Літаки, космос, ОПК

Після зустрічі в Москві президентів України і Росії у зубрів оборонно-промислового комплексу, що дивом збереглися, виникла ейфорія. Преференції й унікальні замовлення, які нібито українським підприємствам дає РФ, казкові. А сама Росія на своїх потужних плечах фактично нестиме весь український високотехнологічний сектор. З'явилася інформація про готовність створювати з Україною спільні підприємства для активізації ВТС. Російська опіка має намір охоплювати три напрями: розвиток українського авіапрому, зростання можливостей національної ракетно-космічної галузі, пряму підтримку замовленнями підприємств оборонної промисловості. Однак варто розібратися, чи так усе смачно, як здається.

Авіапром: алгоритм
фокусника Рогозіна

Після візиту Віктора Януковича до російської столиці у Києві хутко підрахували: проект спільного випуску близько 80 літаків Ан-124 для Росії принесе Україні 12,89 млрд дол. прибутку. Справді, таких амбіційних планів авіабудівної співпраці ще не було. Розвиток цього давно виношуваного проекту може дати сплеск замовлень, і не тільки конструкторських: нині в Ульяновську є тільки робочі документи на виготовлення літака, при тому навіть хвостове оперіння "Руслана" робить Україна. Це ще й свідчення: без України реалізувати зазначений проект абсолютно неможливо. Навіть запланованої, з легкої подачі російського віце-прем'єра Дмитра Рогозіна, самостійної модернізації російського парку літаків Ан-124 свої ДКБ не потягнуть - немає кадрів, досвіду й необхідної документації. А вже відновлення серійного виробництва "Русланів" без КБ - розробника і українських двигунів - видається утопією. Двоякий і зворотний бік проекту: сьогодні Україна й РФ разом є світовими монополістами на ринку перевезень великогабаритних вантажів, і з розширенням російського парку Україна просто випаде з обойми лідерів (змагатися з російськими обсягами виробництва не вийде, та й російська сторона не допустить). У кожному разі, старт і успіх цього проекту аж ніяк не зв'язаний імпульсами філантропії адміністрації Путіна. Як не зв'язані й темпи інших проектів - виробництва для РФ Ан-70, Ан-148, Ан-140. Зазначені проекти розвиватимуться незалежно від політичного гарчання, бо в Росії немає альтернативи цим машинам. Затримка на кілька років можлива хіба що стосовно Ан-70 - до того моменту, коли він буде на ринку. Таким чином, покровительство Росії в цьому сегменті фіктивне, жодним чином не пов'язане з виживанням українського авіапрому. Нагадаємо: частка співпраці з російським авіапромом останніми роками не перевищувала 10% у загальних обсягах проектів українського літакобудування. Що ж стосується пропозицій, то вони відображають передусім бажання самої Росії, хоча, безперечно, вигідні й Україні.

Космос: орбітальна підміна понять

Ракетно-космічна галузь України, у хорошому сенсі, "зав'язана" на Росію. У хорошому сенсі тому, що проекти, котрі реалізуються спільно з Росією, або міжнародні, або потрібні самій Росії набагато більше, ніж Україні. У Державному космічному агентстві України (ДКАУ) зазначають: "На цей час РФ, поряд із Бразилією, КНР, США і Європейським космічним агентством (ЄКА), входить до числа основних партнерів України в космічній сфері". Відомо, що понад 60% продукції ракетно-космічної галузі України йде на експорт. Але і в самій частці Росії в загальному обсязі діяльності галузі проекти, знов-таки, ті, реалізації яких потребує сама російська космічна індустрія.

