Мер Львова Андрій Садовий: "Я не торгую посадами"

"ВО "Свобода" домагатиметься дострокових виборів львівського міського голови". Цю фразу довелося чути від багатьох експертів. Одначе мало хто вірить у позачергову кампанію. Ще менше – у здатність будь-кого сьогодні скласти реальну конкуренцію Андрію Садовому. Критика - незмінна супутниця кожного мера, Садовий - не виняток. Але при цьому навіть противники, хай і знехотя, визнають його популярність та успішність. Головний опонент насельника Ратуші на площі Ринок - "Свобода". Інтриги конфліктові додає та обставина, що найвпливовішому політику в місті протистоїть найпопулярніша політична сила в регіоні. "Війни між Садовим і "Свободою" немає, є природна боротьба між мером та більшістю міськради. Це - сутичка за повноваження, ніякої ідеології", - стверджує, можливо, найкращий знавець місцевого заалтар'я Маркіян Іващишин. Значна кількість експертів береться судити, що в цій війні Садовий, як мінімум, не програє. Він хитрий і обережний.

У цьому міг переконатися практично кожен журналіст, який спілкувався з Андрієм Івановичем. Під час розмови з ним я згадав розповідь про одного футбольного тренера, який завжди відвідував передматчеві тренування суперників. "Який сенс? - запитували коуча журналісти. - На тренуваннях нападаючі тільки замахуються, а не б'ють, воротарі лишень імітують стрибки". - "В імітації можна розпізнати можливий стрибок, у замаху - побачити удар", - відповів мудрець-тренер…

- Львівська міськрада планує змінити свою виконавчу систему. Кажуть, що погляди мера Садового та більшості депутатів на майбутні реформи не збігаються. Ви готові піти на поступки "Свободі"?

- Чинна система вибудувана таким чином: є міський голова, є профільні заступники, є керівники департаментів, а під департаментами діють управління. Ця модель довела достатню ефективність. Проте час примушує вносити корективи.

Зокрема, в управлінні житлового господарства ми хочемо більше уваги приділяти об'єднанням співвласників багатоквартирних будинків. Департамент, який опікувався проблематикою Євро-2012, має бути реформований у департамент розвитку, куди увійдуть управління туризму, а також управління IT, яке плануємо створити. Ми хочемо зробити управління містом більш ефективним із допомогою впровадження системи електронного врядування. Є необхідність створити окремий юридичний департамент. Існують інші ідеї, що знайшли відображення в проекті нової структури виконавчої системи.

Цей проект я запропоновував колегам-депутатам, але далеко не всім він до вподоби. Багато хто висловлюється проти існування департаментів, натомість пропонуючи збільшити кількість заступників. На мій погляд, це трохи ускладнює систему управління. Заступник має визначати роботу напряму, а керівник департаменту безпосередньо займається поточною роботою. Зміна структури - виключне право міського голови, депутати можуть її або затвердити, або відхилити. Дискусія триває. Створено робочу групу, до якої увійшли керівники фракцій. Сподіваюся, що на консенсус вийдемо на початку лютого.

- "Свобода", що опонує вам у міськраді, спирається на 55 "багнетів". Представники цієї сили не приховують свого наміру ініціювати навесні нинішнього року дострокові вибори міського голови. Деякі експерти вважають, що в цій ситуації ви змушені будете обміняти лояльність свободівців на деякі ключові посади.

- Мені погрожують дочасним відстороненням від посади вже майже сім років. З депутатським корпусом у мене завжди складалися непрості відносини. І під час попередньої каденції, коли більшість була в партії "Наша Україна", і нині, коли значна частина депутатів представляє "Свободу". Єдине, що мене тримає на плаву, - підтримка та довіра львів'ян.

