирська, Київська, Кіровоградська, Полтавська, Сумська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська області; Південь — АР Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська області.

² Серед респондентів, які мають намір голосувати за певного політика в першому турі, ми виділили тих, хто вибрав перший варіант відповіді. Наприклад, якщо за В.Януковича планують голосувати 22% всіх опитаних, і серед них 55% вибрали зазначений варіант, то до «стійкого» електорату В.Януковича можна зарахувати 12% респондентів.