Осінь гібридного наступу. Операція «через народовладдя до федералізації»

Старт нового політичного сезону позначився не лише акцентами на темі місцевих виборів та активізацією внутрішньої політичної боротьби. Чітко окреслилася актуалізація владною командою теми «народовладдя»: референдумів, консультативних опитувань та бажання «порадитися з народом». Чому б це? І до чого може призвести?

Рекомбінація, або Робота ворога над помилками

У 2014 році, виконуючи операцію із загарбання Криму, Росія діяла в такій послідовності: створення проросійських парамілітарних («казачьих») угруповань на півострові — задіяння сил ЧФ та введення військ («зелені чоловічки») — окупація — організація та проведення «референдуму» задля виявлення «волі народу» — анексія як виконання «волі народу» про «возз’єднання Криму з Росією». Як наслідок, Кремль отримав невизнання референдуму, що проводився не відповідно до законів України і під дулами автоматів окупантів; невизнання всіх подальших дій Росії; накладення на неї санкцій з боку Заходу.

Під час розгортання наступного етапу спецоперації — на сході України — алгоритм був шаблонний, але з певними особливостями: створення та перекидання в Донбас парамілітарних угруповань — захоплення «народом Донбасу» адміністративних будівель — проголошення неконституційних органів влади — розгортання збройної боротьби «народного ополчення» проти «київської хунти» — введення військ під гаслом «ихтамнет» — проведення «виборів» з фальсифікацією їх результатів. Як наслідок, Росія знову отримала невизнання виборів, які проводилися не за українськими законами, під дулами автоматів окупантів і незаконних військових формувань, фактичне визнання Заходом Росії відповідальною за агресію, посилення санкційного режиму.

Результатом роботи над помилками стало вдосконалення технології гібридної війни по ходу самої агресії. Задля уникнення негативних для РФ наслідків алгоритм рекомбінується. Спрощено це виглядає так: приведення через демократичні вибори в органи місцевої влади представників заздалегідь підготовлених агресором окремих регіональних політичних сил на сході та півдні України — організація і проведення референдуму за новим українським законом легітимною місцевою українською владою (легітимна «воля народу») — за необхідності фальсифікація його результатів місцевою владою або невизнання результатів там, де не вдасться досягти бажаного, — перебирання на себе місцевою владою функцій центральної влади, спираючись на волю народу, — у разі негативної реакції Києва розгортання силового (збройного) протистояння під гаслом «захист волі народу» — введення військ агресора під виглядом миротворчої операції задля захисту співвітчизників із російськими паспортами.

А тепер час скласти пазли, щоб побачити картину повністю…

Нав’язливе бажання порадитися з народом

Від самого початку роботи нової сесії парламенту 2 вересня 2020 року головний зі «Слуг народу» Олександр Корнієнко запропонував комітету Верховної Ради з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування дозволити ЦВК проводити опитування громадської думки. Насправді в законопроєкті №4043 «Про внесення змін до закону «Про Центральну виборчу комісію» щодо опитувань громадської думки» йшлося, швидше, про зобов’язання, а не право ЦВК. 

Уже 15 вересня перший заступник голови Верховної Ради Руслан Стефанчук сказав, що законопроєкт №3612 «Про народовладдя через всеукраїнський референдум» буде внесений до сесійної зали для розгляду в другому читанні в середині жовтня. І додав, що інші законопроєкти, які стосуються народовладдя, наразі напрацьовуються. «Закон про український референдум — це перший законопроєкт з великого сонму законів про народовладдя. Ми вже на сьогодні підготували такі проєкти уже в першій редакції — це питання про місцевий референдум, це питання, які стосуються народної законодавчої ініціативи, це питання, які стосуються можливості відкликання будь-якого посадовця чи депутата своїх повноважень, можливість накладення (народного. — Авт.) вето на прийнятий (закон. — Авт.) чи законопроєкт, чи будь-який акт місцевого самоврядування», — сказав Стефанчук.

Власне з цими ідеями Р.Стефанчук і прийшов до керівництва Верховної Ради восени минулого року, коли ще гримів «турборежим» у законотворенні. В політичних та експертних колах той перелік ініціатив викликав відвертий подив і запитання — а навіщо це все? Однак педалювання теми народовладдя видається несподіваним та недоречним лише при поверховому спостереженні за політичним процесом. Якщо ж поглянути на це системно, в контексті ведення проти нашої країни гібридної агресії, то все стає на свої місця у здійснюваному Росією плані: перетворення України на failed state і в кінцевому результаті — знищення української державності. 

