Навіщо нам ця НКРЕКП і Світовий банк?

Ще не минуло й року з дня ухвалення старих тарифів на воду на 2021 рік, як Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), «порадувала» українців новими — на 2022 рік. Звісно, логіка в діях національного регулятора є — поточного року зростуть вартість електроенергії та мінімальна зарплата, а це дві третини складових тарифу, тож треба відкоригувати платежі населення відповідно до витрат підприємств водоканалізаційного господарства. Якими ж мають бути ці тарифи?

Наївна логіка здорового глузду

На перший погляд, оцінити рівень зростання тарифів на воду нескладно. Мінімальна зарплата збільшилася з 1 грудня 2021 року з 6000 до 6500 грн, а з 1 жовтня 2022 року — до 6700 грн, тобто сумарно приблизно на 10%. Вартість електроенергії, за прогнозами НБУ, підвищиться на 25%. Отже, нескладні арифметичні розрахунки показують, що тариф має зрости не більш як на чверть (точніше, на 23%).

Подивимося, як цю задачку розв’язали поважні члени національного регулятора. На рис. 1 і 2 показано, як змінилися тарифи на водопостачання та водовідведення на «базових» підприємствах країни, що розташовані в Києві, обласних центрах та окремих містах, які відіграють їхню роль.

ZN.UA

ZN.UA

Какофонія цифр, в яких важко побачити закономірність, але якщо виокремити відсотки, на які зростають тарифи в кожному місті, картина виходить більш наочною (див. рис. 3 і 4), хоча й не стає зрозумілішою.

ZN.UA

Дійсно, для більшості водоканалів тариф підвищується від 22 до 30%, однак при цьому для семи він стрибає від 33 до 56%, а ще для семи збільшується на 5–16%, максимум до 20% (Сєвєродонецьк має особливий статус як прифронтове місто). Що, Закон «Про Державний бюджет на 2022 рік» в окремих містах країни не діє й підняття мінімальної зарплати там немає?! Звісно, діє, тож виникає не зрозумілий пересічному українцю парадокс…

ZN.UA

Подібне диво має місце і в каналізаційній царині — сім водоканалів підняли тариф від 18 до 29%, проте у решти тарифи стрибнули за 30% — аж до 67% у Запоріжжі! Однак у Харкові тариф зменшився на 8%, і це прецедент! Значить, зменшення тарифів у нашій країні все-таки можливе.

Чому тарифи зростають, як їм заманеться?

А й справді, чому у Харкові, Вінниці та Черкасах вартість водопостачання зросте на 5, 9 і 10%, відповідно, а у Чернівцях, Дніпрі та Житомирі — у 5–10 разів більше, відповідно на 41, 42 та 56%?

Здавалося б, якщо мінімальна зарплата збільшується для всіх однаково, а електроенергію можна купити у будь-якого постачальника по країні, тобто вибрати найдешевшу, то зростання тарифів не повинно мати таких розривів. Чому ж тоді для тарифів на водовідвід розрив від -8% у Харкові до +67% у Запоріжжі? Чи є у НКРЕКП якийсь єдиний алгоритм, правило чи формула для визначення тарифів на воду?

ZN.UA аналізувало минулорічне підвищення тарифів на воду і показало, що будь-якої кореляції між зростанням вартості електроенергії, розміром зарплат на водоканалах і величиною тарифів… немає. Подача та прийом води тоді змінилися мізерно, електрика подорожчала не дуже, а от зарплати та тарифи зросли 2021 року ого-го як! Приміром, у першому (на сьогодні) місті України зарплати у водоканалі збільшилися на 94%. Це у Кривому Розі, якщо хто не зрозумів. Чи вплинув тогорічний аналіз ZN.UA на, так би мовити, стандарти роботи національного регулятора? Так, але у специфічний спосіб.

Цього разу НКРЕКП не стала публікувати економічні обґрунтування водоканалів щодо зміни тарифів, а надала в додатках до кожного рішення лише структуру цих тарифів. Ці додатки підписав начальник відповідного департаменту, себто обґрунтування водоканалів фактично визначила сама Нацкомісія (!). Великий крок до прозорості роботи органу, що покликаний захищати інтереси людей та обмежувати апетити монополістів, якими, природно, є місцеві водоканали. Так чи так, але відстежити, як змінилися складові тарифу, неможливо, — НКРЕКП їх засекретила.

