ОДЕСЬКОГО «ТІНЬОВОГО» РЕКТОРА ВІДРЯДИЛИ НА «МІННЕ» ПОЛЕ ЦВК?

Ні «так», ні «ні» — не говори. В жодному разі. Лише формула умовчання, здається, може врятувати багатоцільову кар’єру поважного одеського законника Сергія Ківалова, який опинився минулого тижня у стані повільних тортур з волі упорядників списку президентських висуванців на посади членів обновлюваного Центрвиборчкому. Що це, як не формене знущання, коли людині пропонують зробити добровільний вибір: відмовитися від трьох колишніх керівних посад замість єдиної, причому не гарантовано дохідної, гранично нервової і до кінця не відомої — чи то посада голови, чи його заступника...

Тому й відмовляється голова Вищої ради юстиції України від будь-яких коментарів щодо готовності залишити свої престижні й дохідні посади і піти на «освоєння» ЦВК? Інстанції, з одного боку, суто виборчо-правової й у вервечці буднів навіть малопримітної. Хоча, з іншого боку, — наділеної правом своєрідного розпорядника на головному святі життя, приміром, врученні посвідчень про переведення кандидатів у ранг повноважних парламентаріїв, «коронації» ясновельможних осіб. З наведених причин відмова пана Ківалова ввійти до складу ЦВК навряд чи може бути витлумачена упорядниками згаданого списку інакше, як недоречна. Однак і потрібна згода — також понад силу. Днями пан Ківалов у зародку припинив усілякі журналістські домисли щодо добровільного складання виконуваних нині важливих повноважень: ніхто, мовляв, зі мною напередодні передачі списку до парламенту нічого не погоджував, тому і згода не була потрібна...

Ну, не приваблює пана Ківалова перспектива стати «всього лише» арбітром під час жорстких передвиборних розбірок, попередньо передавши наступникам відразу кілька важливих державних посад! І все тут — хіба незрозуміло! Інша річ — якби вдалося домогтися «приєднання» запропонованої посади до трьох виконуваних. І надалі, у піку численним заздрісникам, які обвинувачують його в злісному ігноруванні законодавства, титулуватися згідно з відомим штилем російських монархів: «Ми, Сергій Ківалов, голова Вищої ради юстиції України і голова Центральної виборчої комісії України, ректор Одеської національної юридичної академії і народний депутат України, та інше, та інше, та інше...»

Втім, не менш реальний і скандальний крах кар’єри одеського «тіньового» ректора, як ще називають пана Ківалова деякі його колеги-парламентарії, натякаючи на відверте нехтування законністю в результаті підміни ним законного керівництва Одеської національної юридичної академії. Річ у тому, що вслід за хвилею жорсткої критики з боку провідних вітчизняних правознавців вибухнула перша з «мін уповільненої дії», раніше передбачених юристами. Це сталося півтора місяця тому — 25 грудня вперше було піддано аргументованому сумніву законність підпису Ківалова. Поставленого, слід особливо зауважити, не на якійсь малозначущій квитанції, а в дипломі встановленого державного зразка, пред’явленому напередодні при влаштуванні на роботу одним із випускників згаданої юридичної академії. І не в тому лише біда, що в дивному становищі опинився конкретний новоспечений фахівець Олексій Гришин, який взяв участь у конкурсі на вакантну посаду. Незрівнянно гірше, що в схожій правовій ситуації — без вини винних — опинилися й тисячі інших спеціалістів-правознавців, достовірність професійної кваліфікації яких завірено печаткою та підписом ректора Одеської національної юридичної академії. Печаткою гербовою, справжньою. Чого, на жаль, не можна сказати про підпис ректора. Бо зроблений він не ким іншим, як паном Ківаловим, який, як з’ясувалося, насправді цю державну посаду останні п’ять років не посідає...

Відкіля це йде? Перед нами рядки офіційного документа — відповіді першого заступника глави Міністерства освіти і науки України Валерія Журавського на запит виконуючого обов’язки глави Одеської обласної держадміністрації Миколи Тиндюка, поданий керівництву відомства 18 листопада 2003 р. «У листопаді 2003 року, — зазначалося в цьому запиті, — в обласній державній адміністрації проведено конкурс на заміщення посади головного спеціаліста юридичного відділу апарату облдержадміністрації. При розгляді можливих кандидатур на вакантну посаду члени конкурсної комісії звернули увагу на те, що диплом про вищу юридичну освіту, виданий Гришину О.В., підписано ректором Одеської національної академії Ківаловим С.В. У зв’язку з цим просимо надати роз’яснення: хто у даний час займає посаду ректора Одеської національної...» І ще одне прохання містив запит: хто і яким нормативно-правовим актом призначив цю особу на посаду ректора? У передноворічній відповіді з міністерства побоювання членів конкурсної комісії щодо легітимності перебування пана Ківалова на посаді офіційного керівника юридичного вузу підтвердилися: «Міністерство освіти і науки України повідомляє. З 01 серпня 1998 року по 26 травня 2003 року виконуючим обов’язки ректора Одеської державної юридичної академії був призначений Паньков Анатолій Іванович. З
27 травня 2003 року по даний час виконуючим обов’язки ректора Одеської національної юридичної академії є Полянський Юрій Євгенович (наказ МОН України від 22.05.2003 року №524-к)».

