Останній фронт Антикорупційного суду

У новому законопроекті про Вищий антикорупційний суд закладено безліч можливостей для маніпуляцій. Найважливіші з них стосуються діяльності Громадської ради міжнародних експертів (ГРМЕ).

Процедурний рубіж

Сучасні українські реформи нагадують лінію фронту. Коли рубіж оборони прорвано, одна сторона відходить назад, окопується на новому рубежі, причому кожна річка, кожне узвишшя стають природною перешкодою, що сприяє обороні. І дуже повільно, з великими зусиллями фронт просувається вперед.

Тільки є суттєвий нюанс. У цій нехай метафоричній, але від цього не менш реальній війні стороною, що обороняється, на практиці виявляються аж ніяк не якісь там заслані Росією козачки-саботажники, а наша демократично обрана влада. Своєю чергою, стороною, що наступає, є організоване громадянське суспільство.

Розгляньмо це на прикладі з Вищим антикорупційним судом України (АСУ).

Лінія "Антикорупційні палати при існуючих судах замість окремого антикорупційного суду" була прорвана громадськими протестами 17 жовтня 2017-го і детальними роз'ясненнями Венеційської комісії. Білий прапор із написом "Не пхайтеся в широко відчинені двері". Президент подає свій варіант законопроекту про антикорупційний суд.

Лінія "Ні міжнародним експертам, це "загроза для суверенітету" після загрози дефолту внаслідок припинення співпраці з МВФ теж була покинута: парламент ухвалив законопроект №7440 про Вищий антикорупційний суд (далі - Закон), яким забезпечено участь міжнародних експертів у процесі відбору суддів до АСУ.

Однак, як сказав Тарас Бульба під час облоги Дубна за мить, як його син на чолі польської підмоги виїхав за міські ворота: "Ну ні, ще не зовсім перемога".

Процедурний рубіж - це традиційно найглибша річка, тому формувати його агентам змін буде найважче. І нині очевидно, що саме на цю лінію вирішено зробити ставку.

Питання участі міжнародних експертів стало руба наприкінці минулого року після сумного досвіду відбору нового складу Верховного суду. Нагадаю, тоді уповноважений орган - Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС), усупереч негативним висновкам Громадської комісії доброчесності, попризначав на посади суддів, які в часи Януковича судили євромайданівців. Це продемонструвало, що старі судді через кругову поруку не можуть обирати нових і чесних без участі незаангажованої сторони.

Ідея залучати представників від міжнародних партнерів України полягає не в тому, що іноземці призначатимуть українських суддів, як цим часто маніпулювали, а в тому, щоб надати кваліфікованим незалежним експертам право відхиляти недостойних кандидатів з корупційним минулим іще на першому етапі їх відбору. Таким чином, Вища кваліфікаційна комісія мала би змогу призначати, згідно з Конституцією, на посади антикорупційних суддів кандидатів з найвищим гарантованим рівнем доброчесності.

Попри те що формально ГРМЕ з правом вето у відборі кандидатів таки має бути створена, низка аспектів у Законі, що пов'язані з її діяльністю, викликає сумніви.

Етап перший: Відбір

Почнімо з базового питання: хто делегуватиме і відбиратиме кандидатів до Громадської ради міжнародних експертів? Згідно із Законом, кандидатів делегують "виключно на підставі пропозицій міжнародних організацій, з якими Україна співпрацює у сфері запобігання та протидії корупції відповідно до міжнародних договорів України". Але таке формулювання є занадто широким. Окрім цього, якщо, наприклад, в України з МВФ підписано меморандуми про співпрацю, а не міжнародні договори, то, виходить, ця організація не має права делегувати своїх представників? Нагадаю, саме МВФ відіграв одну з ключових ролей у тому, що за цей закон проголосували взагалі. Натомість можуть посилати своїх кандидатів ОБСЄ або Рада Європи - організації, де значний вплив на ухвалення рішень має Росія.

Але, припустімо, що ця норма не буде використана для зменшення кількості організацій, що зможуть пропонувати експертів до ГРМЕ. Тоді йдемо далі. Обиратиме кандидатів Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС). Причому на власний розсуд визначатиме, скільки кандидатів від якої організації можна буде затвердити. Тепер уявімо ситуацію: GRECO, МВФ, Світовий банк і ОБСЄ делегують по п'ять кандидатів. А ВККС обирає п'ятьох кандидатів від ОБСЄ, а дві з трьох інших організацій виявляються взагалі не представленими!

Етап другий. Робота

Припустимо, що шість обраних до ГРМЕ кандидатів є фаховими і доброчесними. Одначе три чинники значно ускладнюють її поточну роботу.

По-перше, це відсутність організаційної автономії ради. ВККС встановлюватиме її регламент. Окремого бюджету на фінансування ГРМЕ та створення секретаріату для забезпечення її роботи не передбачено. Анкети кандидатів, заповнені державною українською мовою, іноземцям теж, цілком можливо, доведеться читати в оригіналі, бо гарантії на послуги перекладу в новому Законі теж немає.

По-друге, вплив ГРМЕ на процес відбору мінімізовано. Обов'язковість розгляду всіх кандидатур на посаду судді АСУ в ГРМЕ ніяк не забезпечується. Відсутність рішення цієї інстанції щодо кожного кандидата не є проблемою при його призначенні на посаду судді. Тобто Громадська рада експертів МАЄ ПРАВО аналізувати кандидатури і висловлювати свою думку, але якщо міжнародні експерти когось "недобачать", то пов'язаних із цим проблем у таких "щасливців" не буде взагалі.

