Пенсійна реформа — майбутнє за "пенскоїнами"?

Недавно на одному з ток-шоу досить відомий економіст укотре озвучив думку про необхідність ліквідації Пенсійного фонду: мовляв, єдиний соціальний внесок залишається непомірним тягарем для бізнесу.

На запитання, звідки брати гроші для виплати пенсій, відповідь була банальною - з бюджету. Звично чути таке від пересічного народного депутата, проте аж ніяк не від людини, котра знає, що бюджет формується з податків. І якщо десь ліквідовується один із них, то ставку іншого потрібно піднімати. Або зменшувати соціальні зобов'язання держави. Чи видатки на оборону. Можна, звісно, засунути голову в пісок і нарощувати борги. Але боргів на сьогодні так багато, що тільки їх обслуговування з'їдає 15% державного бюджету.

Так, для бізнесу будь-які витрати - неприємні. В ідеалі, він би волів робити бізнес в Україні, жити за кордоном, платити мінімальну зарплату, уникати податків. А закладати у витрати майбутню пенсію для своїх працівників - взагалі, марнотратство. Легше доплатити готівку в конверті й переконувати, що треба жити одним днем, а не думати про немічність у старості. Лобізм бізнесу в частині зменшення витрат, які він вважає, зі свого погляду, нераціональними, вже дав певний результат: ЄСВ законодавчо зменшили вдвічі, оголивши таким чином Пенсійний фонд на 140 млрд. Припливу капіталу, як обіцялося, не дочекались, зате побільшало авто преміум-класу на шляхах України. Однак бажання бізнесу не нести соціальних зобов'язань може зіграти з ним лихий жарт. Коефіцієнт заміщення, тобто співвідношення пенсії до зарплати, вже перетнув тривожну позначку 0,4 і перебуває на рівні 0,35. Ні, пенсіонери не громитимуть маєтків "малих олігархів", вони просто проголосують за гримучу суміш колективного популіста. А далі - "грабуй награбоване".

Рецепти підвищення коефіцієнта заміщення досить прості: підвищення ставки відрахувань на пенсійне забезпечення з реальних 0,19 до хоча б 0,25 або підвищення фактичного віку виходу на пенсію. Перше пропонується забезпечити впровадженням накопичувальної складової в розмірі 6% від зарплати, другий інструмент стане відчутним через поступове збільшення мінімального стажу для виходу на пенсію.

Тим часом спекуляції навколо нечуваного навантаження на фонд зарплати триватимуть доти, доки таке соціальне навантаження не стане частиною самої зарплати. Доки не відбудеться так звана "брутизація" зарплати. Що давно мав зробити уряд. Причому це не створює додаткових витрат для підприємців. Проста бухгалтерська операція - перевести ЄСВ із нарахувань на фонд оплати праці в саму зарплату. Так, номінально зарплата зросте, опозиція весь тиждень кричатиме про "обман трудящих". Однак буде досягнуто подвійного психологічного ефекту: бізнес позбудеться аргументів щодо високого фіскального тиску, а тягар відповідальності за організацію свого життя перейде на громадянина. Що істотно похитне успадковане ще з радянських часів уявлення про державу-покровителя, яка дбає про всіх і все. І взагалі, найбільш успішними є країни, де суспільні видатки прив'язують до збалансованих фондів, джерелом наповнення яких є вилучення із зарплати. Крім пенсійного страхування, це ще й медичне страхування, освітні фонди. Це примушує громадянина відповідально ставитися до свого способу життя. У цьому ракурсі, відмова від медичного страхування та гарантування компенсацій витрат на охорону здоров'я з бюджету виглядає економічно незбалансованою, а централізація таких видатків - політично вбивчою. Фінансувати медицину виключно з державного бюджету може дозволити собі тільки дуже багата країна.

Але повернімося до модернізації пенсійної системи. Крім вилучення видатків на пенсійне страхування із зарплати через роботодавця - податкового агента, слід подбати про виокремлення суто пенсійних внесків. Бо природа всіх складових ЄСВ абсолютно відмінна, і змішування їх в один фонд - ще один "троянський кінь", отриманий із Росії. Адже це не дозволяє перейти до головної ідеї реформування пенсійного законодавства - до розрахунку за внесками, а не зарплатою. Саме внески в Пенсійний фонд є відкладеними на старість коштами. Які, загалом, мають стати найбільш стабільним інструментом заощадження. Захищеним від інфляції, надійнішим за депозит у банку. Так, на відміну від накопичувальної складової, внески в солідарну не дають прибутку. Але й не несуть ризиків збитковості чи навіть банкрутства накопичувальної системи, що спостерігається в багатьох країнах, де її було запроваджено.

