Perpetuum Vane (Вічний Флюгер)

18 серпня, 2020, 13:23 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Чому Кравчук у ТКГ — помилковий вибір Зеленського.

Чи димляться мізки в Бориса Гризлова і Дмитра Козака від безлічі меседжів, які долинають із Києва останнім часом, як припустив колега Сергій Гармаш, ми, можливо, дізнаємося вже цього вечора. Сьогодні на «мінському майданчику» інтригуючий дебют: новий голова української делегації в Тристоронній контактній групі (ТКГ) Леонід Кравчук уже в офіційній обстановці і перед іншими учасниками «Мінська», а не в невтримному польоті думки перед телекамерами та диктофонами, буде викладати певні тези. І тоді, можливо, не тільки Гризлов із Козаком, а й ми з вами зможемо позбутися когнітивного дисонансу після спроб «розгадати, що це: зміна політики Києва — чи хитрість нових переговірників».

Про ще добре незабуте старе

«Какая глыба, какой матерый человечище!» — вторячи класикові, мабуть, вигукнув Володимир Зеленський, коли йому запропонували кандидатуру Кравчука. Пояснюючи, чому замість утомленого Л.Кучми, який попросився у відставку, він призначив керівником делегації саме Л.Кравчука, президент заявив, що «очолювати групу повинна потужна, мудра, освічена людина, у якої є авторитет по всій Україні, і в тимчасово окупованій частині».

Навряд чи юний Володя Зеленський, на чиї підліткові роки у Кривому Розі припало президентство Кравчука, між уроками бальних танців та репетиціями шкільної самодіяльності уважно відстежував такі далекі від нього перипетії київської політики. Навряд чи цікавився пізніше звивистими політичними стежками свого попередника, який обіймав головне крісло на Банковій майже три десятиліття тому. Отож Зеленському, керівникові без політичної й інституційної пам’яті, для якого Кравчук більшу частину його життя був лише «портретом» на стіні або «балакаючою головою» в телевізорі, годилося б глибше вивчити минуле людини, котру він залучив до вирішення доль країни — хай і на громадських засадах. Утім, можливо, Зеленський і зробив це, однак ніщо в кар’єрі Кравчука його не збентежило. Адже, судячи з низки останніх призначень, «нові» обличчя влади на вигляд усе старіші. І йдеться зовсім не про вік…

Хоча і про нього теж. Коли цей текст уже був практично готовий, Зеленський своїм указом призначив ще одним першим заступником глави делегації в ТКГ (крім віце-прем'єра А.Резнікова, який тепер виглядає просто зеленим молодиком) Вітольда Фокіна, експрем'єра часів президентства Леоніда Макаровича. Цілком ймовірно, що навіть багато хто зі «слуг народу» не знає цього прізвища. На відміну від Кравчука, Фокін після відставки не з’являвся у коридорах української політики. Хто ж згадав про 87-річного патріарха, який захопився на пенсії наукою та поезією? Злі язики стверджують, що глава ОПУ Єрмак товаришує з онукою Вітольда Павловича, вони знайомі ще по тусовці навколо «Санаханту», юристом хазяйки якого він був. Так може включити до ТКГ і Оксану Мороз, власницю «Санахант»? Кадровий креатив адже родом звідти ...

Але повернемося до персони глави делегації. «Освічена людина» Леонід Кравчук здобув свою освіту не тільки в Рівненському кооперативному економіко-правовому технікумі та Київському державному університеті. Головною школою для нього стала Академія суспільних наук при ЦК КПРС, що дала йому путівку в життя професійного будівника комунізму. Понад 30 (!) років Кравчук присвятив агітації та пропаганді «комуністичних цінностей», дослужившись від консультанта-методиста політпропу до члена Політбюро ЦК КПУ і голови Верховної Ради України. У грудні 1991 р., на веління долі та більшості громадян країни, які не зважилися різко порвати з комуністичним минулим, він став першим президентом України, яка проголосувала за свою незалежність.

У деяких інших посткомуністичних країнах люди зі схожими біографією та послужним списком були люстровані і більше не мали права обіймати будь-які державні посади. Ці країни давно вже в Євросоюзі та НАТО. «Обрання свого часу Кравчука президентом було гірким свідченням продовження існування УРСР у головах громадян. Залучення його в ТКГ — свідчення безсмертя «совка» в головах вищого керівництва держави», — написала у Facebook ексвіцепрем’єрка з питань європейської інтеграції І.Климпуш-Цинцадзе.