І, по-третє, контрольну спроможність ГРМЕ послаблено. На час діяльності Громадської ради міжнародних експертів Громадська рада доброчесності, що має бути утворена відповідно до ЗУ "Про судоустрій і статус суддів", не здійснюватиме своєї діяльності. Формально це робиться, щоб уникнути дублювання повноважень. Однак насправді саме громадські активісти з Ради доброчесності могли б допомагати міжнародним експертам, опрацьовуючи біографії кандидатів та звертаючи увагу на найбільш "проблемні" з них. Саме завдяки діяльності громадських активістів українське суспільство дізналося про те, наскільки одіозні особи потрапили до Верховного суду. Саме з такого погляду усунення Громадської ради доброчесності викликає нові побоювання.

Етап третій. Вето

Уявімо, що описані вище можливості для маніпуляцій є просто технічним недопрацюванням, їх ніхто не буде використовувати, і ВККС забезпечить максимально прийнятні умови для роботи ГРМЕ. В такому разі постає питання реального впливу експертів на відсіювання недостойних кандидатур. Для цього передбачено єдиний механізм: якщо щонайменше троє експертів висловлюються проти конкретної кандидатури, її ставлять на підтвердження на спільному засіданні ГРМЕ і ВККС.

Відповідно до тексту Закону, "Рішення щодо відповідності такого кандидата цим критеріям ухвалюється більшістю від спільного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та членів Громадської ради міжнародних експертів, за умови, що за нього проголосували не менше половини членів Громадської ради міжнародних експертів".

Знову ж таки, виникає низка запитань. По-перше, чому лише половина, а не, скажімо, дві третини? Якщо міжнародних експертів буде шестеро, то проста більшість і водночас дві третини складу - це чотири особи. А для подолання вето достатньо трьох. Тобто очевидно, що якщо три експерти ініціюють відхилення кандидата, то інші троє можуть виступити "проти", і в ситуації "50/50" половина міжнародних експертів разом із лояльними членами ВККС може подолати вето. Не бачу в такому форматі жодної іншої логіки, окрім тієї, щоб максимально спростити процес подолання вето ГРМЕ.

По-друге, не до кінця зрозуміло, чи формулювання "проголосували" щодо міжнародних експертів стосується саме підтримки рішення, чи для виконання умови достатньо лише самого факту участі експертів у голосуванні, незалежно від того, який варіант вони обрали. Якби було чітко написано "підтримали", а не "проголосували", було б значно менше можливостей для маніпуляцій.

Окрім того, що в результаті можуть виявитися допущеними недостойні кандидати, треба пам'ятати і про те, що призначає на посаду ВККС. Тобто доброчесного кандидата, який пройшов усі перевірки, вона може й не затвердити. В такому разі вже сам факт легкої можливості подолати вето міжнародних експертів стає ще більш драматичним.

Ми вже маємо сумний досвід формування нового складу Верховного суду, тому такі значні, майже нічим не обмеженні повноваження ВККС у процесі добору кандидатів є ризиком, що може негативно позначитися на якісному складі нового антикорупційного органу.

Як ухвалюємо - таке і маємо

Найбільше обурює навіть не існування цих можливостей для маніпуляцій, а сам факт того, що їх узагалі було допущено в такому важливому для майбутнього країни законопроекті. Закон увалювали в ситуації штучно створеного цейтноту в четвер. Депутати фактично не мали перед очима повного тексту, бо текст до другого читання й фінальні правки профільного комітету були роздруковані окремо. Зведеного варіанта ніхто не мав.

В авіації усі прилади на літаку ретельно перевіряють перед польотом, бо найменший недогляд може мати фатальні наслідки для життя багатьох людей. А в ситуації з ухваленням закону про Вищий антикорупційний суд нам, на жаль, не вдалося дотриматися аналогічного принципу. Тому справність двигунів перевірятиметься вже в процесі самого польоту.

А політ розпочинається явно не надто успішно. Всі описані вище нюанси - це можливості для зловживань у майбутньому. Однак після оприлюднення фінального тексту законопроекту в газеті "Голос України" ми побачили, що в ньому є й інші положення, якими маніпулюватимуть уже просто зараз. Ідеться про поправку, згідно з якою апеляції в чинних антикорупційних справах розглядатимуться в судах загальної юрисдикції, а не в АСУ. А це - не що інше, як індульгенція для всіх корупціонерів, проти яких уже порушено кримінальні справи. Найцікавіше те, що ця поправка, не бувши ані зачитаною головою профільного комітету, ані написаною у висновку цього комітету щодо законопроекту, якимось "дивом" з'явилась у фінальній версії.

Висновок із ситуації простий: не варто впадати в ейфорію з приводу ухвалення цього Закону, адже нині як ніколи очевидно, що прогресивну ідею створити незалежний Вищий антикорупційний суд влада спробує вихолостити через елементарний страх бути рано чи пізно покараною цим судом.

Насправді все тільки починається. Бо навіть якщо все буде зроблено правильно і будуть обрані ідеальні кандидати, це буде лише половина шляху. Адже ніхто не застрахований від того, що ті чи інші судді не будуть "підкуплені", або що на них не знайдуть інших важелів впливу. Звісно, сам по собі Антикорупційний суд не вирішить усіх проблем із корупцією, яка в нашій країні потребує вже комплексної хірургії. Ніщо в цьому світі не є панацеєю. Однак сам процес відбору суддів до цього органу є першою базовою сходинкою, і втрачати надію вже на цьому етапі дуже не хотілося б. Без боротьби.

І до неї мають бути готові як народні депутати, так і громадськість. Будьмо пильними.