Кумо-гейт

Секретаріат Ющенка зробив базою для звинувачень прем’єра Тимошенко у її зв’язках з найвищим керівництвом Росії кумівство президента Російської Федерації Медвeдєва і глави кучмівської адміністрації Медведчука. Однак таким підходом свита українського президента наражає на небезпеку свого ж патрона, «кумо-гейт» проти якого має всі шанси розкрутитися значно сильніше, навіть без участі високопосадовців — як-от всемогутніх «любих друзів» 2005-го чи нинішнього головного критика Віктора Ющенка, його красномовного грузинського кума Давида Жванії. Тепер вистачить і звичайного українського тракториста.

Односельці Сашка і Мишка Павлюченків хлопців не вважали «своїми» — через їхнє білоруське коріння прозивали «бульбашами». Батьки ж заспокоювали: «Якщо сини виростуть працьовитими, то в селі приживуться!» І відразу після школи посадили братів не на інститутську лаву, а в кабіну трактора. Але кар’єрі майбутніх хліборобів завадив єдиний випадок — обробляючи навколишні поля, хлопці стали свідками газолінової врізки. Місцеві мешканці стверджують, що за мовчання брати-комбайнери також були залучені до злочинних схем, а за декілька років уже організували власні бригади, закупили десятки цистерн, відкрили низку газолінових баз. Це підтверджується і матеріалами кримінальної справи, в яких ретельно досліджено комерційний шлях братів.

Найгучніше проявилася їхня діяльність, за даними правоохоронних органів, 2003 року. За одну ніч із нафтогону, що проходить селом Стасі, викрали понад 700 кубометрів газоліну. Після шести ходок каравану з 20 бензовозів поля, що стояли на його шляху, стають схожими на злітну смугу аеродрому. А внаслідок критичного падіння тиску у трубопроводі ще й вибухають дві перевалочні станції. За фактом цього інциденту міліція порушує кримінальну справу, якої досі не може розслідувати Диканський райвідділ.

Наступного року, як стверджують джерела у правоохоронних органах, Сашко фігурує свідком у гучних «газолінових справах Романка і Лавриненко», порушених за матеріалами полтавського УБОЗу. А згодом СБУ порушило резонансну справу щодо «газолінової врізки» у Чутівському районі. Затримує капітана полтавського УБОЗ пана Вараву і… кума другого «газолінового брата» — Мишка, а самого його фіксує у справі як свідка. Проте обидва вони залишаються на волі завдяки допомозі полтавських прокурорів.

Згодом з’являється ще один результат правоохоронно-бізнесової зв’язки — «газолінове браття» переносить місце своєї дислокації у чотириповерховий приватний будинок, що стоїть прямо у дворі обласної прокуратури. До цього «даху» з часом додається й політичний — Сашко стає кумом Арсена Авакова, якому Віктор Ющенко після помаранчевої революції віддав контроль за сусідньою Харківською областю. Нібито саме цей зв’язок і забезпечив молодикові з середньою освітою посвідчення радника президента України.

Вже 2004-го Олександр Павлюченко кладе око на приміщення обласної дитячої бібліотеки імені Панаса Мирного, площею понад 500 квадратних метрів, розташоване у центрі Полтави. Експерти з нерухомості оцінюють його у майже мільйон доларів США.

Можливість захопити такий ласий шматок з’явилася після проведеного 1991 року масштабного розподілу державного майна на приватне і комунальне. Тоді міське управління житлово-комунального господарства, яке мало право видавати правовстановлюючі документи лише на квартири державного житлового фонду, оформило свідоцтво №519... гамузом на весь багатоквартирний будинок. І приміщення обласної дитячої бібліотеки, обладнане на першому поверсі ще понад 30 років тому, яке мало б залишатися у державній власності й працювати для полтавської малечі, перейшло до приватних рук. Прокуратура, яка зобов’язана захищати державні інтереси та майно, мовчить і досі.

Користаючись такою бездіяльністю, підприємці намагаються виселити бібліотеку з її площ. Закон це дозволяє, але за однієї умови — надання книгосховищу аналогічного приміщення. Через цю вимогу довкола книгозбірні декілька років поспіль ламаються бізнесові списи, а вона сама постійно переходить із рук в руки.

Після того ж, як бібліотеку купила трійка комерсантів на чолі з Олександром Павлюченком, за словами її директора Леоніда Чобітька, на нього та інших працівників чиниться потужний психологічний тиск із погрозами фізичної розправи. 21 вересня 2005 року бізнесмени пробираються у дитячу книгозбірню вже з допомогою судового виконавця, але місцева громада їм перешкоджає.

Згодом вночі невідомі блокують сторожа бібліотеки Сергія Якименка у сусідньому приміщенні, а в саме книгосховище, за його словами, кидають вибухівку. Пожежа знищує 10 тисяч книжок. Оглянувши місце злочину, міська міліція порушує кримінальну справу за фактом підпалу, яку розслідує і досі.

Саме ця млявість правоохоронців згодом зіграє на руку бібліотеці. Посилаючись на необхідність завершення інвентаризації згорілого майна, полтавська міліція зупиняє нову спробу комерсантів заволодіти приміщенням дитячої книгозбірні, до якої вони вдалися 17 листопада 2005 року з допомогою приватної охоронної фірми. Після невдачі «бізнес-трійка» фокусується на судах і, крім виселення, вимагає ще й відшкодування 3,5 мільйона гривень... неотриманих прибутків! Однак кожні півроку суди різних інстанцій відкладають термін виселення Полтавської обласної дитячої бібліотеки з її приміщення.

