Млявоперебіжна шизофренія війни...

Засекретивши результати й основні досягнення запровадження воєнного стану, знаючи схильність чинної влади до перебільшення власних заслуг, президент продемонстрував: якщо виключити як першопричину ініціативу воєнного стану варіант відстрочки президентських виборів, то залишається найгірший варіант - у системі оборони України, стратегічного й тактичного управління Збройними силами країни справи кепські. Про те, що серйозній перевірці піддали саме систему військового управління, і про виявлені істотні проблеми в цій сфері заявив сам П.Порошенко під час підсумкового засідання РНБО.

Спробуємо розібратися, чому лише на п'ятому році каденції чинного президента, саме напередодні нових виборів, верховний головнокомандувач отримав від розвідки й військового відомства інформацію про те, що вздовж кордонів України зосереджено найбільше угруповання російських військ, а система управління Збройними силами та обороною країни потребує кардинального реформування, оскільки інакше вона буде не спроможна відбити повномасштабну агресію з боку північного сусіда.

The Russians are coming

Винісши в заголовок відомі з часів холодної війни слова, які нібито промовив перед самогубством колишній міністр оборони США Джеймс Форрестол, я виключаю саркастичний зміст і ні на що не натякаю українським колегам американського міністра, хочу лише продемонструвати, що на сьогодні ця загроза для нашої країни реальна як ніколи. Для цього достатньо оцінити сучасний військовий потенціал РФ, систему управління військами, військову інфраструктуру в прикордонних з Україною регіонах і дислокацію військових угруповань на напрямках можливого удару по нашій території.

Відразу зазначу: під час підготовки цього матеріалу використано дані з відкритих джерел інформації, матеріали спеціалізованих видань на військову тематику Російської Федерації, України і США, а також аналіз бюджетних асигнувань на реалізацію російських військових програм.

Аналіз статей держбюджету Росії на потреби сектора безпеки та оборони протягом щонайменше двох десятиліть може достатньою мірою свідчити про те, що підготовка до агресії проти України розпочалася задовго до анексії Криму та окупації частини української території. Зрозуміло, що нарощування військового потенціалу РФ, створення потужного військового угруповання на західному напрямку, інтенсивна реалізація програм переозброєння армії, запуск нових виробничих потужностей підприємств ОПК, реформа системи забезпечення оборони та безпеки Росії передбачають серйозну концентрацію фінансових і матеріальних ресурсів протягом тривалого періоду.

За рамки цієї статті виходить питання, чому розвідувальним органам України знадобилося майже п'ять років, щоб повернути собі зір - звернути увагу на явні ознаки підготовки до гібридної та прямої агресії з боку Росії - і сповістити нарешті про це президента, який не згаяв можливості скористатися цими даними для запровадження воєнного стану. Найімовірніше, свою лепту внесли російські агенти, які "допомагали" авторам закону про люстрацію і чиїми стараннями було практично дочиста викошено оперативний склад вітчизняних спецслужб.

У грудні 2014 р. в Росії заступив на бойове чергування Національний центр управління обороною, основна функція якого - реалізація військових планів і плану оборони РФ у цілому. Фактично зі створенням цього центру завершено вибудовування системи управління обороною, військового керівництва й військового планування. Інформаційна платформа центру дозволяє інтегрувати інформаційні потоки від 73 органів виконавчої влади, всіх суб'єктів Федерації і близько 1300 об'єднань і підприємств ОПК.

Тут мені згадалося інтерв'ю колишнього заступника керівника президентської адміністрації Д.Шимківа, котрий із неприхованою гордістю заявив, що сервер для ситуаційної кімнати президента він знайшов у ЦВК, а комп'ютери збирав у ліквідованих відділеннях Національного банку. Згідно з такою логікою, цілком імовірно, і експертів для ситуаційної кімнати президента теж шукали за залишковим принципом. Сльози розчулення заважають говорити.

