«Оклеветанный молвой»

09 жовтня, 2009, 17:18 Роздрукувати Bипуск № 38, 9 жовтня-16 жовтня 2009р.
Відправити
Відправити

Я одразу попереджаю про одну обставину — про свій характер. Тобто я хочу сказати, що він у мене поганий...

Я одразу попереджаю про одну обставину — про свій характер. Тобто я хочу сказати, що він у мене поганий. Чули, напевно, вираз: у нього кепський характер? То це про мене. Тобто коли всі або майже всі когось хвалять, або про когось мовчать, я обов’язково почну таку людину лаяти зі страшною силою. І навпаки — якщо поливають когось багном, то мене хлібом не годуй, дай похвалити. І навіть якось облагородити. У даному разі я облагороджуватиму президента. Причому саме з погляду журналіста його не слід облагороджувати. «І чим поганий Віктор Андрійович Ющенко?» — запитую я іноді у своїх колег і взагалі у громадян. І, як правило, чую у відповідь щось, наприклад, про такого персонажа, як Балога. Я намагаюся відповісти в тому сенсі, що не «балогами» і не в «балогах» вимірюються чесноти президента. Ну хто, крім істориків, пам’ятає тих, хто стояв біля Черчілля чи навколо Де Голля? Або Щербицького? І хто стояв поруч із Лобановським? І хто знає, якою він, Лобановський, був людиною? Можливо, він був мерзенним тираном і деспотом? Але цінують і цінуватимуть його за футбол. Як Шевченка — за вірші, а не за пияцтво. А Джека Ніколсона — за кіно, а не за передчасну еякуляцію.

Також можна почути, що бандити не сидять у тюрмах. Але тут є дві відповіді. Якщо під бандитами маються на увазі політичні опоненти, то їх не саджати треба, а перемагати в політичній-таки боротьбі. Наприклад, на виборах якихось. Бо якщо посадити тих, то настане час, і хтось обов’язково посадить цих. Читайте історію. Єдиний спосіб позбутися політичних опонентів — це їх усіх разом убити. Як Сталін. Бажано одночасно. Як Гітлер. Якщо ж ідеться про кримінальних бандитів, то їх саджає не президент, а прокурор. А затверджує прокурора Верховна Рада. І де тут президент? Читайте Конституцію.

Наступним пунктом обвинувачення є припущення про те, що за перший рік пан Ющенко, котрий до того ж мав досить повноважень, міг домогтися значно більшого. Тут, до речі, я не дуже сперечаюся, але маю що сказати на захист обвинувачуваного. Вже начебто весь світ, крім України, абсолютно точно знає, що президент був отруєний і дуже хворів. Смертельно хворів. А вже коли всесвітньо авторитетний журнал, яким є англійський «Ланцет», підтвердив цей факт, то це вже остаточний папірець — фактична «броня». Та й в Україні, здається, вже всі про це знають... Хоча ні, не всі. Двоє ще навіть не здогадуються. Це громадяни Сівкович і Шуфрич. Тобто я хотів би подивитися, хто б устиг більше, якщо печінка збільшена у вісім разів.

Друге зауваження ось якого роду. Воно історичного роду. Це що означає? 80 років радянської влади з усіма леніними, сталіними, брежнєвими, коли всі рішення ухвалювала Москва. І ці 80 років органічно вписуються в 300 років імперії, де рішення ухвалювалися в Санкт-Петербурзі і Москві. А до цього — поляки, литовці, татари з монголами, ще років 500—600... І от за рік або за п’ять треба було повернути величезну, строкату і багатобарвну країну після 1000 років управління не звідси, зі Сходу на Захід і з Азії в Європу.

