Останнє європейське попередження

Саміт «Східного партнерства» у Варшаві, який ще до свого початку не викликав особливих сподівань та очікувань, минув без великих звершень і вражаючих рішень. І якби не судовий процес над Ю.Ти­мошенко, від чиєї долі сьогодні значною мірою залежить доля флагманської Угоди про асоціацію України з ЄС, то цей форум взагалі був би позбавлений будь-якої інтриги. Два роки тому на першому, установчому, саміті СП у Празі інтересу до нової ініціативи ЄС було помітно більше.

Втім, Україна з самого початку поставилася до СП більш ніж стримано, оскільки запропонований Польщею і Швецією новий формат відносин ЄС із шістьма країнами Східної Європи та Південного Кавказу (Білоруссю, Молдовою, Україною, Азербайджаном, Вірменією і Грузією) був відразу втиснутий у вузькі для нашої країни рамки Європейської політики сусідства й нічого особливо нового та перспективного Україні не обіцяв. Ще тоді ображені поляки пояснювали українцям, мовляв, «Східне партнерство» придумали «не так для вас, як для ЄС», щоб привернути увагу більшості країн Євросоюзу до його східних партнерів.

Але й досі Україна розглядає СП лише як «додатковий інструмент для практичної реалізації євроінтеграційного курсу, та аж ніяк не рамки, якими обмежуються наші відносини з ЄС». Двосторонні відносини України з Євросоюзом розвиваються незалежно від стану справ у «Східному партнерстві». Переговори щодо Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі Україна розпочала ще до його створення. Причому для того, аби з часом бути в ЄС, а не в СП.

Однак, далеко відірвавшись у своїх відносинах із Євросоюзом від інших східних партнерів, наша країна стала «пілотним проектом»: саме на ній «обкатуються» й «шліфуються» і Угода про асоціацію та зону вільної торгівлі, і план дій щодо лібералізації візового режиму. «Всім учасникам саміту «Східного партнерства» зрозуміло, що ключову роль у цьому великому європейському проекті відіграє Україна», - заявив у четвер після зустрічі з українським президентом польський прем’єр Д.Туск.

І ЄС, і особливо Польщі вкрай потрібна історія успіху. «Великий історичний момент» зближення України з Євросоюзом уже поруч, передрік очільник польського уряду. Поляки відчайдушно борються в Євросоюзі, щоб угода про асоціацію з Україною була підписана безумовно, тобто незалежно від результату процесу над Тимошенко. «Ми переконуємо скептиків у ЄС, що «справа Тимошенко» не мусить гальмувати укладання угоди з Україною, - повідомив журналістам із країн СП держсекретар польського МЗС у європейських справах Миколай Довгелевич. - Позиція Польщі така: Україна не може бути заручницею цієї ситуації. І, хоч нам не подобається те, що відбувається з Тимошенко, ми вважаємо, що вся Україна не повинна за це розплачуватися». Під зацитованою заявою могла б підписатися більшість польських політиків, дипломатів, експертів та журналістів. І річ не тільки й не так у любові Польщі до України (хоч сьогодні Варшава як ніколи заслуговує звання «адвоката України в Європі»).

По-перше, поляки більше за інших (значно більше, ніж Франція і Німеччина) побоюються, що коли Україні заблокують асоціацію з ЄС, то Росія не втратить шансу й таки втягне нашу країну в Митний союз. А для Польщі «це буде просто жахливо», як емоційно зазначив один з варшавських експертів. По-друге, завершення переговорів про асоціацію з Україною поляки планують оголосити чи не головним досягненням Польщі під час її головування в ЄС. Після того, як зусилля Варшави, яка витратила багато енергії, щоб посприяти входженню Болгарії і Румунії в шенгенський простір, не увінчалися успіхом, зрив парафування угоди про асоціацію з Україною буде справжнім провалом польського головування в Євросоюзі й підірве авторитет Польщі як провайдера східної політики ЄС.

Тому й тиснуть поляки на всі важелі як у Києві, так і в Брюсселі й інших ключових європейських столицях, щоб парафувати (тобто попередньо схвалити) угоду про асоціацію з Україною на саміті Україна - ЄС у грудні. Потім документ має бути перекладений мовами країн - членів ЄС і пройти всі внутрішні процедури в усіх державах. Після цього, як передбачається, влітку наступного року його можуть підписати, наприклад, на саміті ЄС. Підписи під цим безпрецедентним документом мають поставити всі глави держав ЄС і очільник України. (Здається, такий розвиток подій та їх кульмінація - президент України в оточенні 27 глав європейських держав перед десятками телекамер під бурхливі оплески напередодні парламентських виборів підписує Угоду про асоціацію - був би набагато приємнішим і вигіднішим для В.Януко­вича, ніж нинішня необхідність на всіх зустрічах відбиватися від настирливих неприємних запитань європейців із приводу Тимошенко.)

Після підписання угоди її мають ратифікувати всі національні парламенти держав - членів ЄС, Верховна Рада і Європар­ламент. І тоді нарешті документ набере чинності.

