Оборонне замовлення або Оборона "в замовленні"

Минулої п'ятниці в обстановці підвищеної таємності в Кабінеті Міністрів під керівництвом прем'єр-міністра відбулася нарада силовиків з питань виконання оборонного замовлення в 2014 р. і про перебіг цієї роботи в році нинішньому.

Відразу зазначимо, що, як і торік, найімовірніше, і в 2015-му, зберігатиметься тенденція зменшення можливостей вітчизняних підприємств оборонно-промислового комплексу щодо задоволення потреб збройних сил у сучасній військовій техніці. Насамперед, це викликано розбалансованістю структури оборонно-промислового комплексу, наявністю на підприємствах обладнання, яке не використовується на повну потужність, старінням основних фондів, критичним фінансово-економічним станом ОПК, браком кваліфікованих кадрів.

Крім того, уряд продовжив порочну практику своїх попередників щодо формування оборонного замовлення не від конкретних потреб збройних сил, а від фінансового ресурсу, передбаченого Мінфіном на ці цілі в держбюджеті.

Для необізнаних поясню. Це означає, що армія має вибирати, що купувати насамперед - вертоліт чи літак, радіолокацію чи засоби зв'язку, безпілотники чи бронетехніку. І ще багато різних "чи"! Зрозуміло, що планування оборонного замовлення від бюджету в умовах агресії Росії призводить до зниження бойових можливостей військових формувань.

Ще один важливий аспект. Структура оборонного замовлення дозволяє говорити про те, що процес переозброєння армії на порядку денному ні в уряду, ні в оборонного відомства не стоїть. Про це можна судити з того, що Міноборони й Нацгвардія включили до переліку озброєнь, які вони закуповують, зразки, що давно перейшли в розряд зайвого військового майна і були призначені для продажу іноземним покупцям. Наприклад, танки Т-72.

Та найбільш огидне те, що в оборонному замовленні немає й найменшого натяку на те, що хоча б одне стратегічне завдання вирішували з урахуванням досвіду бойових дій на Сході країни. Ніхто навіть не думає про налагодження масового виробництва систем високоточної зброї. Сміховинними видаються в оборонному замовленні навіть такі позиції вітчизняного виробника, як системи КБ "Луч". Можна собі уявити, що країна, яка володіє ракетними технологіями, досі не зосередила наукових і фінансових ресурсів на цьому напрямі?! Натомість ми пішли з торбами з простягнутою рукою, вимагаючи летальну зброю в інших держав.

Ще вчора президент і уряд мали дати команду екстрено проаналізувати наявні в країні розробки у сфері озброєнь і зібрати робочі групи для вирішення стратегічних завдань. Саме на ці цілі й мало бути спрямоване оборонне замовлення. А нині Міноборони сором'язливо вішає гриф таємності на закупівлі застарілої бойової техніки й броньованого мотлоху іноземного виробництва.

У 2014 р. оборонне замовлення уряд затвердив у "рекордні терміни" - аж у липні місяці. І це при тому, що в країні війна! А.Яценюк чомусь "забув", що проект оборонного замовлення до його затвердження на засіданні уряду півтора місяця припадав пилом у секретаріаті.

Документ в уряду вийшов такий "якісний", що зміни до нього почали вносити практично наступного дня після присвоєння номера постанові, яка намітила основні показники оборонного замовлення.

За дивним збігом обставин, ініціювання внесення змін до державного оборонного замовлення збіглося з появою в Міноборони в серпні минулого року на посаді виконувача обов'язків директора Департаменту розробок і закупівлі озброєння та військової техніки такого собі пана Ясинського.

Так, так! Саме того Олександра Олександровича Ясинського, який "успішно" трудився на посаді керівника департаменту військової безпеки в апараті Ради національної безпеки та оборони під керівництвом Андрія Клюєва. Звичайно, жодної крамоли в державній службі під керівництвом Клюєва немає. І там бували хороші й грамотні фахівці. Та от результати військової політики попередньої влади дуже промовисті. Це і втрата боєздатності, і розвал армії, і деградація кадрового складу…

Призначення на посаду керівника департаменту Міноборони обов'язково проходить погодження в адміністрації президента. Невже ніхто в офісі президента не звернув уваги на тонкощі біографії Ясинського? Як і хто просунув такого фахівця з оточення відомого регіонала на ключову посаду в Міноборони, залишається тільки здогадуватися. А чи перевіряв хто-небудь анкетні дані претендента на наявність родинних зв'язків у спеціальних службах країни-агресора?

Про результати діяльності керівника провідного департаменту РНБО можна судити з критичного стану боєздатності вітчизняних збройних сил на початок російської агресії в 2014 р.

