PINE-APPLE ЗАМІСТЬ ПАНУКРАЇНІЗМУ

Він дивом уник тюремного строку, прийшовши в парламент прямо з камери слідчого ізолятора, а свій депутатський термін доходжує у ранзі голови парламентського комітету й лідера депутатської фракції. Чим не сюжет для оптимістичної розповіді з мораллю про торжество справедливості і перемогу добра над злом? Хоча з таким же успіхом під подібну метаморфозу можна підвести й інший базис: ось що трапляється зі «слухняними хлопчиками», які вміють робити уроки зі «стояння в кутку». У випадку з Михайлом Бродським у чистому вигляді немає ні одного, ні іншого. А точніше — і того, й іншого потроху. Така наша політична «се ля ві». Зразково-показове знищення бізнесу Бродського послужило свого часу не єдиним, але найбільш наочним доказом: політично неблагонадійний бізнесмен у нашій країні — майже те ж саме, що й міський божевільний. У свою чергу, депутат Бродський не менш наочно продемонстрував: якщо опозиційний запас мудро використовувати не в суто руйнівних цілях, можна не тільки уникнути політичних задвірок, а й зібрати досить авторитетну фракцію, яка отримала власну квоту при перерозподілі посад у парламентському керівництві. Втім, злі язики стверджують, що тут не обійшлося без покровительства товаришів із більшим політичним досвідом.

— Михайле Юрійовичу, правду кажуть — що в СДПУ(о) на умі, те в «Яблука» на язиці?

— Знаєте, я народився і виріс у Києві. Мої батьки і батьки моїх батьків — корінні кияни. Немає нічого надзвичайного в тому, що з багатьма відомими жителями столиці в мене давні знайомства. Так, я знайомий із Григорієм Суркісом і особисто працював із ним на одному підприємстві. До речі, після цього ми з ним п’ять років не розмовляли.

— Ваша суперечка мала під собою матеріальну основу чи ідеологічну?

— Перша причина — ідеологічна, друга — стиль і методи. Як це у Грибоєдова? «Служить бы рад, прислуживаться тошно». Для мене не прийнятні методи, якими досягався успіх. Я відношу себе до першого з молодих. У той час як СДПУ(о), я вважаю, — це останні з тих, хто йде від нас.

— Ви маєте на увазі політичну силу?

— Я маю на увазі цілу плеяду, ціле покоління людей із того радянського часу. Їхній менталітет. Наші батьки теж відносяться до цього покоління. Це хороші люди. Але вони знають, що таке страх, що таке неможливість досягти успіху без вступу в Комуністичну партію. Вони звикли до тих, старих правил життя. Вони не розуміють, як можна виступити проти влади, як можна відстоювати власну думку, як можна не стояти до кінця за неї, як можна не боятися влади. Я особисто поважаю Григорія Михайловича і дуже поважаю Віктора Володимировича. Я вважаю, що ними зроблено дуже багато корисного. Той же новий Кримінальний кодекс приймався за особистої участі Медведчука. Величезний внесок він зробив у прийняття в другому читанні Цивільного кодексу, закону про адвокатуру. Дуже багато демократичного зроблено. Та все одно у мене постійне відчуття, що ми один одного не розуміємо. Я із задоволенням підтримаю їх у всіх найкращих починаннях. Однак між нами — прірва епох. У нас чимало спільно розроблених законопроектів, але водночас ми відмовилися голосувати в цілому по Земельному кодексу. Ми хотіли голосувати лише за друге читання. Для нас не прийнятні методи, котрі застосовувалися того дня в парламенті. Ми дотримуємося Конституції. Ніхто не може чинити тиск на депутата. Окрім того, ми голосували за відставку Кравченка й Деркача, а вони — ні. Ми голосували за всі комісії у справі Гонгадзе, а вони — ні...

