Осінь демократії

Кожен народ заслуговує на ту владу, яку має, або (як у нашому випадку) яка «має» його. Якщо це твердження справедливе, то, очевидно, правильне й зворотне: кожна влада заслуговує на народ, який її обирає.

Публічно розписуючись у любові до одноплемінників, політики невтомно скаржаться один одному на невдячність виборців. «Ми для них, а вони…» Звинувачувати населення останнім часом стало бонтонним заняттям як у правлячих колах, так і в опозиційному середовищі. Тим часом ненависть до тих, хто владу має, і роздратування стосовно тих, хто влади взискує, - цілком адекватна плата за зневагу до народу. Небожителі, котрі мешкають на різних поверхах, не соромлячись плюють у криницю, оскільки перебувають у нахабній впевненості, що вона порожня. Але раз на кілька років вони дружно поспішають до неї з коромислом у надії зачерпнути повні відра електоральної підтримки.

Недавно один політик у розмові з автором цих рядків (як мені здалося - абсолютно щиро) різко критикував глибоко споживацьке ставлення громадян до виборчого процесу. Повністю поділяти обурення співрозмовника не дозволяла суща дрібниця - відверто зухвала розкіш його убрання. В коректній формі я порадив йому або змінити піжонський прикид, гламурні «котли» і понтову «тачку», або скоригувати тему проповіді. Інший діяч днями так само щиро журився з приводу виняткової ліні та рідкісної інертності народу. Його смуток був такий великий, що я не став розвереджувати його непотрібними запитаннями. Хоча, напевно, годилося б запитати, наскільки дисципліновано він відвідував засідання Верховної Ради, як часто виступав із парламентської трибуни, скільки розробив законопроектів і коли востаннє зустрічався з виборцями. Втім, відповідь мені була відома.

Так уже повелося в цій країні, що за нещадну боротьбу з державним розкраданням ратують кінчені клептомани. Хрестовий похід проти корупції очолюють взірцеві хабарники. Персонажі, які називають відверті порушення Конституції «давньою парламентською традицією», обіцяють створити ідеальний варіант Основного Закону. Партійні вожаки, ненадовго облишивши нещадну взаємну гризню, стогнуть над трагічною роз’єднаністю націй.

Брехня стала формою існування політики, а також способом співіснування вибраних із виборцями. Законодавство не дозволяє в горезвісний «день тиші» оголошувати передвиборні рейтинги, але ніхто не забороняє користуватися іншими напрацюваннями соціологів. Згідно з недавніми дослідженнями Центру Разумкова, найважливішими даними про кандидата в депутати громадяни назвали інформацію про виконання чи невиконання претендентами попередніх обіцянок (57,8%). Досить просто поглянути на список фаворитів-мажоритарників, аби оцінити рівень лукавства респондентів. У більшості випадків виборець задовольняється підсунутою йому під ніс галочкою навпроти обіцянки, якої політик ніколи не давав. Чимало їх - взагалі неофіти, котрі ще нічого нікому не обіцяли. Навпаки, послідовність деяких політиків часто залишається незатребуваною. Істотною обставиною, яка впливає на вибір, називали і передвиборну програму претендента на депутатське звання (38,6%). Серед безлічі своїх знайомих знайшов трьох, котрі не дуже впевнено повідомили, що побіжно ознайомилися з відповідним документом. Переважна більшість не змогла навіть у загальних рисах описати основні принципи, сповідувані тим, за кого вони планують віддати свій голос.

Нам брешуть політики, ми брешемо соціологам. Чи все ж таки собі?

Якщо вважати народ джерелом влади, то народу, тобто нам, годиться для початку покопатися в собі, щоб знайти джерела багатьох пороків, які притаманні можновладцям.

Ті, хто вважає, що 28 жовтня з урн виймуть рецепт лікування тривалої хвороби країни, боюся, помиляються. Швидше, йтиметься про більш-менш точний діагноз. Кількість відвертих брехунів і скупників голосів, які опиняться в Раді, дозволить судити про рівень цинізму і ступінь легковажності виборців. А від цього, у свою чергу, значною мірою залежить рівень цинізму і ступінь легковажності обраних. Ми скуті одним невидимим ланцюгом. Електричним ланцюгом, по якому не сьогодні-завтра може побігти струм.