Про що свідчить ця надлаконічна міністерська відповідь? Насамперед що правова ситуація в юридичному вузі керівництву Міністерства освіти і науки достеменно відома. Але чому тоді ні міністр В.Кремень, ні його заступник В.Журавський не вживають термінових заходів для виправлення стану справ, припинення, як мінімум, практики підписання дипломів випускників-правознавців неналежною особою? Не замислюються над наслідками старанного ховання голови в пісок? Адже важко не погодитися з аргументами, наведеними в черговому листі Одеської облдержадміністрації на адресу керівництва Міносвіти: «Шановний Василю Григоровичу! — ідеться в документі, підписаному начальником облуправління освіти і науки Дмитром Демченком. — Здобуття в Україні вищої освіти та кваліфікації за певним освітньо-кваліфікаційним рівнем згідно зі ст.9 Закону України «Про вищу освіту» засвідчується дипломами вищих навчальних закладів. Зразок документів про вищу освіту затверджує Кабінет Міністрів України. На даний час є чинними зразки дипломів про вищу освіту, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 12.11.1997 року №1260. У цих зразках передбачено підпис ректора (директора) вищого навчального закладу. Відповідно до ст.32 Закону України «Про вищу освіту», безпосереднє управління діяльністю вищого навчального закладу здійснює його керівник — ректор (президент), начальник, директор тощо, який призначається на посаду в порядку, передбаченому ст.39 цього закону. Діючі нормативно-правові акти надають право підпису документів (дипломів) про вищу освіту керівнику вищого навчального закладу. Почесні ректори (президенти), начальники, директори тощо вищого навчального закладу, згідно зі ч.3 ст.32 зазначеного Закону, такого права не мають. Всупереч діючим вимогам, дипломи про вищу освіту випускників Одеської національної юридичної академії підписані не Полянським Ю.Є., який, відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 22.05.2003 року №524-к з 27.05.2003 року, виконує обов’язки ректора академії, а її почесним ректором Ківаловим С.В., що є підставою для визнання цих дипломів недійсними. Вважаю за необхідне поінформувати Вас про порушення керівництвом Одеської національної юридичної академії законодавства України».

Як після цього не поставити запитання інакше: що утримує міністра В.Кременя від належного виконання своїх прямих функціональних обов’язків — наведення порядку в юридичному вузі? Тиск керівництва Кабміну, корупційний інтерес, якісь інші причини? До речі, днями авторові цих рядків стало відомо, що група батьків випускників юридичної академії готує з цього приводу позовну заяву до суду. Постає питання: невже до того дійшов правовий нігілізм вищих чиновників-юристів, що тільки суд може пояснити їм, як належним чином виконувати функціональні обов’язки?

«Саме дії таких правових нігілістів, як пан Ківалов, і ще більш високопоставлених держчиновників, які «прикривають» їхні неподобства, ведуть суспільство до небезпечного правового паралічу, — переконаний авторитетний київський науковець-правознавець Олександр Нечипоренко. — Це ж якийсь юридичний абсурд, коли ми стаємо свідками того, як, приміром, народний депутат України С.Ківалов, виконує «на громадських засадах» обов’язки офіційної державної особи — ректора національної академії, у тому числі підписує від імені Української держави дипломи про присвоєння випускникам вузу професійної кваліфікації. Хоча насправді є почесним ректором академії, що, з правової точки зору, зовсім не одне й те саме. До речі, мені достеменно відомо, що і «Наглядову раду Одеської національної юридичної академії, затверджену 26 грудня 2003 р. прем’єр-міністром
В.Януковичем», пан Ківалов очолює як народний депутат України. Що до цього додати? Хіба те, що група українських суддів уже звернулася з позовом до Європейського суду з прав людини про визнання незаконними ряду рішень Вищої ради юстиції України на підставі того, що очолює цей державний орган і підписав зазначені документи нелегітимний держчиновник С.Ківалов. Що такого скандального розвитку подій слід очікувати, багато вітчизняних правознавців попереджали більше року тому. На жаль, до цих застережень не прислухалися. Неважко було передбачити, що будуть також позови з приводу визнання недійсними дипломів, підписаних неналежною особою...

Найбільше вражає той факт, що серед членів згаданої «Наглядової ради» можна побачити прізвища першого заступника міністра юстиції України Анатолія Зайця, першого заступника секретаря Ради національної безпеки і оборони України Олега Дубини, інших досвідчених юристів та високопоставлених державних діячів. А проблеми легітимності дипломів академії впритул ніхто не помічає...» Невже й у сфері освіти нам не обійтися без Страсбурга?