Можливий розвиток подій

Уже станом на середину літа 2020 року фіксувалися окремі ознаки реалізації РФ операцій, аналогічних тим, які вона проводила у 2013–2014 рр., що характерні для першого етапу підготовки операції стратегічного рівня. З-поміж таких ознак визначальними є:

— створення нових і посилення наявних інформаційних майданчиків;

— масований (дез)інформаційний вплив на українське суспільство; 

— підвищення активності існуючих та прискорене створення нових російських політичних проєктів, у тому числі тих, що діють під проукраїнськими гаслами.

Аналіз поточної обстановки свідчить, що стратегічна операція Росії зсередини України перебуває на другому етапі підготовчого періоду — етапі мобілізації угруповань для проведення активних дій по політичній, воєнній (парамілітарній), економічній та інформаційній лініях. Переходу до наступного, третього етапу — об’єднання структур під єдиним центром — слід очікувати вже у жовтні-листопаді 2020-го.

Ймовірність прямої військової агресії, в її традиційному розумінні, знизилася з огляду на низку зовнішніх і внутрішніх чинників та динаміку їх змін у несприятливий для Росії бік. По-перше, Збройні сили України зміцніли, і втрати росіян будуть неприйнятно великими. По-друге, для ведення широкомасштабних операцій наземними угрупованнями потрібно провести операцію із завоювання переваги в повітрі. Вона полягає у знищенні об’єктів Повітряних сил України на всій території України. Тим більше це потрібно для проведення масованих десантних операцій. РФ не зможе впродовж тижнів завдавати повітряних ударів без втручання світової спільноти. По-третє, зазнало змін внутрішньополітичне становище в самій РФ, де нагромадився і дається взнаки серйозний протестний потенціал. По-четверте, не за кремлівським сценарієм пішли президентські вибори у Білорусі і поствиборне становище у країні. По-п’яте, отруєння Навального ускладнило міжнародне становище правлячого кремлівського угруповання. 

Крім цього, ситуація на Південному Кавказі і збройна ескалація старого конфлікту між Вірменією та Азербайджаном також відвертає увагу Кремля, та ще й загрожує ускладненнями у відносинах із Туреччиною. До того ж Росія хоче за будь-яку ціну добудувати «Північний потік-2», а пряме військове вторгнення в Україну призвело би до потрапляння проєкту під санкції. 

Тож, на нашу думку, розвиток подій базуватиметься на закономірностях ведення гібридної війни з урахуванням досвіду, набутого агресором на попередніх етапах. В основу дій буде покладено базовий алгоритм нелінійних процесів.

Хибно-цільове програмування 

Після виборів 2019 року українське суспільство з метою його дезорієнтування та подальшої атомізації піддається новій хвилі хибно-цільового програмування. Воно здійснюється за кількома напрямами, програмно оформленими таким чином:

— Росія — не ворог, потрібно будь-яким шляхом повернутися до миру з нею; 

— головне — повернути людей і території, умови повернення — питання другорядне;

— потрібно повністю відновити економічні зв’язки з Росією, тільки це приведе до економічного порятунку України;

— Захід — ворог, бо він розпалив і підтримує російсько-українську війну, потрібно розірвати відносини з Заходом, перш за все фінансові (МВФ, Світовий банк) та економічні (угода про асоціацію з ЄС), оскільки вони грабіжницькі й шкодять Україні; 

— усі негаразди українців — у засиллі центральної влади, кожен регіон багатий, але Київ забирає все собі, тому потрібно домагатися передачі більших повноважень на місця (самостійне визначення податкової політики, формування незалежних від Києва правоохоронної системи, судової системи тощо);

— у кожного регіону є свої власні культурні, релігійні й історичні цінності та вподобання, і через це всі конфлікти; потрібно добитися культурної автономії для кожного регіону, і конфлікти зникнуть.

При цьому публічно не буде вимагатися перехід до федеративного устрою. Натомість, імовірно, ці вимоги маскуватимуться під поглиблення реформи децентралізації. Але реально зусилля суспільства будуть скеровуватись на ерозію впливу центральної влади. Хибний вектор розвитку має такий вигляд: формально децентралізована, де-факто федеративна держава зі слабким Центром з еволюцією відносин «регіони — Центр» у бік конфедеративних на основі договірних відносин між ними та колапсом державності.

Операція з хибно-цільового програмування українського суспільства вже успішно реалізується. Триває її інформаційна складова — захоплення агресором панівного контролю над інформаційним простором України задля інтенсифікації впливу на суспільство на вирішальному етапі стратегічної операції.

