Переконливого підтвердження набула позиція «Дзеркала тижня» (див. статті «Хто заплатить за базар» у №18, 2000 р. й «Умертвіння» у №9, 2001 р.) у рішенні вищої судової інстанції країни. Нагадаємо — ці публікації докладно інформували про незаконне втручання місцевих органів державної влади у справи Чернігівської регіональної торгово-промислової палати (ЧРТПП).
У ті секунди, коли авторучка одного з нас виводила ці підбадьорливі рядки, одноповерховий будинок неподалік центрального ринку, де міститься офіс ЧРТПП, уже перебував під пильним наглядом. Глухою вуличкою повз нього кілька разів (очевидці стверджують — п’ять чи шість) проїжджали машини міліції. Поки що нічого не відбувалося. Розпочавши, відповідно до рішення Верховного суду України, виконувати свої обов’язки, президент палати Р.Савченко міг тільки здогадуватися, що активність ця не віщує нічого доброго. Проте ні йому, ні його колегам (у минулому співробітникам правоохоронних органів, старшим офіцерам ВБОЗу) та й загалом жодній нормальній людині не могло спасти на думку, яким буде подальший розвиток подій. Близько шостої години наступного ранку вуличку, що веде до палати, буде блоковано з двох боків, а до будинку почнуть підтягуватися мобільні групи міліцейських підрозділів по боротьбі з бандитизмом, вибухотехнічної служби, МНС... Події, що раніше скидалися на дешевий детектив, стрімко виродяться в оруеллівську антиутопію. А нам доведеться викинути сторінку з оптимістичною преамбулою в кошик для сміття. І розпочати статтю цілком інакше.
Ні Верховний суд України, ні новий прем’єр-міністр, ні громадська думка, схоже, не є авторитетними інстанціями для нинішньої чернігівської влади. Вона неприборкувана, як бронепоїзд, що зірвався з гальм, у прагненні будь-що розчавити людину, котра не схотіла миритися з пануванням на Чернігівщині правового й економічного свавілля.
Виявлення всіх прихованих мотивів подій виходить за рамки журналістських можливостей. Для цього потрібні зусилля серйозного слідства, наділеного відповідними повноваженнями. Але простий виклад фактів уже дає достатню картину того, що коїться сьогодні в нашому краї.
Передусім — офіційна версія. Її записано зі слів керівника Центру громадських зв’язків обласного УВС Раїси Дейкун.
— Я підняла зведення... Було анонімне повідомлення: «23.05.2001 о 5.50 по каналу «02» зателефонував невідомий і повідомив, що в торгово-промисловій палаті Чернігова закладено вибуховий пристрій і о 7.00 він вибухне. При огляді приміщення та прилеглої території вибухового пристрою не виявлено».
— Чи є зв’язок між діями міліції та постановою Верховного суду, що визнає незаконним рішення місцевих судових інстанцій, відповідно до яких президента ЧРТПП Р.Савченка було усунуто від керівництва? Наскільки ми знаємо, пошуками міни міліція не обмежилася. Наступної ночі з застосуванням сили з будинку було виселено охорону палати...
— Ким?
— Судячи з форми — співробітниками загону міліції особливого призначення «Беркут».
— Я про це не знаю... То «Беркут» і вночі піднімався? За зведенням — о 5 годині. А чим вони це пояснюють?
— Та ось, власне, про це, Раїсо Василівно, ми й хотіли вас запитати. Вони ж і досі там. Перебрали на себе охорону офісу й Савченка туди не пускають. «Беркут», наскільки ми знаємо, зорієнтований на боротьбу з бандитизмом, а не на виконання охоронних функцій.
— Ну так. Охоронні функції в нас виконує спецпідрозділ «Титан».
— То що ж...
— Не маю такої інформації... Можливо, там були окремі прояви...
— Бандитизму?
Відповіддю був розгублений смішок.
