Під небом грозовим

«Україна зробила упевнений крок на шляху до подолання наслідків світової економічної кризи». Верховна Рада в першому читанні схвалила горезвісний антикризовий законопроект. Особи, причетні до появи документа (дещо передчасно охрещеного історичним), роздають інтерв’ю в кулуарах Ради. Натренований, непогано поставлений голос ні-ні, та й зірветься. Кризи бояться. Бояться, хоча багато хто щиро зізнається, що не знає чого. Окремі персонажі бундючаться перед камерами, сиплють термінами, істинний зміст яких для них невідомий. Непоінформовані відважно намагаються робити прогнози, близько до тексту переказуючи почуте від знаючих. Інформовані обачно утримуються від публічних одкровень. Те, що лупоне, сумніву не викликає. Не всі розуміють, коли саме. І майже ніхто не знає, як саме. Передбачити не те що масштаби, а бодай форми лиха, нелегко. Теоретичні знання і практичний досвід на ділі виявляються поганими порадниками. Далеко не всі жертви фінансового цунамі в Європі та США були наївними тюхтіями і повними неуками. Та ось маєте, чимало з них не врятувалися. Підтримка документа, який дозволяє Україні розраховувати на теоретичне отримання допомоги від МВФ, — не стільки усвідомлений вчинок, скільки рефлекторна спроба зробити щось. Перший крок зроблено, але назвати його осмисленим, тим більше — упевненим, здатен лише той, хто сам недавно навчився ходити.

«Україна зробила рішучий крок на шляху до відтворення демократичної коаліції». Є й такі коментарі. Звучало б смішно, коли б не було так сумно. Перелік причин, які змусили володарів мандатів і значків позначити своє ставлення до антикризового закону, відомий. Визначень «коаліція» і «демократія» у цьо­му списку нема.

«Україна зробила крок до скасування дострокових парламентських виборів». У цьому, мабуть, міститься головний результат діяльності політичної спільноти за минулий тиждень. Імовірність проведення позачергової кампанії нині надзвичайно низька. Хоча ризик зберігається.

«Криза остаточно поховала маревну президентську ідею. Він зупинив вибори». Категоричні заяви прибічників Тимошенко видаються дещо поспішними і не до кінця щирими. Насування біди, поза всяким сумнівом, скоригувало дії політиків. Але очікуваного єднання зусиль поки не сталося. Кожен намагається зробити очікуваний економічний спад «ворогом свого ворога». Ющенко вірить, що криза «накриє» Тимошенко. Янукович розраховує, що рецесія «поховає» їх обох. Настільки специфічне ставлення до реально існуючої загрози не дозволить їй ефективно протистояти. А оскільки господарська смута не відрізняє «своїх» від «чужих», то гадане банкрутство держави може поставити хрест на політичній кар’єрі і Віктора Андрійовича, і Юлії Володимирівни, і Віктора Федоровича.

Те, що Банкова переглядає початкові плани, помітно неозброєним оком. У чергових заявах Віктора Андрійовича про необхідність проведення позачергового забігу немає колишньої рішучості. Керівник уряду максимально використала наявні в її руках козирі — вплив на судову систему і контроль над бюджетним процесом. Президентський указ досі заперечується, а ЦВК так і не отримала від держави коштів на організацію виборчого процесу. Те, що вибори не відбудуться до кінця поточного року, очевидно всім. А чи потрібні вони Ющенку року майбутнього? Початкова мета — якнайшвидше позбутися прем’єра Тимошенко, зважаючи на все, втратила актуальність. До її реалізації гарант приступив у вересні, але події розвиваються таким чином, що новий Кабінет країна отримає в кращому разі до кінця наступної весни. А влітку починається чергова президентська кампанія.

Окрім того, арбітр нації нарешті помітив наближення економічної небезпеки. Люди, котрі мають щастя контактувати з першою особою держави, досі сумніваються, наскільки глибоко ця особа усвідомлює ступінь виниклої загрози. Дотепер він її, по суті, ігнорував. І тільки те, що відбувається з гривнею, змусило його відвернутися від дум про ПДЧ, голодомор і вибори. Дехто думає, що Ющенко прийшов до розуміння двох речей. По-перше, усвідомив, що в найближ-
чі місяці країна не повинна залишатися без парламенту й уряду. По-друге, зрозумів, що прем’єрство Тимошенко може в майбутньому обернутися для нього великою політичною удачею. Адже всю провину за будь-які витівки кризи можна буде безболісно спихнути на неї.