До речі, водночас у РНБО над "реформою знищення" збройних сил трудився і "відомий" нині керівник одного з провідних спецекспортерів ДП "Укрінмаш" Омельянчук, з ганьбою вигнаний з засідання Кабміну, на якому міністр оборони Гелетей представив його як кандидата на посаду заступника міністра. Лихослови подейкують, що екс-міністр вніс подання до КМУ на Омельянчука за рекомендацією когось в апараті РНБО й уже після погодження з адміністрацією президента, де знову ж таки не уздріли нічого крамольного в тому, що цей персонаж у поті чола трудився за Януковича заступником міністра оборони і на керівній посаді в апараті РНБО.

Повертаючись до Ясинського, зазначимо, що з 2009 по 2012 р. він працював заступником директора ТОВ "Радіонікс", куди й повернувся після звільнення з державної служби в результаті втечі з країни верхівки регіоналів і Януковича. Але вже в серпні 2014-го знову потрапив на держслужбу і протягом кількох днів попрацював помічником міністра оборони України, після чого почав виконувати обов'язки директора Департаменту розробок і закупівлі озброєння та військової техніки Міністерства оборони, а у вересні 2014 р. його призначили вже директором цього структурного підрозділу.

Як здається, в умовах бойових дій для армії необхідно закуповувати те, що є життєво важливим для підтримки її боєздатності. У нашому ж випадку порушено основні принципи формування державного оборонного замовлення. Основний наголос у пропозиціях Ясинського зроблено на нав'язування армії закупівель у підприємств того, що в них уже є у вигляді готової продукції. При цьому, природно, в ці позиції потрапила навіть техніка, продана в минулі роки Міноборони підприємствам як зайве майно для подальшого перепродажу за кордон. Ціна цих виробів відрізняється від вартості їх продажу покупцям і обійдеться бюджету втричі дорожче.

Бурхливу діяльність для пошуку того, що можна з вигодою "впарити" Міноборони, за кордоном розгорнули й українські спецекспортери, які взялися активно відпрацьовувати схеми постачання імпорту озброєнь і військової техніки. А зважаючи на те, що іноземці не готові поставляти сучасні озброєння, наші постачальники не залишили без уваги й давно відпрацьований армійський мотлох.

Навряд чи військові чиновники хоч якось координували цю діяльність з програмними документами середньотермінового планування, наприклад, з Державною цільовою оборонною програмою розвитку озброєння та військової техніки до 2017 р.

За кілька місяців Міноборони примудрилося вісім разів внести зміни до основних показників оборонного замовлення.

Зрозуміло, що всі зміни підкріплювалися відповідними листами від Генерального штабу Збройних сил України, що "видавлювалися" з військових заднім числом, після фактичного формування пропозицій уряду. Розглядати ці документи як певну гарантію відходу від відповідальності чиновників Міноборони й перекладання відповідальності на плечі Генерального штабу навряд чи можливо. Провадження військово-технічної політики, спрямованої на недопущення закупівель неуніфікованих озброєнь і військової техніки, оптимізацію і спрощення логістичного забезпечення, а відповідно, порушення принципів формування державного оборонного замовлення, все одно є прямою зоною відповідальності профільного департаменту Міноборони. При цьому навряд чи хтось зможе обґрунтувати потребу й доцільність закупівлі, наприклад, англійських бронетранспортерів SAXSON, які не відповідають тактико-технічному завданню на бронетранспортер колісний для потреб Збройних сил України, затвердженому міністром оборони у квітні минулого року. Ці бронетранспортери за своїми характеристиками істотно поступаються навіть бронетранспортерам радянського виробництва, які є в армії у великій кількості, а відтак є нині зайвим військовим майном

Деякі позиції включалися й вилучалися з державного оборонного замовлення по кілька разів, змінювалися їхні обсяги.

У підсумку з початкового варіанта державного оборонного замовлення було вилучено 19 позицій. Ясинський примудрився навіть вилучити дослідно-конструкторську роботу з модернізації вертольота Мі-24 за участі французької фірми SAGEM, що перебувала на завершальному етапі виконання. У проведення модернізації вертольота в минулі роки було вкладено майже 400 млн грн бюджетних грошей.

За рішенням уряду загальний обсяг держзамовлення було збільшено майже вдвічі, і він досяг майже 2 млрд грн. Із цієї суми майже 330 млн пішло як передоплата за продукцію, якої досі не поставили на згадане мною ДП "Укрінмаш" на чолі з Омельянчуком. При цьому за деякими позиціями її своєчасне постачання викликає великі сумніви.

Джерела в Міноборони повідомляють, що дебіторська заборгованість підприємств із постачання озброєнь на сьогодні становить майже 1,4 млрд грн. Аналогічні цифри фігурували й на нараді в КМУ минулої п'ятниці.

Попри звільнення від оподаткування імпорту озброєнь, вартість закупівлі імпортних зразків істотно зросла.