— Скажіть, будь ласка, при пошуках вибухового пристрою використовували собак і відповідну спецтехніку? Чи проведено тільки поверховий огляд місця події?
— Я дам вам телефон керівників відповідних служб. Ви зможете одержати в них найдокладніші дані.
— Чи можна нам посилатися на ваш дозвіл одержати дані й чи його вистачить?
— Ну звісно. Це ж не закрита інформація.
Відразу скажемо — з доброго наміру Р.В.Дейкун нічого не вийшло. Потрібних керівників або не було на місці, або вони посилалися на заборону повідомляти будь-що. І знову відсилали нас у відомчий прес-центр. З кожним дзвінком ситуація дедалі більше заплутувалася. З’ясувалося, що спеціально навчений для пошуку мін чернігівський собака перебуває нині у службовому відрядженні в Косові, а чи викликали в палату менш кваліфікованого пса з кінологічного центру — ніхто точно не знає. (Наполягали ми на цьому запитанні тому, що, за словами членів палати, зокрема В.Старикова, міліція поводилася так, ніби ніякої пекельної машини не було й не мало бути. Р.Савченко стверджує, що складських приміщень зовсім не перевіряли. Люди, котрі бояться реального вибуху, так не поводяться).
Несподівано з’ясувалося, що офіційне зведення неповне. Щось вибухотехніки таки знайшли. Якусь коробку. Що ж, можливо, у міру розростання скандалу коробка з загадковим вмістом ще спливе. А для нас принципово важливо інше. Питання, хто ж керуватиме ЧРТПП, чомусь стало нав’язливою ідеєю як для обласної влади, так і для кримінального середовища, від якого можна чекати чого завгодно. Або перша, або друга сила (а мо’ обидві) має реальну можливість маніпулювати правоохоронними органами. І користується цією можливістю з жорстокістю гравця, який поставив на карту щось дуже важливе, можливо, доленосне.
Відновимо, як кажуть шахісти, позиції. Нагадаємо, про що вже двічі писали (виходить, безрезультатно: очевидно, рішення Верховного суду для чернігівської влади — не указ).
Відповідно до закону, посада президента ЧРТПП — виборна. Втручання органів державної влади в її внутрішні справи — неприпустимі. На виборах минулого року переважна більшість членів палати проголосувала за її нинішнього президента Р.Савченка. Альтернативний кандидат, лобійований облдержадміністрацією, не пройшов. Після цього на недержавну установу обрушився безпрецедентний шквал перевірок, який буквально паралізував її роботу. Слухняно відзначилися всі — від місцевого управління юстиції та податківців до пожежної охорони. А коли ревізія та перевірки не дали бажаного результату, палатою зайнялася обласна прокуратура.
Прокуратура спрацювала бездарно. Досліджуючи формальний бік процедури виборів, вона заявила, що вибори нелегітимні. Попри те, що такі висновки прямо суперечать закону, чернігівський суд Новозаводського району, а згодом і обласний суд прийняли рішення, які збігаються з позицією обласної влади. Водночас розгорнулася масована обробка членів палати. Цькування самого Савченка теж не припинялося й на хвилину.
За Савченка заступилася преса — як місцеві, так і столичні видання. Адекватно відреагував на події президент ТПП України С.Скрипченко, надіславши чернігівським колегам відповідний лист.
Серед письмових звернень із проханням відновити справедливість є один важливий документ за підписом особи, принципово в конфлікт не втягнутої. Це лист Генеральному прокурору України Михайлу Потебеньку на бланку Української спілки підприємців і промисловців за підписом Анатолія Кінаха. Майбутній прем’єр-міністр докладно та грунтовно аналізує факти незаконного втручання органів державної влади у справи недержавної установи, факти перевищення чернігівською прокуратурою своїх повноважень...
Звернення це не справило на чернігівську владу ні найменшого враження.
Перенесемося знову з беззаконного минулого в кримінальне сьогодення...
