Нам не сказали "так" (і це є мінус), нам не сказали "ні" (і це є плюс)

15 травня 2013 р., день, коли Європейська комісія мала визначитися, що робити далі з Угодою про асоціацію Україна-ЄС на цьому етапі, у Києві очікували якщо й не як віху на нашому євроінтеграційному шляху, то як важливий "семафор" уже точно.

Не можна сказати, що ухвалене в середу ЄК рішення було геть несподіваним. Але після більш як двомісячного тривожного очікування та обґрунтованої стурбованості, викликаної млявістю євроінтеграційних потуг влади, та ще двох тижнів свят і неробства всієї країни, вердикт Єврокомісії був сприйнятий проєвропейською громадськістю з полегшенням і вселив певний оптимізм, нехай поки що й дуже обережний.

Отже, на своєму засіданні колегія Європейської комісії (за інформацією DT.UA, практично без обговорення), "не визначаючи наперед майбутнього політичного рішення щодо підписання", "схвалила пропозиції Раді ЄС щодо підписання, тимчасового застосування та укладання Угоди про асоціацію Україна-ЄС, яку буде передано Раді ЄС для подальших процедур". У Єврокомісії неодноразово підкреслили, що ухвалене рішення - виключно "технічне" і необхідне для подальшої технічної підготовки складного та об'ємного документа до підписання. Нагадаємо, що рішення про підписання Угоди про асоціацію ухвалюватиметься Радою ЄС на основі консенсусу, інакше кажучи, "так" Україні мають сказати представники всіх 28 членів Євросоюзу.

Внутрішні процедури як самого ЄС, так і країн-членів, яким також передадуть відповідні пакети документів, вимагають досить багато часу - близько півроку.

Тому, власне, цейтнот, а не "вражаючі успіхи" української влади, і продиктували вищевказане рішення ЄК. Адже якщо зараз не запустити всі необхідні для підписання та укладання Угоди процедури, то в листопаді її вже ніяк не зможуть підписати - навіть якщо Україна на той час виконає абсолютно всі умови ЄС і вразить усіх його 28 членів своїми "рішучими діями".

Тому офіційному Києву зовсім не варто самозаспокоюватися і думати, що "проскочили зараз, проскочимо і в листопаді". Єврокомісія однозначно дала зрозуміти: Угода буде підписана тільки тоді, коли Україна створить необхідні політичні умови.

"Зараз тільки українська влада повинна вирішити проблеми, що залишилися, для того, щоб підписати Угоду", - сказано в заяві ЄК. "Підписання Угоди залишається залежним від рішучих дій і відчутного прогресу української влади, позначених у грудневих висновках Ради, і оцінюватиметься державами-членами до саміту у Вільнюсі наприкінці цього року", - підкреслили у Брюсселі.

Звісно, у багатьох виникає запитання: але ж Києву для демонстрації прогресу строк давали всього кілька місяців, максимум до кінця травня, казали "Час не чекає!", чому ж тоді не оцінюють зараз, переносять свої висновки на невизначений строк, кудись на осінь?

По-перше, оцінюють, причому регулярно. Українці пишуть свої звіти про проведену роботу, європейські посольства - свої, тож і Брюссель, і інші столиці достатньо поінформовані про те, що відбувається в Україні, для того, щоб ухвалити восени рішення. По-друге, насправді, всім - і українській стороні, і європейській - від самого початку було зрозуміло, що за два місяці "відчутного прогресу" досягти нереально, але європейці хотіли стимулювати українців хоч до якихось "рішучих дій". Адже якби Київ за цей час не зробив узагалі нічого і продовжував поводитися, як під час торішніх глибоких заморозків у відносинах з ЄС, то навряд чи рішення Єврокомісії від 15 травня 2013 р., яке здається сьогодні цілком природним і буденним, було б на користь України.

