Наказано вижати…

Мантри про реформи та розвиток оборонно-промислового комплексу країни стали таким буденним явищем у промовах українських чиновників і функціонерів оборонки, що підмінили собою реальність.

Інформаційний простір заполонили святкові звіти "3" про "колосальні" досягнення в реформуванні та розвитку вітчизняної оборонної промисловості, про трудові подвиги з виконання оборонного замовлення, про грандіозні звершення в підписанні великих зовнішньоекономічних контрактів, парадну передачу військової техніки та озброєнь армії. На жаль, це лише "потьомкінський" бік медалі.

Так уже сталося, що на початку своєї каденції три роки тому П.Порошенко посадив у крісло керівника державного сектора оборонної промисловості представника херсонської автомобільної діаспори - Р.Романова, призначивши йому куратора зі своїх найближчих бізнес-партнерів - О.Свинарчука (Гладковського, за дівочим прізвищем матері). Останній сумістив посаду першого заступника секретаря РНБО з посадою голови Міжвідомчих комісій із ВТС і питань оборонно-промислового комплексу - розділивши тим самим із ними відповідальність за все, що відбувається, а головне - не відбувається у цій сфері. Так Петро Олексійович приєднав до свого маленького промислового пряника величезний торт державної оборонної промисловості й тим самим здобув не тільки повний контроль над оборонним замовленням, над усіма фінансовими потоками ОПК всередині країни й над усіма зовнішньоекономічними контрактами, а й над тіньовою сферою збройового бізнесу.

Та, в результаті, піар-оптимізму з приводу діяльності вітчизняного ОПК не поділяє основний споживач озброєнь і військової техніки - Міноборони України.

Нам замовлення не указ…

У першій декаді травня поточного року міністр оборони С.Полторак подав секретареві РНБО О.Турчинову багатосторінковий документ за №220/3650 - про проблемні питання діяльності оборонно-промислового комплексу України. Слід зазначити, що документ не таємний і навіть не для службового користування, але з міркувань етики і держбезпеки оприлюднити його в повному обсязі не можна, а тому пошлюся лише на деякі проблемні моменти, відзначені міністром (документ передано редакції).

За оцінкою Міноборони, оборонно-промисловий комплекс країни не в змозі повною мірою забезпечити потреби Збройних сил в озброєннях, військовій та спеціальній техніці у зв'язку з недостатніми обсягами серійного (малотоннажного) виробництва нових і модернізованих озброєнь та військової техніки (ОВТ), що пов'язано зі старінням виробничих фондів і неефективним їх використанням, за критеріями фондовіддачі. Це призводить до зростання вартості продукції за рахунок адміністративних витрат і непідготовленого виробництва, незавершеного процесу імпортозаміщення комплектуючих виробів для наявних зразків ОВТ, тривалих пошуків елементів іноземного виробництва.

Природно, всі зазначені чинники призводять до зриву поставок озброєнь для ЗСУ. За інформацією міністра оборони, у 2016 р. ДП "Київський бронетанковий завод" поставив 26 бронетранспортерів БТР-3ДА замість належних 42, ДП "ХКБМ ім. Морозова" - половину із замовлених тренажерів для танка Т-64, ДП "КБ "Артилерійське озброєння" у визначені контрактом терміни поставило
98 одиниць 82-мм мінометів замість 140, ПАТ "Завод "Маяк" - 250 одиниць 120-мм міномета "Молот" замість 280. Зрозуміло, що зрив термінів виконання контрактів підприємствами і кількість недопоставленої техніки й озброєнь істотно позначаються на боєздатності та обороноздатності збройних сил. Найбільшою ж проблемою Міноборони вважає недостатню кількість бронетранспортерів, які виробляють підприємства "Укроборонпрому", що не дозволяє на сьогодні укомплектувати понад три десятки батальйонів.

