НОВА УКРАЇНСЬКА ГРА «НАШ ВИБІР»: ПРЕЗЕНТАЦІЯ В ЧЕРКАСАХ

Кажуть, коли в тутешній виборчій комісії повідомили про результати виборів по перших п’яти дільницях 201-го округу, там, серед спостерігачів у залі, розпочалася легка істерика: люди сиділи й реготали.

Нагадаємо, «ДТ» висловило здогад про те, що головним принципом гри «Наш вибір» є формула: правил гри знати не можна, про неї лише можна здогадуватися. Підтвердилося й інше припущення: довибори стали черговим тренінгом для політтехнологів. Слід визнати: складається враження, що йдеться про високі й дорогі технології. Спробуємо визначити, ні, не правила, а умови, в яких проходила гра. Можливо, у майбутньому й придасться.

Умова перша: багато галасу й димова завіса

Одним із перших віддалених гуркотів грому можна вважати появу фальшивого випуску газети «Черкаські новини». Випуск був присвячений цілковитому викриттю Наталії Вітренко. А справжні «Черкаські новини», покликані якраз усіляко популяризувати Наталію Михайлівну, анітрохи не розгубилися. Зі стану прогресивних соціалістів гнівно заявили: фальшивка вийшла накладом 300 тис. (по два примірники на кожного виборця), тираж таємно завезено зі столиці — і не як-небудь, а під охороною! При цьому реально фальшивка виявилася бібліографічною рідкістю. Приміром, на частку нашого 100-квартирного будинку (входить у 201-й) не дісталося ані примірника. А справжній черговий випуск «ЧН» з викриттям фальшивки щедро роздавали на вулицях перехожим. З нього, схоже, не один я дізнався про існування мерзенної фальшивки. Услід з’явилося фальшиве розпорядження губернатора В.Лук’янця, яке передбачало серію заходів, спрямованих на безкомпромісну підтримку Вітренко. Підпис Лук’янця під директивою чомусь було подано в дзеркальному відображенні. Це розпорядження тиражувалося на звороті листівки, на лицьовому боці якої лідер БЮТ Ю.Тимошенко своєю присутністю демонструє Володимиру Олійнику — колишньому меру Черкас, а нині кандидату в нардепи — свою однозначну підтримку. Цей документ викликав бурхливу реакцію як самого Лук’янця, в особі його прес-служби, так, ясна річ, і Вітренко. У ЗМІ повідомлялося, що в СБУ заведено справу. Олійник від причетності до створення фальшивки розсудливо відмежувався. Скандал розгорявся. Істерія нагніталася. Але все відбувалося якось природно, за своїми законами. Запущений механізм працював справно. Його шестерінки, як у мастило, занурювалися в давні образи. В одному незалежному щотижневику з’явилася зловтішна замітка, своєрідна шпилька Лук’янцю: мовляв, так вам і треба, а то минулого разу, коли наші фальшиві газети на всі головні паркани клеїли, ви чомусь мовчали й до СБУ не зверталися! До слова, з боку обладміністрації це був єдиний протест із приводу фальшивої (антирекламної/рекламної?) поліграфпродукції. Але й те правда, що інші фальшивки своїми липкими сторінками імені В.Лук’янця більше не зачіпали.

Чергова фальшивка не змусила на себе чекати. Знову це був випуск «ЧН». Але цього разу з повним викриттям Миколи Булатецького разом із тією самою Вітренко. Нагадаю, Булатецький за результатами виборів 31 березня набрав у окрузі більшість голосів. Верстку цього випуску спритно стилізували під верстку однієї ділової газети, яка на попередніх виборах шалено підтримувала Олійника. «А можливо, це й не стилізація?» — задумливо міркували спостерігачі. Але якщо стилізація, то талановита. Усі заплуталися. Усе заплуталося. Стало зовсім неможливо розібратися, де фальшивка, де контрфальшивка. Кому вигідно, кому невигідно. Водночас по селах Черкаського й Канівського районів невідомі особи поширювали компрометуючі кандидатів листівки, які закликали записуватися й отримувати по 33 гривні (прізвища кандидатів-благодійників змінювалися: Вітренко, Олійник, Булатецький, Шуфрич). Ці кольорові листівки, їхня велика кількість у певний момент почали сприйматися як димова завіса, під чиїм прикриттям щось відбувається.