Реалізація завдань хибно-цільового програмування впливатиме на створення нових і поглиблення наявних «розломів» у інформаційному, політичному, економічному та соціальному середовищах України і, як наслідок, вестиме до підвищення протестного потенціалу.

А головне — реалізація цих завдань призведе до створення і використання спеціальної схеми «розумного менеджменту впливів», за якою потенціал української держави буде працювати на досягнення цілей агресора і ослаблення України її ж власними силами. Якщо агресор досягне мети хибно-цільового програмування суспільства, воно (суспільство) докладатиме максимальних зусиль до досягнення хибної мети й саме, без видимих чинників зовнішнього впливу, навіть боротиметься за її досягнення, що вестиме до самознищення держави Україна. Кожен крок на цьому шляху буде подаватись як перемога. А будь-яка спроба протидіяти процесові руйнування держави буде супроводжуватися потужними інформаційними ударами по авторах заперечень і звинуваченням їх у спробі не допустити народ до влади та небажанні почути «голос народу».

Управління цією схемою «розумного менеджменту впливів» покладається на угруповання агентури впливу, завдання  якого —  формулювання  та  просування в публічному просторі хибних цілей, насамперед  для вищого державного керівництва. Нашвидкуруч створені політичні партії стають провайдерами хибних програмних установок, які визначатимуть спрямування суспільних зусиль на їх досягнення у разі перемоги на виборах. Ось одкровення зі звернення одного з лідерів новоствореного партійно-олігархічного угруповання: «Ми зробили перший крок — об’єдналися у міцну партію. Другий крок — перемогти на місцевих виборах. А потім — перемогти на парламентських і змінити країну». Це тільки на перший погляд — загальна фраза, яку може виголосити лідер будь-якої партії, адже будь-яка партія йде до влади, щоби змінити країну. Насправді, коли  поглянути на кінцевого бенефіціара партійного угруповання і запоребрикову фразеологію про «іноземних агентів», «Сороса і соросят», МВФ, то зразу стає зрозуміло,  в який бік хочуть змінювати країну:   саме в той, котрий  потрібен агресору. 

Максимального рівня протестного потенціалу планується досягти на момент формування органів місцевої влади після виборів 25 жовтня і  на тлі невдоволення центральною владою  у ключових регіонах привести до влади сили, які виступають суголосно з агресором:  максимальне обмеження владних повноважень центральної влади і перетворення України на (кон)федерацію з подальшим розпадом на кілька окремих держав. Приведення до влади на регіональному й місцевому рівнях підготовлених Росією політичних сил та агентури — ключова складова стратегічного задуму  агресора. До речі, керівник контррозвідки Чеської Республіки на недавньому засіданні Сенату звернув увагу на шаблон роботи російських і китайських спецслужб — працювати в середовищі регіональних політиків, які з часом потрапляють у вищі політичні кола. На прикладі осіб із верхівки ОПЗЖ та низки інших політичних сил ми бачимо, як це працює. 

Наступна ключова роль у стратегічній операції агресора відводиться проведенню референдумів і використанню їх  результатів для «легітимного» руйнування української державності. Саме цей фактор корінним чином змінює спосіб досягнення перемоги в гібридній війні, який закладений у стратегічний задум  операції агресора. 

Операція стратегічного рівня «Народовладдя»

Проєкт прямого народовладдя в Україні реалізується і фінансується РФ з середини 2000-х, після Помаранчевої революції та поразки проєкту створення Південно-Східної Української автономної республіки — т.зв. ПіСУАРа. Його етапи, задіяні сили, роль у цьому проєкті РФ — тема окремої публікації. Найвідомішою ініціативою є кампанія ГО «Український вибір», маніфест якої містив ті самі вимоги й цілі, які зараз реалізуються в українському законодавстві: 

«На всеукраинском референдуме:

— принимать стратегически важные законы и отменять действующие законы, не отвечающие интересам большинства граждан ...».

Виходячи з цього й розуміючи всю складність завдання для агресора, ми прогнозуємо, що основні зусилля той  зосередить на досягненні успіху при виконанні двох основних завдань: приведенні до місцевої влади негласно підтримуваних агресором політичних сил і використанні механізму референдуму в ролі інструменту легітимації знищення України як держави.

Поєднання цих складових багатоваріантне і має, за задумом Кремля, забезпечити кумулятивний ефект. Інші варіанти дій для досягнення мети агресора можливі, але малоймовірні  через загрозу санкцій, шкода від яких може бути непорівнянною  з користю від агресії.