На сьогодні Росія підійшла до завершального етапу реформи збройних сил 2008-2020 рр. Як і передбачалося, під час реформи, відповідно до нової організаційної структури й системи військового планування, створено новий склад і абрис збройних сил, включаючи системи підготовки особового складу та забезпечення. На території РФ іще 2010 року (задовго до агресії проти України) створено чотири військові округи - Західний, Південний, Східний і Центральний, а наприкінці 2013-го у всіх чотирьох округах сформовано командування резерву. Треба зазначити, що види й роди збройних сил на території військового округу підпорядковуються одному командувачу, який несе всю повноту відповідальності за безпеку в регіоні. Об'єднання сил і засобів загальновійськових (танкових) армій, флотів, армій військово-повітряних сил і протиповітряної оборони дозволило вивести на новий якісний рівень бойові можливості й потенціал військових округів щодо швидкості реагування на кризові ситуації і збільшення їхньої сукупної ударної сили.

Таким чином, Росія вздовж кордону України на стратегічних напрямках створила самодостатні міжвидові угруповання військ з єдиним командуванням, основу яких становлять з'єднання і військові частини постійної бойової готовності, які здатні в найкоротший термін виконати бойове завдання.

Ударна сила російської армії на українському напрямку значно посилюється застосуванням повітряно-космічних сил, військово-морського флоту, ракетних військ стратегічного призначення і повітрянодесантних військ.

Фактично на сьогодні на території Росії розгорнуто угруповання військ, надзвичайно подібне до Групи радянських військ у Німеччині, яка відігравала ключову роль у протистоянні колишнього СРСР і НАТО, готова в будь-який момент здійснити наступальну операцію. З однією лише різницею, що військовий потенціал новоствореного угруповання ударною силою в десятки разів перевищує потенціал ГРВН.

У 2008-2009 роках у російській армії замість ліквідованої дивізійно-полкової структури запровадили бригадну. На сьогодні тільки в сухопутних військах ЗС Росії налічується 40 загальновійськових бригад. На думку командування сухопутних військ РФ, загальновійськові бригади за характером своєї структури призначені не тільки для участі в локальних конфліктах - їх можна успішно використовувати й у великомасштабних війнах.

Водночас, з урахуванням досвіду бойових дій у Донбасі, 2016 року в Західному й Південному округах почали створювати чотири нові дивізії, а в Центральному військовому окрузі - ще одну.

Слід зазначити, що офіційно російська військова стратегія має оборонний характер, але водночас основні принципи застосування сухопутних військ, з урахуванням того, що їхньою головною бойовою силою є танкові й мотострілкові дивізії, а також окремі танкові й мотострілкові бригади, передбачають ведення агресивних, безперервних і глибоких наступальних дій.

А для нас із вами викладене вище означає реалізацію дуже песимістичного сценарію розвитку подій, оскільки військове керівництво Росії, найімовірніше, планує розв'язати новий бліцкриг проти України у формі наступальної операції із застосуванням сухопутних військ, у поєднанні з повітряними, протиповітряними, морськими, десантно-морськими, повітрянодесантною операціями, а також використанням сил спеціальних операцій. Найімовірніша мета - знищити основні угруповання ЗСУ на сході, решті території Лівобережжя і вихід на рубіж Дніпра. При цьому незаконні військові формування й терористичні угруповання на території Донецької і Луганської областей противник використає для відволікання на певний час основних сил ЗСУ.

Український фронт...

Чи спроможні наші Збройні сили й військово-політичне керівництво адекватно відреагувати на описаний мною і, можливо, інші сценарії, що їх готує агресор?

Якщо звернутися до доктринальних документів НАТО, то управління оперативними угрупованнями військ, які беруть участь в операціях стратегічного рівня, і координацію їхніх дій здійснює військове командування стратегічного рівня. Саме в створенні такої системи управління збройними силами країни була суть Державної програми розвитку армії на 2006-2011 роки. 2006 року було створено Об'єднане оперативне командування (ООК), на яке покладали функції планування та керування застосуванням угруповання Сил оборони оперативно-стратегічного рівня.