Не менш жалюгідна ситуація складається у сфері фінансування заходів із розвитку ОПК, що не дозволяє освоїти виробництво лопатей для вертольотів, надвисокочастотних приладів для РЛС протиповітряної оборони і зенітно-ракетних комплексів. Хоча про це говориться вже три роки поспіль. Загалом же, в Україні, за найскромнішими оцінками, не виготовляється 80% радіоелектронної елементної бази для літаків, вертольотів, ЗРК та інших високотехнологічних виробів. Перспективи ж вирішення цих питань туманні. Чи відображені вони в Держпрограмі реформи і розвитку ОПК до 2021 р., прийнятій недавно урядом? Ні. Відповідно, і профінансувати хоч що-небудь із вище переліченого коштами з держбюджету навіть у 2018 р. буде дуже проблематично.

Слід зазначити, що засекреченість багатьох програм в оборонній сфері, як і основних показників оборонного замовлення, - всього лише ширма для прикриття всіляких міжсобойчиків та усунення потенційних конкурентів, відповідно - корупційних схем і дерибану коштів державного бюджету. Неможливо зрозуміти, чому Міноборони Таїланду може оголосити міжнародний тендер на закупівлю бронетехніки, а Міноборони України - ні. Чому Міноборони Китаю проводить міжнародний тендер на закупівлю автоматичної системи керування ВМС, а Україна навіть внутрішнього тендеру не оголошує? Це стосується більшості позицій оборонного замовлення Міністерства. Накладення грифів таємності на суперпроривні ДКР-НДДКР, які ляжуть у майбутньому в основу розробки суперзброї наступних поколінь, ще можна якось обґрунтувати, а ось на решту позицій - ні.

Поки що Міноборони дозволяє українським спецекспортерам паразитувати на зовнішньоекономічних контрактах за рахунок коштів платників податків. При цьому слід зазначити, що вже давно назріла необхідність усунути монополію п'яти спецекспортерів і створити однакові ринкові умови суб'єктам господарювання всіх форм власності, зокрема й в експортно-імпортних операціях у сфері торгівлі продукцією військового призначення. Позитивний досвід наділення підприємства "Кузня на Рибальському" (колишня "Ленінська кузня") такими повноваженнями в країні уже є. Якщо не брати до уваги "Мотор-Січ" (яке отримало повноваження на торгівлю продукцією військового призначення ще тоді, коли було державним підприємством), то за всі роки незалежності України вперше створено такий прецедент.

Кулепробивні?

Левову частку експортних поставок України за кордон донедавна становили боєприпаси. Мільйони патронів і боєприпасів різних калібрів експортувалися в Малайзію, Індію, країни Африки. Природно, що основну частину виторгу від цього бізнесу залишали собі спецекспортери, у спецфонд же держбюджету для фінансування, зокрема й оновлення запасів боєприпасів на складах надходили лише крихти. У статті "З чого складається Батьківщина" (DT.UA від 8 серпня 2014 р.) я писав про 50 млн боєприпасів, які призначалися для експорту і які 14 років як безгоспне майно лежали на складах порту Жовтневий. Можна собі уявити масштаби експорту боєприпасів, якщо впродовж стількох років ніхто навіть не звернув уваги на відсутність в обліку Збройних сил такої кількості патронів.

Слід зазначити, що Міноборони вже спустилося на землю і оцінює як критичне забезпечення армії боєприпасами калібру 7,62 мм до снайперських гвинтівок, калібру 12,7 до кулеметів ДШК і НСВТ, великих калібрів від 23 до 152 мм для артилерійських систем, гранатометними пострілами всіх типів і калібрів.

На сьогодні Україна втратила виробництво вибухових речовин, пороху, гільз, снарядів і детонаторів.

Від часу проведення АТО на непідконтрольній нам території залишилися Донецький казенний завод хімічних виробів і Хімічне казенне об'єднання імені Г.Петровського. Відповідно, повністю втрачена можливість спорядження протитанкових керованих ракет, боєприпасів середніх і великих артилерійських калібрів, бойових частин авіабомб та їх ремонту, балістичного пороху для високоточних ракет, гранатометних пострілів і реактивних систем залпового вогню. Це все, звісно, можна імпортувати, за умови, що хтось нам це продасть.

