Обід із трьох страв, який не відбувся

З допомогою такого прибору було б трохи важко давати раду тій каші, яку мали намір учора заварити панове депутати. Але ментальна звичка псувати одне одному обідню призвела до того, що минулої п’ятниці парламентарії вкотре підвелися з-зі столу спіймавши облизня. У роботі сесії оголошено перерву до 7 липня. Жодне з запланованих принципових рішень так і не було прийняте.

Що залишається? Задовольнятися поживою для розмірковувань, наколюючи на виделку напівфабрикати, яким поки що так і не судилося стати стравою.

На перше мали подати відстав­ку міністрів. Можливі кадрові переміщення в центральному органі виконавчої влади нікого не могли залишити байдужими. У цій грі кожен мав свій інтерес.

Головним інтересантом, поза будь-якими сумнівами, виступала Банкова. Віктор Андрійович зі своїми наперсниками практично не приховував того, що докладе всіх необхідних зусиль до перетворення Кабміну на неповноважний орган. Нагадаємо: на сьогодні в уряді вакантні крісла міністрів оборони, закордонних справ, фінансів і транспорту. У разі зняття ще п’ятьох членів Кабінет не матиме права відкривати свої засідання, його діяльність буде паралізована. Деякі президентські конфіденти вважають, що на цей випадок знадобиться створення нової коаліції і (або) формування нового КМ. А якщо цього не станеться у встановлені Конституцією терміни, гарант отримає право призначити дострокові вибори в Раду. Припущення слід назвати дуже сміливим. Тому що, на думку більшості юристів, прямого правового зв’язку між неповноважністю Кабінету і позачерговою парламентською кампанією немає. Навіть пропрезидентський міністр юстиції Оніщук на запитання про наслідки неповноважності уряду відповів дуже симптоматично: якщо виникнуть такі обставини, то Рада зобов’язана відновити повноважність уряду. На Банковій усвідомлюють певну ущербність своїх планів, але в 2007 р. аналогічне розуміння нікого не зупинило.

Отже, програма-максимум — політична смерть ВР VI скликання. Програма-мінімум — політична інвалідність Кабінету Тимо­шенко. Як саме Ющенко і його наперсники планували досягти задуманого? Відкликавши міністрів, призначених із подачі Віктора Андрійовича. Зрозуміло, керманич планував здійснити це чужими руками. 15 червня на зустрічі з депутатами від «НУ—НС» (на якій була присутня переважно пропрезидентська частина фракції) керманич натякнув підопічним про свій план. 19 червня на засіданні Ради партії «Наша Україна» було прийнято прогнозоване рішення — внести до порядку денного найближчого з’їзду питання переходу організації в опозицію.

Саме по собі формулювання абсолютно дике: як пропрезидентська партія може перебувати в опозиції, незрозуміло. Але Ющенка, Ульянченко і Безсмерт­ного це зовсім не бентежило. Головним свідченням «опозиційності» «НУ» мали стати добровільні відставки міністрів, призначених за квотою Віктора Андрійовича та його партії.

Тимошенко про план опонентів була поінформована і часу не марнувала. Судячи з усього, вона завдала попереджувальних контр­ударів на двох напрямах. По-перше, особисто поспілкувалася з потенційними «відмовниками». По-друге, провела серію переговорів із тими, хто тримає під контролем ситуацію в парламенті. Адже сама собою заява міністра про відставку — це тільки пів справи, його демарш має бути санкціонований Радою. І в першому, і в другому випадках Юлія Володимирівна, наскільки можна судити, мала успіх.

За наявною в нас інформацією, мабуть, тільки три міністри («спортсмен» Павленко, «культурист» Вовкун і «оздоровлювач» Князевич) виявили готовність розлучитися з кріслами «за власним бажанням». Якщо цього захоче Банкова. Чи це так — довідаємося скоро. Форум «НУ» має відбутися сьогодні, й відповідний заклик майже напевно буде на ньому озвучений.

