"Не зупиняючись перед запровадженням надзвичайного стану"

Нинішню революцію в столиці України та її відлуння у регіонах, кажуть, не можна порівнювати із протестним рухом і помаранчевою революцією-2004. І це абсолютна правда, бо все інакше: і рушійна сила революції, і мотивація більшості мітингувальників, і країна загалом, і рівень загрози у разі поразки. Але порівнювати треба - щоб краще зрозуміти природу речей, які нині відбуваються, та запобігти технологіям, котрі передбачають лише два варіанти фіналу - поганий і дуже поганий.

Це технологія розколу країни, сценарій, якого насправді немає, але за яким владі легше і звичніше за себе боротися, а тому його посилено останніми днями розкручують, намагаючись розбудити в базового електорату майже забуті відчуття нетерпимості та навіть затятої ненависті до "ненаших".

Але немає сьогодні в країні поділу за ознакою "помаранчевий" і "біло-блакитний", бо розділювальна риторика політиків обох таборів за майже десятиліття, що минуло, набила оскому прихильникам і тих, і інших. А головне - спасибі нашим дітям, які виросли вільними громадянами, що чітко знають, у якій країні хочуть жити, і з самого початку виключили на своєму Майдані партійну символіку.

Немає в країні сьогодні поділу і за мовною ознакою, навіть у Криму вже майже не рефлексують на подразник загрози російській мові, - політики так затягали цей фантом, що в пристойному товаристві його й діставати з кишені соромно. І тут знову спасибі нашим дітям, - для них немає проблеми з мовою спілкування, та й комунікації загалом: вони вільно говорять не тільки українською і російською мовами, а й англійською, французькою, німецькою, польською...

Немає в країні протистояння на регіональному рівні, яке б загрожувало цілісності держави. Вдумайтеся: 55% жителів колись найбільш сепаратистськи налаштованого Криму визнають себе патріотами України, не вважають себе такими 30%. І, щоб ви не сумнівалися, - соцдослідження цієї осені проводила шанована регіоналами компанія "Research&Branding Group".

Усього п'ять років тому, 2008-го, за результатами соціологічного дослідження, проведеного спільно Центром Разумкова та Інститутом Європи університету м. Базеля, патріотами України вважали себе тільки 28,6% жителів Криму, не визнавали себе такими - 49,3%. Ба більше, тоді Україну як Вітчизну сприймали тільки 40% жителів автономії...

Одне слово, немає тепер у суспільстві тих болючих точок, розколупуючи які, можна було поділяти й панувати у роки минулі. Але вони потрібні для сценарію, який насамперед вигідний навіть не владі України. Він вигідний Кремлю. Тому не дивно, що першим про розкол країни публічно заявив кум і "резидент" Володимира Путіна Віктор Медведчук.

"Розкол в Україні - це звершений факт. Ба більше, я можу довести - політично, юридично, просто по житті - на пальцях. Країна розколота! Бо вона так територіально складена", - заявив В.Медведчук в ефірі "Эхо Москвы", розмірковуючи далі про ментальну відмінність жителів Донецька, Дніпропетровська, Харкова або Луганська й відносячи Київ ближче до Львова.

Увімкніть будь-який російський канал (але тільки коли є здоров'я перетравити патологічно спотворену картину вашого реального життя), і ви зрозумієте, звідки черпають наші провладні політики та їхні голоси натхнення і потрібні слова. На Майдані - тільки жителі Західної України ("озвірілі бандерівці й пробуджені нацисти"), а владу і Віктора Януковича підтримують мирні працьовиті жителі південного сходу. Але картинки протистояння представників розколотої країни немає! Заїжджені вздовж і поперек кадри спровокованих безладь на Банковій не рятує навіть очевидна фальсифікація хронології подій. Тому рішення Партії регіонів зібрати на вихідні антимайдан дуже доречне для технологів "розколу країни" і цілком логічне для сценарію ескалації напруженості.

Звісно, така "гонка озброєнь" - наздогнати й перегнати опонентів за кількістю людей на майдані з допомогою адмінресурсу, армії та чорного налу - цілком традиційна для штабу регіоналів. Але інформацію, озвучену народними депутатами Арсенієм Яценюком і Геннадієм Москалем, а також відомим донецьким блогером Денисом Казанським, про підготовку провокацій слід не просто мати на увазі - навіть малу їх ймовірність необхідно виключити. Тому що сценарій "нацисти-євроінтегратори напали на мирних шахтарів" - дуже вигідний старт для зачищення Майдану, виправдання застосування сили до мітингувальників і наведення ладу в країні - аж до запровадження НС. Як і просили трудящі - депутати ВР Криму, котрі єдині в країні звернулися до президента з таким закликом.

І цей випадок - особливий. Точніше, у керівництва Криму в цю революцію особлива роль, дуже відмінна від тієї, що була 2004-го. Тоді, нагадаю, мудрий кримський спікер Борис Дейч був єдиним, хто сказав "ні" під час історичного з'їзду регіоналів у Сєверодонецьку. Він, звісно, дуже аргументовано обґрунтував свою відмову грати в небезпечну сепаратистську гру, розповівши, що Крим не може ввійти в Південно-Східну автономну республіку, оскільки сам уже автономна республіка. І все-таки це був Вчинок, не кажучи вже про те, що в самій автономії, порівняно з іншими базовими регіонами ПР, жорсткі ігрища не фіксувалися.