Розгорнути подібне виробництво на діючих підприємствах ОПК за умови відповідного фінансування можна було б у найкоротший термін. Можна було б, якби найвищий чиновник виконавчої влади - колишній прем'єр-міністр А.Яценюк на початку січня 2015 року розчерком пера не "зарубав" таку ініціативу. За експертними оцінками, для реалізації цього проекту треба було від 20 до
25 млн дол. Резолюцію на документ А.Яценюк наклав власноручно. Дослівно це має такий вигляд: "А можна дешевше й швидше? А без патронного заводу це ні до чого". Не змогли експерти з секретаріату Кабінету міністрів пояснити цьому діячеві, що патронний завод тут ні до чого!

Як оцінити подібну діяльність колишнього прем'єр-міністра - як саботаж, диверсію, недбалість? Фактично через цю резолюцію ми вже втратили два з половиною роки для створення замкнутого циклу потужностей з виробництва боєприпасів і комплектуючих до них.

До речі, й про патронний завод треба замовити слово.

Складається враження, що проект будівництва патронного заводу в Україні чиновники поховали в численних дискусіях та обговореннях на нарадах і засіданнях. Найбільше тішать у цих обговореннях дати пуску нового заводу, які, згідно з інтерв'ю чиновників УОП, охоплюють період від 2017 до 2026 року. Хоча, за повідомленнями оборонпромівських функціонерів, будівництво заводу мало розпочатися ще 2016 року. Ситуація навколо патронного заводу видається дуже дивною. Не секрет, що дорожню карту з підготовки створення боєприпасної галузі в Україні затвердив сам О.Гладковський під час міжвідомчої наради в апараті РНБО ще в березні 2015 року. А віз і нині там! За таких темпів реалізації проекту Петро Олексійович не встигне перерізати червону стрічечку навіть до кінця своєї такої бажаної наступної каденції.

Нам указ - не указ, а закон - не закон...

Не ставлю перед собою завдання аналізувати всі документи й концепції у сфері оборони та безпеки, що їх наплодили українські чиновники, але про їх виконання слід поговорити окремо.

Найяскравішим прикладом у цьому плані є, мабуть, указ президента №323/2016 "Про введення в дію рішення РНБО від 20 травня 2016 року". Мені не пощастило виявити пунктів цього указу, які були б виконані з дотриманням встановлених термінів. Якщо таке, м'яко кажучи, наплювацьке ставлення виконавців до документів, підписаних президентом країни, то що вже казати про роботу всього оборонно-промислового комплексу!

Дуже сумно, що лише до середини 2017 року Міноборони "прозріло" з приводу відсутності в країні органу виконавчої влади, відповідального за формування та реалізацію військово-економічної та військово-промислової політики, що фактично означає відсутність управління та координації діяльності підприємств ОПК. До речі, такого самого висновку дійшли члени Спільної робочої групи Україна-НАТО.

Слід зазначити, що подібна одностайність - це камінь не в бік виконавчої влади, а, швидше, вагомий натяк на те, що в Україні на сьогодні існує сурогатний орган управління ОПК у вигляді Державного концерну "Укроборонпром". Сама ідея створення "Укроборонпрому" абсолютно зрозуміла: сконцентрувати в одних руках фінансові потоки державного сектору оборонної промисловості. Зрозуміло, що й призначені П.Порошенком куратори і менеджери "Укроборонпрому" не змогли встояти проти шаленої спокуси - припасти до цих фінансових потоків. У попередніх публікаціях я досить повно описав більшість схем із виведення в тінь багатомільйонних сум, що практикуються нині "талановитими" менеджерами від оборонки ("Гроші, підпис, два стволи", "Шатуни з оборонки", "Укробналпром. All inclusive").