Умова друга: зоряні імена,
або У кого дах крутіший

У цьому є щось від інфантилізму — пошук авторитетного (бажано легендарного) покровителя, зоряного імені чи, якщо завгодно, даху. Володимир Олійник знайшов підтримку в особі Юлії Володимирівни. Микола Булатецький — в особі Віктора Андрійовича. Наталя Вітренко сама зірка, немає потреби. У комуністів, ясна річ, зірка п’ятикутна. Але вони її старанно, як ми незабаром побачимо, зашторили й самі під шторку сховалися. У Олексія Марченка над головою темний небосхил. Але вже пізно йому відступати! Якщо зумів домогтися проведення повторних виборів, то й один у полі воїн, коли немає другого. У Нестора Шуфрича, пардон, Нестора Івановича — з одного боку золотим піаром тиражується шанобливий відгук Тимошенко про Шуфрича (той успішно потрудився під її началом у бюджетному комітеті ВР), з іншого боку — у пресі промайнули похвальні слова В.Медведчука й А.Кінаха. Мовляв, гідний бути депутатом. Але все це помірковано, без фанатизму. Навіть і не тому, що Шуфричу піар готував іншу зорю. А просто міру потрібно в усьому знати, аби в тобі конкурента не запідозрили. Умова така: скромнішим треба бути. А зірку Шуфричу вибрали справжню, світового масштабу! Не те що!.. На радіо крутилося російською мовою: «Красные придут — грабють, белые придут — грабють. Че делать-то будем, батька Нестор Иваныч?!» Образ батька Махна в інтерпретації «Любе» — ось це зірка так зірка. П’ять із плюсом можна поставити піарникам. Або як тепер кажуть, 12 балів. Але й тут усе без надмірностей. Щоб не вельми слух різало.

Комуністи, виставивши кандидатом киянина В.Роєнка, взагалі не виявили активності, ніби демонструючи комусь свою незацікавленість у його перемозі. На таку думку наводить, зокрема, те, що про виступ у сусідньому подвір’ї Петра Симоненка було повідомлено листівками через добу після того, як він відбувся.

Н.Вітренко, як справжня політична зірка, світила скрізь і на повну силу. Вона провела 93 зустрічі (по 3—4 на день), об’їхала усі без винятку села. У районі нашої п’ятиповерхівки виступала двічі. Для порівняння: Булатецький і Олійник по разу, Шуфрич (як запевняє місцева влада) — тричі.

Ю.Тимошенко показала неабияку зацікавленість в Олійнику. Почасти, певне, щоб одержати ще один фракційний голос, почасти, щоб продемонструвати силу й можливості своєї команди. Передусім, мабуть, Ющенку. Вона двічі навідувалася в Черкаси (але не на подвір’ях, ясна річ, виступала, не на подвір’ях!), а її команда, з певною підтримкою СПУ, невпинно колесувала розпеченими дорогами 201-го. Певне, варто відзначити, що Олійник (утім, не єдиний) спробував звернутися по допомогу навіть до Бога. Брат Олійника, котрий має вплив на баптистські організації, вояжував баптистськими селами. Мороз як політична зірка витрачати свої промені на виборчу кампанію не став.

Ходили чутки, що В.Ющенко у певний момент був готовий відмовитися від підтримки Булатецького, таємно погодившись на кандидатуру БЮТ Олійника. Проте підтвердження чутки ці не знайшли: Ющенко приїхав і закликав підтримати ставленика «Нашої України».