На сьогодні у виборах не зацікавлене й «альтер его» гаранта — Віктор Балога. Бунт у «Нашій Україні» позбавив главу СП і його повірників шансів потрапити в пропрезидентський блок. І якщо сьогодні Віктор Іванович спирається, нехай, на невеличку, але свою власну, квазіфракцію, то завтра він залишиться і без цього. «НУ» опинилася на грані політичної смерті, і близькість загибелі додала досі надмірно «гнучким» партійцям певної подоби мужності. Вони не лише опиралися включенню в передвиборний список представників Балогового «Єдиного центру», а й зажадали від Ющенка гарантій того, що в майбутній Раді їх не змусять створювати коаліцію з «Регіонами». Соціологічні заміри показували, що перед-
виборні розклади президента і його соратників, м’яко кажучи, невтішні. Ризик, що саме Балогу зроблять крайнім за цілком імовірний провал кампанії, примусив Віктора Івановича зменшити активність.

Ющенко та його повірені, як і раніше, позначають готовність іти до кінця, але помітно, що їх навідують серйозні сумніви з приводу доцільності цього задуму.

Не вельми рвуться на вибори й регіонали. У ПР чимало противників союзу з Тимошенко, і дострокова кампанія багатьма з них сприймалася як єдина розумна альтернатива такого союзу. Останнім часом ця проблема втратила свою актуальність. Проте виникла інша, значно гостріша. Багатьом «донцям» є що втрачати. Бажання витрачатися на виборчу кампанію блискавично зникає навіть у тих, у кого воно недавно, цілком випадково, виникнуло. Як висловився знайомий представник Партії регіонів, «пограбовані не займаються доброчинністю...» Сьогодні «регіональні» капіталісти не готові навіть скидатися на власний «общак», а не те що матеріально підтримувати кампанію блоку імені Віктора Андрійовича (на що останній, безперечно, розраховував).

Жорстока боротьба за збереження активів і заощаджень заважає холоднокровній розробці політичних планів. Поки що вони будуються на простому розрахунку. У ПР переконані, що наслідки кризи вдарять по владі — по Ющенку і Тимошенко. Чим сильніше впаде їхній рейтинг, тим легше, на думку регіоналів, їм буде зійти на вершину.

Господарі Сходу резонно вважають, що в нинішніх політичних і економічних умовах Тимошенко виявиться зговірливішою, і кожен розраховує щось виговорити. Кожен для себе. Кажуть, що ніколи ще члени цієї команди не були такими роз’єднаними.

А ось бютівці ніколи ще не були такими розгубленими. Дисципліна й чиношанування в цьому політичному загоні завжди схвалювалися. Але сьогодні вони стовідсотково тимошенкозалежні. Кожен чекає, що «Юля сотворить диво», але ніхто не уявляє, як їй це вдасться.

У бажанні Тимошенко залишитися на прем’єрській посаді і в її небажанні йти на вибори було занадто багато ірраціонального. Від багатьох вона чула заклики не опиратися і якомога швидше звільнити «електричний стілець» глави уряду. Вже пізно.

На сьогодні Юлія Володимирівна перехопила тактичну ініціативу. Президент позадкував, він тихо зісковзує з теми виборів, він змушений частково відтворювати тимошенківську риторику про необхідність усім миром протистояти кризі. Такі успіхи здатні потішити самолюбство, і тільки. Час слів закінчується, а до справ влада не готова.

Тимошенко в одних розмовах демонструвала готовність піти на часткову ротацію уряду, в інших — зізнавалася в гострій потребі повністю змінити склад Кабінету. Чимало спеців вважають, що нинішня виконавча команда — найслабша за всю новітню історію країни.