Я не торгую посадами. Є вакансії, але ніким їх заповнити. Потреба в якісних кадрах була завжди, ця проблема не є суто львівською. Я вдавався до різних способів пошуку людей. Запрошував фахівців з інших міст - Тернополя, Івано-Франківська, Луцька, Одеси Києва. Брав на роботу військових з великим управлінським досвідом. Проте виявилося, що людей, які звикли працювати в закритих системах, легко обдурити, коли вони опиняються, так би мовити, у відкритому просторі. Тому залишилася тільки частина. Пробував переманювати підприємців, однак ця практика теж виявилася не вельми продуктивною, позаяк навантаження в органах місцевого самоврядування на порядок вище, ніж у бізнесі. Найуспішнішою виявилася ставка на молодь. За той час, що я працюю, близько 6 тисяч студентів пройшли стажування в міській раді. Кращі залишаються працювати. Наприклад, керівникові департаменту міського голови, що пройшов цей вишкіл, 25 років. Середній вік працівників департаменту міського голови - 27 років. Деяким керівникам управлінь 25-26 років.

Звертався до колег, що репрезентують різні політичні сили: маєте відповідних фахівців - пропонуйте. На жаль, таких пропозицій я не отримав.

У Конституції та законі про місцеве самоврядування чітко розписані повноваження. Структура, кандидатури заступників, склад виконавчого комітету - виключна прерогатива міського голови. Міський голова несе персональну відповідальність за управління містом перед громадою, яка його обрала.

- Але відповідальність передбачає вміння шукати компроміси?

- Вони потрібні, однак я повинен працювати з фахівцями. Я не даю посади просто так. Крісло міського голови не є для мене самоціллю. Коли я приймав Львів 2006 року, у нас вода подавалася чотири години вранці й чотири години ввечері, була жахлива ситуація з дорогами, освітленням, комунальною інфраструктурою. Немає у світі міст, у яких розв'язані геть усі проблеми. Проте ми багато зробили. Львів став більш упорядкованим, охайним та безпечним. З'явилися нові робочі місця, зокрема на 30% зросла кількість тих, хто працює в індустріях IT. Я пишаюся зробленим, пишаюся довірою львів'ян. Дострокові вибори мене не лякають. Якщо міський голова не сприймається громадою, вона обере іншого. Я маю досвід керування містом. Прогрес очевидний. Чому я маю його перетворювати на регрес заради сумнівних політичних компромісів?

- У чому, на ваш погляд, полягає причина успіху "Свободи" на останніх виборах?

- Якщо одна партія отримає більше, а інша - менше, це означає що успішніша партія більш активна. Ось таке просте пояснення.

- Надто просте…

- Може бути багато варіантів відповіді…

- Мене цікавить ваш.

- Я думаю, що наша розмова колись матиме продовження. Отже, в мене ще з'явиться можливість поділитися з вами думками на цю тему. Поки що я працюю над шліфуванням своєї позиції.

- Ви вірите, що Тягнибок може стати президентом?

- Згідно з Конституцією України, він має на це право.

- А чи має шанси?

- Який Тягнибок - учорашній, сьогоднішній чи завтрашній?

- Вчорашнього вже немає. Яким він буде завтра, невідомо. Певно що сьогоднішній.

- Сьогодні немає виборів, вони повинні відбутися у 2015 році. А яким він буде тоді, як ви зауважили, невідомо.

- Дослідження доводять, що Садовий - найвпливовіша персона у Львові, а "Свобода" - найвпливовіша політична сила. Чому впливовий мер Садовий не має достатнього впливу на депутатський корпус? Наскільки великим є прошарок людей, котрі одночасно голосують за Садового і за його антагоністів зі "Свободи"?

- До певного часу, доки це було можливо, я заявляв про свою аполітичність. Думаю, якби на вибори я йшов із політичною силою, цей розподіл був би іншим.

На сьогодні, і це довели останні вибори, більшість львів'ян підтримують мера Садового й водночас підтримують "Свободу". Чому? Львів'яни - вони особливі. Вони нагадують львівську каву, яка може бути з кислинкою, з гірчинкою або дуже солодкою, але неодмінно - міцною та справжньою. Львів'яни справжні, я їх за це люблю. Деколи важко логічно пояснити ті або інші рішення львівської громади, але я завжди до тих рішень ставлюся з повагою.

