МЕР ПОСЛИЗНУВСЯ НА ВОДІ, А «НУ» — НА МЕРІ?

Сказати, що попередній міський голова Львова влаштовував усіх фізичних і юридичних осіб міста, було б перебільшенням. І стосовно нього влаштовувалися акції протесту, ламалися списи на міських сесіях, ініціювався референдум щодо відставки (який, до речі, закінчився нічим). Однак із нинішнім львівським мером усе виглядає дещо інакше: він зміг отримати критичну масу незадоволених його політикою.

Недругів Любомир Буняк заходився породжувати, можна сказати, зі старту своєї мерської діяльності. «Управляючий справами міськвиконкому» при новоспеченому мері підписав дозвіл на проведення сумнозвісного авіашоу, котре закінчилося десятками смертей. Таким чином сформувався перший осередок невдоволення Л. Буняком — львівська міська організація «Скнилівська трагедія». Хоча слідчі Військової прокуратури Західного регіону й винесли постанову про відмову в порушенні кримінальної справи проти окремих посадовців Львівської міської ради та її виконкому, «Скнилівська трагедія» стверджує, що львівська міська влада припустилася низки порушень. Сьогодні ця «низка порушень» викладена на шести сторінках. Згодом «Скнилівська трагедія» зіткнулася з небажанням мерії встановлювати на території аеродрому пам’ятну каплицю, чим викликала ще більшу антипатію до себе з боку цієї організації.

Серед непримиренних опонентів Любомира Буняка виявилися і львівські вчителі. Причина — заборгованості по зарплаті. І хоча борги не є, власне, боргами міського бюджету, оскільки мерія в цій частині усього лише виконує делеговані Кабміном повноваження, освітяни все одно вважають Буняка своїм боржником. Таку позицію лідери протестного міського вчительського руху обгрунтовують тим, що мер пообіцяв на виборах «усе зробити, щоб вирішити всі наболілі проблеми освіти, а у разі, якщо цього не можна буде зробити силами Львова, то очолити колону в поході на Київ». Походу на стольний град не відбулося.

Не викликав новий мер симпатії й у міських таксистів. Він вирішив підняти якість надання послуг населенню в цій сфері, а таксисти сприйняли таку увагу до себе як спосіб «відкрити дорогу київським автоперевізним структурам».

У число скривджених Л. Буняком потрапило чимало серйозних підприємницьких структур, яких, як стверджують їхні представники та власники, нинішній мер відрізав від можливості інвестувати в місто.

Не складалися стосунки міського глави і з депутатами міськради, серед яких основний кістяк незадоволених представляли «нашоукраїнці». Значну частину ради мер не задовольняв у цілому, а особливо — у питанні управління ключовим ресурсом міста — землею. Опозиційні депутати скаржилися: «Він до нас геть не дослухається! З ним геть неможливо домовитися! Сьогодні приходимо до якогось знаменника, а завтра він про це забуває, робить так, як йому вигідно!» У якийсь момент автору цих рядків від деяких депутатів навіть доводилося чути, що рада, цілком можливо, ініціюватиме референдум щодо висловлення недовіри Любомиру Буняку. У принципі, критична маса незадоволених депутатів уже вимальовувалася. На одній із сесій, що вирішувала питання підвищення тарифів на воду, до «нашоукраїнців» у їхньому неприйнятті позиції мера (він наполягав на необхідності такого підвищення) приєдналися навіть представники фракції «Наш Львів», що складається із симпатиків СДПУ(о). Щоправда, на цьому антибуняківська солідарність звелася нанівець, чому значною мірою посприяла недисциплінованість деяких депутатів–представників самої «Нашої України», котрі чомусь раптом на наступних сесіях стали голосувати, не озираючись на стратегічну лінію «НУ». Що стало причиною, самі лідери фракції «НУ» не кажуть. А лихі язики стверджують, що ці недисципліновані депутати-«нашоукраїнці», котрі мають бізнеси, знайшли таки спосіб для реалізації приватних інтересів навіть у цій несприятливій обстановці...

Ініціатива референдуму про недовіру меру, на що рада мала законні підстави і чим не скористалася, матеріалізувалася значно дешевшим способом, хоча він і передбачав велику організаційну роботу. Виконати роль детонатора визвалася «позарадова» (вона не має депутатів у місті) львівська міська Організація українських націоналістів. 5 травня організатори зуміли зібрати в Палаці мистецтв більш 200 «громадян міста», де була створена відповідна ініціативна група.

Поки справа варилася на підготовчому етапі, «серйозні політичні сили», на кшталт обласного відділення «НУ», дозволяли собі ігнорувати ідею про референдум. Але щойно «несерйозній» ОУН вдалося провести згадані збори і здати в ратушу грамотно оформлений пакет документів, серйозні гравці наполохалися. Місцеві «нашоукраїнці», котрі настільки часто звинувачували Буняка в антинародній політиці, ризикували втратити ореол захисників городян. На весь цей політичний капітал поклав око «якийсь Роман Козак», «маніпульований деяким олігархом», котрий очолює цю саму ОУН в Україні. «Нашій Україні» необхідно було якось реагувати.

