Низькозбагачений візит

Дві значні зовнішньополітичні події в житті України, які, за ідеєю, могли стати гомінкими й дзвінкими, пройшли минулого тижня скромно й майже непомітно.

Довгоочікуване парафування Угоди про асоціацію з Євросоюзом (а воно мало відбутися ще на грудневому саміті Україна-ЄС у Києві) пройшло вчора в Брюсселі дуже буденно, без помпезності: «в діловій обстановці» глави переговірних делегацій поставили свої підписи на сторінках чималого за обсягом документа. Європейська сторона навмисне вирішила уникнути навіть натяків на якесь торжество, щоб технічна процедура ні в якому разі не сприймалася як подарунок офіційному Києву, через дії якого відносини України і Євросоюзу опинилися в стані анабіозу. І парафування угоди, на жаль, не стане виходом з нього. Дійсно, сторони почнуть технічну підготовку до підписання документа, але коли воно відбудеться, не береться прогнозувати ніхто. Тож як мінімум до виборів про якісь зрушення в євроінтеграції можна й не думати. І хоча наші дипломати закликають не опускати руки й говорять про те, що навіть у цей непевний час можна багато чого зробити й в енергетичній сфері, і в безвізовому діалозі, вони відверто визнають: політичний контекст надзвичайно заважає роботі.

Слід згаслої «зірки»

Тінь українських внутрішньополітичних проблем не дала зблиснути й президентові України на другому саміті з ядерної безпеки у столиці Південної Кореї, хоча країна зробила багато чого в цій сфері, щоб у світі оцінили її заслуги. У Сеулі Віктор Янукович уже не був «зіркою саміту», як два роки тому у Вашингтоні. Зрозуміло, він сам, як і чиновники його адміністрації, оголосили участь у цьому заході «великим успіхом». Так, глава України виступив перед високими представниками більш як 50 держав, провів кілька двосторонніх зустрічей. Але все це не витримує жодного порівняння з увагою, з якою до Януковича поставилися у Вашингтоні, хоча тоді він оголосив лише про намір України позбутися всіх своїх запасів високозбагаченого урану (ВЗУ), а в Сеулі вже відрапортував про виконання нашою країною цього зобов’язання. Навіть така величезна заслуга України перед світом не змогла затьмарити «заслуг» президента Януковича перед своєю країною. На відміну від Вашингтонського саміту, його вже не запрошували в гості Меркель і Саркозі, до нього не вишиковувалися в чергу західні журналісти, а керівництво Євросоюзу в особі Баррозу і ван Ромпея сором’язливо не афішувало своєї побіжної зустрічі з Януковичем. Навіть головний ініціатор саміту Барак Обама, котрий так тепло й радо вітав українського президента два роки тому й присвятив йому тоді понад тридцять хвилин у своєму неймовірно щільному графіку, цього разу довго вагався: чи зустрічатися йому з Януковичем узагалі (та ще й у розпал власної президентської кампанії).

Але в американців, проте, було кілька причин, щоб таки погодитися на наполегливі прохання української сторони організувати в Сеулі тет-а-тет Обама-Янукович. По-перше, яким би Янукович не був, він свою обіцянку вивезти високозбагачений уран виконав, чим підсобив Обамі в його кампанії за без’ядерний світ (і президентській, відповідно, теж). А міг же й передумати в останній момент. Обіцяні залишки ВЗУ з України вивезли минулого тижня всього за кілька днів до саміту… Он Лукашенко образився на американців за критику й санкції і зупинив у серпні минулого року програму заміни високозбагаченого урану на низькозбагачений (НЗУ). Хоча в грудні 2010 р. Білорусь теж офіційно пообіцяла ліквідувати всі свої запаси високозбагаченого урану до наступного саміту з ядерної безпеки, тобто до весни 2012 р.

По-друге, у Кремлі скоро з’явиться новий-старий президент Путін, і напередодні нових «перезавантажень» у відносинах Вашингтон-Москва і Київ-Москва Вашингтон не хоче демонстративно відштовхувати охочого спілкуватися володаря України.