Теоретично, нинішня пенсійна система має бути збалансованою. І дефіцит у 140 млрд грн може бути подоланий досить швидко, але не за рахунок росту економіки, як про це говорять урядовці. Адже пенсія автоматично відстежує зростання середньої зарплати, що і є гарантією захисту її від інфляції. Проблема в дуже низькому охопленні пенсійним страхуванням. Наразі цей показник перебуває на рівні 35% і має тенденцію до зниження. Українці просто не довіряють державі. Не так тому, що людина не схильна думати про майбутнє, - якраз українська нація досить ощадлива, і турбота про немічність у старості та економію про "чорний день" після Голодомору вкарбувалась у геном. Проблема в тому, що держава мало робить для того, аби її громадяни повірили пенсійній системі. І тут недостатньо наводити приклади дуже критичних 90-х, коли все валилось, але пенсії платилися. Хоча б тому, що з Пенсійного фонду дуже важко вкрасти, - там немає змоги акумулювати кошти. Надходження від майбутніх пенсіонерів одразу йдуть на виплати пенсій дійсним.

Система має стати дуже простою, прогнозованою й інтерактивною. На сайті Пенсійного фонду має з'явитись опція "Мій кабінет", як у більшості платіжних систем. Де громадянин може відстежувати накопичення своїх внесків, захищених від інфляції тим, що вони діляться на середню зарплату на час їх сплати, таким чином формуючи стабільну "валюту", яку можна назвати умовно "пенскоїном". Додавання цих пенскоїнів по роках формує обсяг, який ділиться на кількість років перебування на пенсії до середнього віку смерті пенсіонера, названого актуарним (зараз це 78 років). І це стає пожиттєвим показником, на який множиться середня зарплата, що й становить, нарешті, розмір пенсії.

У систему накопичення "пенскоїнів" потрібно залучити не тільки працюючих, а й усіх громадян України, включно з домогосподарками та заробітчанами за кордоном. Але для цього потрібно вивести надходження до Пенсійного фонду з-під адміністрування державної фіскальної служби, якій мало хто довіряє. За великим рахунком, державі має бути однаково, звідки взялися гроші на обліковому рахунку громадянина. Людина зацікавлена в майбутній пенсії, держава - у забезпеченні нинішніх пенсіонерів.

Пенсійний фонд потрібно повністю позбавити невластивих йому функцій - виплат особам з інвалідністю, у зв'язку з втратою годувальника тощо. Ці видатки слід перевести до програм соціального захисту. Пенсія має розраховуватися виключно за внесками в Пенсійний фонд.

Спрощення формули розрахунку пенсій через перехід на облік внесків дозволить також починати формування пенсійної справи не тоді, коли людина досягла пенсійного віку, а в будь-який зручний для неї момент. Особливо це важливо для людей, котрі почали свою трудову діяльність до впровадження персоніфікованого обліку, тобто до 2004 р. Коли вони ще мають змогу підняти архіви своїх зарплат на підприємствах і відшукати найкращі показники за роками для оформлення пенсій.

Пенсійне законодавство має бути універсальним для всіх секторів. У цьому плані, ініціатива Мінсоцполітики підвести під єдину систему розрахунку пенсії працівників силових структур - похвальна. Однак тут заготовлена пастка - коефіцієнт стажу. За теорією, він має показувати рівень зношеності організму від небезпечної чи виснажливої роботи. Теоретично він досить легко визначається. Так, якщо середньостатистичний працівник досягає немічності після 40 років праці, то на військовій службі рівень готовності до необхідних навантажень для виконання завдань падає вже після 25 років служби. Ні, звичайно, можна служити й надалі, але, як правило, поза сферою високих фізичних навантажень. Таким чином, рівень коефіцієнта зношеності, який потрібно брати до розрахунку як пенсійних нарахувань, так і відрахувань із заплати військовослужбовця, має становити 1,6. Не 2, не 2,5, а 1,6. Якщо потрібно вирішити політичне питання переходу з нинішньої галузевої системи нарахувань до універсальної, слід врахувати це в перехідних положеннях, а не в основному тексті закону. Не варто повторювати раніше допущену помилку - врахування впливу інфляції в розрахунках коригування пенсій, яке було внесене в основний текст прийнятого закону, замість того, щоб міститися в перехідних положеннях. У результаті, формула розрахунку пенсій стала складною, незрозумілою, що не підвищує довіри до пенсійної системи. А підвищення довіри до неї - єдине, що дозволить її збалансувати й уникнути великих соціальних потрясінь, коли нинішні заробітчани та фізичні особи-підприємці, які зараз мало що платять до Пенсійного фонду, досягнуть похилого віку, зіткнуться з перспективою отримання мізерної пенсії і, що очікувано, поповнять електорат політиків-популістів. Отож, для уникнення цього рівень охоплення пенсійним страхуванням потрібно підняти хоча б до 85% - показника збалансованості Пенсійного фонду.

З усіх чудес світу до наших часів збереглися єгипетські піраміди, форма яких дуже проста й раціональна. Ми зараз маємо змогу створити пенсійну систему, яка завдяки своїй простоті дозволить забезпечити соціальну стабільність у державі протягом хоча б найближчих десятиліть. Ось тільки чи вистачить у наших урядовців та законодавців розуму й мудрості для цього.