 До речі, на президентських виборах у грудні 1991-го переміг безпартійний кандидат Л.Кравчук. І те, як хутко Леонід Макарович зорієнтувався влітку 1991-го в непростій ситуації серпневого путчу та, зачувши тріск від розпадання Радянського Союзу, оперативно залишив ряди Компартії після 33 років членства й карколомної кар’єри в КПРС, — теж багато в чому його характеризує. Як свідчить його подальша кар’єра вже в незалежній Україні, поступатися принципами для нього, схоже, стало одним із головних і плодоносних принципів.

Можливо, Зеленському про це ніхто не розповідав, але Кравчука, якого він називає «мудрою людиною», в народі (а хто ж відмовить у мудрості народу?) ще в часи його президентства охрестили «хитрим лисом». Мудрість і хитрість — не одне й те саме. Принаймні для тих, хто не живе за принципом «Риба шукає, де глибше, а людина — де краще».

Леонід Макарович завжди мав чуйку, де краще. І вважав, що «президентська пенсія в Україні принизлива». Тому крутився, як міг, попри іміджеві втрати.

Висота статусу першого президента незалежної Української держави не зупинила Кравчука, коли він погодився стати довіреною особою Григорія Суркіса на виборах мера Києва 1999 р. Але цей експірієнс виявився для обох не таким вдалим, як похід СДПУ(о) у Верховну Раду за рік до того з Кравчуком (що вступив у партію лише напередодні голосування) на чолі списку.

Кравчук був узятий на утримання Медведчуком і Суркісами відразу після відставки з посади президента. Численні пільги на ввезення імпортних товарів по лінії «Динамо—Атлантик» були винагороджені підтримкою Кравчука. Тому бізнесмени-політики потрапили в немилість до раннього Л.Кучми. Примирив же їх тоді О.Разумков, сказавши Кучмі, що зберігати вірність президентові — добра манера, а гнобити за це — погано, бо колись і Леонід Данилович стане колишнім.

Леонід Кравчук, який міцно здружився з братами Суркісами та головою есдеків Віктором Медведчуком, провів у рядах СДПУ(о) вісім років, входив до її політради й очолював у 2002–2006 рр. її парламентський осередок. За словами старожилів, нинішнім депутатам монобільшості з їхньою програмою «5–10–15» і не снилася підтримка окраси фракції СДПУ(о) Леоніда Макаровича вірними динамівцями.

Хто по молодості не знає або погано пам’ятає, що це за політсила, може знайти захопливу і докладну розповідь про партійне бізнес-будівництво у проєкті «Дзеркала тижня» «Україна партійна. Частина VI Соціал-демократична партія України (об’єднана)». Нагадаю лише, що тодішні соратники Кравчука В.Медведчук, Н.Шуфрич, Г.Суркіс сьогодні практично на тих самих ідеологічних позиціях продовжують свою політичну діяльність у рядах парламентської фракції ОПЗЖ.

Разом із ними у 2004-му Кравчук підтримував на президентських виборах Януковича, а в парламентських перегонах 2006-го соратники ще раз використали його ім’я, поставивши першим номером у списку одіозного блоку «Не так!», який виступав проти ідеї вступу України в НАТО; за участь нашої країни в ЄЕП (Єдиному економічному просторі з Росією, Білоруссю та Казахстаном, що передбачав створення з ними митного союзу і ставив хрест на можливості асоціації з ЄС); і за розширення статусу російської мови в Україні. 

Пролетівши повз парламент на чолі блоку, який набрав лише 1% голосів, перший президент після не дуже тривалої перерви в політиці знову знайшов застосування своїм талантам, ставши довіреною особою на президентських виборах Юлії Тимошенко, яку він раніше критикував. Але й із колишніми соратниками зв’язків не поривав. Балакучий Леонід Макарович розповідав наприкінці 2009-го, що «спеціаліст із конституційних проблем» Медведчук не тільки «допомагає БЮТ працювати над проєктом змін до Конституції», а й сприяє налагодженню відносин Тимошенко з Путіним

На президентських виборах 2019-го Кравчук знову був при Тимошенко, публічно прогнозував її вихід у другий тур разом із Порошенком і передбачливо досить обережно говорив про політичну недосвідченість Зеленського. Знову не вгадав із фаворитом, але знову, як бачимо, на коні. Політично всеїдні персонажі, які пояснюють гнучкість свого хребта тим, що, мовляв, «не змінюють своєї позиції або мертві, або дурні», затребувані й цією владою.