Може, хтось сумнівається, що підтримування у функціональному стані російських МБР, які перебувають на озброєнні у РВСП, більше потрібне Росії? Чи думає, що створення нової важкої МБР, про необхідність появи якої заявляв російський президент у листопаді ц.р., більше потрібне Україні? Є всі підстави стверджувати: без України успіх нової МБР буде ще примарнішим, ніж успіх ракети "Булава", яку все ще "допрацьовують". Чи, може, конверсія ракети SS-18 "Сатана" в комерційний ракетоносій "Дніпро" теж більше потрібна Україні? При існуючому графіку зняття МБР із бойового чергування. Відверто кажучи, в цьому є великі сумніви, навіть з урахуванням реальної вигоди конверсії та спільних робіт у рамках "Космотрасу".

Що стосується міжнародних космічних проектів, то частка Росії в них давно не є визначальною. ДКАУ серед основних називає спільний із Бразилією проект створення української ракети-носія та системи космічного базування у провінції Алкантара (Бразилія). Згадує також роботи в рамках запуску нової ракети США, в якій перший ступінь виготовлений українцями за українськими технологіями. Далі йде виробництво серійних двигунів для європейської РН "Вега", яке вже налагоджене, а поставку першого серійного виробу замовникові заплановано на початок 2014 р. Нарешті, міжнародний консорціум Sea Launch готує на 2014-2015 рр. п'ять пусків РН Зеніт-3SL із морського космодрому. Так, правда, що український РН Зеніт-3SL має 72% російських комплектуючих. Але Україна і РФ беруть участь у цьому проекті спільно зі США та Норвегією, отож заблокувати поставки комплектуючих міг би тільки безумець, що мітить у категорію ненадійних партнерів.

Ба більше, в самій РФ із космосом не ладиться. "Розклад пусків Sea Launch на 2014 р. набуває величезного значення для світового ринку пускових послуг телекомунікаційних супутників комерційних замовників у контексті невдалого запуску російської РН "Протон" 2 липня, а також невизначеності навколо комерційного дебюту вдосконалюваної РН Falcon 9 американської Space", - підкреслював цього року авторитетний тижневик Space News. А ось ще одне повідомлення, від
19 червня 2013-го: "НПО "Энергомаш" повністю заморозило роботи зі створення двигуна для перспективної ракети-носія "Русь-М". То хто кому більше потрібен?

Можна проаналізувати статистику за 2012 р. Тоді підприємствами космічної галузі було виготовлено шість ракет-носіїв "Зеніт", у т.ч. для проектів "Морський старт" (4 РН), "Наземний старт" (1 РН) і Російського космічного агентства (1 РН). У рамках реалізації програми США "Антарес" вітчизняними підприємствами космічної галузі виготовлено і скеровано в Центр космічних польотів американського космічного агентства НАСА чотири комплекти ступенів для ракети-носія "Антарес". На стадії завершення було ще шість комплектів ступенів, поставка яких планувалася на 2013-й. У рамках проекту з Європейським космічним агентством українськими підприємствами виготовлено і скеровано на космодром Куру у Французькій Гвіані два маршових двигуни четвертого ступеня для нової європейської ракети-носія "Вега". Для бразильського проекту було виготовлено ряд систем, вузлів, агрегатів ракети-носія "Циклон-4", у Бразилію відправили ​​першу партію технологічного обладнання наземного комплексу.

З якого боку не глянь, роль московського покровительства, кажучи словами Марка Твена, дуже перебільшена.

Оборонна промисловість.
Хто в зоні турбулентності?

Якщо чесно, оборонки двох держав оформили розлучення так давно, що циклічні періоди зближення і розходження політиків уже мало впливають на ситуацію. Коли вустами президента Путіна Росія стверджує про наступне зближення з Україною і нові замовлення, вона турбується про зовсім інші речі.

