Пасивний Ужгород

Ужгород вкотре підтвердив репутацію білої ворони на тлі решти обласних центрів Західної України. Події останніх півтора тижня свідчать: якщо закарпатці й виступають проти дій влади, то демонструвати свій спротив на людях не поспішають, воліючи випустити пару на кухнях чи в соцмережах.

Перший тривожний дзвіночок про те, що нічого серйозного в столиці Закарпаття не станеться, пролунав ще минулої п'ятниці (наступного дня після призупинення М.Азаровим підготовки до укладання Угоди з ЄС) - коли на оголошений мітинг протесту на Театральну площу в центрі міста прийшло… 25 журналістів. Представники пера й мікрофона з подивом поглядали на майдан, яким у справах снували пішоходи, й запитували одне в одного: "Невже ніхто не прийде, й акції не буде?" Не прийшов ніхто…

Через два дні, в неділю, ситуація почала змінюватися. Незважаючи на негоду (дощ і холодний вітер), на анонсований мітинг зійшлося до 400 осіб, які впродовж двох годин стояли під парасольками й слухали місцевих активістів та політиків, демонструючи своє бажання зблизитися з Європою. Коли ж було оголошено, що у вівторок розпочнеться загальний студентський страйк Ужгородського національного університету, зажевріла надія. Думалося, Ужгород, а за ним і Закарпаття нарешті піднімуться і заявлять свою позицію так, що її почують у столиці. Піднявся ж сусідній Львів, не кажучи вже про Київ! Однак тут нічого такого не сталося. Хоча погода видалася хороша, страйкувати на Театральну з'явилося всього до 400 юнаків та дівчат. Оскільки в УжНУ навчається близько 12 тис. студентів, більшість яких неодноразово бувала за кордоном і на власні очі бачила, що таке Європа та як вона відрізняється від України, чотири сотні осіб - ніщо. Це свідчить про невеселу даність: переважна більшість молоді далека від усвідомлення того, що для відстоювання права на власне майбутнє варто принаймні прийти на мітинг і продемонструвати свою єдність. Як тут не згадати жовтень минулого року - парламентські вибори, під час яких студентська дільниця УжНУ чи не вперше в історії незалежності України більшістю голосів проголосувала за провладну партію - ПР. "Радикальна молодь", "рушійна сила демократії у критичних політичних процесах", "надія й майбутнє нації" піддалася на банальну і дуже недорогу політичну технологію…

Після вівторкового студентського страйку стало зрозуміло, що на якісь серйозні акції Закарпаття наразі неспроможне. Що й підтвердилося в четвер увечері: на широко анонсований мітинг зібралося від 400 до 500 осіб - невелика Театральна площа була заповнена хіба трохи більш ніж наполовину. Під час принципового протистояння за майбутнє країни мешканці регіону, який межує з чотирма країнами ЄС, вирішили відсидітися у своїй хаті скраю…

А дев'ять років тому все було зовсім інакше. Попри прогнози скептиків, що закарпатці нездатні на масові акції, на мітинги проти фальсифікації результатів президентських виборів вийшло спочатку 5 тис., затим - 7, а у фіналі і всі 15 тис. осіб. Неймовірною велелюдністю і раптовим усвідомленням, що народ - теж сила, яка здатна примусити владу поважати свій вибір, були вражені самі закарпатці… Бойовий запал і неповторний дух єднання тих днів залишилися в історії. Пояснення цьогорічної пасивності тільки одне: Ужгород, хоч і є найзахіднішим обласним центром України, ментально перебуває набагато далі від Європи, ніж Львів або Київ…