Не секрет, що на утримання апарату концерну йдуть багатомільйонні суми, цілком порівнянні з коштами, які виділяються з держбюджету на утримання великого міністерства. Наскільки мені відомо, навіть спроби народних депутатів добути інформацію, в які ж суми обходиться утримання УОП, не увінчалися успіхом. Якось так відбувається, що за внески підприємств топ-менеджери встановлюють собі шалені зарплати та премії і шикують у найкращих готелях у закордонних відрядженнях. На жаль, географія закордонних поїздок керівників цієї організації не завжди збігається з підписанням вигідних для України зовнішньоекономічних контрактів, не кажучи вже про інвестиційні проекти та залучення коштів фінансових ринків, у тому числі й міжнародних. Складається враження, що ні чиновники, ні самі керівники концерну навіть не бачили його статуту, де чорним по білому написано, що "Укроборонпром" функціонує на принципах повної господарської самостійності та самоокупності, а не проїдає гроші й без того небагатих підприємств-учасників. Це означає, що підприємство має самостійно провадити господарську діяльність, за рахунок якої покриваються його витрати, у тому числі на зарплату й утримання працівників. Крім того, концерн повинен приносити прибуток. Читайте уважно відповідний пункт статуту. Ще 30 пунктів статуту дають концерну найширші повноваження - від торгівлі зброєю і ядерними матеріалами до збирання вторсировини й торгівлі ювелірними виробами. У цьому переліку відсутні хіба що лише наркотики.

У цьому самому документі написано, що виключно з відрахувань учасників концерну формуються резервний і централізований фонди інвестиційного та інноваційного розвитку, а не шведський стіл для менеджменту Укроборонпрому. Звичайно ж, за нормальної системи державного управління й контролю подібна ситуація розбазарювання коштів усе ще державних підприємств була б неприпустимою.

Мало того: "Укроборонпром" настільки перейнявся проблемою отримання доступу ще й до коштів державного бюджету, що зажадав від Кабінету міністрів права ініціювати і розробляти державні цільові програми з одержанням статусу оборонного замовника і розпорядника бюджетних коштів за державними програмами. Щоб ця ініціатива не виглядала в очах членів уряду надто безглуздою, у співавтори було запрошено академіка НАН України В.Горбуліна. Смію нагадати, у виконанні оборонного замовлення щороку беруть участь усього 25-27 підприємств "Укроборонпрому", що становить трохи більше ніж чверть від усього складу виконавців ДОЗ. Це ще одна причина, через яку УОП не може бути розпорядником бюджетних коштів.

Не сумніваюся, давно вже назріло питання про створення ефективної системи управління оборонно-промисловим комплексом країни, яка "поверне" в управлінську орбіту державний сектор оборонної промисловості і створить повноправні умови для реалізації потенціалу приватних підприємств. Не має значення, який статус повинен мати цей орган виконавчої влади - міністерство, агентство зі спеціальними повноваженнями, ясно одне: треба покінчити з керованим хаосом, який організовують куратори і менеджери оборонки, що створює умови для численних зловживань, дерибану державних коштів, унеможливлює своєчасне забезпечення потреб Збройних сил країни.

До речі, хоч як дивно, але подібний підхід поділяє навіть сам О.Гладковський у своєму зверненні до Кабінету міністрів, де вказує, що питання формування військово-економічної та військово-промислової політики, реформування системи управління ресурсами, створення відповідного інвестиційного клімату та порядку проведення тендерних процедур перебувають цілком і повністю у віданні Кабінету міністрів, а заодно просить вжити відповідних заходів для вирішення цих питань. Не царська це справа - розв'язувати проблеми ОПК!

Цікаво. Але ж член РНБО С.Полторак не питав поради в О.Гладковського, куди йому йти вирішувати проблеми у сфері ОПК! Він просив секретаря РНБО О.Турчинова винести ці питання на обговорення Ради, але по суті був "посланий" його заступником, цього разу в Кабмін. Справді, а чи не час уже Кабінету міністрів зайнятися зривом оборонного замовлення, провалом зовнішньоекономічних контрактів, виведенням у "тінь" (у вигляді агентської винагороди) коштів оборонних підприємств, схемою переведення підприємствами "Укроборонпрому" в готівку державних коштів через фіктивні фірми!?

Треба зазначити, що, мабуть, за останні три роки це найбільш чітка позиція з розподілу зон відповідальності у сфері управління оборонно-промисловим комплексом країни: ми відповідаємо за контроль над фінансовими потоками, ви - за розв'язання всіх інших проблем...