Ми дізналися про події в офісі ЧРТПП майже відразу. Але коли під’їхали до будинку палати — метушні вже не було. Пожежники, швидка й мінери поїхали собі. А от співробітники «Беркута» — чомусь залишилися. Вони мирно розмовляли з одягненими в камуфляж сторожами. (Наступної ночі від цієї міліцейської миролюбності не залишиться й сліду: отримавши невідомо від кого наказ, спецпідрозділ, створений для боротьби з бандитизмом, почне викидати сек’юріті палати з приміщення без будь-яких церемоній).
Відзначимо це як принципово важливий момент. Річ у тому, що ніяких проявів бандитизму, тероризму чи анархізму з боку охоронців та інших палатних службовців, заляканих піротехнічним шоу, просто не могло бути. Тим часом начальник Чернігівського міськвідділу міліції Іван Сова викладає «свою» версію подій. З логікою вона не поєднується, наскільки ладить із законом — судити не нам. Відтворюємо її за записом журналістки Тамари Кравченко:
а) «Беркут» виїхав на анонімний сигнал про вибуховий пристрій тому, що так належить;
б) «Беркут» залишився в торговій палаті зовсім не з тієї причини, з якої приїхав, він узяв на себе забезпечення громадського порядку в вищевказаній установі. Це ніяк не пов’язано з виконанням охоронних функцій, а саме — охороною майна палати чи її службовців (що справді є прерогативою «Титана»);
в) «Беркут» усе-таки здійснює свою місію (частиною якої є недопущення на своє робоче місце президента палати Р.Савченка. — В.Ф., І.Х.) на підставі письмового договору з новим керівництвом ЧРТПП. (Керівництвом, якого —виходячи з рішення Верховного суду України, — юридично не існує. — Авт.). Телефонного терориста шукаємо, але поки що не знайшли.
Як після цієї туфти офіцеру Сові в дзеркало дивитися не соромно — не знаємо.
Провокацію цю придумали люди з убогою фантазією. Вибуховий пристрій як привід для втручання міліції в те, у що їй втручатися не можна, використовувався на Чернігівщині й раніше. Та якщо загроза була хоч трохи реальна — то це в тисячу разів гірше для честі мундира МВС. Бо виходить: «Беркут» і бандит злагоджено зіграли в одні ворота. Історія з «мінуванням» сталася наступного ранку після того, як Савченко розпочав виконувати свої обов’язки. За всіма статтями, саме він мав стати першочерговим об’єктом подальших злочинних зазіхань, отже, й міліцейського захисту. Проте саме його «Беркут» тепер і на поріг не пускає...
Тепер є сенс прояснити питання про нове керівництво ЧРТПП. Поки Р.Савченко хворів, балансуючи на межі фізичного існування (його довели до інсульту), так звана ініціативна група, нашвидку збита з лояльних до місцевої влади членів палати, провела нові вибори, виходячи з того, що попередні недійсні. Мабуть, вибори ці засвідчили те принципове, майже містичне значення, якого надавала посаді президента ЧРТПП обласна влада. Особисто губернатор Микола Бутко вшанував їх своєю присутністю (ніби 4 стаття Закону України про торгово-промислову палату України, якою заборонено втручання державних органів і посадових осіб у діяльність торгово-промислових палат, не для нього писана). Спеціально найнята охорона (а за свідченнями деяких членів ЧРТПП — і той-таки «Беркут») перекрила вхід у приміщення, де відбувалися вибори, і не допустила до участі в них тих, у чиїх голосах губернатор не був упевнений. Вигнаних зі зборів набралося 14 чоловік. Вісім із них погодилися оформити свої свідчення з цього приводу у вигляді відповідного документа, оригінал якого в нас є.
Після цих — позачергових — зборів 14 лютого минулого року відбулися ще одні... І в результаті до керівництва ЧРТПП прийшла людина, котра влаштовує облдержадміністрацію, — І.Федосєєнко.