По-третє, і в Держдепі, і в Білому домі все ще вважають, що «говорити ліпше, ніж ізолювати». Хоча бесіди чимдалі коротшають. А про що, власне, розмовляти? На зустрічі з Обамою у Вашингтоні новоспечений президент Янукович малював райдужні картини майбутніх українських реформ, обіцяв боротися з корупцією, поліпшити бізнес-клімат, залучити інвестиції, співробітничати з МВФ, розбудовувати демократію. Два роки по тому американці аж ніяк не вражені українськими реформами, нажахані розмахом нашої корупції, роздратовані проблемами, що виникають в американського бізнесу в українських судах і на митниці, засмучені українською регуляторною політикою, обурені згортанням демократії та вибірковим правосуддям.

Про що розмовляти з партнером, який тебе не чує? Розповідають, що Хілларі Клінтон вийшла дуже незадоволена після зустрічі з Януковичем, яка відбулася в лютому у Мюнхені. Держсекретар дуже чітко виклала американську позицію щодо ситуації з демократією в Україні й переслідування лідерів опозиції. Але чіткої відповіді на свої меседжі не отримала. Натомість вона почула… прохання про американську підтримку в МВФ. Наші джерела стверджують, що цю «плідну» зустріч Клінтон покинула, бурмочучи під ніс: «Яке нахабство!».

Тож розраховувати на повноцінне спілкування з Обамою в Сеулі Януковичу було не варто. Американський президент був більш ніж стриманий: відзначив внесок України у сфері ядерної безпеки, після чого висловив «стурбованість США з приводу вибіркового переслідування політичної опозиції в Україні» і підкреслив, що «для України важливо продемонструвати життєздатність української демократії проведенням вільних, чесних і прозорих парламентських виборів у жовтні».

Можна припустити, що з вивезенням останніх з обіцяних кілограмів високозбагаченого урану з території нашої країни й з наближенням виборів як в Україні, так і в США, заяви Вашингтона на адресу Києва стануть жорсткішими. Адже на вербальні меседжі в Києві практично не реагують.

Що стосується підтримки в МВФ, то навіть якби в Україні процвітала ідеальна демократія, Вашингтону однаково складно було б замовити за нас слівце, оскільки наші керманичі такого накаламутили з вирішенням проблеми цін на газ для населення і з субвенціями з держбюджету, що американцям це годі збагнути. Вони не розуміють, як працюватимуть ці субвенції, і хотіли б бачити побудову стрункої системи, чітку послідовність кроків, а не окремі метушливі крочки.

Запровадження санкцій, навіть точкових, в американській столиці наразі не обговорюють. Хоча деякі наші співрозмовники свідчать, що, як і 2004 р., ближче до виборів Вашингтон не публічно, але дуже чітко може попередити, що й кого очікує в разі, якщо…

Українська ж опозиція викликає в Штатах очевидний скепсис: у Вашингтоні не вірять у можливість об’єднання опозиційних сил і не бачать у їхніх лавах лідерів, спроможних успішно конкурувати з владою. З приводу майбутніх парламентських виборів у США ілюзій теж немає, там не вірять у їхню «чесність і прозорість», хоча, зрозуміло, публічно про це й не говорять. Як свідчать наші джерела, американська сторона не ставить умовою визнання легітимності результатів наших виборів участь у них Тимошенко й Луценка, американці взагалі намагаються не персоніфікувати політику, а виступають за баланс сил в ефективній демократичній політичній системі.

Загалом же слід визнати, що стратегії чи бодай чітко виробленої лінії поведінки щодо України американці не мають. Позиція США, безперечно, могла б бути жорсткішою та ефективнішою. Але щось їх стримує. Що? Комерційні інтереси в Україні? Чи небажання підштовхувати нашу країну в обійми Росії? Чи те й інше?

Американці не знають, що з нами робити. Та й, якщо відверто, особливо розмірковувати над цим у них немає ні бажання, ні часу, ні ресурсів. Європа в цілому дедалі менш цікава США, ніж навіть десять років тому, а вже Україна й поготів. Хоча й стверджувати, що Сполучені Штати абсолютно байдужі до нашої країни, теж не можна. Америку в Україні, як і раніше, цікавлять такі аспекти: збереження й розвиток демократії (хай там як, Україна в очах Вашингтона все ще залишається демократичним маяком на пострадянському просторі); питання безпеки (в усьому їхньому розмаїтті); енергетика (і з геополітичного погляду, і з комерційного); а також умови для роботи американських компаній.

Однак політика Сполучених Штатів щодо України ставатиме дедалі більш прагматичною і точковою: хочете щось отримати, завдайте собі клопоту зробити те і те. Не зробили - не отримали.

Що гальмує «нейтронний потік»?