До 2010 року повноцінно функціонувало управління ООК, сформоване на базі армійських корпусів Сухопутних військ Збройних сил, посилених військовими формуваннями видів ЗСУ та інших військових формувань. Крім того, було створено спеціальний пункт управління з оснащенням його єдиною інформаційною системою управління Збройними силами. Фактично 2007 року Міноборони України реалізувало етап створення нової системи управління обороною, яку було протестовано і яка повністю підтвердила свою функціональність під час командно-штабних тренувань і навчань. Звичайно ж, порівнювати військовий потенціал Росії і України - річ невдячна, але РФ підійшла до створення подібного центру управління лише через сім років.

З 2010 року, з приходом до керівництва військовим відомством і Генштабом ставлеників В.Януковича, почався розвал і дезорганізація всіх систем управління Збройними силами країни.

Той факт, що 2012 року рішенням колишнього міністра оборони ООК було розформовано, безперечно відіграв ключову роль у неспроможності Збройних сил країни 2014 року адекватно відреагувати й відбити російську агресію в Криму й Донбасі. Якщо ж до ліквідації системи управління Збройними силами додати дезорганізацію системи тилового забезпечення, а також передачу агресорові передмайданними міністрами оборони основних документів оборонного планування, то, мабуть, стаття про державну зраду - найменше, що можна інкримінувати цим панам. Безперечно, відповідальність за такий стан речей мають понести не тільки колишні міністри, а й деякі високопоставлені військові чиновники, які й досі обіймають керівні посади в органах військового управління і вхожі в кабінет верховного головнокомандувача. Можливо, саме з цієї причини в нещодавно виданому указі президента за №23 від 30 січня 2019 р., яким затверджено положення про Генеральний штаб, з'явилися деякі нісенітниці. Я не аналізуватиму всього тексту цього указу, але якщо раніше Генеральний штаб був робочим органом Ставки верховного головнокомандувача, то віднині він усього лише "сервісна" структура для забезпечення діяльності ставки.

Нагадаю Петрові Олексійовичу, можливо, він забув?! Ставки в основному законі оборонного планування - Законі "Про національну безпеку" - вже немає, там залишився якийсь вищий колегіальний орган військового керівництва обороною. Цим же законом було розділено посади головнокомандувача ЗСУ і начальника Генштабу, а тому всі керівні документи щодо застосування Збройних сил мають бути повністю перероблені.

Єдине запитання, яке виникло особисто в мене, - чому військово-політичному керівництву країни знадобилося майже п'ять років, щоб зрозуміти: для адекватного реагування на повномасштабну агресію Росії слід почати формувати оперативно-стратегічне угруповання сил оборони. Ясна річ, приводити структуру Збройних сил у відповідність до структур армій країн-членів НАТО, не так цікаво, як пиляти оборонний бюджет і красти кошти, призначені на будівництво житла й казарм, але, можливо, треба було подумати про те, яку спадщину в сфері оборони й безпеки залишать чинні президент, міністр оборони й начальник Генштабу своїм наступникам, у яких залишається мінімальний часовий люфт до настання непоправних подій.

Як не задихнутися в братніх обіймах?

Чи може Україна в ситуації, що склалася, розраховувати на військову і якусь іншу допомогу іноземних держав? А найголовніше - в які терміни й на яких умовах?

Чинний президент уже визначився - під парасольку НАТО Україна може потрапити лише до 2030 року! Чітко давши зрозуміти, що порятунок потопаючих - клопіт самих потопаючих, визначивши, що інтегрувати Україну в НАТО буде хтось, хто стане президентом через дві президентські каденції. У цей момент раптом згадалася східна мудрість про те, хто помре раніше - падишах чи віслюк. Чи треба пояснювати, що П.Порошенко таким чином не тільки сам дав оцінку своїм реформаторським досягненням в оборонній сфері за п'ять років перебування на президентській посаді, а й послав сигнал північному сусідові, що в найближчі десять років нога натовського солдата не підступить до російського кордону.

На Вашингтонському саміті у квітні 1999 р. для допомоги країнам, які мають намір вступити до альянсу, НАТО заснувала програму з прийняття нових членів, що включає перелік критеріїв членства. Передусім оцінюється здатність країни-кандидата та її збройних сил забезпечити обороноздатність держави. Далі розглядаються можливості країни щодо взаємодії збройних сил з арміями країн- членів альянсу й оцінюється потенціал країни щодо підтримання обороноздатності НАТО.