Не можна сказати, щоб ця перемога далася обласній державній адміністрації легко. Але вона перемогла. І тут усе пішло прахом! Усі зусилля. 23 квітня 2001 року заступник голови Верховного суду України П.Шевчук оскаржив у порядку нагляду дії чернігівської обласної прокуратури, а також рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова та обласного суду як необгрунтовані й незаконні. А 16 травня судова колегія в цивільних справах Верховного суду України у складі головуючого судді Л.Григор’єва, суддів В.Маринченка, В.Шабуніна й з участю прокурора Л.Бондаренка задовольнила цей протест.
Обрушилася вся піраміда, що спиралася на юридично неспроможні аргументи. З правової точки зору виходило так, що Р.Савченко був і залишається законно обраним президентом ЧРТПП. Ще не оговтавшись від тяжкої хвороби, він вийшов на роботу. Історія з вибуховим пристроєм, як ми вже казали, сталася наступного дня.
Уже вкотре ми слухаємо магнітофонні записи, зроблені по гарячих слідах «мінного інциденту». Враження моторошнувате.
Валерій Стариков, член ЧРТПП:
— Чергові розповідають, що вночі бійці «Беркута» підкотили на двох автобусах і ввірвалися в офіс. Охоронців хапали за барки, за руки, витягували назовні. Кричали: «Опір міліції чиниш?! Та ти п’яний!» Провокували, одне слово.
Ростислав Савченко:
— Коли я переміг на виборах, Бутко сказав мені: «І півроку не пропрацюєш. Для тебе на Чернігівщині місця не знайдеться». Юридично зараз я, як і раніше, законно обраний президент палати. Але зайти туди не можу. «Беркут» мене не пустить. Чому посада президента регіональної торгово-промислової палати настільки важлива? Вона відкриває необмежені можливості для зловживань. Зовнішня економічна діяльність. Експертна оцінка кількості та якості експорту й імпорту, що надходить в область, і випущених тут товарів. Лише недобросовісна експертиза паливно-мастильних матеріалів дозволить робити капітал із повітря.
Член президії ЧРТПП (прізвище не називаємо на його прохання):
— У день штурму палати мені додому зателефонував глава Чернігівської обладміністрації Микола Бутко. Нас з’єднав його секретар. Бутко кричав: «Що ти там (у палаті. — В.Ф., І.Х.) робив? Згною! Поїдеш назавжди у свій райцентр Ріпки! Я знаю, що ти був там, знаю, з ким ти шушукався, мені доповіли...» З розмови з Бутком у мене склалося враження, що за палатою стежили, було зовнішнє стеження. Ні, я не перебільшую. Адже я сам у минулому офіцер КДБ. Але це не стиль КДБ. Занадто грубо. І потім, навіть у 70-ті роки, коли радянські спецслужби часом працювали провокативно, проти рішення Верховного суду вони нізащо не пішли б.
Ні для кого не таємниця, що так зване економічне диво, бурхливе зростання промислового й сільськогосподарського виробництва, деклароване нинішнім регіональним керівництвом, м’яко кажучи, не відповідає реальному стану справ. Некерована людина на чолі такої організації, як торгово-промислова палата, рано чи пізно могла б непоправно зашкодити ліпленню міфу про успіх краю. Крім того, наявність незалежної та непідконтрольної інстанції, яка видає об’єктивні експертні висновки про випущені в регіоні й імпортовані товари та сировину, створювала значні труднощі для кримінальних структур, украй не зацікавлених у такій визначеності.
Та чи в цьому річ? Чи немає іншої, ще важливішої, непоміченої нами причини?
Незаперечно лише одне. Хоч якими були б у цій історії мотиви місцевої влади, засоби, до яких вона вдалася, виводять події за рамки локального конфлікту. Настільки, що першопричина подій уже видається неістотною. Адже сама собою спроба змінити рішення вищої судової інстанції країни з допомогою поліцейських сил, скоєна за 150 кілометрів від цивілізованої європейської столиці, настільки сенсаційна, що на її тлі тьмяніє все інше.