Порятунок від кредиту

Тотальна недовіра українців до банків не виникла з нічого. Її виплекали... самі ж банки. Більшість їхніх клієнтів, які зважувалися довірити їм свої заощадження або взяти кредит, неодмінно наражалися на «підводні камені». Одні виявляли їх ще на стадії ознайомлення з банківськими договорами, в інших очі відкривалися вже після візування документів. Однак переписувати їх банкіри не погоджувалися і переконували, що це — «стандартна форма договору», а всі кабальні і найчастіше протиправні санкції — «про всяк випадок».

Про наближення «випадку» вони вже точно знали від своїх зарубіжних колег і ще активніше приваблювали людей масованими рекламними кампаніями на білбордах і в телеефірі. Від такого «промивання мізків» брати кредити кинулися навіть учителі і лікарі із зарплатою в тисячу-дві гривень, котрі вочевидь не мали змоги погасити позику. Коли ж повертати позики не зміг уже малий і середній бізнес, а НБУ нагадав про свою вимогу при тримісячному простроченні кредиту резервувати всю його суму, позичальникам влаштували цькування службами безпеки, найманими колекторами-вибивалами, циганками і судами, а власників депозитів позбавили права розпоряджатися їхніми ж грошима. Затиснутий у банківські лещата народ ревів десь півроку, але вихід знайшов… Аби перекрити і його, банкіри пішли до депутатів. І ті не встояли.

Перед Новим роком, у розпал кризи, готівковий курс долара впритул наблизився до позначки 10 гривень, і вже не тільки бюджетники та підприємці, а й відомі журналісти і телеведучі журилися в «курилках» від своєї безпорадності перед кредитним тиском. Щоб знайти «рятувальний круг», ми з одногрупниками-юристами і практикуючими професіоналами об’єдналися в Асоціацію експертів медіа і права. Один із практиків розповів про надзвичайно цікаву справу харківського підприємця Артема Місюри. 22 грудня 2008 року обласний Господарський суд визнав його банкрутом, забрав майно і списав бізнесмену усі борги, включно з кредитом на квартиру, який він узяв як фізична особа.

Рішення про це було винесене на підставі Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Його дія поширюється тільки на юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців. Відповідно до цього закону, після визнання ПП банкрутом у нього вилучають усе майно, придбане в результаті не тільки підприємницької, а й іншої діяльності. А виручені за цю власність гроші спрямовуються на погашення всіх боргів: і перед іншими ПП, і перед юридичними особами, включаючи банки.

Тобто банкрутом фактично стає не ПП-фізособа, а саме фізична особа. Що підтверджує й Цивільний кодекс. Відповідно до його ст. 53 банкрутом визнається «фізична особа, яка не в змозі задовольнити вимоги кредиторів, що виникли в результаті її підприємницької діяльності».

Використання такої процедури не підходить тим, хто взяв авто- або споживчі кредити, оскільки віддавати за холодильник квартиру нелогічно. А якщо вона впала в ціні настільки, що не покриває і половини суми позики, то... необхідно оформитися приватним підприємцем, «пірнути» у борги і через три місяці подати в суд заяву з проханням визнати банкрутом. Рішення про це приймає слуга Феміди, якщо платоспроможність боржника виявляється недостатньою для погашення всіх кредитних зобов’язань. Далі власність банкрута розпродують, а банк за переважним правом одержує виручені гроші.

Цей механізм для банкірів значно вигідніший, ніж звертання до Державної виконавчої служби. По-перше, за проведення цієї процедури сама ДВС утримує 20% із виручених грошей, ще 15% забирає компанія, яка безпосередньо проводить торги. По-друге, непрозорість роботи Державної виконавчої служби призводить до того, що найчастіше майно продається за вочевидь заниженою ціною. З урахуванням цього і всіх утримань банк одержує копійки, а позичальник залишається без майна і з боргом у розмірі всієї непогашеної частини кредиту.

У процедурі банкрутства він позбувається всіх боргових зобов’язань, а його власність реалізує не ДВС, а арбітражний управляючий. Він особисто фінансово зацікавлений реалізувати майно за ринковою вартістю, оскільки саме від цього залежить розмір його винагороди. У результаті банк одержує реальні гроші і звільняє кошти, заморожені як резерв за проблемним кредитом. Боржник законно звільняється від усіх боргів і одержує можливість «розпочати все з нуля». Держава повертає собі справного платника податків, котрий може вільно працювати, поповнюючи бюджет.

Законність цього механізму 24 березня 2009 року підтвердив Вищий господарський суд України у справі все того ж харківського підприємця Артема Місюри. Та буквально через три дні після рішення «вишки» один із головних юристів БЮТ Валерій Писаренко зареєстрував у Верховній Раді законопроект із метою запровадити покарання за використання процедури банкрутства.

Як у пояснювальній записці стверджує сам автор, завдяки його законопроекту «громадянин не зобов’язуватиметься нести довічну ношу задоволення вимог кредиторів за виконавчими документами відповідно до правил виконавчого провадження». Проте за це Писаренко пропонує заборонити людині протягом п’яти років займатися бізнесом, брати кредити і купувати майно. Останнє суперечить і Європейській конвенції з прав людини, і здоровому глузду, адже як можна заборонити купувати?