— ...Ви викриваєте «неправомірні діяння» сумського губернатора, а вони висловлюються, а потім і голосують проти створення парламентської слідчої комісії з розслідування діяльності Володимира Щербаня. Чи не правда, непоганий тандем вимальовується: ви за непримиренну боротьбу проти губернаторського свавілля отримуєте свою порцію популярності у виборця, а соціал-демократи, котрі гасять роздмухуване вами полум’я, — свою частку адміністративного ресурсу в окремо взятій області?

— Я не розкручую «Яблуко» і не підтримую СДПУ(о). Я порушую питання. Приходжу і кажу: «Панове, ця людина — поганий міністр фінансів. А ось ця людина — поганий губернатор». А якщо хтось потім користується цим чи якимось чином інтерпретує мої заяви, це вже його проблеми. І проблеми нашого суспільства, у якому будь-яку дію, спрямовану проти злочинності й корупції, розглядають як вирішення чиїхось політичних завдань. Я вам скажу більше: є ще одна версія. Мої друзі кажуть: «Ти що, божевільний? Може, хочеш, щоб тебе вбили?» Коли я виступав проти міністра внутрішніх справ Кравченка, мені багато хто теж так казав. У мене все було добре, у мене був бізнес, газета, друзі, але я виступив і сказав, що Кравченко — нехороша людина. У результаті чого втратив практично все. А коли, сидячи в житомирському СІЗО, я казав, що мене український народ обере в парламент, мої співкамерники сміялися... Кожна людина, як то кажуть, судить у міру своєї зіпсованості. Я не можу заборонити розуміти мої вчинки кожному по-своєму. Я роблю вчинки.

— А чому без вашої уваги залишився, приміром, такий волаючий факт неправового ставлення до бізнесмена, як справа Фельдмана?

— Я не розділяв би справу Фельдмана і справу Тимошенко... Я особисто писав у прокуратуру листа з проханням розібратися в цьому питанні. Мені відповіли, що всі дії правоохоронних органів відбуваються в рамках закону і пов’язані винятково з правовими порушеннями.

— «Яблуко» уже визначилося зі своїми друзями-суперниками на майбутніх виборах?

— Ми не збираємося конкурувати, скажімо, із СДПУ(о) у лояльності до влади, із Ющенком — у його панукраїнізмі, із Тимошенко — у її опозиційності. І так само ми не збираємося суперничати з комуністами в їхньому праві відстоювати інтереси трудящих, яке вони монополізували. Ми збираємося конкурувати з ними усіма одразу. У нашій любові до України, у нашій любові до наших сімей, у нашій любові до нашого власного «я». У нашому праві бути вільними і щасливими.

— Вражає! А якщо більш приземлено: із ким ближче до виборів ви плануєте підписувати пакти про ненапад, ділити мажоритарні округи й координувати діяльність?

— У деяких регіонах ми будемо домовлятися із соціал-демократами, а в деяких — із соціалістами, і в нас уже були попередні домовленості. Усе залежить від конкретної політичної ситуації в конкретному регіоні, де ми збираємося діяти в інтересах перемоги. По багатьох позиціях наші програмні цілі збігаються з Морозом, а по багатьох — із СДПУ(о). По деяких — із «зеленими». Більше того, якщо в нас відбудуться переговори з Ющенком, ми будемо підтримувати стосунки і з «Нашою Україною».

— А спроби до зближення у вас уже були?

— Реальних не було. Із Віктором Андрійовичем дуже важко домовлятися про зустрічі, бо він на них не приходить. Із багатьма речами, що стосуються економічних й ідеологічних поглядів політиків і партій, котрі входять у блок до Ющенка, ми незгодні. Але це не означає, що ми погано ставимося до Віктора Андрійовича. Ми вважаємо, що він трохи слабенький, але ми його готові підтримати там, де йому бракуватиме твердості.

— Левова частка успіху будь-якої, окрім хіба що Комуністичної, партії на виборах криється в прихильності з боку розпорядників адміністративним ресурсом. Які надії на перемогу «Яблука», виходячи з цього?

— З набагато більшою надією ми розраховуємо на закон про вибори (його влада ще не читала, а прочитає — здригнеться) і на новий Кримінальний кодекс, де чітко і ясно сказано, що за фальсифікацію на виборах можна отримати 12 років в’язниці.