Сумно, але часом у нас виходить так, що коли Україна чогось хоче й навіть щось робить, то однаково примудряється не отримати бажаного в строк навіть за цілковитого сприяння партнерів. Приклад на злобу дня - епопея з вивезенням високозбагаченого урану та створенням у Харкові унікальної ядерної установки. (Про те, чому наша країна все-таки відмовилася від ВЗУ, навіщо їй новітнє джерело нейтронів і які зобов’язання взяли на себе Сполучені Штати, ми докладно розповідали в публікаціях «Високозбагачений візит» (DT.UA, №15 від 17.04.10), «Що на блюдечку з урановою облямівочкою?» (DT.UA, №2 від 21.01.11) та «Уран-патріотизм, або Чому Грищенко не підписав меморандуму з Клінтон» (DT.UA, №24 від 01.07.11).

Коротенько нагадаємо, що в підписаному зрештою 26 вересня 2011 р. Меморандумі про порозуміння між урядом України та урядом США щодо співробітництва з питань ядерної безпеки (текст документа є в розпорядженні DT.UA), Сполучені Штати, серед іншого, взяли на себе зобов’язання надати Україні еквівалентний обсяг НЗУ замість вивезеного ВЗУ, а також «виконати основні етапи будівництва ядерної установки «Джерело нейтронів, засноване на підкритичній збірці, яка управляється лінійним прискорювачем електронів» у Національному науковому центрі «Харківський фізико-технічний інститут», до саміту з ядерної безпеки, запланованого на березень 2012 р., і повністю ввести його в експлуатацію не пізніше ніж у квітні 2014 р.».

Україна зі свого боку зобов’язалася вивезти залишки ВЗУ до 26 березня 2012 р., але «не раніше завершення будівництва приміщення для сучасного джерела нейтронів, виготовлення та доставки основних компонентів зазначеного джерела в Національний науковий центр «ХФТІ» і доставки додаткової кількості НЗУ в Київський інститут ядерних досліджень і ХФТІ». Українська сторона також пообіцяла «докласти зусиль для забезпечення отримання впродовж 2011 р. усіх необхідних дозволів для того, щоб розпочати створення цього об’єкта у 2011 р.».

Як відомо, минулого тижня остання партія ВЗУ покинула Україну. Наскільки повно українська та американська сторони виконали свої зобов’язання, ми поцікавилися в керівника проекту ядерної установки, доктора фізико-математичних наук, члена-кореспондента НАНУ Івана Карнаухова:

- Іване Михайловичу, чи виконали американці свої зобов’язання? Чи поставлений у повному обсязі низькозбагачений уран замість вивезеного високозбагаченого? Чи виконано основні етапи будівництва ядерної установки: чи зведено будівлю для джерела нейтронів, чи виготовлено та поставлено основні компоненти установки?

- Зобов’язання американської сторони охоплюють період не тільки до вивезення високозбагаченого урану з України до Росії. Вони також передбачають цілу низку дій з розробки ядерної установки, названої «Джерело нейтронів, засноване на підкритичній збірці, яка управляється лінійним прискорювачем електронів». Як відомо, згідно з меморандумом, пуск цієї установки заплановано на квітень 2014 року. Американці в даному документі зобов’язуються запустити цю установку (зрозуміло, разом з нами) до цього часу.

Тепер що стосується зобов’язань до вивезення ВЗУ. Перше: американці обіцяли поставити нам еквівалентну кількість низькозбагаченого урану (по урану-235). Це успішно здійснено. Друге. Було зобов’язання з їхнього боку завершити спорудження основних конструкцій і будівель. Але з огляду на те, що джерело нейтронів - це ядерна установка, а в Україні їх створення регулюється спеціальним законодавством, насамперед законом про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку, то, щоб розпочати будувати, необхідно отримати дуже багато дозвільних документів на різних стадіях реалізації. Найголовніше, щоб проект установки пройшов комплексну державну експертизу. На її підставі проект має бути затверджений Кабінетом міністрів. І вже після цього нам потрібно отримати ліцензію від Державної інспекції ядерного регулювання на спорудження та введення в експлуатацію ядерної установки - джерела нейтронів.

- Але, наскільки я знаю, усього цього поки що немає?