Хай там як, але Іван Вакарчук має намір продовжувати заплановану реформу системи освіти, ігноруючи критику глави уряду і заклики глави держави. Олексій Кучеренко останнім часом спільну мову з Тимошенко знаходить легше, ніж із Ющенком (до якого він просто не може потрапити). Взірець відданості Віктору Андрійовичу, заступник голови уряду Іван Васюник днями дозволив собі крамольне одкровення, заявивши: він не є людиною президента, у них просто спільні цінності. Свої погляди Іван Васи­льович, як кажуть, переглянув після діалогу з прем’єром. Стверджу­ють, що Юлія Володи­мирів­на запевнила співрозмовника: доки вона очолює КМ, його віце-пре­м’єрству нічого не загрожує. Ма­ло того, нібито обговорювалася можливість законодавчого закріплення за Васюником посади віце-прем’єра з питань підготовки до європейської футбольної першості. До 2012 року. Неза­лежно від зміни прем’єрів і урядів. Нібито не поспішає достроково розпрощатися зі своїм портфелем і ще один формальний солдат президента, глава МНС Воло­димир Шандра. Ос­кільки в нього, як з’ясувалося, ін­ший командир. Джерела, близькі до Тимо­шен­ко стверджують, що Шандра навіть не чхне без команди Бало­ги. А Балога коман­ди чхати йому не давав. І не дасть, оскільки його зв’язує домовленість із Юлією Володимирів­ною. Після того як Віктор Іванович пішов з СП, багато старих образ померло. І народилися нові перспективи. Зокрема, Тимошенко готова, у міру сил, частково задовольнити кадрові апетити команди Балоги в обмін на нейтралітет депутатів «Єдиного центру».

Треба гадати, домовилася Тимошенко і з іще одним власником «міноритарного» парламентсь­кого пакета — Ігорем Коло­мойсь­ким. Керівник уряду вправі роз­раховувати на підтримку підконтрольної олігарху частини «НУ—НС». Ну, а мільярдер, у свою чергу, у праві розраховувати на те, що його ставленики Во­лодимир Каретко і Олег Наливайко, за підтримки Тимошенко, очолять, відповідно, Антимоно­польний комітет і Держтелерадіо.

Тимошенко домовляється з усіма. Один політик пожартував, що Ю.В. готова пообіцяти кожному депутатові «власного» заступника міністра (чекати, до речі, залишилося недовго), тільки б продовжити життя цього уряду та існування цієї коаліції.

Розвал коаліції (і так віртуальної) — другий пункт плану Банкової, який давно вже став секретом Полішинеля. Вихід із парламентської більшості членів «Нашої України» обговорювався і 15-го на зустрічі Ющенка з депутатами, і 19-го під час засідання керівництва «НУ». В успіх справи самі ініціатори не дуже вірять. «Ми в партії розуміємо, що багато членів «Нашої України», швидше, здадуть партійний квиток, ніж вийдуть із більшості», — відверто зізнавався депутат Володимир В’язівський. Але шанс є, і за цей шанс Банкова готова боротися. Досить добитися того, щоб 37 членів
«НУ—НС» із 72 заявили про небажання перебувати в коаліції з БЮТ та Блоком Литвина, і дострокові парламентські вибори практично неминучі.

Але кому вони потрібні? Частина депутатів від «НУ—НС» готова підіграти Банковій і прискорити смерть коаліції. А заради чого? Місць у прохідній частині блоку Ющенка їм ніхто не гарантує. Тим більше ніхто не може гарантувати, що цей блок взагалі подолає 3-відсотковий бар’єр. Звісно, у позачерговій кампанії не зацікавлені ні БЮТ, ні Блок Литвина, ні формально опозиційні комуністи. Кожна з цих сил готова докласти зусиль до того, що дострокові вибори не стали реальністю.

Залишаються «регіонали». Вони, у принципі, не проти. Вони навіть, швидше, «за». Але не тепер. У ПР впевнені у перемозі Януковича. Після довгоочікуваної вікторії Віктор Федо­рович планує зробити те, на що забракнуло відваги в його тезки у 2005-му: скасувати політреформу і спровокувати позачерговий забіг у Раду. Після перемоги свого ставленика у президентській кампанії Партія регіонів напевно отримає у кампанії парламентській більше, ніж сьогодні. Наступного року Янукович і його команда розраховують одержати все. То навіщо ж поспішати?