Якщо громада віддала більшість голосів свободівцям, я співпрацюю зі "Свободою", в межах інтересів містян і норм законодавства. Я не готовий переступати через закон та інтереси львів'ян заради чиїхось амбіцій.

Напевно, коли йдеться про політику, львів'яни прагнуть радикальних змін. Коли йдеться про рідне місто - належно оцінюють певний поступ. Хоча я, звісно, хотів би, щоб цей поступ був більшим.

Якби самоврядування зберегло хоч ті повноваження, які мало ще 5-6 років тому, ситуація була б набагато кращою. Багато повноважень, на жаль, забирається, натомість нам пропонують виконувати невластиві функції, наприклад приймати архівні документи з підприємств, що завжди було компетенцією держави. Водночас місцеве самоврядування практично повністю усунули від контролю за будівельними роботами. Те ж саме стосується земельних відносин, проблематики громадської безпеки. Раніше призначення керівника міської міліції погоджували з містом. Сьогодні таке погодження не потрібне. Аналогічно, нам лише повідомляють, що призначено того чи іншого керівника санепідемстанції. Але у свідомості громадян є міський голова, який мусить за все відповідати. Їм важко пояснити, що є купа напрямів, які міському голові непідконтрольні. Це, на мій погляд, неправильно. Успішними стають ті міста у світі, в яких громада має вплив на рішення. Коли хтось сидить в Києві й вирішує, хто чи що має бути кращим для Львова чи Донецька, - це не логічно й несправедливо.

- Відповідальним за регіони в новому уряді призначено Сергія Арбузова. Чого ви очікуєте від майбутньої співпраці з ним?

- Я з ним особисто не знайомий, ніколи не спілкувався. Цікаво буде порозмовляти. Сподіваюся, він розуміє важливість міст для функціонування держави. Бо саме вони - фундамент, на якому тримається держава.

- А ви впевнені, що посадовець без необхідного управлінського вишколу та досвіду розв'язання регіональних проблем це справді розуміє?

- Кожна людина повинна вчитися. Особисто я займаній посаді відповідаю, думаю, відсотків на десять, отже маю ще багато чого вчитися. Посада першого віце-прем'єра передбачає оволодіння великою кількістю знань та навичок. Думаю, якщо людина обійняла таку посаду, вона мусить над собою активно працювати.

- Центром впливу в уряді мають стати так звані младореформатори - Арбузов, Колобов, Клименко, Захарченко та ін. На ваш погляд, вони справді здатні провести реформи?

- Якщо реформ не провести, то рівень безпеки в державі істотно знизиться. Йдеться про молодих амбітних людей. Думаю, вони хотіли б увійти в історію, а не вляпатися в неї. У них має бути дуже потужна внутрішня мотивація. Можу тільки побажати їм успіху. Важко забігати наперед. Нехай люди осягнуть проблематику своїх посад

- Те, що Азаров залишився на посаді прем'єра, вас, радше, засмутило чи потішило?

- Призначення прем'єра - прерогатива президента. Лава запасних досить коротка, економічна ситуація - складна, а Микола Янович має великий управлінський досвід.

- Однак ваші стосунки складалися не завжди легко. Як ви реагували на те, що він під час відвідин Львова вам привселюдно тикав?

- Щось я такого не пам'ятаю.

- Особисто дивився відео в Інтернеті, здається це було наприкінці 2011-го.

- Наші погляди не завжди збігаються. Наприклад, на необхідність застосування евакуаторів. У Миколи Яновича свій стиль спілкування, досить відвертий. Але не пригадую відвертого негативу в наших суперечках. Я б ніколи не допустив, щоби хтось дозволив собі висловлювання, які б ображали мене як міського голову.

- Ваші погляди з Миколою Яновичем розбігаються тільки в питанні застосування евакуаторів?