Ну й остання — поширена серед громадян — думка: «Він втратив команду!» або «Він втратив усіх, хто стояв на Майдані!». Ну, по-перше, ще не всіх. Але багатьом із тих, кого втратив, спочатку все віддав. Вони всі отримали все і навіть більше. Але одразу перегризлися і попереобзивали одне одного різними матюками. «А інших письменників у мене немає», — казав товариш Сталін. Тобто не знайшлося інших політиків. До речі, це, здається, і всі розхожі думки, щодо критики пана Ющенка. Якщо міряти не в «балогах», а за великим лічильником, то з ім’ям Віктора Ющенка так чи інакше буде пов’язана гривня; початок піднесення економіки після десятирічної катастрофи; боротьба і перемога над фальсифікаціями на всенародних виборах президента; розпуск Верховної Ради, всередині якої знову ж таки захотіли сфальсифікати волевиявлення трудящих; виразний прозахідний, тобто процивілізаційний вектор зовнішньої політики; поява історичної пам’яті; очевидна текстуальна підтримка української мови і культури; і свобода слова. Але це — за великим рахунком, гамбурзьким. Тобто з історичної точки зору. Інакше — саме з такої, з якої і мусимо дивитися на президентів.

Я, до речі, розумію, що не всі хочуть на Захід чи української мови. І я навіть не агітую за це чи за багато чого іншого, я просто стверджую, що це виразна політика після дюжини невиразних багатовекторних років. До речі, до заслуг президента прибічники прем’єра Юлії Тимошенко можуть уже, здається, віднести і те, що наступним президентом буде саме вона. Цікаво, що було б із нині чинним прем’єром, якби Віктор Ющенко програв вибори 2004-го? А так — молода, вродлива, розумна, ще й президент. Дуже гендерно виходить. Але це вже інший сюжет, для іншої розповіді.

А цей текст добігає кінця. І закінчу я його всього трьома думками вголос.

Перша думка, звісно, про колег. Коли президентом був Леонід Кучма, ну дуже нечисленні люди наважувалися публічно критикувати його самого, його дії й оточення. Коли в президентське крісло сів Віктор Ющенко, то трохи й недовго покритикували президента старого, тобто вже пенсіонера, і активно взялися за нового. Бо вже можна, дозволено. Через півроку що робитимемо, друзі? Якщо заборонять, і буде не можна. Розумієте, водій зобов’язаний берегти свій автомобіль, будівельник — цеглу, політик — партію, артист — театр, журналіст — свободу слова, яка є і якої може не бути. І є вона саме при цьому хлопці. І чи буде при інших — невідомо.

По-друге, думка про всіх і про все. Насправді все не так погано. І, можливо, навіть почасти добре. Хоча й тривожно, тому що криза. Усе не так погано в багатьох мільйонів українців. Я тут побував недавно у Львові, Одесі, Севастополі і Прилуках. Люди всміхаються, машини їздять, ресторани працюють, у готелях постояльці живуть. Гірше, звісно, ніж рік тому. Але все одно — люди всміхаються і п’ють своє пиво. І взагалі, з погляду історії, за 18 років — величезний шлях і великий прогрес. А коли з екранів кажуть, що все погано, то це в них усе погано. Це вони всі кричать: «усе пропало через вас». А інші — «ні, все пропало через вас». Це в них пропадають заводи, землі, банки. Бо тирять одне в одного. А журналісти це повторюють. І здається, що все погано і катастрофічно. Мені подобається, коли один їде зі своєї квартири на свою дачу у своєму автомобілі, розповідаючи про відпочинок у Хорватії і каже, що все погано. Це він у телевізорі від політиків почув. Ні, є, звісно, купа проблем. Ну просто величезна купа реальних проблем. Але політики люблять тільки свої проблеми. І найближчим часом купа віртуальних політичних проблем іще збільшиться. Тому що перед виборами вони як зарепетують усі разом: «Рятуйся!» і «Я — спаситель!» (або рятувальник). І знову всі злякаються, і я напишу щось панічне й жахливе.

Related video

Третя думка, вона ж остання, — про газету. Напевно, всі знають історію про те, що парламент голосував за незалежність 24 серпня, а народ — 1 грудня 1991 р.? Так от, між цими датами 98 днів. І якщо поділити 98 на 2, то вийде приблизно другий тиждень жовтня. Тобто час народження газети, яку ви зараз читаєте. А це означає, що газета — якраз посередині між державою і суспільством. І це — саме її, газети, місце. Гарне місце, правильне.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК
}