Хоч як би ми критикували вітчизняну владу (та й опозицію) за віртуальність нашої євроінтеграції, однак змушені визнати, що під тиском ЄС і в умовах створеного ним цейтноту Київ знехотя, не особливо кваплячись, але таки почав виконувати деякі умови Євросоюзу. Помилувано і випущено на свободу Ю.Луценка та Г.Філіпчука. На радість європейців нарешті запрацювала Верховна Рада, і там, за визначенням посла ЄС Я.Томбінського, склалася "фантастична ситуація" - чотири з п'яти парламентських фракцій виступають за підписання Угоди про асоціацію. Почали ухвалювати закони з так званого євроінтеграційного пакета. Як сподівається секретар РНБОУ А.Клюєв, котрий за дорученням президента з березня координує євроінтеграцію, "законодавча база, яка має бути сформована для підписання Угоди про асоціацію, до кінця травня буде готова". Частину ключових законопроектів направлено на експертизу у Венеціанську комісію. Після висновків і зауважень європейських експертів їх доопрацюють і подадуть у Раду для затвердження. А.Клюєв сподівається на їх ухвалення ще на поточній сесії, тобто до середини липня.

Проте досягнень на дистанції з перешкодами в напрямку Вільнюса все ще замало. Як заявив у четвер на конференції "Україна-ЄС: на шляху до спільного майбутнього" (організованої Інститутом світової політики та вітчизняним МЗС) посол ЄС Ян Томбінський, якби йому сьогодні довелося вирішувати, чи підписувати з Україною Угоду про асоціацію, він відповів би "ні". У ЄС є ще багато очікувань стосовно того, що ще повинна зробити Україна. Одна з головних проблем, як і раніше, - вибіркове правосуддя, існування якого в Україні влада продовжує вперто заперечувати. Про "проблему Тимошенко" наші партнери заговорили з посиленою наполегливістю після рішення ЄСПЛ. Очевидно, європейці розраховували, що воно буде більш конкретним і дозволить звільнити Ю.Тимошенко з ув'язнення саме на його підставі. Тепер же доведеться поновити активний пошук іншого, прийнятного для всіх сторін, розв'язку цієї проблеми. Наприкінці місяця до Києва знову прибудуть президенти Кокс і Квасневський, на чию місію Євросоюз покладає великі надії. Однак є побоювання, що як і ЄС зі своєю оцінкою прогресу України, так і Янукович з вирішенням долі Тимошенко (якщо він узагалі припускає інші крім в'язниці варіанти) зволікатимуть до останнього, і гра на нервах одне одного триватиме до самого Вільнюського саміту.

Крім того, не факт, що Києву вдасться справити враження на Європу кількістю ухвалених законодавчих актів. Я.Томбінський цілком чітко дав зрозуміти, що Євросоюз здебільшого цікавить не кількість, а якість законодавства, яке готується. І в цьому плані в України попереду ще багато роботи. Основний меседж дипломата був таким: так, рішення Єврокомісії від 15 травня хоча й технічне, але важливе, і знаменує собою закінчення ще одного етапу підготовки Угоди про асоціацію; але наступний етап іще важливіший, оскільки до роботи підключаються вже всі сторони, від яких залежатиме майбутнє політичне рішення; тому від України очікують іще рішучіших дій і відчутного прогресу.

До слова, створення нової посади, на яку президентським указом був призначений К.Єлісєєв, викликало легкий шок як у дипломатичних, так і в широких навколополітичних колах. А також безліч запитань, на які поки що ніхто - ні сам Костянтин Петрович, ні адміністрація президента, ні МЗС - не дав зрозумілої відповіді. Пояснення ж голови зовнішньополітичного управління АПУ А.Гончарука, що мета президентського указу - "посилення присутності України на інтеграційних полях без конкретизації напрямку інтеграції" - така сама абракадабра, як і назва посади нового уповноваженого.