Та в цьому законопроекті є значно більша загроза — і для держави, і для її фінансового сектору. Валютні кредити в Україні брали люди, котрі або займалися бізнесом, або одержували гідну зарплату. Криза, за різними прогнозами, закінчиться через рік-два, а найактивніша частина населення ще три роки не зможе підвестися з колін, якщо законопроект Писаренка депутати таки проголосують. До того ж через мораторій на кредитування таких клієнтів банківський сектор на п’ять років втратить своїх «годувальників», оскільки саме на них, відповідно до даних НБУ, банкіри заробляли до 80% своїх доходів.

Ідею порятунку українців від кредитного утиску, запропоновану Писаренком, цілком підтримали в Центрі політико-правових реформ Ігоря Коліушка, який виконав аналіз цього законопроекту. Але запропоноване автором обмеження прав громадян назвали неприпустимим, а його поверховий підхід — основним недоліком документа. Розкритикувало його і науково-експертне управління Верховної Ради, дійшовши висновку, що всі пропозиції Писаренка необхідно відхилити.

Однак 19 травня цей же законопроект… підтримав профільний комітет з питань правової політики. Пояснюючи такий крок, що суперечить висновкам парламентського науково-експертного управління, голова підкомітету Сергій Головатий заявив, що він узагалі не має права рекомендувати щось депутатам, а повинне лише аналізувати їх пропозиції на предмет протиріччя діючому законодавству.

«Йому не відповідає більшість пропозицій у законопроекті Писаренка», — визнав політичний соратник автора Сергій Міщенко, який за квотою БЮТ і очолює комітет з питань правової політики. Он гарантував, що всі протиправні обмеження цивільної дієздатності, запропоновані Писаренком, буде виключено з документа до другого читання. Інакше, запевнив голова комітету, він не пройде сесійний зал. Та не варто забувати, що керують цим залом донори політичних сил, більшість із яких є власниками банків и давніми лобістами їхніх інтересів.

Під їх натиском впав навіть Кабінет міністрів. Ще у середині грудня його голова таврувала банкірів за обвал гривні, нанизуючи мало чи не кожного на шампур Стельмах—Фірташ—«Надра». Однак уже через чотири місяці саме цю фінансову структуру сам уряд вніс до переліку семи банків, які буде рекапіталізовано. Там же опинилися банк «Фінанси та Кредит» бютівця Костянтина Жеваго та Укргаз банк регіонала Василя Горбаля. Більш того, саме для цих структур Кабінет міністрів зробив виняток у процедурі ре капіталізації. За таку допомогу держави, як попереджала прем’єр-міністр, усі банки мають віддати не менш як 75%+1 свою акцію. Але Для Укргазбанку і банку «Фінанси та Кредит» уряд знизив цю вимогу до 60%+1 акція.

Також у «списку порятунку» — «Родовід банк», Укрпромбанк, Імексбанк і «Київ». Але Юлія Тимошенко готова розширити його до 26 банків, чиї капітали нарощуватимуться за рахунок бюджетних коштів. Насамперед гроші підуть на погашення боргів перед західними структурами, які загалом по банківській системі, за даними НБУ, досягли за підсумками минулого року майже 40 млрд. дол. Туди ж здебільшого підуть і гроші, узяті в борг у Міжнародного валютного фонду.

Проте не банкіри, а пересічні громадяни потім розраховуватимуться за цими боргами. І не тільки перед МВФ, а й перед тими самими банками, які продовжать вибивати борги зі своїх позичальників. За підрахунками НБУ, за перший квартал 2009 року обсяг проблемних кредитів становив 27,955 млрд. грн. Через це банки змушені були відрахувати до резервів понад 17 млрд. грн. і за підсумками кварталу зазнали понад 7 млрд. грн. чистих збитків.

Однак прощати кредити банки не збираються. У результаті у надзвичайно небезпечному глухому куті опинилися вони самі, їх позичальники і вся країна. Єдиний вихід — це законне банкрутство фізичних осіб, провести яке кожен боржник може самостійно, звернувшись до будь-якого арбітражного управляючого. Щоправда, багатьох ще лякає незнайоме слово «банкрутство», і банки грають на цьому, відмовляючи людей усілякими страшилками. Мовляв, якщо людина стала банкрутом, майно, яке вона придбає після цього, все одно піде на погашення боргів, їй не дозволять протягом п’яти років займатися підприємницькою діяльністю або не випускатимуть за кордон тощо.

Абсурдність цих доказів очевидна і навряд чи здатна зупинити лавину банкрутств, яка через безвихідне становище позичальників через місяць-два накриє всю країну. А надто очевидна закритість процедури розгляду в парламентському комітеті настільки соціально-значущого питання, яке заслуговує, як мінімум, на публічні слухання, наштовхує на негарні підозри. Думку громадськості ніхто враховувати не збирається?