Слід очікувати, що для досягнення зазначених цілей із використанням агентури впливу  проводитимуться  активні заходи:

— тиск на центральну владу з метою забезпечити якнайшвидше прийняття пакета законів про народовладдя і референдуми, що за певних умов дозволить проводити референдуми, в тому числі  й зі скасування законів України, вже нинішнього  року;

— використання під час передвиборної кампанії теми прямого народовладдя через розширення повноважень регіонів і референдуму, в тому числі й для дискредитації влади як такої, що не дозволяє реалізувати  право народу на владу;

— винесення на референдум питань, які створюють і поглиблюють розлами в суспільстві, а також ті, які руйнують співпрацю із західними партнерами, у тому числі й питання ринку землі;

— активне використання конфліктних питань, зокрема  ринку землі, в передвиборній кампанії;

— у найкоротші терміни після взяття влади в місцевих і регіональних органах влади проведення референдумів, у тому числі зі скасування чинних законів; 

— руйнування взаємовідносин із міжнародними фінансовими установами і створення передумови для фінансово-економічної дестабілізації, дефолту й економічного хаосу.

Останнє спостерігається вже зараз і породжує реакцію партнерів. Зверніть увагу на висловлювання Ж. Бореля під час візиту в Україну: ЄС — не благодійна організація і не банкомат. 

У разі успішного для ініціаторів проведення референдуму та  реалізації агресором плану фінансово-економічної дестабілізації країни   різко підніметься  протестний потенціал суспільства. Цей чинник  буде використаний одночасно для дискредитації центральної влади і як аргумент для перебирання місцевою владою повноважень державної влади.

У разі провалу організації референдумів агресор спробує організувати «стихійні» протестні акції в тих регіонах, у яких  питання референдуму були підтримані. Ударною силою при цьому  виступатиме створене й відмобілізоване угруповання сил під виглядом громадських організацій.

Якщо влада відмовляється йти на вимоги регіонів — проводяться  акції громадської непокори. Регіональні органи влади, спираючись «на волю народу», проголошують самостійне перебирання на себе повноважень центру у визначених ними обсягах, залишаючись при цьому у складі унітарної держави.

З-поміж іншого, новий кремлівський сценарій для України передбачатиме:

— звинувачення на адресу Києва  із боку як Росії, так і проросійських сил в Україні  у нездатності ефективно управляти країною та  у виникненні проблем у регіонах, із висуненням вимог передачі в регіони владних повноважень в обсягах, які фактично руйнуватимуть центральну владу;

— здійснення парамілітарними формуваннями п’ятої колони силової нейтралізації національно-патріотичних сил у визначених регіонах;

— силова протидія державним органам влади у їх спробах припинити незаконні, фактично сепаратистські дії;

— переведення силового протистояння у фазу збройної боротьби (в рамках проведення силами спеціальних операцій агресора операції з розгортання «руху опору»);

— створення активно діючого фронту по всій чи на більшій частині території країни;

— введення іррегулярних, а надалі —  регулярних військ агресора в рамках «миротворчої операції з метою захисту російськомовного населення від націоналістичних, фашистських, терористичних угруповань».

Вікно можливостей для форсування описаного сценарію відчиняється в період між датою виборів 25 жовтня та 13 грудня — кінцевим терміном проведення першої сесії обраних місцевих, районних і обласних рад. Можливість для проведення регіональних референдумів, з урахуванням прийняття відповідних законів Верховною Радою і реалізації процедури організації референдуму, з’являється в період після 13 грудня. Період 3 листопада — 20 січня 2021 року (робота перехідної адміністрації до інавгурації обраного президента) буде позначений поствиборними турбулентностями у США. До того ж традиційно з 25 грудня по 1 січня в країнах Заходу різдвяні канікули — зручний час для Кремля.

Оцінюючи вікно можливостей, слід брати до уваги суто військову складову загрози. Саме використовуючи проєкцію прямої військової агресії (операція з демонстрації рішучості), Росія чинила  тиск на керівництво України у 2014 році з метою недопущення протидії агресорові під час вторгнення в Крим і згодом на Сході. 

Виходячи з викладеного, на нашу думку, найсприятливіше вікно можливостей для активних дій РФ як ззовні, так і зсередини України — грудень 2020 року. З урахуванням наведеного вище стає зрозуміло, чому російським проксіз — 1-му та 2-му армійським корпусам «ДНР» і «ЛНР» — наказано мінімізувати вогневу активність на лінії фронту. Ставка робиться на п’яту колону. 

Усі статті Михайла Гончара, Володимира Горбача і Сергія Савченка для ZN.UA.