Тепер же Крим, схоже, призначений бути головним виробником інформаційного галасу, який створює видимість загрози країні з боку Євромайдану. Примітно, що головний регіонал Криму - прем'єр А.Могильов - пішов у "робочу відпустку" і зник саме напередодні Вільнюса, а потім несподівано вигулькнув у Китаї - у складі української делегації під час візиту президента В.Януковича. Є версія, що весь цей тривожний час екс-міністр МВС провів у Києві, так би мовити, для підстрахування. Хай там як, але роль головного захисника політики президента випала спікерові Володимиру Константинову. Рішучі заяви президії у стилістиці Першого російського каналу стали виходити регулярно.

2 грудня терміново скликана сесія ВР Криму ухвалила звернення до президента України із закликом "вжити всіх доступних заходів для відновлення громадського порядку, не зупиняючись, якщо цього вимагатиме ситуація, перед запровадженням надзвичайного стану".

3 грудня кримські депутати звернулися до голови ВР України Володимира Рибака із закликом не висловлювати недовіру урядові Миколи Азарова.

9 грудня президія ВР прийняла звернення до кримчан, у якому їх запевнили, що не віддадуть Крим "на розтерзання оскаженілих "євроінтеграторів", неонацистів і русофобів".

12 грудня президія ВР Криму заявила, що автономія в небезпеці. "Ми з вами ризикуємо втратити все, чого з такими труднощами досягли за роки існування нашої республіки. Нас позбавлять права говорити, писати, здобувати освіту рідною для більшості кримчан російською мовою. Сьогодні Крим стоїть перед вибором: або стерпіти насильницьку майданізацію, або дати рішучу відсіч антидержавним і антикримським силам", - ідеться в заяві.

Після такого загострення оголошення про мобілізацію добровольчих загонів на сайті Ялтинської організації ПР виглядає цілком закономірним: "Ялтинець! Якщо тобі дорогий твій дім, твоє місто, твій Крим. Якщо ти готовий у мирних акціях відстояти нашу загальну кримську долю і стати на захист автономії, запишися ДОБРОВОЛЬЦЕМ!"

Як повідомив ялтинський міський голова Сергій Ілаш, партійні організації "формують добровольців для поїздки в Київ, щоб там захистити суверенітет, культуру, освіту і взагалі нашу країну". Добровольці, за словами Ілаша, "будуть повністю забезпечені і матеріальними засобами, і харчуванням, і водою".

У Севастополі, за словами нардепа Вадима Колесніченка, понад 800 осіб зголосилися сформувати загони самооборони, а в Криму такі підрозділи вже створено в кожному місті. Правда, поки що знайти підтвердження створення таких загонів повсюди не вдалося. Ба більше, є проблеми з відправкою "добровольців", незважаючи на "матеріальне забезпечення", про яке мер Ялти говорив публічно. Автобус із Кореїза, наприклад, сьогодні повіз на Київ переважно мобілізованих депутатів місцевої ради, їхніх помічників та підлеглих.

Зате в містах і районах Криму створюються громадські штаби зі стабілізації політичної ситуації, а простіше кажучи - пункти збору коштів для "підтримки активістів, які бажають вирушити в Київ і брати участь в акціях за мир та стабілізацію в країні і проти спроб "помаранчевого" перевороту". На сайті КРО Партії регіонів вказано рахунок для переказів та їх призначення: добровільні пожертви на здійснення статутної діяльності.

Отже, Крим (в особі керівництва автономії) знову повернувся до ролі полігона для відпрацювання всіляких сценаріїв та технологій, спікера актуальних і радикальних меседжів та моделі поведінки для інших регіональних органів влади. Тому гіперактивність кримського парламенту щоразу може бути першим дзвінком перед новим дійством у Києві. Крім того, зазначимо, що, помисливши себе гросмейстером, який грає відразу на кількох дошках, Віктор Янукович навіть не помітив, як за його спиною в Крим і Україну загалом повернулася підмога для проросійських політиків і організацій, котрі останніми роками зійшли на маргінес.

Як зупинити сценарій "розколу країни", її ослаблення через штучно розпалюване протистояння між людьми різних регіонів, віри, політичних поглядів? Відповідь на це запитання, можливо, слід шукати у відповіді на інше - чи може перемогти революція, якщо в неї немає підтримки в регіонах? Сьогодні зусилля і опозиції, і влади спрямовані на залучення до Києва якомога більшої кількості прихильників, що потенційно створює небезпеку зіткнень великих груп людей. Може, є сенс зупинити "гонку озброєнь" і нести ідеї в маси, з'єднуючи країну усвідомленим розумінням того, що відбувається. До речі, Володимир Ілліч, який покинув п'єдестал у Києві, розумівся на таких технологіях.