Народ кризового користування про кризу, про владу, про себе

Отже, двічі дострокові вибори. Крайній засіб. Як на наш час — останній доказ короля. Коли він не може впоратися сам, то звертається до народу і закликає допомогти, як каже його колега із сусідньої Білорусі, «перетрахівать» кадри.

Права громадян країни, як з’ясувалося менше ніж місяць тому, порушені, президент, як йому і належить, їх захистив. І громадянам, як належить їм, треба йти на вибори, щоб, у свою чергу, захистити президента від узурпації його влади поганими хлопцями. Не його? А чому тоді голосно і масово звучить: «Змовникам — ні! Народному президенту — так!»?

Права громадян мирно порушувалися всі два роки і ще квартал каденції президента. І думкою громадян він досі не надто цікавився — і коли погоджувався на недоношену Сан Саничем конституційну реформу, поки громадяни мерзли вночі на Майдані, і коли підписував меморандум із поганими хлопцями, від чого громадянам і мову відняло. І коли, не упоравшись із хлопцями хорошими і дівчатами пригожими, погодився призначити головного Плохиша прем’єром, і коли... Ну та гаразд, хто давнє пом’яне...

Народ у країні незлобивий і незлопам’ятний — прийде, допоможе.

Тим більше що, судячи з усіх опитувань, у наступний парламент Сан Санич, схоже, не пройде. У принципі, лише цього достатньо для того, щоб виборам бути. По-перше, зрадництво має бути покаране, бажано — у цьому житті. По-друге, у тому, що в країні називається політикою, звільниться (або, якщо хочете, очиститься) ніша для третьої сили, яка країні вкрай важлива і потрібна — соціал-демократичної. Тому що лібералів — повно. Інтереси капіталу і роботодавця — хлібом не годуй, дай захистити, черга стоїть, чим капітал більший, тим черга щільніша й голосніша.

Інтереси праці і найманого працівника голосно і, головне, грамотно захищати нема кому. І праця в країні не в пошані, і від слова «соціал-демократія» ще пан Медведчук надовго публіку відучив, а пан Мороз додав. Піде другий за першим — можливо, до наступних чергових шукана третя сила з’явиться... Можливо, можливо. Як казали в одному фільмі: «Ти їх побачиш, але не зараз... »

Але на цьому позитиви виборів майбутніх і позачергових поки що закінчуються. Починаються і залишаються самі запитання.

І випливають вони, зокрема, із думок громадян та експертів про кризу, про владу, про себе напередодні несподіваного волевиявлення¹.

Про кризу

Україна переживає зараз прекрасний час.

В.Ющенко, 21 березня 2007 р.

У Верховній Раді продовжується свідоме загострення політичної кризи, що являє собою загрозу нашій країні і народу.

В.Ющенко, 2 квітня 2007 р.

23 березня, через день після того, як президент сказав наведені вище слова, соціологічна служба Центру Разумкова почала опитування громадян країни, яка переживає прекрасні часи. Завдання дослідити електоральні настрої не ставилося, а ставилося цілком миролюбне завдання з’ясувати громадську думку про владу в рамках моніторингу її діяльності.

Опитування ще тривало, коли президент свою думку змінив і повідомив, що в країні поряд із прекрасними часами є неабияка криза і спроби узурпувати владу. Проте громадяни і до звернення президента розуміли, що в країні політична криза.

73% опитаних на пряме запитання «чи існує зараз у країні політична криза», відповіли «так». Не помітили її 9%, які читали, мабуть, інтерв’ю президента напередодні.

Громадян запитали, чия діяльність у цілому веде до поглиблення, а чия — до подолання кризи в країні? Відносна більшість голосів громадян зосередилася в графі «веде до поглиблення кризи». По спадній: парламент — 47%; президент — 45%; парламентська опозиція — 44%; прем’єр і коаліційна більшість у парламенті — по 43%; секретаріат президента і Кабінет міністрів — по 40%; спікер парламенту — 39%.