Так, вартість радіолокаційної станції контрбатарейної боротьби AN/TPQ-49, яку зобов'язалося поставити ДП "Укрінмаш", зросла з 9,7 млн до 12,6 млн грн за виріб.

При цьому слід зауважити, що ціна аналогічних станцій AN/TPQ-48, безоплатно переданих Україні як технічна допомога, становить 118 тис. дол. США, що навіть за комерційним курсом на той момент дорівнювало лише 2,4 млн грн.

Причини, чому департамент Ясинського проігнорував можливість закупити аналогічні системи вітчизняного виробництва "Положення-2", які значно кращі за технічними характеристиками і які дозволяють майже вдвічі збільшити дальність виявлення противника, також треба ретельно вивчити. На створення цих вітчизняних систем у минулі роки витрачено чималі кошти з держбюджету. Як кваліфікувати такі дії?

З легкої руки військових чиновників у ДП "Укрспецекспорт" майже на 2 млн грн зросла ціна безпілотних авіаційних комплексів Fly Eye (з 8,2 до 10,3 млн за виріб).

Практично з кожної позиції закупівель Міноборони значно зросли ціни. І дуже шкода, що уряд доручив Держфінмоніторингу й Держекспортконтролю перевірити в цьому плані тільки "бурхливу" зовнішньоекономічну діяльність ДП "Укрінмаш". Практично в будь-якому зовнішньоекономічному контракті на імпорт озброєнь в інтересах Міноборони й Нацгвардії можна знайти неймовірні цифри маркетингових, агентських і комісійних винагород, і таких, що кримінальна справа колишнього керівника "Укрспецекспорту" Бондарчука здасться дитячим белькотом. А може, варто перевірити діяльність усіх спецекспортерів? Про які суми бюджетних коштів, виведені за різними схемами за кордон іноземним і вітчизняним посередникам, може йтися? Навіть два наведені мною випадки свідчать про те, що в держбюджеті з'явилася нова лазівка для незаконних доходів ділків збройового бізнесу, що раніше заробляли на експорті зброї, а тепер з особливим ентузіазмом - на імпорті. Тільки в нашому випадку вони крадуть гроші платників податків!

Не приховуватиму, що тенденція до зростання цін торкнулася й вітчизняних виробників. Так, у ДКБ "Луч" вартість ракет PK-2G зросла з 293 тис. до 360 тис. грн за виріб. Та й тренажери КТК-1 в "Луча" замість 480 тис. коштують уже 645 тис. грн.

Не треба бути ясновидцем, щоб прогнозувати появу серед майбутніх виконавців оборонного замовлення рідного підприємства Ясинського - ТОВ "Радіонікс". Джерела в Міноборони повідомляють, що воно вже "засвітилося" у проекті програми закупівель Міноборони.

Ноу-хау оборонного замовлення 2015 р. є передбачені в сумі майже 100 млн грн асигнування на компенсацію (!) імпортерам зростання курсу валюти за контрактами 2014 р., за якими проведено 100-відсоткову передоплату. З цієї суми 92,5 млн грн. виділено на компенсацію валютного курсу саме для ДП "Укрінмаш". І це при тому, що всі закупівлі заздалегідь проавансували з держбюджету.

Цих грошей цілком могло вистачити на закупівлю низки зразків вітчизняного виробництва. До речі, й на завершення модернізації вертольота Мі-24 цілком би вистачило. Водночас у державному оборонному замовленні 2015 р. знайшли відображення позиції, досить спірні з погляду технічної та військової доцільності і геть нелогічні з погляду військово-технічної політики.

Навряд чи хтось зможе пояснити, навіщо Міноборони збирається закуповувати танки Т-72 різних модифікацій, які не стоять на озброєнні української армії? Для їхньої життєдіяльності треба створювати нову структуру обслуговування й ремонту. Про витратну частину такого рішення можна тільки здогадуватися!

Аналогічно виглядає закупівля спеціальних машин на базі БТР-ЗЕ, які не відповідають тактико-технічному завданню на бронетранспортери для потреб Збройних сил України. При цьому закуповують аналогічні за призначенням спеціальні машини на базі БТР-4Е. Варто згадати у цьому зв'язку і закупівлю SAXSON, БТР-70ДІ, бронемашин "Дозор", IVECO на додачу до вже наявних у збройних силах БТР-70, БТР-70-В1, БТР-80.

Є запитання і до закупівлі протитанкових ракетних комплексів "Стугна" і "Корсар", які відрізняються один від одного калібром ракет, що значно ускладнює логістичне забезпечення підрозділів.

Практично кожну позицію в оборонному замовленні від Ясинського можна розкласти за такою ж матрицею. Перелік "вдалих" управлінських рішень із забезпечення збройних сил можна продовжити. І його буде продовжено.

А як інакше? Живемо ж по-старому…