- Коли йдеться про розуміння ролі місцевого самоврядування, мені здається, що він не має вдосталь інформації. Взагалі, людям, котрі не пройшли вишколу місцевого самоврядування, дуже важко бути успішними в Україні. Маю велику надію, що Рибак, який свого часу працював міським головою Донецька, стане певним лобістом місцевого самоврядування. Якби наші посадовці краще розуміли важливість цього питання, спиралися на керівників міст у процесі проведення реформ, цей процес був би успішнішим.

- Арбузов не пройшов вишколу місцевого самоврядування, отже він не має шансу бути успішним?

- Арбузов - фінансист. Якщо він зуміє забезпечити фінансову рівність міст України пропорційно до чисельності населення, це буде великий успіх. Зрештою, не може одна людина знати все й відповідати за всі ділянки. Маю надію, що віце-прем'єр Олександр Вілкул, який продемонстрував успішність на посаді голови адміністрації і чийого батька недавно було обрано президентом Асоціації міст України, є тою людиною, котра розуміє важливість місцевого самоврядування.

- Частина міських голів висловила свої незадоволення поточним станом відносин між центром та регіонами, зокрема в бюджетному питанні. Як вважає віце-президент Асоціації міст України Андрій Садовий - чи може ця структура перетворитися на своєрідну фронду?

- Я є активним прихильником максимального делегування повноважень органам місцевого самоврядування. Я противник того, аби з міст забирали гроші, я за те, щоб, наприклад, 50% податку на прибуток залишалося в місті. Надмірна централізація, яка відбувалася останнім часом, на мій погляд, шкідлива. З'являються елементи корупції, втрачається якісний контроль за деякими важливими ділянками. Треба це переглянути, бажано - швидко.

Дуже багато залежить від керівника Асоціації. Нагадаю, що Юрія Вілкула, міського голову Кривого Рогу, обрано новим головою лише наприкінці року. Це була несподівана пропозиція, його висунули в останню секунду, фаворитом вважали мера Вінниці Володимира Гройсмана. Але пан Гройсман на останній фазі виборів зняв свою кандидатуру. Пан Вілкул має потужний управлінський досвід. Я ще не говорив із ним серйозно з приводу його планів. Кажуть, коли людина обіймає нову посаду, з нею треба наново знайомитися. Безумовно, новий керівник потребує часу, щоб освоїтися з посадою.

- І все ж таки, якщо держава не виявить особливої чуйності до проблем місцевого самоврядування, зокрема до потреб міст, наскільки жорстким та узгодженим може бути опір з боку мерів?

- Давайте зачекаємо місяць-два.

- Чи варто державі відмовитися від інституту обласних державних адміністрацій?

- Варто подумати про певний перерозподіл у відносинах між головами обласних рад і головами обласних адміністрацій. Наприклад, у сусідній Польщі таку реформу свого часу було проведено. Є воєвода, є маршалек. Є фактичний представник президента, представник центральної влади і є особа, котра відповідає за розвиток місцевого самоврядування. До речі, варто згадати, що голови ОДА сьогодні досить обмежені в повноваженнях. Багато призначень де-факто відбуваються без їхньої участі, їх лишень інформують. Навіть чотири роки тому ситуація була іншою. Ця реформа потрібна, сподіваюся її буде проведено. Треба думати, як меншою кількістю людей більш фахово виконувати необхідну роботу.

- Ви працювали з багатьма урядами. З ким було складніше?

- Порівнювати, напевно, некоректно. З усіма було непросто. Але не можу сказати, що з кимось стосунки не склалися категорично.

Я очікую, коли на повну силу запрацює нинішній уряд. Переконаний, багато питань зможемо вирішити. А що не зможемо - про те чесно розкажу громаді. За останні три роки ми не отримали жодної гривні з держбюджету на фінансування історичної спадщини. Сподіваюся, в Києві переглянуть ставлення до цього. Тому мені дуже важливо, кого врешті-решт буде призначено міністром культури.