Де взяти здатних адекватно реагувати на нові виклики часу — питання. Залучити практикуючих підприємців? Але де гарантія, що, обійнявши відповідальні посади, вони не стануть насамперед рятувати власний бізнес? І друге питання — а хто дозволить їм стати до керма? І чи не будуть їх елементарно бити по руках?

Тимошенко, зважаючи на все, розривається між потребою привести в уряд професіоналів (при тому що вона не дуже добре розуміє, де шукати тверезомислячих камікадзе) і між необхідністю заручитися більшістю в Раді. Щоб домогтися останнього, вона схильна йти на поступки — Ющенкові, Януковичу, Ахметову. Тим більше що поява в Кабінеті осіб, безпосередньо пов’язаних із ними, дозволяє їй розділити відповідальність за можливе фіаско. Говорячи про готовність Тимошенко до вимушених поступок, її соратники розводять руками: «Доводиться розбивати яйце, щоб приготувати яєчню». Справедливо, але тільки в тому випадку, якщо воно розбивається над сковорідкою, а не над сміттєвим відром.

Поки що регіонали не готові делегувати своїх людей у Кабмін. І відновлювати процесу пошуку точок дотику з БЮТ (на що дуже розраховує Юлія Володимирівна) вони теж не квапляться. Так само, як і президент не поспішає ставити крапку в питанні про вибори. Обидві сторони вважають, що не тільки є потреба, а й час дозволяє почекати. І подивитися. Наскільки нещадною виявиться криза. І наскільки ефективно Ю.В. буде її приборкувати.

У самої Тимошенко часу немає. Якщо її уряд найближчими місяцями продемонструє безпомічність, її кар’єра втратить перспективи. Прем’єр розраховує, що зможе утримувати ситуацію під контролем протягом півроку. Розраховує й на певну підтримку її дій із боку президента. Вона вважає, що Ющенко не ставитиме їй палиці в колеса. Бо якщо країна накриється мідним тазом — спитають і з нього. З критикою на адресу Банкової вона планує почекати. Щоб розвернутися влітку, коли розпочнеться кампанія. Ось тоді й має розпочатися експлуатація образу ангела-охоронця країни. Якому постійно обтинали крила.

Віктор Андрійович, навпаки, має намір усіляко підкреслювати свою роль у процесі порятунку країни від економічних потрясінь. Від ідеї виборів він уже майже готовий відмовитися, але поки що не придумав, яким чином обставити відступ. Визнати правоту Тимошенко, розписатися в неспроможності довести затіяне до кінця? Це виявиться смертельним ударом для рейтингу, який причаївся в тріщинках плінтуса. Для гаранта було вкрай важливо, щоб єдиний антикризовий пакт мав наз-
ву президентського. Якщо опір кризі виявиться організованим і ефективним, він матиме право приписати цю заслугу собі. Якщо ні — виставити винуватицею пані прем’єра, яка не зуміла реалізувати такий чудовий план порятунку Вітчизни.

Банкова не виключає, що іще повернеться до ідеї дострокових виборів. Якщо протягом трьох найближчих місяців ситуація стане загрозливою, з’явиться і шанс утопити Тимошенко у хвилі народного гніву, і привід обґрунтувати можливий
союз із «Регіонами» — коли ж об’єднувати Схід і Захід, як не перед загрозою економічної загибелі країни.

Наскільки можна судити, розглядають у президентському палаці й іншу комбінацію — запровадження прямого президентського правління і концентрація всієї повноти влади в руках глави держави. Проте навряд чи її буде реалізовано. І Тимошенко, і її політичні конкуренти з ПР розуміють, що в цьо-
му випадку їхнім політичним планам збутися не пощастить: Ющенко консервуватиме свій режим. І за будь-яку ціну. Крім того, для всіх очевидно, що на роль «економічного стабілізатора» чинний гарант годиться найменше.

Дехто вважає, що з такою місією впорався б гарант попередній. Уявляєте собі Кучму-прем’єра? Шепочуться у Раді. Цікаво, скільки голосів віддав би за нього нинішній депутатський корпус...

Депутатський корпус активно опирається не тільки виборам. Він опирається виборові, який невеликий — або братися за руки, або підставляти голови. Відсидітися за спинами вже не вийде...