«Мінські тези» Кравчука

На зустріч із Єрмаком, кажуть, Кравчук приїхав на «мерсі» з чужого плеча. Він знає, що приймають за транспортною одежиною. Як проводжатимуть, ще доведеться заслужити…

За два з половиною тижні після призначення Кравчука головою української делегації в ТКГ рідкісний день минав без його інтерв’ю або коментарю у ЗМІ. Леонід Макарович вочевидь насолоджується своєю «хвилиною слави», щедро ділячись міркуваннями на «мінську тематику» й не гребуючи спілкуванням навіть із кремлівською пропагандисткою Скабєєвою. Відмахуючись від настирливих запитань стосовно його зв’язків із кумом Путіна, він стверджує, що не розмовляв із Медведчуком п’ять років навіть телефоном і називає його позицію з приводу Донбасу неприйнятною, «тому що вона ставить Україну в складне становище». Втім, Леонід Макарович передбачливо не виключив свого спілкування з Медведчуком у майбутньому. Хоча й тепер, якщо вслухатися в деякі одкровення нового представника України в ТКГ, можна почути в них ноти з арії опезежешного Мефістофеля.

Сьогодні Кравчук усе ще близький із Суркісами. Вони кажуть: «Ми і Медведчук — не одне й те саме». Це правда. Сіамські близнюки теж мають різні голови…

У фонтануючому потоці свідомості «мінського неофіта» часом досить складно вловити смисл, проте за пишною мішурою загальних і пафосних фраз ми спробували вловити позицію Кравчука з основних больових питань мінських консультацій перед його дебютом.

Про рішення паризького саміту N4. Кравчук практично нічого не каже про необхідність виконання деяких дуже важливих для України та ігнорованих Росією пунктів паризького комюніке «нормандської четвірки». Зокрема про необхідність звільнення і обміну утримуваними особами за принципом «усіх на всіх», а також повного та безумовного допуску міжнародних організацій, насамперед Міжнародного комітету Червоного Хреста, до всіх утримуваних осіб. Досі МКЧХ все ще не має такої можливості. Як і СММ ОБСЄ досі не має допуску на всю територію ОРДЛО, про що Кравчук теж воліє помовчувати.

 Можливо, ми щось могли пропустити, та це й не дивно, оскільки Кравчук переважно багато розмірковує на тему політичних пунктів мінських домовленостей, які виводить на перший план на всіх переговорах Москва. Його одкровення перенасичені фразами про необхідність «компромісів» і «поступок», яких «потрібно не боятися», про неприпустимість взаємних обвинувачень. Кравчук виступає за те, «щоб узгодити інтереси України з інтересами й Росії, бо вона там (у Донбасі. — Т.С.) присутня».

При цьому новий представник України в ТКГ жодного разу не поділився своєю думкою, чому ж паризькі домовленості, на виконання яких відводилося чотири місяці, не виконані й за вісім, і не назвав «компромісів» та «поступок», на які вже пішла Москва. Очевидно, через їх повну відсутність.

Проте Кравчук відчув у душах Путіна, Лаврова, Гризлова та Козака бажання, «щоб на Донбасі був мир». Правда, зізнався, що глибоко в ці душі він ще не зазирав.

Вільна економічна зона в Донбасі. Про необхідність її створення Леонід Макарович заговорив із першого дня свого призначення й переносив цю тезу з інтерв’ю в інтерв’ю. Очевидно, теза ця для нього (або когось іще) дуже значима. Свого часу, на посаді президента, Кравчук підписав закон про вільні економічні зони (ВЕЗ), сумні результати роботи яких добре відомі: цей успішний у деяких інших країнах економічний інструмент в українських реаліях замість залучення закордонних інвестицій та збільшення наповнюваності держбюджету надав широкі преференції наближеним до влади суб’єктам і став, по суті, корупційним інструментом ухиляння від податків та контрабанди. Судячи з даних VoxUkraine, ВЕЗ «Донецьк» у цьому плані виявилася «найбільш вдалою»: на 147,9 млн грн надходжень із неї до бюджету припало 2389,8 млн грн податкових пільг для тамтешніх суб’єктів господарювання. Українські ВЕЗ були жорстко розкритиковані МВФ та Світовим банком і в середині 2000-х почили в бозі.