Я завжди намагався в інтересах міста плідно співпрацювати з будь-яким урядником. Легко мати справу зі справжніми фахівцями. Ефективною була співпраця з міністром фінансів Юрієм Колобовим, з колишнім міністром інфраструктури Борисом Колесніковим.

- Була можливість особисто подякувати Борису Вікторовичу за "Хюндай"?

- Насправді ця ідея належала не йому. Він цей проект отримав у спадок, коли той перебував на стадії реалізації. Необхідно було забезпечити якісне швидкісне сполучення між містами України на час проведення Євро, і він із зазначеним завданням впорався. Якби розв'язанням цієї проблеми опікувалися з 2007-го (як годилося), я переконаний, що на 2012-й у нас була б абсолютно інша конструкція. Колесніков мав обмаль часу і зробив справді неможливі речі, аби Україна гідно зустріла європейську футбольну першість. Борис Вікторович поклав на це своє особисте здоров'я. Повірте, були всі можливості осоромитися на весь світ.

Мені б хотілося, щоби для забезпечення якісного транспортного сполучення були задіяні потужності наших підприємств і між містами курсували потяги українського виробництва. Але на той час, наскільки я розумію, це було технічно неможливо.

- Але у Львові, як розповідають, "Хюндай" спершу дряпав боки об перон...

- Напевно, багато речей можна було зробити краще. Ми українці, ми не німці. У нас є сумний досвід авралів. Треба вчитися. Тому я за те, аби наші молоді спеціалісти отримували змогу навчатися за кордоном, переймати іншу систему, іншу логіку планування, управління.

- У спадок від співпраці з Міністерством інфраструктури залишилися борги за дорожні роботи. В переддень Євро, наскільки відомо, частина підрядників через брак фінансування відмовилася виконувати свої зобов'язання. Скільки центр винний за дороги, і як ви збираєтеся вибивати ці борги?

- За дорожні роботи, виконані в 2011 році, існує заборгованість у розмірі 153 млн грн, яку держава обіцяє погасити найближчим часом.

- Терміни визначено?

- Ні. Були проблеми у 2012 році, коли певну частину грошей не проплатили через казначейство й, на превеликий жаль, деякі роботи залишилися незавершені, бо підрядники не мали можливості працювати в борг. Значну частину робіт виконала турецька компанія "Онур", яка фактично прокредитувала місто на велику суму. Проте переважна частина робіт виконана належним чином і в необхідних обсягах. Львів'яни користуються дорогами.

Об'єктиві складнощі з фінансуванням періодично змушують нас залучати кредити, за що нас дехто критикує. Проте ці кошти дозволяють розвиватися економіці Львова, генерують процес створення робочих місць, а, відтак, сприяють надходженню податків до міського й державного бюджетів. Побоювання, що місто не здатне віддавати запозичене, безпідставні. Мені періодично згадують "шалений" борг перед "Ощадбанком". Користуючись нагодою, повідомляю: по-перше, ми не позичали гроші в "Ощадбанку", Львівська міська рада отримала кредит від "Укрексімбанку". По-друге, з 200 млн грн ще 2011 року ми повернули 110. Такими же необґрунтованими є звинувачення у буцімто невиправданому випуску облігацій. Завдяки отриманим в такий спосіб коштам (42 млн грн у 2007 році, 50 млн грн - у 2008 році) ми отримали змогу профінансувати велику кількість робіт у сфері ЖКГ. Зважаючи на те, який курс був у 2007-му, а який - у 2012-му, неважко здогадатися, що місто заробило більше, ніж втратило. До речі, місто ці 92 млн торік повернуло.

- Модерний аеропорт, зведений до Євро, нині використовується десь на 30%. Наскільки реалістичними були розрахунки, чи варто було так багато витрачати на об'єкт, який не використовується на повну потужність?