Народ і політики - учасники чудернацького експерименту. Перший старанно вивчає, до яких меж майстри неможливого здатні розширити межі дозволеного. Другі намагаються визначити максимальну глибину терпіння народу.

У цій грі другі, здавалося б, ризикують більше. Але й численні провісники близьких жорстоких бунтів неодноразово виявлялися осоромленими. Влада країни, яка ніби вибрала собі за ціль демократію і процвітання, поки що стріляє «у молоко». Але це зовсім не означає, що розчаровані громадяни почнуть відстрілювати «скислі вершки» суспільства. Однак потреба в носінні бронежилета, схоже, зростає.

Знову звернуся до дослідження разумковців. На запитання, як за період правління Віктора Януковича змінилося ставлення влади до громадян, 40,7% відповіли, що погіршилося; 42,6% - не змінилося. Як змінилося ставлення громадян до влади? 45,4% - погіршилося, 39,5% - не змінилося. Рівень демократії? 42,4% переконані, що знизився; 39,8% - залишився без змін. Ситуація зі злочинністю - 38,4% (гірша) і 44,4% (на тому самому рівні). Економічний стан країни? 47,6% говорять про погіршення, 29,1% не побачили змін. Упевненість у завтрашньому дні? У 49,2% вона ослабла, ще у 34% не зміцнилася.

Наголошуємо: соціологи опитували жителів усіх регіонів країни. Буцім розколотої на дві половинки. Ні, це не країна розколота навпіл, це народ зігнувся навпіл у пароксизмі нудоти. А тому риторичне запитання, коли ж народ прорве, сформульоване некоректно, - його не прорве, він просто може вирвати. З усіма вивержуваними наслідками.

Що можуть змінити вибори? Їх, з огляду на очевидну відсутність реальної напруги пристрастей, важко йменувати останнім боєм добра зі злом. На передову невпевнено кличуть вчорашні інтенданти, а відставні рубаки у пропахлих нафталіном каптьорках ведуть скорбний підрахунок втрачених шансів.

Однак ця кампанія, не виключено, виявиться останньою, на результат якої може істотно вплинути так зване шлункове голосування. Таке можливе за дотримання двох умов: якщо виборець виявить довіру достатній кількості нормальних порядних політиків. І якщо ці політики зможуть продемонструвати іншу якість опозиційної боротьби.

Народ - дзеркало влади. Однак помиляється той, хто уявляє собі будуарне трюмо. Лик влади має віддзеркалюватися в обладунках. Поки що це запилена бутафорія на музейному манекені. Однак рано чи пізно потворність влади чітко проступить на сяючих латах грізного воїна.

Політикам ще належить заслужити віру в їхні сили і здібності. Поки що більшість їх заробили тільки скромний кредит довіри. Крики про готовність кинутися на амбразуру виборець сприймає з певною дозою скепсису, але готовий дати шанс закрити бійницю доту якщо не грудьми, то бодай філейною частиною тіла. Дехто з підростаючих месій у ролі ватажків виглядають не переконливіше, ніж, прости Господи, Путін у ролі ватажка зграї білих журавлів. Але виборець схильний сподіватися, що навіть найбільш приземлені натури здатні опанувати хитромудре мистецтво левітації. Плазувати звикли, але літати все одно хочеться.

Виборець сподівається, однак поки що не вірить. З вірою напряг. Нарядні білборди не перетворюють блудників на праведників. Свіжонаписані політичні ікони скидаються на любительські шаржі, намальовані аерофарбою на кухонній дошці. Тих, хто щиро вірить, швидше за все, небагато. Частина їх несамовито поклоняються мощам. Для третіх теперішні події – щось типу панк-молебню у храмі-новоділі. Швидше, флешмоб, ніж священнодійство. Які пастирі, така й паства.

Те, що вибори відбуваються в неділю, символічно. Але країна, здається, ще не заслужила воскресіння. Можливо, тому, що ще не до кінця пройшла свій шлях на Голготу. Якою вона буде, сказати важко. Лжепророки погрожують «арабською весною» місцевого розливу. Але навіщо весна, яка веде до осені надій і загрожує зимою демократії?