Україна справді могла б стати success story «Східного партнерства». Навіть попри нинішні внутрішньополітичні та викликані ними зовнішньополітичні труднощі, вона значно випередила п’ятірку решти країн на всіх напрямах співпраці з ЄС. На її досягнення рівняються інші учасники СП, зацікавлені у зближенні з ЄС. І, хоч додана вартість участі у «Східному партнерстві» для самої України досить незначна і більшість експертів довго роздумують перш ніж повідомити нам, у чому ж вона полягає, - СП можна було б використовувати з іміджевою метою, підрихтовуючи образ країни та підвищуючи її авторитет у Європі як «найкращого студента» «Східного партнерства». Якби не було «справи Тимошенко» і якби В.Яну­кович не чинив так ірраціо­нально, то ходив би він коридора­ми варшавського саміту - собою пишався б, і Україна б серед відмінників у ЄС числилася. І говорили й писали б тоді про успіхи - України та її президента, який наблизив країну до ЄС, а не про політичні репресії та про Тимо­шенко, що сидить за ґратами.

Європейці, які повірили, що їхні численні месиджі, зокрема і зроблені в Ялті, українське керівництво не тільки почуло, а й зрозуміло, - були надзвичайно здивовані і роздратовані швидким відновленням судового процесу та вимогою прокурора позбавити Тимошенко волі на сім років. ЄС втрачає терпіння. Швидше за все, «останні європейські попередження», озвучені Януковичу у Варшаві Меркель, Ромпеєм та Баррозу, справді будуть останніми. І в разі їх ігнорування Яну­ковичу не залишиться сенсу заїкатися не те що про перспективу членства в угоді про асоціацію, а вже й про саму угоду. А Україну в європейських ЗМІ замість success story назвуть failed state.

Але поки що офіційно у спільній декларації варшавського саміту «Східного партнерства» йдеться про можливе завершення переговорів із нашою країною щодо Угоди про асоціацію до грудневого саміту Україна - ЄС.

Абсолютно очікувано в документі немає нічого схожого на «перспективу членства» у ЄС його східних партнерів. Проте це й не дивно. Значно більше дивує кількість повідомлень у ЗМІ з цього приводу. Невже хтось усерйоз вірив, що, тим часом як Україна, котра зайшла у своїх відносинах із ЄС значно далі за інших партнерів, уже багато років не може отримати цю саму європейську перспективу, - її раптом дадуть усім гамузом: і лукашенківській Білорусі, і авторитарним Азербайджану з Вірменією, які зовсім не рвуться в ЄС, і Грузії з Молдовою з їхніми Південною Осетією, Абхазією та Придніст­ров’ям? У декларації йдеться лише про визнання «європейських устремлінь» (Україна вже років десять чує це формулювання) та «європейського вибору» деяких партнерів.

Із останніх документів Євро­пейської політики сусідства в декларацію «Східного партнерства» перекочував принцип «більше за більше». Тобто партнери, котрі досягнуть найбільших успіхів у реформах, «отримуватимуть більше переваг від співпраці з ЄС, включно з тіснішою політичною асоціацією, глибшу поступову економічну інтеграцію у внутрішній ринок ЄС і більшу підтримку Євросоюзу». Але, як пояснив у розмові з журналістами М.Дов­гелевич, діятиме і зворотний прин­цип - «менше за менше». Тобто якщо партнер не демонструє відданості демократичним цінностям ЄС, не дотримується прийнятих у Європі демократичних стандартів, не запопадливий в економічних реформах, - рівень співпраці з ним, відповідно, знижуватиметься.

Що справді може потішити Україну в підсумковому документі саміту, то це анонсована ще до його початку відсутність словосполучення «у довгостроковій перспективі» (що, за визнанням самих дипломатів, їхньою специфічною мовою означає «ніколи») стосовно майбутнього безвізового режиму. Польській стороні вдалося добитися, щоб тепер скасування віз для тієї чи іншої країни-партнера залежало від виконання нею конкретного плану дій та досягнення певних критеріїв.

Завершується документ озвученням великих очікувань учасників саміту від нового інструмен­та Європейського сусідства (тобто фінансування) у наступному семирічному бюджеті ЄС, що ві­діб’є «новий рівень амбіцій Євро­пейської політики сусідства».

В умовах наближення другої хвилі фінансово-економічної кризи, яка загрожує перетворитися на цунамі; в умовах надзвичайної стурбованості Євросоюзу проблемами Близького Сходу та Пів­нічної Африки; в умовах, коли самі східні партнери ЄС - це досить різношерста компанія, в якої немає навіть єдиної головної мети, - навряд чи слід розраховувати не тільки на серйозне збільшення фінансування «Схід­-ного партнерства», а й на більш-менш успішний подальший розвиток цієї ініціативи. Навіть у Варшаві ми не помітили оптимізму в питанні майбутнього СП. Польські журналісти прогнозують йому долю «політичного трупа». Дипломати запевняють, що саміт, який відбувся, - не останній, і переконують, що ми були присутні не на похоронах СП, але при цьому діляться, як важко було привернути увагу решти Союзу до проблем східних партнерів. Експерти прогнозують мляве тривання ініціативи - без помітних результатів. Але всі єдині на думці: «Східне партнерство» - це той максимум, який Євросоюз сьогодні готовий запропонувати Східній Європі.