- Аеропорт будується на перспективу. Маємо позитивну динаміку туристичного трафіку. Натомість є проблема з відсутністю рейсів у межах України. Нонсенс: до Львова можна добратися літаком з трьох польських міст - Варшави, Кракова та Вроцлава й тільки з одного українського - Києва. Туристи з Донецька, Харкова, Дніпропетровська, Запоріжжя виявляють величезний інтерес до Львова, проте прямого повітряного сполучення практично немає. Переконуватиму Міністерство інфраструктури, очільників держави змінити ситуацію. Адже кожні 10 туристів - це додаткове робоче місце.

Було б абсурдом збудувати термінал тільки для забезпечення потреб 2012 року. З огляду на амбіції Львова подавати заявку на проведення Олімпіади-2022, сучасний аеропорт є серйозним козирем.

- Козирем міг би стати і новий стадіон "Арена Львів". Проте він не експлуатується. Останній матч там відбувся влітку минулого року. "Карпати" грають на обшарпаній "Україні". Медіа також пишуть, що на свіжій "Арені Львів" (кошторис якої був трохи нескромним) виявилося чимало недоробок.

- По-перше, стадіон будувала держава. Міська влада лише розпочинала цей процес, зокрема визначивши місце розташування. По-друге, "Арена Львів" - це не тільки чаша, а й інфраструктура, наприклад чимала кількість конференц-залів, які ефективно використовуються.

"Карпати" мають намір грати на цьому стадіоні. Що природно: переїзд з "України" на "Арену" приблизно на 30% збільшить кількість відвідувачів, вони це чудово знають. Тим більше що старий стадіон потребує реконструкції, оскільки відслужив півстоліття

Клуб та дирекція стадіону домовляються між собою. Наприкінці року я запрошував до себе виконавчого директора ФК "Карпати" та директора стадіону, вони мене запевнили, що процес перемовин на фінальній стадії погодження. Зрозумійте, йдеться по комерцію, кожна сторона хоче отримати зиск.

Щодо недоробок. Жорсткіших контролерів, ніж фахівці УЄФА, немає у світі. Якби там були істотні недоліки, вони б ніколи той стадіон не прийняли. Чи можуть бути в стадіону проблеми? Звісно. Я в житті не бачив жодного ідеального будівництва. Але будь-які проблеми, згідно з контрактами, усуваються підрядниками за їхній кошт. То є світова практика.

- Віднедавна ви - керманич партії "Самопоміч". Навіщо вам політична структура?

- Мета проста - будувати країну, в якій хочеться жити. "Самопоміч" для тих, хто не хоче бути байдужим. Хто не хоче лише стояти осторонь та критикувати. Не подобається як є - роби, як має бути.

- Навіщо для цього створювати партію? Розбудовуйте громадську організацію "Самопоміч", яка існує з 2004 р.

- Для того, щоби мати легітимну змогу брати активну участь у процесах реформування, процесах управління. Сьогодні балотуватися на посаду мера будь-якого міста не можна самовисуванням, як було колись. Необхідне рішення партійного осередку. Депутата місцевого рівня це теж стосується. Бути активним через громадські об'єднання потрібно, але для впровадження відповідних ініціатив слід мати можливість бути при владі.

- Кого не запитай, усі сприймають "Самопоміч" як суто галицький проект.

- "Самопоміч" - галицьке слово. Проте я не маю наміру вибудовувати галицьку партію. Був щиро здивований тим, скільки людей у різних регіонах вже зголосилися стати нашими спільниками. Використовувати активність та небайдужість як партійне гасло - непростий шлях, особливий шлях. Знаю, на які ризики наражаюся. Для багатьох людей такий крок незрозумілий. Мені це рішення далося важче, ніж рішення балотуватися на посаду міського голови. Але я твердо переконаний, що ідея "Самопомочі" сприйнята всією Україною.

- Для цього потрібно, аби в керівництві партії були знакові персони, котрі репрезентують різні регіони…

- А чому ви думаєте, що такого не станеться?

- Наразі в керівництві партії - люди, безпосередньо пов'язані з Андрієм Садовим. Ви намагалися залучити до свого проекту колег-мерів?