- На сьогодні в нас є такі дозволи: постанова Кабміну про затвердження техніко-економічного обґрунтування (ТЕО), у ньому визначено місце розміщення ядерної установки. А минулої середи уряд своєю постановою призначив наш інститут експлуатуючою організацією ядерної установки - джерела нейтронів. Проект був направлений у відповідні інстанції, які займаються комплексною державною експертизою. І в цілому пройшов її, але є кілька зауважень, які усунемо в найближчі два тижні. Сподіваємося, що після цього ми отримаємо позитивний висновок по всіх компонентах нашого проекту, і вже не буде перешкод для його затвердження Кабінетом міністрів та отримання ліцензії на спорудження та введення в експлуатацію.

На підставі експертизи ТЕО ми отримали дозвіл на підготовчі роботи та проведення будівельних робіт нульового циклу. Сьогодні ми близькі до їх завершення на території розміщення майбутньої установки. Напевно, впродовж першої половини квітня ми отримаємо остаточне рішення, і тоді будуть проведені всі інші роботи.

Отже, через усі перелічені вище причини спорудження будівлі трохи відкладається і буде завершене в листопаді поточного року. Але діючий контракт на спорудження цього будинку підписано, і немає жодних сумнівів, що американці його виконають, оскільки це юридично зобов’язальний документ.

Деякі компоненти установки вже виготовлені і прийняті нами в розроблювачів з різних країн - Великобританії, Швейцарії, Німеччини, Росії, Китаю, України. Але більшу частину замовлень уже розміщено в нашій країні. На сьогодні американська сторона підписала контрактів на 67,5 млн. дол. (це сума по всіх зазначених країнах).

- А необхідні контракти вже всі укладені? Меморандум зобов’язував зробити це до березня 2012 р.

- Ще не підготовлені необхідні контракти на 5,5 млн. дол., оскільки ми не провели відповідних розробок, це, знову ж таки, наше упущення. Точніше, навіть не упущення, цього просто неможливо було зробити. Оскільки, щоб укласти контракт на наукове обладнання, потрібно провести величезну роботу. Нам дістався надзвичайно великий обсяг робіт. А укласти контракт, щоб отримати абищо, а потім це викинути, - ми на такий варіант не пішли.

Але ще до вивезення ВЗУ ми попросили американську сторону, і вона взяла відповідні зобов’язання - у листі в наш інститут від держсекретаря США і в ноті у Міністерство закордонних справ України - про те, що Сполучені Штати зобов’язуються укласти ці контракти. Ми в цьому абсолютно впевнені, оскільки в американців ці гроші вже виділені.

- Але чому так затягнулися всі ці експертизи? Українська ж сторона також брала на себе зобов’язання провести необхідну підготовчу роботу. Хто ж винен у зриві термінів?

- Звинувачувати когось я не маю навіть морального права. Річ у тому, що Україна досі використовувала реактори російської розробки. На Південноукраїнській АЕС використовується ще й американське паливо. А ми створюємо (хоч і з допомогою багатьох країн) першу українську ядерну установку. Виникають велетенські проблеми, які постійно необхідно долати. Це об’єктивні труднощі створення першої вітчизняної установки, напрацювання досвіду. Звісно, і ми робили помилки в обгрунтовуючих документах, і інші. Тим більше що й нова нормативна база також створювалася в рамках нашого проекту. Тобто, повторюю, є об’єктивні труднощі. До того ж безпека в ядерних справах - на першому місці. Тому зрозуміло, що організації, котрі проводили експертизу, а це насамперед Державна інспекція ядерного регулювання, Укрдержбудекспертиза, Мінекології, МОЗ, МНС, були досить доскіпливі. Ми вперше мали справу з таким проектом, і це причина затримок.

- Які експертизи ще не завершено?

- У нас уже є позитивний висновок щодо екології й майже завершена ядерно-радіаційна експертиза. Є невеликі проблеми з будівельними конструкціями, які забезпечують стійкість до землетрусів та цілого набору факторів впливу, що їх споруда мусить витримати і гарантувати безпеку установки. Звісно, є й несподіванки. Наприклад, ми не думали, що Україна може колись зазнати бомбардувань і що, згідно з вимогами МНС, потрібно опрацювати питання цивільної оборони на такий випадок.

- Як ви гадаєте, з урахуванням усіх цих складнощів, реально встигнути запустити установку до квітня 2014 року?

- Оскільки проект фінансується американською стороною, то розробку всіх систем без винятку ми розпочали без затримок. І всі розробники з гарантованим запасом часу поставляють нам обладнання. А будівництвом у нас займається дуже потужна будівельна організація, тому ми не сумніваємося, що нинішнього року в нас буде готова будівля і ми зможемо розпочати монтаж обладнання. Частина його вже на місці, частину ще очікуємо, але десь улітку розпочнемо монтаж великогабаритного обладнання в цьому приміщення - до завершення будівництва даху (інакше ми потім це обладнання туди не занесемо).