По-перше, Росія всерйоз побоюється, що Україна налагодить у сфері оборони співпрацю із Заходом. Наприклад, почне брати участь у створенні протиракетної оборони в Європі. Адже певні замовлення Україна вже виконувала - зокрема у виконанні досліджень у рамках проекту НПРО США, про можливість протидії ракетам "Тополь-М". РФ справді побоюється зближення українських оборонних підприємств із західними компаніями. Останні до цього готові, що продемонстрували під час підготовки до реалізації проекту будівництва військового корабля класу "корвет" для ВМСУ: шість західних держав висловили готовність розміщувати ліцензійне виробництво на території України. Розпочалися спільні українсько-польські проекти в галузі розробок і виробництва високоточних засобів ураження та систем захисту проти високоточної зброї, а Польща закупила ліцензію на виробництво легкої броньованої машини "Дозор". З'явилися перші проекти закупівлі західними державами української продукції: Бельгія купила партію високоточних засобів ураження.

По-друге, українські оборонні підприємства давно цікавлять Росію з метою або приватизації, або виробництва того, чого самі технологічно не освоїли, або отримання безпосередньо технологій. Наприклад, Росія так і не змогла налагодити виробництво газових турбін для військових кораблів, які виробляє НВКГ "Зоря-Машпроект". Нагадаємо, саме такі підприємства відвідала делегація на чолі з Рогозіним 2-3 грудня ц.р.: ДКБ "Південне", ВО "Південмаш" (необхідні для створення нової важкої МБР), ДП "Антонов" (необхідне для оновлення застарілого парку військово-транспортної авіації), ЗМКБ "Прогрес" (необхідне для вирішення питань оснащення деяких типів вертольотів і літаків військового та спеціального призначення). Про НВКГ "Зоря-Машпроект" ішлося вище. А до згаданих підприємств ще можна додати АТ "Мотор Січ", та, оскільки воно приватне, Москва розраховує домовитися особисто з його власником В'ячеславом Богуслаєвим.

Якщо хтось сумнівається, що Росія співпрацювати тільки там, де їй вигідно або необхідно, хай запитає себе: "Коли РФ почне модернізувати українські бойові літаки і засоби ППО З-300 і ЗРК "Бук"? Швидше за все - ніколи. Бо це суперечить російським інтересам.

Третій інтерес РФ пов'язаний із нейтралізацією ряду підприємств-конкурентів. Так, в Україні досі існує цілий ряд заводів, які випускають більш якісну оборонну продукцію, ніж РФ. А саме, ДККБ "Промінь" (високоточні засоби ураження), ХКБМ (завод імені Малишева (танки та бойові броньовані машини), Конотопський завод "Авіакон" (ремонт вертольотів), ДП "Укроборонсервіс" (ремонт засобів ППО З-300 і ЗРК "Бук") та деякі інші. Ці заводи заважають РФ на світовому ринку озброєнь, і бажання контролювати або змінити профіль роботи таких підприємств навряд чи зникне.

Що стосується комплектуючих, то їх поставки, як і раніше, матимуть епізодичний характер. Вироби, яких потребує РФ, вона потихеньку замовляє незважаючи на політичну ситуацію. Наприклад, постійні поставки Росії йдуть із Черкаського заводу "Фотоприлад" (для бронетехніки й артилерійських систем). Так само Росія поставляла і відвантажуватиме комплектуючі до озброєнь, коли їй це вигідно. Як, наприклад, у 2012 р. вона поставляла комплектуючі ДАХК "Артем", яка виробляла ракети Р-27 ("повітря-повітря") для Індії. І так далі - прикладів вистачає.

Втім, різку зміну російської політики можна легко перевірити. Якщо з'являться проекти, що обслуговуватимуть інтереси України, а не Росії. Модернізація бойових літаків і вертольотів ЗСУ, модернізація ЗРС ІЗ-300 і ЗРК "Бук", поставки до згаданої техніки комплектуючих на пільгових умовах, контракти на ремонт військово-морської техніки в Україні або й закупівля деяких видів озброєнь, які явно переважають російські. Тоді з'являться підстави говорити, що слова підкріплені справами.

Отож російські обійми для оборонних і високотехнологічних секторів України, як бачимо, досить двозначні. Щонайменше, тут Росія намагається, як і раніше, грати, так би мовити, в одні ворота.