Умова третя: скромна чарівність незалежної преси

Незалежна від обласної адміністрації преса із самого початку охоче агітувала за Булатецького. Журналісти емоційно створювали йому імідж людини, у котрої Банкова (руками підступного О.Марченка) украла законну перемогу на виборах 31 березня.

Миколі Булатецькому можна поспівчувати. Але в міркуваннях про справедливість, якщо не помиляюся, небажані партійні пристрасті. Якщо ми говоримо про незалежно мислячу журналістику. Бо ж ось як виходить: преса любить одних (у даному випадку не за гроші), а населення — інших. І страшенно далекі всі одне від одного. Тож просунута преса часом готова вважати народ тупим і жадібним, а народ пресу — хитрою та продажною. Ось і поговорили. І немає нічого дивного, що реального впливу на маси в окрузі, де понад 160 тисяч виборців, преса не має. Усі ці нескінченні замовлені саморекламні статті та спецвипуски золотого піару (не забудьмо ролики на TV й FM) не зуміли навіть повести більшість людей на вибори. Цікаво, що всі ці газетні битви титанів з олімпійцями, як і фальшивки піару чорного, виявилися складовою частиною нових високих піар-технологій, у яких пресі відводиться найскромніше місце: представницьке.

Умова четверта: ніяких ідеологій!

З малих років знаю: світом правлять ідеї. Але в «Нашому виборі» високі ідеї не працюють. Скажімо, у програмі Вітренко немає слів про соціалізм, як і про партію загалом. У Шуфрича в програмі немає нічого про ідеї соціал-демократії, СДПУ(о) зовсім не згадується. Усе прагматично. За умовами гри — ніяких ідеологій! Але харизма повинна бути неодмінно. Лідери виборів, як покажуть результати (Шуфрич і Вітренко), легко переходять з однієї мови на іншу, розмовляючи і з міськими бабусями, і з сільськими їхньою мовою. Чого не скажеш, приміром, про Булатецького й Олійника. Запам’ятаймо це. І ще. Лідери — варяги. Та якби ті ж таки Булатецький і Олійник (обидва встигли порулювати) зарекомендували себе блискуче, то ніяких зірок їм шукати не довелося б і ніякі варяги навіть близько до виборів не підійшли б. Ну хто заважав Олійнику за 8 років свого правління перетворити Черкаси якщо й не на Кувейт, то хоча б на місто з пристойними дорогами?!

Умова п’ята: комунізм — привид, інші — теж

Схоже, що комунізм справді перетворився на привид, тобто на щось інфернальне, потойбічне. Проте й нині, блукаючи шляхами України, з’являючись у пам’яті виборців у колишній своїй величі, він у змозі збирати голоси. У 201-му, приміром, 14 липня набрав без будь-яких зусиль півтори тисячі — 2%, це 7 місце (із 19-ти можливих). А якби за нього хтось поагітував, розклад сил, імовірно, став би іншим. Тож для перемоги на виборах у нашому регіоні важливо, щоб привид комунізму залишався привидом. Нинішні учасники гри якимось чином із цим завданням справилися.

У грі «Наш вибір», як виявилося, потрібні й інші примарні сили. Просто необхідний той, хто увесь час подавав би скарги на всіх поспіль, заявляючи, приміром, що він майбутній президент (або імператор, або тінь батька Гамлета), завалюючи скаргами ОВК, ЦВК й усі доступні суди. Для чого? Щоб в останні передвиборні дні (і ночі!) кандидати не виходили з будинку суду, щоб в азарті почали позиватися і з редакціями газет, і один з одним. Про всяк випадок потрібні кандидати зі знаковими прізвищами, приміром, Лазаренко або Лебедь. При цьому бажано, щоб в основних конкурентів були світоглядні двійники. Якщо це неможливо, то щоб конкуренти просто ненавиділи одне одного. Люто! Тоді вони вже точно взаємно нейтралізуються. (Як на попередніх виборах, коли Марченко зчепився з Косьминою, а Булатецький набрав більшість). Тобто на час наче перетворяться на привидів. Отака умова. І її саме за тиждень до виборів було успішно виконано.