У нашій країні громадян давно поділено на чітко диференційовані «тарифні касти», це як у колишніх клубах знайомств «для тих, кому за 30», тільки не років, а гривень. Виходить, що залежно від вартості води люди можуть дозволяти собі митися більше або менше (див. рис. 5).

ZN.UA

Найдешевше помитися у Вінниці, Львові та Харкові, а для житомирян, ужгородців, білоцерківців, одеситів, тернополян та особливо кропивничан щоденний душ — це майже розкіш!

Немиті міста України та Світовий банк

Тут саме час згадати, що 2014 року низка водоканалів країни отримали кредити від Міжнародного банку реконструкції та розвитку (Світового банку) на загальну суму 300 млн дол. Це, зокрема, водоканали Харкова — 85,5 млн дол., Кропивницького — 44,3 млн, Вінниці — 40,8 млн, Житомира — 39,9 млн, Тернополя — 36,5 млн, Черкас — 12,3 млн, Києва — 11,3 млн дол. За умовами угоди між урядом і МБРР ці кошти мали використати до 31 жовтня 2020 року, однак згідно з інформацією Міністерства фінансів України за рік до закінчення терміну угоди (2019) було вибрано лише 21,5% виділених сум. Свіжіших даних щодо використання кредиту на «реконструкцію та розвиток» водоканалів немає, однак, судячи з бадьорих рапортів Мінрегіону, цих коштів у повному обсязі так і не використали, — міністерство запевняє Світовий банк, що таки завершить проєкт до кінця 2022 року. Уявляєте, за п’ять років освоїли п’яту частину суми кредитів, а за два останні роки хочуть використати 4/5?!

Серед бенефіціарів угоди зі Світовим банком найбільш проблемними є водоканали Кропивницького, Житомира, Тернополя. Може, якби вони модернізували своє господарство, то жителям цих міст не довелося б сплачувати найвищі в Україні тарифи на воду. Тут дивує лише те, що Ужгород, де явно з водою не все гаразд, чомусь не потрапив до цього проєкту.

Виникає запитання: чому водоканали не скористалися позикою СБ? Відповідь парадоксальна й одночасно проста — а навіщо воно їм треба? Навіщо їм цей головний біль з оголошенням конкурсів на Prozorro, аудиторськими фінансовими звітами та іншим? Тут вкрасти нічого не вийде, а от приписати в тариф багато чого (що заманеться!), який потім освятить НКРЕКП, залюбки! Вона, як бачимо, завжди до їхніх послуг.

В існуючій системі координат водоканали жодним чином не зацікавлені в зниженні собівартості водопостачання та водовідведення, — їм це не потрібно! Адже нацрегулятор «освятить» будь-які їхні тарифи, а прибуток, себто зарплати, обчислюється як відсоток від «виробничих» витрат: що вони вищі, то краще для водоканалів. Тому про зменшення тарифів для людей можна лише мріяти.

Згадується історія з Інтернету. В якомусь суді розглядали справу проти місцевого водоканалу, аж раптом в установі пропала вода та, звісно, каналізація, — аварія на трасі, тому водоканал зробив «розриття» та припинив подачу води. Судді теж люди, їм теж треба регулярно ходити до туалету. Як результат, на третій день було ухвалено «правильне» рішення... Гадаю, не потрібно вказувати точні координати місця події, бо таких випадків скільки завгодно: начальник водоканалу — хоч не перша людина в місті, але й не друга.

Поставимо крамольне запитання: чи є логіка в рішеннях і взагалі в існуванні НКРЕКП? Здавалося б, саме національний регулятор має накинути недоуздок на свавільний водоканал, але ж — ні. У мене немає відповіді на це запитання. (А може, воно й не крамольне, а риторичне.) Однак тоді виникає інше запитання: який узагалі сенс в існуванні та діяльності такого національного регулятора?

Більше статей Олександра Сергієнка читайте за посиланням.