- Більшість мерів на сьогодні є членами Партії регіонів. Деякі - членами інших партій. Хто вступав під примусом, хто - з переконань. Я ціную стосунки з міськими головами. Я не агітую людей записуватися в партію. Я агітуватиму вчинками. Цей процес поступовий та поступальний.

Ми на початку шляху. Не маю ілюзій, що вдасться досягти мети за місяць або рік. Ми робитимемо це 5 років, 10, якщо потрібно - 20.

- Скільки років вам знадобиться, аби потрапити до парламенту?

- Наші перспективи неможливо розглядати окремо від загальнопартійного процесу. В Україні нині понад 200 партій. Ідейно близькі партії мають об'єднатися. Як швидко це відбудеться, ніхто не знає достеменно.

- Кажуть, ви розмірковували про співпрацю з Віталієм Кличком. Оглядини завершилися? Чи радили Віталію кандидувати на посаду мера Києва?

- З Віталієм у мене дружні стосунки, які я ціную. Щиро бажаю йому успіхів. Стосовно можливої участі в кампанії, будь-яка порада була б некоректною. Віталій - виважена, досвідчена людина, впевнений, що він вибере адекватне рішення.

- Можливий вступ до Митного союзу посилить сепаратистські настрої?

- Я не думаю, що вступ до МС можливий. Імовірнішим і природнішим є приєднання до європейської спільноти. Безумовно, потрібно співпрацювати з країнами - членами Митного союзу, але чи варто ставати членом МС? Ви знаєте, що буде в Росії після Путіна, в Казахстані після Назарбаєва, в Білорусі після Лукашенка? Ніхто не знає. Натомість можна говорити, що політика Німеччини після Меркель, Франції після Оланда чи Польщі після Туска та Коморовського буде передбачуваною, прогнозованою, зрозумілою. То навіщо приєднуватися до тих союзів, перспектива яких незрозуміла? Утворювати союзи варто з країнами, за рахунок співпраці з якими можна найкраще розв'язати власні проблеми.

- Припустімо, що це все ж таки відбудеться…

- Я романтик, але я не фантазер…

- Галицький сепаратизм - що це, на вашу думку? Політична гра, природний потяг частини населення чи реакція на те, що відбувається в державі?

- На те, щоб Україна відбулася як держава, було витрачено великі зусилля. В минулому столітті неприродною смертю померли кожен другий українець і кожна четверта українка. Коли усвідомлюєш масштаб жертв, говорити про сепаратизм, щонайменше, некоректно. Мені люди, які пропагують чи захищають сепаратизм нагадують маленьких діточок, що ховаються під ліжко від будь-якої проблеми й вірять в чудеса. Сидіти та мріяти - легше, ніж зробити бодай одну добру справу. Сепаратизм - то абсурдна річ.

Україну треба навіть не зшивати, а сплавлювати. Так, це складний процес, але я не розумію політиків, котрі цього не роблять. Або вони чогось бояться, або не розуміють елементарних речей.

- Федеративний устрій загострить проблеми регіонів чи, навпаки, розв'яже?

- Маючи автономну республіку Крим, ми де-факто є федеративною державою… Говорити про федералізацію, як на мене, не на часі. Потрібно почати з елементарного відновлення самоврядування.

- Якби ви були Януковичем, ви б відпустили Тимошенко та Луценка?

- По-перше, я Садовий. По-друге, на моє глибоке переконання, якщо жінка має проблеми із законом, рішення щодо її покарання має бути максимально виваженим.

- Ви обмовилися - "якщо жінка має проблеми із законом"… Cудовий процес вас переконав, що Тимошенко має проблеми із законом?

- Я знаю, що міського голову можна посадити за скріпки… Переконаний, відповідальність за політичні рішення має бути політичною. За такі рішення політик має відповідати перед суспільством.

- Стеля ваших амбіцій?

- Я народився у Львові. Я пишаюся ім'ям львів'янина. Тут виросли п'ятеро мої дітей. Я би хотів тут постаріти. Дуже гордий, що мені довіряє громада. Сьогодні навіть думки не маю про інші посади.