— Михайле Юрійовичу, скажіть, а куди зникло подання на вас Генеральної прокуратури, яке, наскільки я пам’ятаю, внесли у Верховну Раду напередодні парламентської революції?

— Наскільки ви пам’ятаєте чи наскільки ви бачили на сайті «України кримінальної»?

— Ви хочете сказати, що насправді подання не існувало?

— Гадаю, це може існувати як спроба «мочити» «Яблуко». Я вам скажу, що коли таке подання було, я особисто вийшов би на трибуну Верховної Ради. Я мріяв про таке подання. Свого часу генеральний прокурор Потебенько особисто просив мене підписати згоду на амністію. Справа, порушена проти мене міліцією, із приводу продажу мною двох квартир протягом одного року підпадала під щорічну амністію. Мене переконували підписати цей документ усі мої друзі. Адже амністія набирає сили лише після того, як людина дає на це згоду. Але таким чином вона, по суті, визнає свою провину. Я ж не погодився. І тепер мою справу закрито за відсутності складу злочину.

А я просив Михайла Потебенька: «Будь ласка, подайте мою справу у Верховну Раду. Я, нарешті, отримавши слово, розповім із парламентської трибуни, як створювалася спеціальна група «164» із офіцерів міліції для знищення моєї фірми». Їх звезли до Києва з усіх областей, бо дуже багато людей у столиці не підтримували Кравченка, і він змушений був привозити людей з інших регіонів, які не знали ні мене, ні мого батька, ні наше прізвище. Я хотів про це всім розповісти, але мене позбавили цього задоволення.

Якщо це подання було, але не потрапило до залу, то тільки тому, що хтось не захотів, аби я вийшов на трибуну і розповів правду. Якби дійшло до цього, я попросив би сесійний зал позбавити мене депутатської недоторканності і направити справу в суд, щоб суд виніс рішення. Ви знаєте, що, наприклад, Конституційний суд виніс рішення про незаконність утримання мене під вартою?

— Це ви туди звернулися?

— Ні, Кравченко.

— Сам проти себе, чи що?

— Він хотів з’ясувати: через те, що справу проти мене порушили до того, як я став депутатом, чи користуюся я депутатською недоторканністю. Конституційний суд відповів, що я сидів у в’язниці незаконно з тієї хвилини, як був обраний народним депутатом. Вибори відбулися 31 березня, а випущений я був 21 квітня.

— І вам не шкода кидати «насиджений» мажоритарний округ, вирушаючи на наступні вибори в партійному списку?

— Якщо я піду по мажоритарному округу, це змусить людей подумати, що я не вірю в успіх. А я вірю в перемогу. Вірю, що є люди, котрі нас підтримають. Я не знаю, скільки їх...

— ...але ви думаєте, що їх саме та кількість, яка допоможе вам подолати чотиривідсотковий бар’єр?

— Це та кількість, яка хоче жити нормально. Мені допомагати не треба. Допоможіть собі самі. Оберіть собі нормальних політиків.

— Чи прикидали ви, чим займетеся у випадку поразки «Яблука» на виборах?

— Якщо таких людей виявиться мало, я продовжу займатися політичною діяльністю і далі. Відкритою, публічною. Адже партія нікуди не дінеться і після виборів.

— Михайле Юрійовичу, якось десь промайнула інформація про те, що Бродський створюватиме спільний передвиборний блок із Наталею Вітренко. Я ні хвилини не сумнівалася, що це хтось так удало пожартував, але в кожному жарті, як ми знаємо, завжди є місце для частки, самі розумієте, чого. Вас не бентежить, що в людей виникають подібні асоціації?

— Ідеологія Вітренко заснована на двох арифметичних діях: забирати й ділити. В основі ж моєї ідеології дві інші арифметичні дії: додавати і множити. У цьому ми з Наталею Михайлівною різнимося. Тому наші електорати ніколи не перетиналися і не перетнуться. І наші погляди, як і наша місія, абсолютно різні.