Сприяє подоланню кризи: прем’єр-міністр — 33%, президент — 27%; Кабінет міністрів — 26%; спікер парламенту — 25%; коаліційна більшість у парламенті — 23%; парламентська опозиція і секретаріат президента — по 21%; парламент — 18%.

Іншими словами, якщо врахувати похибку вибірки (2,3%), то щодо вищих інститутів влади і перших осіб — усі одним миром мазані.

З приводу судів найбільше (40%) громадян вважають, що їхня діяльність і не поглиблює, і не усуває кризи. Що цілком можна пояснити, оскільки далеко не всі громадяни — власники підприємств, які активно атакуються рейдерами, на відоме рішення Верховного суду президент уваги не звернув (а чим громадяни гірші), а Конституційний суд на момент опитування тихо сидів на печі — може, не помітять.

Себе громадяни кількістю у 49% голосів із суб’єктів кризи виключили, вважаючи, що вони не сприяють ні її загостренню, ні її подоланню. 27% голосів було віддано на користь тези, що народ України сприяє подоланню кризи, 6% — що навпаки. 18% громадян ухилилися від відповіді. Мабуть, відповідали до 2 квітня і не знали, що їх змусять відповідати.

Про ситуацію в країні

Хоч би про що ми говорили — про економічну політику, про реалізацію демократичних соціальних реформ, про боротьбу з корупцією... — успіхи правлячої коаліції не можуть залишитися непоміченими.

В.Янукович, 13 квітня 2007 р.

Пам’ятається, і Леонід Данилович полюбляв говорити, що успіхів країни під його керівництвом не бачить лише сліпий…

На думку 61% громадян, ситуація в країні погана. А саме: кожен третій громадянин країни вважає ситуацію досить поганою, а 28% — дуже поганою. Навпаки думають тільки 5% громадян, із яких піввідсотка називають її навіть дуже хорошою.

За регіонами: ситуацію вважають поганою 55% жителів Півдня, 57% — Центру, 62% — Заходу і 67% жителів Сходу країни.

Про напрямок розвитку подій у країні говорити не доводиться. 71% громадян вважають, що вони рухаються кудись не туди (від 74% жителів Сходу до 65% — Півдня). Протилежної думки дотримуються лише 11%.

Чи доклала руку правляча коаліція до ситуації в країні?

Так, і не до її поліпшення.

Перше. У листопаді 2006 р., через 100 днів після того, як коаліція стала правлячою, 49% опитаних вважали ситуацію в країні поганою, із них лише 19% називали її дуже поганою. Хорошою, правда, її вважало теж небагато людей — тільки вісім осіб із ста, але вісім — це більше, ніж п’ять.

Що ж до напрямку розвитку подій, то 64% громадян бачили його неправильним, а навпаки — 13%.

Друге. Громадян запитали про зміну ситуації з моменту формування правлячої коаліції — коаліційного уряду на чолі з В.Януковичем.

Майже половина (49%) громадян упевнено відповіли, що із серпня 2006 р. по квітень 2007 р. ситуація змінилася на гірше. 38% — змін не бачать. 7% побачили зміни на краще.

За регіонами: зміни на гірше помітили 45% жителів Півдня, 46% — Центру, 48% — Сходу і 57% — Заходу. Тих, що думають інакше, — від 3% на Заході до 9% на Сході. Нічого не змінилося для 27% жителів Заходу, 38% — Сходу, 40% — Півдня, 42% — Центру.

З приходом правлячої коаліції зміни на гірше вперше з квітня 2005 р. торкнулися абсолютно всіх сфер, перелучених в опитувальному листі, про що свідчить показник змін — різниця між кількістю тих, хто зазначає зміни на краще, і тих, хто на гірше. Якщо переважають перші, показник має додатне значення, якщо другі — від’ємне.

У квітні 2005 р. тільки стосовно однієї сфери — рівня цін і тарифів — показник змін мав від’ємне значення (-64), що цілком зрозуміло, тому що немає у світі громадян, задоволених цінами, тарифами і податками. Зате у всіх інших сферах превалювали зміни на краще. Навіть у рівні добробуту власних сімей респондентів за 100 днів роботи помаранчевої влади було побачено поліпшення (+4).

У грудні 2005 р., незважаючи на відомі розчарування у зазначеній владі, додатними залишалися показники змін рівня свободи слова (+26), демократії (+16), міжнародного іміджу країни (+9), дотримання прав і свобод громадян (+2) і пенсійного забезпечення (+1).

Після 100 днів роботи правлячої коаліції всі показники змін мали від’ємне значення, а успіхи правлячої коаліції на цей момент можна побачити в таблиці «Показники змін в окремих сферах життя країни». Варто звернути увагу: у листопадовому дослідженні запитання звучало так: «Яким чином за період діяльності нового уряду змінилося становище в Україні в таких сферах?». У квітневому: «На початку серпня 2006 р. був створений новий коаліційний уряд. Яким чином за період його діяльності...» і далі за текстом попереднього. Тобто йшлося про зміни за час діяльності правлячої коаліції.

Єдине, у чому можна заспокоїти Віктора Федоровича, то це в частині змін добробуту сімей респондентів. Так, вони не помітили поліпшення життя вже сьогодні. Проте не треба думати, що вже сьогодні їм стало гірше. Просто ще вчора вони втратити впевненість у завтрашньому дні. А оцінюючи добробут сім’ї, ми думаємо не лише про те, що маємо сьогодні, а й про те, що матимемо завтра. І чи збережемо те, що маємо сьогодні. Ще не факт.

Віктор Федорович отримав країну, в котрій, судячи з опитувань у червні 2006 р., 17% громадян ледь зводили кінці з кінцями, не маючи достатньо грошей навіть на харчування. У квітні цього року таких громадян — стільки ж (18%). Тих, кому вистачає лише на харчування і товари на кшталт зубної пасти і шкарпеток, було 39%, стало — 34%. Тих, кому на життя загалом вистачає, але на холодильник довго збирати треба, було 36%, стало 37%. Забезпечених, але авто не по кишені, було 6%, стало 8%. Про забезпечених (і авто не проблема), говорити не доводиться — до відсотка не дотягують.

Зате можна звернути увагу Віктора Федоровича на безперечні успіхи у таких здобутках, як любов громадян до влади. «Новій владі» знадобився рік, щоб отримати показник у мінус 36, а «правлячій коаліції» — року немає, а вже мінус 40.

Про владу, її інститути і обличчя…

Ми з нашим президентом Віктором Андрійовичем Ющенком ніколи не сварилися, це наш, обраний народом президент, і я обурений ... спробами вбити клин між нами і Ющенком.

Я.Сухий, березень 2007 р.

Традиційні запитання про підтримку дій владних осіб та інститутів доведеться залишити поза увагою, оскільки опитування, як уже йшлося, проводилося як до, так і після (першого) указу президента про розпуск парламенту. Тому важко визначити, які дії підтримують/не підтримують громадяни — буденні, скажімо так, їхні труди чи ті, що переходять усі межі.

Звернімося до характеристик, які мало зазнають різких перепадів.

Перше. Оцінка діяльності основних владних осіб у цілому.

Діяльність президента України В.Ющенка за підсумками 2005 р. одержала середню оцінку 2,7 бала за п’ятибальною системою, за підсумками 2006 р. — 2,5, як і за підсумками 2006-2007 рр. (за станом на поточний квітень).

Діяльність прем’єр-міністра В.Януковича в листопаді 2006 р. — майже 3 бали, у квітні — 2,8 (в обох випадках йшлося про весь період діяльності уряду на момент опитування).

Друге. Уявлення громадян про те, чиї інтереси переважно захищають названі особи.

У квітні 2005 р. більше половини (55%) громадян були переконані, що дії президента В.Ющенка спрямовані насамперед на захист загальнонаціональних інтересів країни. Трохи менше третини (32%) — вважали, що дії ці спрямовані на захист його власних інтересів та інтересів його політичного оточення. 13% визначитися не могли.

Минуло два роки. До квітня 2007 р. кількість тих, хто думає про президента добре, зменшилася більш ніж удвічі — вже тільки 24% опитаних переконані, що він дбає про інтереси країни. Кількість тих, хто думає навпаки, зросла до 61%, тобто вдвічі. 15% — не визначилися.

За станом на поточний квітень, прем’єр від президента пішов недалеко, у межах теоретичної похибки. 59% громадян вважають, що його дії спрямовані насамперед на захист його власних інтересів та інтересів його політичного оточення. 27% — вважають, що Віктор Федорович переймається інтересами загальнонаціональними. 14% — питання поки що розглядають.

Якщо розширити спектр перед­бачуваних об’єктів захисту двох вищих посадових осіб держави, то рейтинг за показником «значною мірою захищає» показаний у таблиці «Думки громадян про те, чиї інтереси захищає президент і уряд країни».

Думка — не дуже. Так, Віктор Федорович у очах громадян виглядає менш пухнастим, через свою особливу прихильність до малої батьківщини, великого та суміжного капіталу, а також тіньового бізнесу.

Та придивимося до трьох груп інтересів: усієї країни, її простих громадян, а також малого та середнього бізнесу — як таких, що стосувалися формування середнього класу.

Про те, що В.Ющенко захищає інтереси всієї країни, повідомили 12% опитаних, про В.Януковича таку думку висловили 13%. Інтереси простих громадян В.Ющенко захищає в очах 9% опитаних, В.Янукович — 11%. Інтереси малого та середнього бізнесу: В.Ющенко — 11%, В.Янукович — 13%.

Така сама картинка за показником «не захищає».

Не захищає інтереси всієї країни В.Ющенко — 31%, В.Янукович — 29%. Інтереси простих громадян країни: В.Ющенко — 46%, В.Янукович — 40%. Малого та середнього бізнесу: В.Ющенко — 27%, В.Янукович — 28%.

А з урахуванням похибки вибірки — і десяти розбіжностей не знайти. Обидві — не дуже й обидва однакові.

Неправильно? Неспра­вед­ливо? Образливо? Прикро? Зовсім неправда?

Влада до громадян усією душею, а вони...

Є вихід.

Про відкритість
і прозорість…

…Я знаю багато речей, які, на жаль, не можу зараз публічно казати, тому що ці речі стосуються таких нюансів, після яких суспільство може бути розчароване в багатьох речах.

В.Ющенко, 12 квітня 2007 р.

Є таке поняття російською — «надлежащее правление», українською звучить значно точніше — «належне врядування», чуєте? — «уряд», «врядування»...

Принципи належного врядування вимагають від правителів, зокрема і насамперед, відкритості та прозорості владарювання, правління, діяльності тобто. Іншими словами, правителю ніколи не слід говорити того, що сказано в епіграфі. А щодо побоювань розчарувати суспільство, то — дарма. Згідно з оцінками, наведеними вище, це суспільство розчарувати більше, глибше й безнадійніше важко. Штука в тому, як його очарувати...

Не вдаючись до тонкощів розбіжностей між поняттями «відкритості» та «прозорості», нагадаємо тільки, що ці принципи — необхідна передумова підконтрольності влади суспільству. Це коли суспільство наймає владу та її, відповідно, контролює у тому сенсі, щоб вона діяла згідно з суспільними, а не її власними інтересами. Принаймні забезпечувала дотримання прав і свобод громадян.

Для громадян України, як з’ясувалося, важливо, щоб влада цим принципам належного врядування відповідала. У п’ятибальній системі їхню важливість було оцінено в такий спосіб: забезпечення прав і свобод громадян — середній бал 4,3; прозорість, відкритість — 4,2; створення можливостей для громадян впливати на дії влади — 4,2.

Міру сприяння влади впровадженню цих принципів у врядування оцінено в тій самій п’ятибальній системі більш ніж скромно, трохи вище за «двійку»: забезпечення прав і свобод — 2,4; прозорість і відкритість — 2,3; створення можливості впливати на дії влади — 2,1.

Так само не дотягує до «трійки» оцінка відповідності принципам відкритості та прозорості інститутів і органів влади: президента країни — 2,7; парламенту — 2,6; уряду — 2,5. Найменш відкриті та прозорі для громадян країни правоохоронні органи й податкова служба: Міністерство внутрішніх справ і Служба безпеки (хоча їй, може, за статусом призначено) — по 2,3; податкова, судові органи і Генеральна прокуратура — по 2,2.

Експерти оцінювали не лише відкритість і прозорість зазначених інститутів і органів влади (тут рейтинг приблизно той самий), а й зміни за цим критерієм, що відбулися із серпня 2006 р. Усі показники змін мають від’ємне значення, за винятком тих, що стосуються діяльності Служби безпеки (+9) і Міністерства оборони (+33). Найвищі від’ємні показники у Кабінету міністрів (–34), парламенту (–31), Генпрокуратури (–29), судових органів і податкової служби (по –19).

Таким чином, хоч влада в цілому, хоч окремі інститути та органи влади не є в нашій країні відкритими та прозорими, отже — суспільству підконтрольними.

Поцікавившись у експертів, що найбільше перешкоджає забезпеченню відкритості, прозорості та іншого належного врядування, отримуємо відповідь: а то й перешкоджає, що влада з усіма її інститутами та органами не хоче бути підконтрольною. 56% експертів відповіли, що головна перешкода — небажання влади зробити процес здійснення політики прозорим і відкритим через наявність кон’юнктурних інтересів правлячої еліти, що приховуються від суспільства.

21% експертів вважає головною перешкодою недостатність ефективного громадського контролю (слабкість інститутів громадянського суспільства, нестачу політичної та громадянської культури тощо). 18% — вірять у те, що самій владі бракує політичної культури для того, щоб впровадити практику публічної політики.

Тому можновладці там, усередині себе, щось один про одного знають, але громадянам не кажуть. І дуже потім ображаються, що громадяни про них думки не такої, як їм хотілося б...

У далекі вже сімдесяті був в одному зі столичних вузів старенький, але дуже по-громадянському активний і дуже шепелявий професор. Коли він просив слова на зборах, вони затихали й готувалися. Професор завжди починав однаково: «по инштитуту, — казав він, — бродят вшякие шлюхи», і коли збори падали, ображено виправляв себе: «ражговоры»...

Отже, відсутність відкритості та прозорості влади неминуче призводить до того, що країною бродять різноманітні чутки, розмови і підозри. Банальність? Безсумнівно. Ну і?

Зрозуміло, що громадянам країни не обов’язково знати, де розквартирований особливий полк номер такий-то. Хоча, до речі, із цим простіше. Розповідають, що за старих часів у начальника першого відділу глибоко законспірованої ракетної дивізії з глибоко вкопаним КП відібрало мову, коли він прочитав на стовпі в центрі села N. оголошення: «Продається хата біля КП дивізії».

Так, нам не обов’язково знати, який доблесний український розвідник переховується під ім’ям Пауля Зіберта в збройних силах держави Бананова Республіка. І не слід знати, де та ким ведеться розробка наднового і надшвидкісного винищувача, від одного вигляду якого «фантоми» падатимуть, як мухи. Не треба.

Та що такого про численні речі й такі нюанси знає президент, який боїться нас розчарувати?.. Начебто, і речей таких не залишилося. Хабара взяла? Суддя?! Величезного! Ну, так, ну так… Чи ні?

Про підконтрольність суспільству

…Позачергові вибори в Україні відбудуться. Це єдиний спосіб прищепити українському політику почуття відповідальності перед кожним із вас, тому що ви є влада, тому що ви є реальна сила. Ви є головний хазяїн країни, ви формуєте джерело влади і ви формуєте, власне кажучи, саму українську владу.

В.Ющенко, 26 квітня 2007 р.

Добре було б. Хотілося б. Тільки, як казав один кіногерой і з іншого приводу, — для цього треба багато працювати.

Перше. З приводу головного господаря країни, який формує чи то джерело влади, чи то саму владу. Переважна більшість (80%) адресатів президента, тобто громадян, господарями країни себе зовсім не відчувають. А почуваються такими лише 11%. Інші 9% із почуттями не визначилися.

Свій вплив на центральну владу громадяни оцінили в 1,5 бала за п’ятибальною шкалою (на місцеву, для повноти картини, — у 1,6).

І це зрозуміло — якщо непрозора та закрита, то не підконтрольна й про жодний вплив на неї йтися не може.

Друге. Показник змін у діяльності влади з моменту формування правлячої коаліції за цим критерієм має від’ємне значення (превалюють зміни на гірше) щодо всіх її основних інститутів і органів, за винятком Міністерства оборони і президента країни, де показник виявився додатним: (+12) і (+2) відповідно. Всі інші: Кабінет міністрів (–45); парламент (–42); судові органи (–32); Генеральна прокуратура (–26); податкова служба (–17); Служба безпеки (–1).

Експертні оцінки міри забезпечення підконтрольності суспільству деяких сфер державної політики теж особливо око не радують. Жодна сфера не одержала навіть «трійки» за п’ятибальною системою. А саме: реформування державних органів і регуляторної політики — по 2,2 бала; економічна та соціальна політика, формування і виконання державного бюджету, податкова сфера — усі п’ять по 2,1; кадрова та енергетична політика — по 1,9; сфера приватизації — 1,8 бала.

Про відповідність діяльності влади інтересам суспільства

Власне, думка пересічних громадян про те, чиї інтереси насправді захищають вищі інститути та особи влади, наведена вище. А громадяни-експерти, оцінюючи зміни в діяльності зазначених інститутів і осіб за період діяльності правлячої коаліції, виставили оцінки, із яких, хоч як крути, але знову ж випливають показники змін із від’ємним значенням. І знову, за винятком Міністерства оборони (+16), а також Служби безпеки, показник якої просто 0,0.

Що ж до сфер державної політики, в яких влада зобов’язана відстоювати інтереси суспільства, а не свої власні чи до неї особливо наближених, то міру наявності цього відстоювання експерти оцінили так само, як і міру підконтрольності влади — нижче «трійки» за п’ятибальною шкалою. Реформування державних органів і регуляторної політики — по 2,2 бала; економічна та соціальна політика, податкова сфера, формування та виконання державного бюджету — всі п’ять по 2,1; кадрова та енергетична політика — 1,9; сфера приватизації — 1,8 бала.

Тобто наскільки політика влади підконтрольна суспільству, настільки вона й відповідає його інтересам, що зрозуміло.

А щодо політики нашої влади, то вона, на думку громадян (як пересічних, так і експертів), не відповідає принципам відкритості, прозорості, підконтрольності суспільству і дотримання суспільних інтересів у своїй діяльності. Вся, за рідкісними винятками, у які ще менше потрапляють головні дійові особи владної сцени — президент і уряд, В.Ющенко і В.Янукович.

Про краплю води та право

Я хочу, щоб ви поклали почуття своєї відповідальності на ваги совісті.

В.Ющенко, березень 2007 р.

Не пам’ятаю хто, але дуже древній твердив, що в краплі води можна побачити весь світ. Не знаю кому як, але для мене, пересічного громадянина країни, такою краплею стала така ситуація.

У країні сталося засідання Конституційного суду, який, тихо собі на пічці сидів, нікого не чіпав, але зняли його з пічки й примусили. Суд почав судити.

У цей момент одне високе правоохоронне відомство повідомило, що суддя вище нікуди в країні суду, взяла хабара, який відповідає висоті суду, тобто, ду-у-у-же великого. Інше правоохоронне відомство країни, трохи згодом, заявило, що перше правоохоронне відомство повідомило неправду, все перевірено, суддя хабара не брала. А сторона, яка перше правоохоронне відомство захищає, відповіла, що воно, це відомство, іншому правоохоронному відомству жодних матеріалів із приводу хабара не надавало, перевіряти було нічого, а тому інше правоохоронне відомство повідомило неправду. А суддя сказала, що й хабара не брала, і самовідвід брати не буде. А чоловік судді, і сам представник четвертої влади, повідомив на всю країну телевізійно, що нехай усі читають положення про Конституційний суд у частині недоторканності суддів зазначеного суду, з чого, мабуть, має випливати, що зазначеним суддям можна. Ви щось зрозуміли?

Я — ні. Крім того, що в моїй країні щось не так із правом і мораллю. У будь-якій нормальній країні правоохоронне відомство більше за інших відповідає за кожне своє слово. Чи суддя, чи інший чиновник, запідозрений навіть не правоохоронним відомством, а окремо взятим громадянином, у хабарі, як максимум, стріляється, як мінімум — оголошує самовідвід від ведення справи й вимагає відновити своє чесне ім’я в суді ж...

В експертів запитали, якою мірою притаманний діяльності владних інститутів такий принцип належного правління, як дотримання законності. Результат (міра оцінювалася в п’ятибальній системі): діяльність президента країни — 3,1 бала; судових органів — 2,6; парламенту й уряду — по 2,4 бала. Вражає?

Звідси випливає: на думку більшості експертів, саме в тих органах, які мають формувати правове поле України й відстоювати принципи правової держави, насправді домінує правовий нігілізм. Природно, ця обставина ставить під сумнів легітимність (як юридичну, так і в сприйнятті громадян) системи влади в країні.

Далі. Експертів запитали, якою мірою судовій системі країни властиві деякі характеристики. Результат: корумпованість — 3,6 бала; залежність від виконавчих органів влади — 3,2; політична нейтральність — 2,3; прозорість діяльності — 2,0.

Ви можете захистити свої права й свободи в країні, де нехтують законом?

А що ж гарант прав громадян, насамперед виборчих?

Він дуже активно затурбувався станом правозахисту й дотримання законності в країні. Не далі, як позавчора.

26 квітня, того ж дня, коли побачив світ указ про дострокові вибори-2, президент країни затурбувався фінансуванням судової системи, зміцненням, як раніше казали, Генпрокуратури, внаслідок чого звільнений гарантом же С.Піскун — знову генеральний прокурор країни, головний, хто наглядає за дотриманням законності в ній.

Крім того, президент змінив думку про рішення Верховного суду, яке називав «шоу», — і поновив на посаді губернатора Київської області. Щоправда, термін виконання судового рішення минув рівно місяць тому — 26 березня, але того дня, кажуть, на підступах до Вірі Іванівні було помічено «спеціальний підрозділ силових структур». Правда, відновленого губернатора президент знову ж повторно звільнив — за кількаразові випадки незаконних розпоряджень із земельних питань. Але. Якщо «кількаразові порушення закону», то звільнення мало, а якщо ні — то багато. Чи ні?

Утім, хто їх, гарантів, розбере — пані В.Горобець за «кількаразові незаконні» не тільки в острог не посадили, проте з нього, навпаки, за найвищим повелінням вилучили. Про що, втім, писано-переписано, але...

Як би так справді зробити, щоб кожен владу виконуючий поклав почуття своєї відповідальності на ваги совісті? Може, й громадяни б за кожним підтягнулися…

Про двічі достроковий

…Та він ніхто, і фамілія його ніяк, він не політичний лідер, він не лідер, не постать, не депутат як політична постать, він ніхто, пересічна людина, як мільйони інших.

В.Кисельов, березень 2007 р.

Не підтягнемося. Принаймні до виборів, у процесі виборів і, зважаючи на все, після виборів до наступних.

Тому що перше — я вітаю всіх виборців і рядових членів Партії регіонів. Навряд чи на з’їздах і мітингах політичні лідери партії з «фаміліями» так просто і дохідливо пояснювали, хто для них їхні виборці. Не раз було зазначено — Фрейд в українському політикумі й політичному ж дискурсі купався б, як у душі Шарко, від задоволення попискуючи...

Але — прихильники біло-синіх, попри Фрейда, попри те, що ситуація, на думку багатьох із них, таки погана, однаково проголосують за своїх.

Друге. І прихильники оранжевих, незважаючи на те, що свого лідера (справжнього, нехай простить мені пан Кириленко) за багатьма якостями від його опонента не відрізняють, попри те, що багато другорядних лідерів думають про них те ж саме, про що пан Кисельов проговорився, однаково проголосують за своїх.

Причин дві. Перша — більше нема за кого. І до виборів, хоч і на місяць пізніше перенесених, нові сили не утворяться. Нові обличчя — можливо. Але ще невідомо, що з цими новими обличчями в старій системі станеться...

Друга — за інерцією. Легше повірити, що перетрушуванням кадрів можна чогось домогтися, ніж щодня й болісно битися з кожним дрібним, середнім і великим чиновником, примушуючи його стати таким, як я хочу. Легше дати. Легше відвернутися. Легше промовчати. Піти, поїхати...

Тому, швидше за все, особливого перетрушування не станеться, все буде добре, все буде по-старому. Тільки життя цьому парламенту й цій владі з її правлячою коаліцією, хоч тією, хоч іншою, ми продовжимо ще на рік.

І буде в нас влада, так само непрозора й закрита, так само непідконтрольна. Влада, яка так само у своїх, а не наших, інтересах діє. Так само закон виконує вибір­ково, але про мораль говорить багато. Буде доти, доки ми будемо терпіти й більш того дозволяти нас стравлювати з приводу або регіону проживання, або мови, або церкви, до якої ми ходимо.

Замість висновку

Колись якісь розумники вирішили з’ясувати, нарешті, чим відрізняються багаті країни від бідних. Ресурсами? Ні, див. Нігерія, наприклад, з одного боку, й Японія — з другого. Історією? Ні, див. Індія, Єгипет тощо. Освітою громадян? Теж ні, див., наприклад, Україна... Загалом, перебрали розумники все й таки знайшли дев’ять відмінностей.

Мораль як базовий принцип. Чесність. Відповідальність. Повага до законів і правил. Повага до прав інших. Любов до праці. Прагнення робити заощадження й інвестувати. Прагнення робити більше й краще. Пунктуальність.

І все. Просто, як двері.

Можемо почати з пунктуальності?..

¹ Загальнонаціональне соціологічне опитування проведено з 23 березня по 6 квітня 2007 р. Опитано 2011 респондентів у віці старше 18 років у всіх регіонах України. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%. Із зазначеної кількості респондентів 415 було опитано після обнародування 2 квітня Указу президента України про дострокове припинення повноважень Верховної Ради. Ця обставина могла відбитися на відповідях громадян щодо дій тих чи інших інститутів влади або найвищих посадових осіб, тому це слід брати до уваги, оцінюючи наведені результати. Для порівняння наводяться дані інших соціологічних досліджень, проведених соціологічною службою Центру Разумкова й відповідних параметрам репрезентативності.

Експертне опитування проводилося з 29 березня по 12 квітня 2007 р. Опитано 103 експерти — представники неурядових організацій, аналітичних центрів, ЗМІ з різних регіонів України. Фактично всі експерти заповнювали опитувальні листки після обнародування названого указу.

Дослідження проводилося в рамках проекту моніторингу дій влади, який виконується консорціумом неурядових аналітичних центрів за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Повністю результати дослідження будуть опубліковані в часопису «Національна безпека й оборона» №3 2007 р.