Якщо розглядати це призначення формально, запитань особливо багато. Навіщо Україні уповноважений із зовнішньополітичних процесів, якщо в нас є ціле зовнішньополітичне відомство - Міністерство закордонних справ? Які такі "зовнішньополітичні процеси" не охоплені МЗС, що треба створювати ще спеціальну посаду? Які повноваження матиме новоспечений уповноважений? Чи не суперечитимуть вони положенням Віденської конвенції, згідно з якими представляти державу на міжнародній арені можуть три особи - президент країни, прем'єр і міністр закордонних справ? Як узгоджуватимуться повноваження і сфери діяльності нового уповноваженого і міністра закордонних справ? А як він розійдеться на одному полі зі "старими" уповноваженими, урядовими, - з європейської інтеграції В.П'ятницьким і зі співробітництва з РФ, СНД та ЄврАзЕС В.Мунтіяном, а також з новоспеченими - "координатором" євроінтеграції секретарем РНБОУ А.Клюєвим і головою робочої групи зі взаємодії з Митним союзом віце-прем'єром Ю.Бойком? Адже "інтеграційне поле" МС - тепер теж сфера відповідальності Єлісєєва, чи не так? А що, з формального погляду, тепер робить в АПУ А.Гончарук, чия посада, нагадаємо, називається керівник головного управління з питань міжнародних відносин адміністрації президента України? Чи нашої грандіозної зовнішньої політики на всіх вистачить? І чи не залишиться в семи няньок євроінтеграції українське дитя без Угоди про асоціацію? Навіщо вплутувати в неминучі апаратні чвари і вантажити додатковими напрямками одного з найуспішніших українських послів у надзвичайно важливий для української євроінтеграції період? Чи інших напрямків не буде, і метою цього призначення було дати чіткий сигнал Євросоюзу, який напрямок інтеграції обирає Україна, давши своєму послу в ЄС ще одну гучну посаду? Може, недарма так одразу затурбувалися росіяни, почавши телефонувати за роз'ясненнями зі Смоленської на Михайлівську буквально через кілька хвилин після появи у ЗМІ інформації про призначення Єлісєєва?..

Якщо ж аналізувати створення президентом нової зовнішньополітичної посади з урахуванням української практики і нинішніх реалій, то дещо стає зрозумілішим. Майже за всіх часів незалежної України адміністрація президента "підгортала" зовнішню політику під себе, залишаючи МЗС суто виконавські функції. Президент, віддавши посаду очільника МЗС "сімейному" міністру, дуже скоро зрозумів, що прорахувався. Необізнаний у зовнішньополітичних питаннях пан Арбузов пролобіював не найсильнішу кандидатуру. Нині ж, коли, за нашою інформацією, президент не задоволений роботою Л.Кожари, глава АПУ С.Льовочкін кує залізо поки гаряче і формує свою команду для роботи на зовнішньому напрямку. А.Гончаруку, співробітникові АПУ, а не Кабміну, ще раніше віддали питання СОТ (хоча цим завжди займалося Мінекономіки), включивши в очолювану ним комісію зі співробітництва з СОТ заступників глав восьми міністерств і відомств виконавчої влади. Тепер ось створили посаду, по суті, другого міністра закордонних справ. Причому в нас практично немає сумнівів, хто матиме більше впливу на ключових напрямках. В Україні його ступінь завжди визначався ступенем близькості до першого тіла країни.

Також зазначимо, що якби президент був задоволений роботою глав МЗС і Мінекономрозвитку, то перетягування економічної та зовнішньополітичної ковдри на АПУ не було б освячене його указами.

Чому, якщо президент не задоволений Л.Кожарою, не змінить міністра прямо зараз, не вибудовуючи заплутаних схем? По-перше, негоже главі так швидко визнавати свої помилки. Адже Кожара теж досить "свіжий" міністр, на посаді всього кілька місяців. Крім того, він зараз очолює ОБСЄ, і раптова зміна міністра виглядатиме дуже вже несолідно в очах міжнародних партнерів.

Чи готують на міністра Єлісєєва? Цілком може бути. Молодий, талановитий, успішний, уміє не тільки ставити цілі, а й досягати їх. Кажуть, поки ще не втратив сміливості виявляти принциповість не тільки на переговорах, а й у спілкуванні з керівництвом. Те, що, за нашою інформацією, він відмовився після призначення вже назавжди залишитися в Києві, залишивши посаду посла в ЄС, і наполіг на поверненні в Брюссель до листопада, робить йому честь - професіонали доводять справу до кінця. Хоча в Єлісєєва має бути і сильний особистий мотив - у разі успіху його можуть зробити міністром, а в разі провалу, дуже ймовірно, призначать стрілочником.