Реанімувати дохідний інструмент і створити ВЕЗ у Донбасі ще з 2014–2015 рр. наполегливо пропонує В.Медведчук: «При створенні ВЕЗ з’являються нові робочі місця, зростає зарплата, а вітчизняні підприємства отримують сучасні технології, що потім приводить до істотного розширення бази оподаткування», — казав він у березні 2015 р., стверджуючи, що «такий підхід — фактично єдиний реальний шанс усе-таки розпочати відновлення соціальної сфери та економіки цих регіонів».

«Це міг би бути один із кроків для того, щоб люди почали діяти і вирішувати складні питання, залучаючи туди інвестиції, щоб порівняно швидко відновити життя й дати людям шанс працювати, заробляти та жити нормально», — обґрунтовує сьогодні необхідність створення ВЕЗ у Донбасі Кравчук.

Особливий статус Донбасу. Нині Леонід Макарович заявляє, що «не сприймає» особливого статусу Донбасу, бо йому «незрозуміло, що це таке». І пропонує якусь «особливу систему управління» («особливий режим адміністративного управління»). Але тепер уже нам незрозуміло, що це таке, чи є якась істотна різниця між цими двома поняттями — чи це просто жонглювання словами для пом’якшення сприйняття небайдужою частиною українського суспільства «компромісів» і «поступок» у питанні статусу Донбасу.

Нагадаємо, що в січні 2016-го Кравчук переконував нас на президентському «5 каналі», що «не потрібно боятися особливого статусу Донбасу», і пропонував офіційний особливий статус цим східним територіям України. 

 Понад те, всього півтора року тому, в лютому 2019-го, нинішній голова української делегації в ТКГ виступав за автономію Донбасу. «Я проти федералізації, я за автономію, — повідав він Радіо Свобода, пояснюючи свою точку зору так: «Автономія для України — не нова. У нас Крим був автономною республікою у складі України. Тобто в нас уже є досвід, є розуміння, що було добре, що — погано, і ми можемо вже цей український досвід, з урахуванням міжнародного досвіду, переносити на ці території». При цьому Кравчук тоді не виключав можливості обговорення автономії й для інших регіонів України, «виходячи з особливостей окремих регіонів». 

Досить цікаво, що всього за три тижні до цього, 30 січня 2019 р., Віктор Медведчук у своїй заяві повідомив про розробку його політсилою «Плану-концепції врегулювання кризи на Південному Сході України» (звезеного потім ним у Кремль, а також презентованого проросійським депутатам у Європарламенті) і оприлюднив основні положення документа, серед яких — «Створення у складі України Автономного регіону Донбас». Для заспокоєння «національно стурбованих» політиків Медведчук також навів прецедент Криму, пославшись на Конституцію України, «яка є Конституцією унітарної держави, що передбачає автономний статус одного з регіонів. Тому внесення змін до Конституції України стосовно автономії Донбасу не означає перетворення України на федеративну державу».

Дивний збіг поглядів і часу їх озвучування для людей, які роками не спілкуються «навіть телефоном», чи не так?

Тому нам ще належить розібратися, що конкретно сьогодні пропонується вустами Кравчука, який віщає, що «повернути їх (ОРДЛО. — Т.С.) у такому стані, як було раніше, — це вже не так просто. Тому потрібно запропонувати більше прав, більше можливостей, але в рамках Конституції України та законів України».

Переговори з ОРДЛО. З перших днів свого головування в українській частині ТКГ Кравчук демонструє невгамовне бажання поспілкуватися з представниками ОРДЛО. Спочатку це було «хай приїжджають у Київ домовлятися» (про ватажків тамтешніх незаконних збройних об’єднань у перепалці зі Скабєєвою). Потім він зізнався, що кілька років тому вже звертався на одному з телеканалів до ватажків «ДНР/ЛНР», щоб ті підготували письмові пропозиції, що вони хочуть мати на території цих районів. І в ефірі телеканалу «Україна 24» вирік таке: «Там є люди, які не зав’язані на суто політичних питаннях. Можливо, є вчені, ще хтось. Можна створити з того й з іншого боку і почати говорити на цьому рівні. Щоб це не виглядало зразу як державний рівень. І коли вони напишуть якусь дорожню карту, і цю карту узгодять, тоді можна буде порушувати питання на вищому рівні для остаточного вирішення». Це тільки мені здається, що знову запахло Консультативною радою?