Що ж сталося?

Умова шоста: ще більше галасу!

У ніч на Івана Купала, природно опівночі, на одній з автомагістралей Черкас сталася дивна подія. Про неї багато потім писали. У Марченка своя версія. У Булатецького своя.

За версією Булатецького, той їхав на авто із сином Максимом. Вони побачили, як група молодих людей поверх плаката Булатецького наклеює листок із нехорошим текстом. Булатецькі (на той момент ще обидва кандидати, Максим зніме свою кандидатуру в переддень виборів) вийшли з машини й затримали молодика. Ним виявився син кандидата в нардепи Марченка. Молодий Марченко став вириватися, битися в істериці, кусатися.

За версією Марченка його син повертався з нічного клуба, із товаришем проводжав дівчину, зупинилися біля листівки, тут із машини, яка проїжджала, вискочив Булатецький і, не розібравшись, із криком «Я вб’ю його!» кинувся на нього з кулаками. Марченко й Булатецький провели резонансні прес-конференції, фактично нейтралізували одне одного.

Саме в ці дні один знайомий розповів історію про те, як на Дніпрі побилися два рибалки. Прямо притча! Один на моторному човні, інший на весловому. З’ясовували, хто має більше права ловити тут рибу. Ну й зчепилися, звалилися у воду, у воді почали битися веслами. З води їх витягли, в обох губи сині. Ясна річ, обидва без улову. Усе це дуже схоже на бій Булатецький—Марченко, як, утім, і на сутичку Булатецький—Олійник. Або Булатецький—Вітренко. У протистоянні останніх саме і з’ясовували — на сторінках газет і в судах, хто має право балотуватися в депутати на святій черкаській землі, а хто ні.

Умова сьома: чорна скринька

У системотехніці є таке поняття «чорна скринька». Процеси, які відбуваються всередині, незрозумілі, але система працює. А що там і як усередині — невідомо. Працює, ну й добре.

У кожного кандидата є свої секретні напрацювання, є своя команда піарників, є свій чорний ящик, включений (можливо, і всупереч волі власника) до загальної мережі чорних скриньок.

І ось система видала результат. Нестор Шуфрич набрав 30% голосів. На другому місці Наталія Вітренко 20%. На третьому й четвертому — Микола Булатецький і Володимир Олійник, вони набрали 13% і 12% відповідно. Олексій Марченко, він п’ятий, одержав 10%. Але насправді місце одне, воно перше, воно й останнє, бо єдине. І зайняв це єдине місце Нестор Шуфрич.

Що ж там відбувалося всередині, що система видала такий несподіваний для багатьох результат? На думку кандидатів, котрі програли, відбувся масовий підкуп виборців. І вони, безкомпромісні колишні кандидати, готові довести це в суді; заяви подано. Комітет виборців України поширює через ЗМІ оголошення про конфіденційний збір даних про порушення. З цим зрозуміло. А що ж там ще, у чорній скриньці? Очевидно, до процесів, які відбувалися в чорній скриньці, слід віднести й діяльність губернатора В.Лук’янця та його оточення. А також події на глибшому рівні, які відбивають, скажімо, протистояння на Банковій в оточенні Президента. Приміром, Медведчука й пана N. Перший узяв та й показав, чим він володіє. Мовляв, якщо порівнювати можливості конкурентів і його, то доречніше порівнювати дерев’яну рахівницю з комп’ютером, а «Запорожець» із «Боїнгом». Тому президентські вибори йому і проводити, поширювати, так би мовити, гру «Наш вибір» по всій території України. Зверніть увагу, як спритно все виконано, хоч у цирку показуй! І все натурально. Ось виборці, от кандидати. Покажіть на будь-кого — проголосують. Це як картковий фокус. І ніякого шахрайства, усе за правилами гри.