Слід зазначити, що ці критерії досить логічні, послідовні й цілком досяжні. Треба тільки задатися запитанням, чи здатна чинна влада забезпечити досягнення цих критеріїв, і взагалі, чи стоїть таке завдання на порядку денному?

Закріплення курсу в НАТО і ЄС в Основному Законі країни жодним чином не знижує загрози ескалації широкомасштабної збройної агресії Росії проти України.

Крім інтенсивного проведення військової реформи, Україна має повернутися до реалізації проекту зі створення власної неядерної зброї стримування. Попри інформаційний шум щодо проектів "Нептун", "Вільха" й "Верба", жоден із них не створює ані стратегічної, ані тактичної переваги у військовому протистоянні з потенційним противником, з огляду на те, що цей противник до 2020 року планує створити наземний варіант базування комплексу "Калібр". Може, все-таки настав час реанімувати "Сапсан" - розпочатий 2006 року проект зі створення багатофункціонального ракетного комплексу? Чи чинна влада боїться, що цей проект було започатковано з ініціативи тодішнього міністра оборони А.Гриценка? З таким підходом можна закрити й решту проектів, бо більшість сучасних зразків озброєнь, що надходять нині в Збройні сили, було задумано в рамках реалізації Програми розвитку армії 2006-2011 рр.

Крім того, Україна повинна вже зараз шукати асиметричну відповідь на воєнну загрозу, яка може бути максимально ефективною і не занадто витратною, оскільки війна завжди обходиться набагато дорожче. Для початкового етапу реалізації такого проекту цілком би вистачило "коболєвського" мільярда.

Хоч як це сумно для нас, на сьогодні один з найважливіших чинників стримування агресії з боку Росії є транзит російських енергоносіїв через територію України в Європу. Введення в експлуатацію газопроводу "Північний потік-2" значно збільшує ризик для України втратити серйозний важіль для запобігання бойовим діям на території нашої країни.

Я не намагаюся малювати апокаліптичний сценарій війни. Турбує те, що в зоні дії стратегічного угруповання російських військ перебуває та частина нашої країни, де зосереджено дві третини економічного потенціалу та більшість підприємств, що мають стратегічно важливе значення для функціонування оборонно-промислового комплексу. При цьому зазначимо, що на цих територіях нині реалізуються проекти зі створення нового виробництва у сфері оборонної промисловості. Навіть при реалізації найбільш м'якого сценарію воєнних дій протягом 7-10 днів економіка країни може втратити можливість забезпечувати потреби Збройних сил для відбиття агресії.

Більшість позицій, які описано вище, якраз і мав ураховувати план оборони України, якого, на жаль, на сьогодні немає. Не знаю, чи турбує президента швидкість мислення і здатність узагалі мислити його підлеглих, які очікували майже п'ять років запровадження воєнного стану для того, щоб наприкінці листопада минулого року нарешті сформулювати доручення Кабінету Міністрів подати до Верховної Ради проект закону про законодавче закріплення поняття "План оборони України".

Хотілося б сподіватися, що на створення згаданого плану підуть не роки й десятиліття. Можливо, слідом за цим планом в Україні буде створено власний постійно діючий центр управління обороною країни?

Упереджуючи панічні настрої, скажемо, що, на щастя, сьогодні війна Росії проти України ведеться на 90% на інформаційному полі бою, на 9% - в економічній сфері й лише на 1% - у реальних бойових умовах, з використанням території окупованих областей. Такий стан речей пов'язаний насамперед з обмеженими економічними й фінансовими ресурсами, які виділяються з російського бюджету на армію, а також із тим, що низка новостворених військових підрозділів ЗС РФ через це є обмежено боєздатною.

Немає сумніву, що апокаліптичний сценарій для України, який пишуть у Кремлі, вимагає від нас реалізації комплексу превентивних системних і продуманих заходів в усіх сферах, передусім у дипломатичному й військовому напрямку, корекції мобілізаційного плану країни та перегляду мобілізаційного плану національної економіки, вдосконалення системи державного стратегічного планування. Годі шити й кроїти на дому. Оборона - справа серйозна.