Останній такий позов комерсантів Октябрський райсуд задовольняє 6 липня 2008 року. Та вже за тиждень це рішення скасовує Апеляційний суд Полтавської області і відправляє справу на повторний розгляд, до закінчення якого забороняється чинити будь-які виконавчі дії з приміщенням книгозбірні. Але суддя Октябрського суду йде у відпустку і відкладає повторний розгляд. Скориставшись моментом, 15 липня о 6 ранку комерсанти за підтримки судового виконавця та власниці розміщеного поруч готелю «Палаццо» Олени Шуліки проникають у приміщення дитячої книгозбірні. Вони не впускають туди ані персонал, ані відвідувачів, брутально ображають їх, навіть не зважаючи на присутність журналістів.

Один з очевидців, Микола Ситніков, який того дня разом із дитиною прийшов до бібліотеки, стверджує, що комерсанти демонстративно занесли до приміщення сумки з горілкою та величезні сокири. І вже напідпитку потрощили полиці, зірвали з підлоги лінолеум, а зі стін — усі шпалери.

Бібліотекарі кидаються захищати книжки унікального читацького фонду, внесеного ЮНЕСКО до переліку найбільших бібліотек Європи. Але зі 150 000 примірників рятують лише третину. Решту книжок бізнесмени скидають у будівельні мішки і за зберігання бібліотечного добра у «їхньому» приміщенні вимагають грошей.

За тиждень директор призначає день, щоб вивезти ще частину фонду, але напередодні невідомі розбивають двері приміщення. Через це комерсанти відмовляють бібліотекарям у праві перевезти книжки, а вже 8 вересня самостійно вивозять у невідомому напрямку три вантажівки унікальних томів.

Начальник управління культури Полтавської ОДА Володимир Годзенко не знає, скільки саме томів обласної дитячої бібліотеки і куди перевезли бізнесмени. Але в унісон із губернатором Валерієм Асадчевим запевняє, що спеціально для цих книжок обласна влада виділила свої власні склади. За названою чиновником адресою (с. Розсошенці, вул. Горбанівська, 2) розкинулися площі обласного підприємства «Полтавафарм». За збігом обставин, саме фармацевтичним бізнесом займається Юрій Худяк — один із комерсантів, котрі заволоділи дитячою бібліотекою. Йому належить мережа «Наша Аптека». Цього зв’язку директор «Полтавафарму» Микола Клюс не коментує, але визнає, що жодної книжки не приймав: «А які до мене можуть бути претензії щодо цих книжок?! Я ж не бандюган, який палив цю бібліотеку». «Чільник бізнес-трійки Олександр Павлюченко погрожував, що всі книжки на цих складах згниють, а він відшкодує по копійці за кожну», — каже директор книгозбірні Леонід Чобітько і просить допомоги у місцевого керівника міліції. Вивезення стотисячного фонду зупиняється.

За таке втручання в ситуацію з дитячою бібліотекою головного міліціонера Полтавщини одразу ж викликає на килим... обласний керівник Валерій Асадчев. Перед телекамерою губернатор ставить риторичне запитання: «Чому ж державна система стала на захист не дитячої бібліотеки, а Олександра Павлюченка, який незаконно заволодів її приміщенням?» А сам, замість того, щоб, скориставшись владними повноваженнями, вгамувати апетити комерсантів, голова ОДА закликає бібліотекарів здатися й перебратися разом з 10 тисячами маленьких читачів до будівлі при місцевому м’ясо-молочному технікумі.

Переселити дитячу книгозбірню в інше приміщення закликає не лише обласне, а й міське керівництво. За словами заступника мера Лариси Семеряги, влада Полтави готова навіть виділити площі у центрі міста, тільки щоб не визнавати порушень, допущених нею під час видачі горезвісного свідоцтва №519.

На думку Сергія Федяніна, представника бібліотеки в судових засіданнях, це дало б підстави прокуратурі, яка зобов’язана законом захищати інтереси держави, вимагати від суду повернення приміщення дитячої книгозбірні у державну власність назавжди. «Але цього обласна прокуратура не робить, бо заангажована своїм бізнес-сусідом», припускає захисник.

Як журналіста мене цікавить: хто ж саме з політичних лідерів (Тимошенко, Янукович чи Ющенко) розрахується за внесок їхніх соратників у нищення обласної дитячої бібліотеки? Це з’ясується незабаром, бо нові вибори невпинно наближаються. Вже наступного понеділка до Полтави прибуває головний «народний самооборонець» і міліціонер країни Юрій Луценко.

Як майбутнього юриста — непокоїть: чи існує в умовах тотальної корумпованості влади хоч якась можливість примусити «слуг народу» виконувати їхні прямі обов’язки: місцеву владу — захищати власність полтавської громади, прокуратуру — обстоювати інтереси держави, а суддів — незаангажовано розглядати й вирішувати справи?

А як полтавцю, зізнаюся, хочеться, щоб у моєму рідному місті таки залишилася дитяча бібліотека імені Панаса Мирного, в якій ми разом з однокашниками провели, напевно, найкорисніші дні свого дитинства.