- А що з тендером на системи контролю і керування? Його вже провели?

- Так, його вже провели. Оскільки все фінансують американці, то за це вони взялися самі. Зрозуміло, за українськими правилами проведення тендерів, але вибір робили вони і потім повідомили нам. Ми, в принципі, задоволені їхнім вибором. Систему контролю й керування нашою установкою розроблятиме харківський «Хартрон». Це одне з провідних українських підприємств, що має достатній досвід у ядерній сфері. Крім того, нам хотілося (і ми висловлювали своє побажання американцям), щоб це підприємство було в нас під боком, оскільки надалі знадобляться наладки, перевірка працездатності, що потребуватиме участі його спеціалістів. Та й надзвичайно складне програмне забезпечення також потребуватиме наладок. Але не думайте, що в нас тут процвітає місництво. Наприклад, систему охолодження нам робитиме Сєверодонецьк.

- У меморандумі американці беруть на себе зобов’язання завезти в Україну 55 паливних збірок з НЗУ для першого завантаження джерела нейтронів. Ви вже отримали їх?

- Ці паливні збірки прийняті нами на заводах Росії, вони готові, але, укладаючи меморандум, його розробники, звісно, не могли повністю врахувати складнощі експорту-імпорту ядерних матеріалів. Наприклад, щоб ввезти з Німеччини навіть не уран, а реакторний графіт (відразу зроблю застереження, аби не було спекуляцій: ми не робимо реактор, але використовуємо спеціальний графіт) потрібне рішення федерального уряду Німеччини. Так і тут, щоб завезти ці збірки в Україну, від нас потрібен цілий пакет документів, затверджених на високому рівні. Це й імпортна ліцензія, для отримання якої необхідний дозвіл дуже багатьох інстанцій. І сертифікат кінцевого користувача - документ, який підтверджує гарантії держави, що ці матеріали не потраплять у треті руки. Ми передали зазначені документи російській стороні, і тепер вона готує документи на вивезення. Там теж рішення приймаються на дуже високому рівні. Ми очікуємо, що впродовж квітня їх приймуть, і десь у травні ми завеземо в Україну ці збірки. Це вже наша власність, але вона поки що перебуває в Росії на відповідальному зберіганні. Ми все оплатили в повному обсязі.

Коли росіяни отримають необхідні документи на вивезення, ми муситимемо отримати повітряний коридор для транспортування, дозвіл на посадку в Харківському аеропорту, забезпечити перевезення із забезпеченням необхідних заходів безпеки тощо. Тож, як ви розумієте, мати справу з ядерними матеріалами дуже складно й клопітно.

- Українські ЗМІ заявили, що з нашої країни вивезено весь ВЗУ. Але меморандум гласить, що мала частина високозбагаченого урану все ж таки залишиться в Україні «для проведення фундаментальних досліджень, а також для успішного будівництва новітнього джерела нейтронів з НЗУ». Скільки ВЗУ у вас залишилося, і для яких потреб він вам потрібен?

- Цифру я вам, звісно, не назву, оскільки це конфіденційна інформація. Але скажу, що ми довго торгувалися з американцями і відстоювали кожну позицію, де нам потрібен високозбагачений уран. Ми залишили необхідну кількість ВЗУ - стільки, скільки, на нашу думку, вистачить для наукових цілей, але набагато менше, ніж потрібно для виготовлення ядерної зброї, аби терористи не полювали на нього.

Що стосується робіт, де потрібен ВЗУ, то, наприклад, нам необхідно калібрувати апаратуру в широкому діапазоні. Коли ми завантажуємо матеріал для ядерної установки, необхідно виміряти його збагачення, реальну кількість завантаженого матеріалу, для цього апаратура має бути відкалібрована належним чином. Є й інші потреби, зокрема у створенні нашого джерела нейтронів. Тож ВЗУ, який залишився, - це велика цінність для країни та нашого інституту. Але в мирному господарстві в Україні і багатьох інших країнах, відповідно до рішень МАГАТЕ, здебільшого використовуватиметься лише низькозбагачений уран. Інша річ, що країни, які володіють ядерною зброєю, працюватимуть із високозбагаченим ураном.