«Крайова рада Народного руху України», судячи з усього, готова була влитися в процес повалення Буняка. Власне, ще 25 квітня ця структура за підписом Ярослава Кендзьора випустила заяву, у якій, згадавши тезово основні гріхи мера, резюмувала: «Народний рух України солідарний з усіма, хто розуміє згубність епохи Буняка для Львова та його жителів, а тому робитиме все, щоб галицьку столицю очолила людина, рівень інтелекту, культури, патріотизму і компетентності якої був би гідний українського П’ємонту».

Та заковика полягає в тому, що крім НРУ в «НУ» існує ще одне провідне крило — ПРП. А для цієї політичної сили Тарас Стецьків і Олекса Гудима виробили ідеальну формулу поведінки на даний політичний момент: «Роботу Буняка оцінюємо незадовільно, але виступаємо проти проведення референдуму про дострокове припинення його повноважень». Мало того, за деякими даними, Стецьків зумів цю точку зору вбити у свідомість Ющенка. Тимошенко ж завжди підтримувала Буняка. У результаті двоє політиків 16 травня прийняли відповідне спільне звернення до партійних організацій, які входять у блоки «Наша Україна» і БЮТ.

Небажаність проведення референдуму лідери обох блоків аргументували тим, що це, мовляв, завдасть шкоди стратегічній меті зазначених блоків — президентським виборам. Автори спільного звернення стверджують, що «діючий режим» за допомогою цього референдуму бажає дестабілізувати ситуацію в демократичній і патріотичній Львівській області, створити у Львові чинник «Мукачевого», бажає перевести конфлікт із площини «Владний режим — люди» у «конфлікт між опозиційними силами».

Слід визнати, що така аргументація переконує далеко не всіх. У тому числі — у лавах «НУ». Авторитети, дрібніші за Ющенка, стверджують, що, у принципі, націонал-патріотам вигідніше було знімати Буняка саме зараз, напередодні президентської кампанії, тому що Буняк працюватиме в мінус «НУ». Такої позиції дотримується обласний Рух. На доказ рухівці наводять результати виборів мера у Винниках (місті-супутнику Львова) і довиборів депутата в ту ж винниківську місцеву раду. Результати обох актів волевиявлення винниківчан виявилися такі: і мером, і депутатом стали представники «Регіонів». Комісії зі згаданих виборів і довиборів у цьому населеному пункті формувалися вже за часів Буняка. На підставі цього рухівці роблять висновок, що Буняк на президентських виборах не створюватиме умов для роботи національно-демократичних сил.

До Львова якось приїжджав Роман Безсмертний, котрий мав розмову з Буняком. Після аудієнції пан Роман, як стверджує перевірене джерело, сказав: «Тут ні про що розмовляти — нам ця людина нічого не дасть у позитиві».

Якщо Ющенко і Тимошенко й мають резон, то це в тому, що вони завуальовано назвали «можливим конфліктом між опозиційними силами». Буквально ці слова двох харизматиків слід розуміти так: два головні крила «НУ», НРУ і ПРП, просто перегризуться між собою на нових мерських виборах, кожен проштовхуючи на міського голову свого кандидата. І це відбудеться без усякого втручання «ненависного режиму».

Так, сьогодні «НУ» фактично стала на бік Буняка. Однак хотілося б попередити Любомира Костянтиновича, щоб він не радів такій підтримці. Милість ця дуже підступна. УНП, якщо уважно вслухатися в заяви ЛОО цієї партії, недоцільним вважає проведення даного референдуму... тільки до 1 листопада 2004 року. І все!

Однак, відповідно до соціологічного опитування, проведеного «Центром з інформаційних проблем територій НАНУ» 15 березня цього року, більш як 80% львів’ян негативно оцінюють роботу нинішнього мера, а майже 53% вважають, що потрібно негайно домагатися його відставки. Подібне ставлення до Буняка викликане не тільки тими причинами, що перелічені на початку даної статті — львів’яни в цілому не прийняли підвищення вартості комунальних послуг, вартості води. І річ навіть не в тім, що ці підвищення можуть бути об’єктивною необхідністю в нинішній ситуації. Просто подібні кроки не передбачені передвиборчою програмою Л. Буняка. Зате в тій програмі була обіцянка дати місту цілодобове забезпечення водою. У разі невиконання цієї обіцянки, кандидат у мери Буняк обіцяв одразу піти у відставку. Сьогодні Любомир Костянтинович переконує львів’ян у тім, що він не зміг вчасно виконати свою головну обіцянку тому, що не знав реального, «катастрофічного», стану міського комунального господарства. Він також доводить городянам, що водопостачання у Львові суттєво поліпшилося, і що під його орудою місто значно поправило свій економічний стан. Однак достукатися до сердець львів’ян дуже важко. Хоча б тому, що мер із самісінького початку не зміг знайти спільної мови з провідними друкованими ЗМІ області й міста.

Зрозуміло, думка Ющенка, викладена в описаному вище зверненні, здатна знизити негативне ставлення місцевого електорату до Буняка, але не набагато — відсотків на 10—12. З іншого боку, як вважає директор цитованого центру Петро Жук, при вмілій роботі ініціаторів референдуму у Львові можна знизити рейтинг самому Ющенкові відсотків на 15.