Після першої зустрічі Кравчука з рештою української делегації в ТКГ його висловлювання стали ближчими до офіційної позиції Києва, зазвучали слова «громадянське суспільство», а бажання почути думку ватажків «ДНР/ЛНР» замінилося наміром вислухати «людей, які там живуть» — «журналістів, викладачів, працівників вишів». У вчорашньому інтерв’ю «Сегодня» Кравчук пропонує вже спілкуватися з «громадянським суспільством» ОРДЛО у форматі «спеціальної відеоконференції»: «А коли ми відчуємо, що вже домовляємося, тоді можна переходити на інший рівень. Зараз не йдеться про спілкування з бойовиками».

Хто конкретно добиратиме людей в ОРДЛО для участі в цих відеоконференціях, який правовий статус матиме це спілкування, як усе це стосується роботи Тристоронньої контактної групи, учасниками якої є Україна, Росія та ОБСЄ, поки що абсолютно не зрозуміло. Як і те, чому «мудрий» Леонід Макарович на сьомому році російської агресії вірить і стверджує, що «тоді Москва почує краще й так само буде йти назустріч людям».

В інтерв’ю півторарічної давності Кравчук визнавав, що «без прямих переговорів воюючих сторін — агресора і жертви агресора, Росії й України, Росія — агресор, Україна — жертва агресора, — домовитися про мир неможливо». Сьогодні ж він стверджує: «Для того, щоб установити мир, треба знати не тільки бажання тих «керівників», які сьогодні є на тій частині Донецької та Луганської областей, а головне — людей, які там живуть». Тим самим він, по суті, підспівує Москві в її основному наративі про «внутрішній конфлікт» в Україні та необхідність для Києва домовлятися з «тією частиною» Донбасу.

Бажання жителів ОРДЛО відомі. Більшість їх бачить ОРДЛО в Росії. І віцепрем’єр О.Резніков, перший заступник голови делегації в ТКГ, може тепер ознайомити свого нового шефа з добре відомими йому, Резнікову, і докладно описаними ZN.UA у проєкті «Тест на сумісність» результатами масштабного соціологічного дослідження, проведеного на окупованій території Донбасу восени минулого року Українським інститутом майбутнього та «Дзеркалом тижня. Україна» з допомогою компанії «Нью Імідж Маркетінг Груп».

У рамках дослідження респондентам серед іншого було запропоноване так зване відкрите запитання, відповідаючи на яке вони мали самі назвати прізвище політика або вченого, журналіста або актора, співака або телеведучого, по суті — якої-завгодно людини, котра є для них авторитетом і чиїй думці вони довіряють. У «Тесті на сумісність» ми вже писали, що перші позиції цього рейтингу посіли Путін і його пропагандисти Соловйов та Скабєєва. Нагадаю, що з українських персонажів «найпопулярнішими» виявилися Ахметов (2,4%), Шарій (1,7%) і Медведчук (1,6%). Ми тоді не публікували весь список, обмежившись першою двадцяткою, тому що інші персони набрали менше 1% голосів.

Однак після призначення Зеленським Кравчука в ТКГ із поясненням, що той, серед інших чеснот, має авторитет на непідконтрольній частині України, я згадала про це опитування й вирішила перевірити, для якої ж частини жителів окупованого Донбасу перший президент є авторитетом. У пошуках прізвища Кравчука я двічі уважно переглянула всю величезну таблицю, що містить десятки імен — навіть тих, кого назвав лише один респондент. Там були Бубка й Ротару, Шуфрич і Тимошенко, Разумков і Вакарчук та багато інших прізвищ. Але Кравчука серед них не було. Жоден респондент в окупованому Донбасі не назвав його своїм авторитетом. Тому що перший президент України для жителів ОРДЛО таким не є. Як, утім, і для величезної кількості співвітчизників на решті території України…

Багато хто впевнений, що Леонід Кравчук буде в ТКГ лише весільним генералом, що його роль номінальна й особливої погоди в українській делегації він не робитиме, його завдання — створювати шумову завісу. Як стверджують джерела, невтомний ветеран української політики озвучує все, що йому доручають, і не імпровізує. Тому після відновлення офіційних засідань ТКГ, заяв, які на них прозвучать, і, головне, зроблених кроків ми, можливо, все-таки зможемо розгадати, що це за шум був в ефірі — «зміна політики Києва чи хитрість нових переговірників».

Усі статті Тетяни Силіної читайте тут.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК