Народ Донбасу: єдність і боротьба протилежностей

У понеділок у Луганську відбувся форум на підтримку кандидата в президенти Віктора Януковича, організований коаліцією суспільно-політичних сил «Луганщина — за Януковича!». Незважаючи на палюче сонце, організаторам вдалося зібрати на мітинг кілька тисяч людей, однак можна впевнено стверджувати: якщо при проведенні подібних зборів місцеві чиновники не змінять методи залучення до них людей, то до осені кількість бажаючих віддати свої голоси прем’єр-міністрові скоротиться у кілька разів. Незалежно від того, як часто пан Тігіпко вибачатиметься за зловживання прибічниками Януковича своїм службовим становищем.

Незважаючи на запевняння деяких державних службовців, буцімто народ прийшов підтримувати Януковича «за велінням серця», було помітно: більшість із тих, хто брав участь у мітингу, понад усе на світі бажала його якнайшвидшого закінчення. Захисники чистоти міркувань, що спонукали людей прийти на форум, не дуже впевнено намагалися переконати автора в тому, що головною причиною такого бажання була спекотна погода. Проте з розмов із деякими учасниками мітингу вдалося з’ясувати, що прийшли вони сюди за наказом своїх начальників, переважно «за рознарядкою зверху». Найочевиднішим прикладом, що спростовує версію «добровільності», був чотирнадцятирічний хлопчик, який тримав транспарант «Трудова Україна — за Януковича» і розповів автору, що його про це «попросили». Загалом більшість учасників зборів не надто охоче спілкувалися з пресою, особливо якщо поблизу знаходилися їхні безпосередні начальники.

Треба сказати, що вся історія несподівано бурхливого нападу любові представників місцевої влади до глави уряду та сил, що стоять за ним, виглядає досить заплутано. Впродовж кількох останніх років відносини між Донецьком і Луганськом навряд чи можна було назвати безхмарними. Особливої поваги до Партії регіонів, що асоціюється тут винятково з Донеччиною, вище обласне начальство ніколи не виявляло, а сильної симпатії до її луганських представників не відчувало. Пояснити це можна по-різному, приміром, історичним досвідом співіснування двох сусідніх областей. Якщо за радянських часів конкуренцію між ними ще можна було назвати «соціалістичним змаганням», то після здобуття Україною незалежності та початку переходу економіки до ринкової моделі в їхніх відносинах з’явилися елементи змагання «капіталістичного», і сильніший донецький капітал почав проникати в економіку Луганської області. «Мушу визнати, що на певному етапі ми просто розслабилися, ... зосередившись на внутрішніх проблемах краю. Зовсім по-іншому діяли наші сусіди-донеччани, котрі планомірно вели до верховних ешелонів влади цілу когорту своїх земляків», — писав 24 жовтня 2002 року в газеті «Луганська правда» глава облдержадміністрації Олександр Єфремов.

Майже за рік до виходу цієї статті, вочевидь, аби якось поліпшити становище та провести до «верховних ешелонів влади» свою «когорту», луганська обласна влада створила громадську організацію «Регіон», яка на виборах 2002-го представляла тут блок «За ЄдУ». За допомогою цієї організації, співголовами якої стали місцевий губернатор і голова облради, народними депутатами в мажоритарних округах було обрано одинадцять із дванадцяти кандидатів, котрі брали участь у виборах на Луганщині. Але спроба області заявити про себе в загальнонаціональному масштабі створенням «своєї» луганської фракції у Верховній Раді не дала очікуваного результату. Півтора року тому, коли колишній губернатор Донецької області став прем’єр-міністром країни, претензії Луганщини на місця в новому Кабінеті міністрів були повністю проігноровані.

Лаври «сусідів-донеччан», котрі особливо сильно зміцнили свої позиції за два останніх роки, й донині не дають спокійно спати першим керівникам Луганщини. 20 травня 2004-го у вже згаданій «Луганській правді» луганський губернатор пише про те, що не ревнує до Донецька, який обійшов Луганськ за темпами розвитку: «Навпаки, його досвід треба вивчати, але ми повинні пам’ятати, що коли Луганськ уже сформувався як великий промисловий і культурний центр, Юзівка (колишня назва Донецька — В. С.) ще тільки-но зароджувалася». Безупинна невидима боротьба «місцевих» із «сусідами» за вплив у Луганській області набула особливого відтінку з наближенням президентських виборів, у яких колишній донецький губернатор вважається одним із фаворитів. У зв’язку з цим в очах місцевих «еліт» травневі та червневі поїздки прем’єр-міністра по регіонах набували лиховісного присмаку. Але Всеукраїнська нарада з проблем вугільної галузі, що відбулася місяць тому в шахтарському місті Ровеньки за участю Віктора Януковича, не піднесла обласній владі жодного неприємного сюрпризу. За словами народного депутата від Луганщини Миколи Гапочки, хоча приїзд Януковича й очікували тут із деякою напругою, але під час візиту «відбулася внутрішня сумісність» губернатора з прем’єр-міністром і було знято всі «натягнутості». Тепер, сказав він, «наш обов’язок як Донбасу, шахтарського краю, — підтримати Януковича».

Луганські чиновники, які до того неначебто очікували хоч якогось сигналу зверху, досить швидко погодилися із запропонованою схемою «Янукович — єдиний кандидат від влади». Однак на взаєминах обласного керівництва з партією прем’єр-міністра це ніяк не позначилося. Навіть навпаки — чим більше похвал місцевих босів лунало на адресу глави уряду, тим менше впевненості залишалося в тому, що саме луганські «регіонали» очолять передвиборний штаб свого кандидата. Такі припущення підтвердилися під час організації обласного виборчого штабу Віктора Януковича. Коли підписували угоду про створення коаліції суспільно-політичних сил «Луганщина — за Януковича!», глава луганських регіоналів Володимир Ландик інакомовно пояснив свою відсутність у створюваному штабі «усвідомленою відмовою Партії регіонів від управління коаліцією». Справді, не можна ж пояснити таку партійну антипатію винятково труднощами в особистих відносинах голови луганського відділення Партії регіонів із першими керівниками області.

Загалом складається враження, що головною метою луганського обласного виборчого штабу Януковича є не перемога їхнього кандидата, а поразка Ющенка. Представники 34 партій і громадських організацій, які підписалися під зверненням коаліції «Луганщина — за Януковича!», мають намір «спільними діями забезпечити стійкий соціально-економічний розвиток країни, збереження миру та злагоди в суспільстві». На запитання автора, що саме загрожує миру та злагоді в суспільстві, перший заступник глави облдержадміністрації, член партії «Демократичний союз» Володимир Іванов відповів: «Сьогодні наш кандидат говорить про те, що вибори — це змагання ідеологій, стратегічних курсів. Дуже важливо при виборі цього курсу зробити так, щоб у суспільстві не відбувся розкол ні на Схід і Захід, ні на католиків і православних, оскільки всі ці розколи здатні викликати сумні наслідки». Відвертіше відповів на запитання кореспондента «ДТ» голова Луганського обласного відділення Партії регіонів Володимир Ландик: «А хто не боїться розколу країни на Лівобережну та Правобережну?» Автор виявився саме такою людиною. «А я боюся, — заперечив Володимир Ландик. — Бо націоналістичні сили кричать «навіщо нам східняки?» Ви що, не чули? Шкода. Мийте вуха».

Від суспільно-політичної діяльності регіоналів у Луганську так і віє «світлим радянським минулим», починаючи з гасла на рекламному плакаті «народ Донбасу та Партія регіонів — єдині», і закінчуючи оптовим вступом у партійні лави цілих трудових колективів, переважно шахтарських. До речі, наочне уявлення про важливість впливу на місцеву владу різних політичних сил можна одержати, поглянувши на рекламні щити в центрі Луганська: внизу, на площі, — вже згадуваний плакат Партії регіонів, «єдиної з народом Донбасу», а над ним, на недосяжній висоті багатоповерхового будинку — величезне фото Президента України.

Повертаючись до «форуму демократичних сил» на підтримку Віктора Януковича, варто зазначити, що одночасно з його проведенням, за дивним збігом обставин, обласна друкарня ТОВ «Пресс-експресс» відмовилась друкувати газету «Луганчане», пояснюючи це технічними проблемами, продовжуючи при цьому друкувати інші видання. Важко зрозуміти керівника друкарні, який відмовився від можливості заробити гроші, тим більше, що найближчим часом на ній збираються запустити нову лінію.