— А колись, пам’ятаю, ваші погляди збігалися з позиціями інших партій, причому настільки, що ви в них вступали: спочатку в Рух, потім у «Громаду».

— Я прийшов у Рух 1993 року, повіривши, що це демократичний рух, за допомогою якого можна було змінити наше життя. Я сам прийшов до Мишка Бойчишина. І з того самого дня почав підтримувати Рух. А вступили в партію ми на початку 1997 року, за рік до виборів. Однак потім ми почали розуміти, що відбувається щось не те. Потім, набагато пізніше, наші підозри в тому, що в партії почалися процеси, які мало узгоджувалися з її зовнішнім образом, підтвердилися розколом Руху.

— Ви вийшли і рушили у фракцію «Громада».

— А куди було йти людині, котра потрапила у Верховну Раду, вийшовши з в’язниці, веде боротьбу з міністром внутрішніх справ, із владою? До комуністів? У СДПУ(о)? У НДП? Звісно, я вибрав опозиційну «Громаду», де і пробув півтора року.

— Із чим же був пов’язаний ваш вихід звідти?

— Із тим, що опозиція — це відстоювання не власних інтересів, а інтересів суспільства. Ось тоді ми і зрозуміли: потрібно створювати щось своє. Ми кинули клич: «Однодумці, об’єднуйтеся!» І сьогодні нас уже десятки тисяч.

— Михайле Юрійовичу, версія про те, що першу п’ятірку вашого партійного списку презентовано у варіанті, усіченому до четвірки, — без сумніву, хороша: мовляв, таким чином ви черговий раз демонструєте свою прихильність ідеалам боротьби з 20-відсотковим ПДВ. Однак правди за піарівськими примочками не сховаєш. Чому Віктор Суслов відмовився бути п’ятим?

— Це досить складне питання. Річ у тім, що в наші плани входило, аби Віктор Іванович йшов по округу в Харкові. По тому, у якому було обрано загиблого Юрія Кононенка. У Харкові у нашої партії дуже високий рейтинг, ми там другі після комуністів. І нам потрібні сильні кандидати в мажоритарні округи. А з іншого боку, я можу пояснити це й тим, що наявність вакантного місця в нашій першій п’ятірці свідчить про підготовку якоїсь піар-несподіванки.

— Ким ви бачите себе в новому парламенті?

— Лідером великої фракції «Яблуко».

— Яка входить у парламентську більшість?

— Якщо ця більшість буде прагматичною і професійною — так. Ми нарешті повинні скласти конкуренцію полякам, росіянам. Ми нарешті повинні створити в Україні команду прагматичних професіоналів, які зуміють зайнятися створенням нормальної економіки, зможуть подолати бідність не в указах і чергових програмах уряду, а в реальному житті. У такій більшості я готовий брати участь.

— А кого ви бачите в кріслі спікера нового парламенту?

— Гадаю, буде багато несподіваного. Одне знаю точно: спікеріади не буде. Досвід домовленостей на міжпартійній основі для цього існує.

— Як ви гадаєте, чи виникне після виборів питання про нового прем’єр-міністра?

— Про прем’єра новий парламент питання, можливо, не порушить, а ось про новий уряд — однозначно.

— Нехай це питання не здаватиметься вам дивним, але мені дуже хотілося б почути від вас відповідь. Якби сьогодні країна вибирала президента, й у фіналі опинилися Віктор Ющенко та Леонід Кучма, за кого ви проголосували б?

— За того, хто дав би слово, що він сам подасть законопроект про поправки в Конституцію, якими обмежувалися б президентські повноваження. Президент повинен поділитися з парламентом своїм правом призначати прем’єра і формувати уряд, відправляти у відставку генерального прокурора, а з народом — призначати губернаторів. Ми за те, щоб глави обласних держадміністрацій обиралися.

— Михайле Юрійовичу, ви ж публічний політик. Не втікайте від відповіді.

— Ні за того, ні за іншого.