Якщо у Ющенка складеться, і умови для проведення дострокових президентських виборів виникнуть, ПР на них, звісно, піде. І «Нашу Україну» в Раду наступного скликання витягнуть, якщо знадобиться. Але допомагати Ющенку тепер вони не будуть. Ні до чого.

До речі, один високопоставлений «дон» у приватній розмові зізнався: «регіонали» справді планують невдовзі отримати більшість у Раді. Але сподіваються обійтися без виборів. У ПР упевнені, що після перемоги Януковича «регіонали» контролюватимуть у фракції БЮТ, щонайменше, 79 депутатів. І тоді Блок Юлії Тимошенко, на законних підставах, стане партнером Партії регіонів. Навіть якщо лідер блоку буде категорично проти. Якщо не вийде — «регіонали» візьмуться за організацію дострокових виборів. Але навряд чи вони відбудуться раніше осені наступного року.

Перемогу Януковича «донці» вважають неминучою. Завадити його тріумфу може тільки самовпевненість. Або самовпевненість Віктора Федоровича, або самовпевненість Арсенія Петровича. Вождь ПР — політичний ледар, і надмірне сибаритство може вкотре зіграти з ним лихий жарт. Особливо якщо «змінний фронтовик» Яценюк почне з ним буцатися по-дорослому. Всупереч волі спонсора.

Знайомий політик влучно зауважив: «Арсеній проводить мажорну, пластилінову, віртуальну кампанію. Так можна швидко підвищити особисту популярність, але так неможливо виграти вибори». Не виключено, що улюбленець долі думає інакше. Кажуть, він усерйоз повірив, що може стати президентом. Якщо Яценюк почне боротися за електорат Януковича, він може поховати обох. Такий розвиток подій малоймовірний, але тільки за такого розкладу (вважають деякі впливові особи) можлива перемога Тимо­шенко. Від неї самої вже мало що залежить.

Неуспіх Тимошенко напевно призведе до розвалу БЮТ, під зав’язку набитого конформістами і пристосуванцями. Про невміння Тимошенко добирати кадри свідчить хоча б той факт, що чи не найбільші проблеми в уряді у неї виникали зі «своїми» міністрами — Пинзеником, Вінським і Філіпчуком. А чого варта історія з іще одним «цінним придбанням» — Лозинським? Міру його вини точно не встановлено, але в його повну невинність уже не вірить ніхто.

Хоч як парадоксально це прозвучить, але чи не єдиний реальний шанс для Тимошенко зберегти структури, вплив і політичну перспективу — відмовитися від участі в президентських виборах. Обрати іншу лінію поведінки, накреслити інші цілі, під які підібрати інші засоби й інших виконавців, переглянути тактику і переосмислити стратегію. Але це неможливо. Юлія Володимирівна відмовиться від участі в перегонах не раніше, ніж Віктор Андрійович добровільно піде з Банкової.

Тимошенко, як завжди, розраховує на харизму, працьовитість і фортуну. І невтомно плете інтриги. Шукає точки дотику з Балогою. Ініціює «тимчасове припинення вогню» у конфлікті з Ющенком. Не втрачає надії домовитися з «Регіонами». Зокрема близький до ПР Федір Ярошенко може стати новим міністром фінансів. Крім того, команди Януковича і Тимошенко взялися за написання спільного проекту змін до закону про вибори президента.

Презентувати його мали вчора. Але й цієї страви нас позбавили. Принциповою розбіжністю, за нашою інформацією, стала процедура оскарження результатів виборів. ПР — за обмеження впливу Верховного суду (синдром 2004-го?). БЮТ, навпаки, вважає, що перегляд можливий тільки у ВС, причому розглядатися він має всіма палатами...

Як розвиватимуться події на політичній кухні? Важко сказати, надто вже багато кухарок претендують на роль шеф-кухаря. Очевидно й те, що політики грунтовно «ситі» одне одним. «Обідня перерва» у роботі Ради має піти на користь. Може, апетит нагуляють?