ЛЮДИНА-ХАЗЯЇН ЧИ ЛЮДИНА ХАЗЯЇНА?

Якщо народ не хоче виходити на вулиці під прапорами опозиції, то це ще не означає, що він відмовився від бажання впливати на владу. За підсумками парламентських виборів 2002 року про спроможність громадян мати власну думку написано чимало. Але ще більшу впевненість у глибинному прагненні суспільства до розширення демократії (влади народу) дали результати соціологічних опитувань чотирьох центрів, що проводилися в рамках так званого всенародного обговорення президентського варіанта конституційної реформи. Населення України явну підтримку висловило, приміром, пропозиції затверджувати закони на референдумі. І більш ніж лояльно поставилося до різних пропозицій, які передбачають обмеження повноважень практично всіх гілок влади, незалежно від того, стосується це зменшення особового складу владних органів, термінів перебування біля керма суддів Конституційного суду чи права президента розпоряджатися долею силовиків.

Бажання громадян особисто брати участь в обранні обласних керівників виражене дуже чітко: «за» — 74 відсотки. Причому принципової різниці між Сходом і Заходом у цьому прагненні немає, оскільки в кожній з областей більш як половина населення висловилася за обрання губернаторів. Є ціла низка причин, що пояснюють це прагнення. Ось лише три з них: по-перше, громадяни хочуть реально впливати на місцеву владу, яка до них найближча і дії якої безпосередньо позначаються на умовах життя й добробуту місцевого населення. Громадяни хочуть мати право оцінювати якість роботи місцевих глав виконавчої влади, а не миритися з ситуацією, коли Президент ставить їх перед фактом призначення, керуючись при цьому часто не оцінкою творчого потенціалу кандидата. По-друге, жителі великих міст, де обираються мери, у ряді випадків визнали ефективним такий спосіб визначення керівництва і готові перенести цей досвід на обласний рівень: добре потрудився — переобрали, погано — злазь. По-третє, низький показник довіри до Президента, безперечно, позначається й на довірі до його ставлеників. Загальний рівень недовіри до влади в Україні примушує населення вважати, що обрана ним влада буде залежнішою від нього, особливо та влада, до якої можна дотягнутися, оскільки вона перебуває не в позахмарних висотах київського Олімпу.

Питому вагу губернаторів у наступний передвиборний період складно переоцінити. По суті, у їхніх руках сконцентровано значиму частку реального адмінресурсу. Але, крім цього адмінресурсу, є ще й вагомість губернаторського слова, зумовлена рівнем поваги та підтримки з боку місцевого населення до місцевої ж влади. Очевидно, вагомою для виборців може виявитися думка шести губернаторів — Луганської, Миколаївської, Чернігівської, Запорізької, Волинської та Вінницької областей. Відповідно до проведеного опитування, тільки вони мали б шанс на обрання населенням на прямих виборах. Оскільки тільки в них сукупний показник повної та часткової підтримки перевищує рівень непідтримки дій. Отже, цим губернаторам, а Євгену Карташову тепер як меру Запоріжжя, вдалося завоювати неабиякий авторитет серед земляків.

До слів же губернаторів Івано-Франківська, Київщини, Сумщини й Чернівецької області масовий виборець не прислухатиметься. Хоча б тому, що більше половини громадян, які населяють ці області, не хотіли б бачити на названій посаді нинішніх глав ОДА. У Володимира Щербаня показник негативу становить 71,6 відсотка, у Теофіла Бауера — 60,3. Втім, усвідомлена антипатія ще не означає усвідомлену протидію, що довів приклад останніх виборів у Сумах, де переможний адмінресурс продемонстрував цілковиту байдужість до думки виборців.

Що ж у першу чергу впливає на ставлення громадян до їхніх обласних начальників? Чимало залежить від особистості самого губернатора та його вміння налагоджувати контакт, від відкритості, соціальної спрямованості дій. Важливу роль відіграє оцінка населенням корумпованості місцевої влади, його думка про причетність до корупції керівника області особисто. На ставленні позначається й інформація, що передається з вуст у вуста, про бізнес-фаворитів глави області, про його відносини з пресою та політичними силами. Не в останню чергу опозиційними. Досить чутливо населення реагує на зміну рівня безробіття, якості виконання своїх функцій органами правопорядку.

Безперечно й те, що, призначаючи або знімаючи глав обласних державних адміністрацій, Президент повинен керуватися не оцінкою особистої відданості чи можливістю забезпечити за будь-яку ціну перемогу на виборах, а аналізом об’єктивних показників, зокрема таких, як зростання ВВП, зниження рівня злочинності, розвиток малого й середнього бізнесу, збільшення кількості робочих місць, показник середньої зарплати, рівень міграції за межі області, обсяг залучених інвестицій і навіть співвідношення смертності й народжуваності.

Між різними політичними силами, які виборюють державне кермо, уже сьогодні точиться боротьба за симпатії діючих глав адміністрацій. Можливо, запропонований рейтинг допоможе вирішити, за кого варто реально боротися. І вже точно дозволить зрозуміти, хто очолює область виключно для того, щоб боротися з небажаними. Оскільки інакше пояснити той факт, що посади обіймають керівники, котрих населення вважає неефективними, ми, приміром, не змогли.