КРИМ. РОСІЙСЬКИЙ ГАМБІТ

Політичні кризи в Криму унікальні передусім своєю тривалістю. Вже коли пішла ескалація політичного конфлікту, то всі розуміють: це надовго. Надскладні переплетіння особистих амбіцій, економічних інтересів й електоральних настроїв миттєво перетворюються на якусь подобу гордієвого вузла. Особливо коли йдеться про амбіції комуністів й економічні інтереси російських підприємств.

Нинішня ситуація в Криму може призвести до зриву виборів в автономії. Спікер українського парламенту Іван Плющ вважає, що ситуацію можна владнати шляхом зміни статусу АРК. Залишається тільки здогадуватися, яку реакцію викличуть такі кроки в і без того збуреному Криму.

Утім, хто вже справді вміє розгойдувати ситуацію в Криму, то це російські політики. Ще до початку фатального судового засідання Леонід Грач, очевидно, відчуваючи недобре, заявив, що нитки змови проти нього тягнуться в київські владні кабінети. І чесно попередив: прибрати з політичної арени його чи його блок — «означає повернути Крим назад, у період конфронтації з центром, кримінальних розбірок, правової несталості». Відразу після суду в інтерв’ю російській телекомпанії РТР кримський спікер заявив: «Розправа, яка ведеться наді мною як лідером, що має підтримку з боку досить великої кількості кримчан і має тверду й незмінну протягом усіх років абсолютно чітку об’єднуючу проросійську позицію, — ця боротьба перетворилася на судовий фарс». На заклик Грача відразу відгукнулися російські політики, причому досить широкого спектра. Лужков, Нємцов, Шойгу, Райков і Зюганов у своєму письмовому зверненні закликали керівництво України «відновити справедливість» стосовно Грача, прихильника зближення українського й російського народів. А лідер КПРФ Геннадій Зюганов навіть провів паралель між Кримом і Косовим і назвав Грача «майбутнім президентом України».

Утім, ряд коментаторів указують, що настільки агресивна реакція Грача має ще одне підгрунтя. Як повідомляло авторитетне інтернет-видання «Українська правда», прем’єр-міністр Криму Валерій Горбатов після своєї недавньої поїздки в Москву констатував: у столиці Росії він знайшов повне підтвердження того, що Леонід Грач в обмін на підтримку на виборах пообіцяв російському капіталу «розрахуватися» кримською власністю, зокрема, об’єктами санаторно-курортного комплексу півострова. Як відомо, під час візиту в Москву Леоніда Грача приймали голова Держдуми Російської Федерації Геннадій Селезньов і голова адміністрації президента Олександр Волошин.

Ясна річ, виконати свої обіцянки Грач зможе, лише очоливши комуністичну більшість у кримському парламенті: за його розрахунками, Блок Грача одержить не менше 60% депутатських крісел у новому складі Верховної Ради. Тоді уряд теж буде в його руках. На думку більшості аналітиків, Грач був дуже близький до втілення задумів.

Очевидно, російський капітал, а за ним і російські політики обіцянки Грача сприйняли серйозно. І навіть занадто буквально. Так, Леонід Грач полюбляє позувати на тлі якого-небудь успішного підприємства. Але це тільки ширма, за якою стандартні червоні прапори й натовпи дітей із червоними галстуками. Річ у тому, що Верховна Рада Криму, очолювана комуністом Леонідом Грачем, протягом кількох років «топила» одну регіональну програму приватизації за одною. За 1998—1999 рр. вона не затвердила до приватизації жодного об’єкта. Навпаки, приймалися рішення про призупинення приватизації об’єктів. Звісно, контролюючи уряд, можна роздавати власність поштучно й лише тим, кому треба. Але тут можуть виникнути серйозні ідеологічні непорозуміння, особливо з «некишеньковими» підприємствами. Попри всю проросійськість кримчан, інвестиції активно вкладають і неросіяни. Велику активність виявляє «Казахойл», а також американські й німецькі компанії. Уряд Криму стверджує, що існують таємні поки що домовленості про інвестиції з американцями й турками. Японці беруть участь у реалізації проекту реконструкції Сімферопольської ТЕЦ, підготовленого за участю японської компанії «Сумітомо». Загальний обсяг інвестицій за цим проектом становить 92 млн. доларів США, а його реалізація дозволить на 40% забезпечити потреби Кримського півострова в електроенергії. Тож питання про сприяння просуванню російського капіталу в Криму з боку Грача далеко не однозначне.

Куди однозначнішим є твердження про те, що виборча криза в Криму може заподіяти серйозної шкоди економіці півострова. Тим часом російський капітал уже вклав у неї значні кошти. На Росію припадає близько 60% зарубіжних інвестицій, а також близько 60% зовнішньоторговельного обороту кримських підприємств. За даними російської «Независимой газеты», вкладання коштів потребує, передусім, туристична галузь, надходження від якої наповнюють одну з головних дохідних статей бюджету республіки. Відповідно до російських джерел, обсяг очікуваних інвестицій становить порядку 400—450 млн. дол. Крим готовий передати у власність російським компаніям більшу частину з 623 санаторіїв і будинків відпочинку, розташованих на півострові. З них 190 об’єктів, побудованих до 1991 року, фактично не мають власника. Відповідно до вже досягнутих угод між Росією і Україною, Крим пропонує Росії закріпити за собою ці санаторно-курортні комплекси, ясна річ, за умови вкладання інвестицій. На узбережжі також зберігаються недобудовані будинки здравниць. Їх ледь більше сотні, і Крим облишив надію дати їм раду самостійно. За словами міністра туризму Криму Олександра Таряника, «ми готові продати ці об’єкти за 1 долар» і навіть віддати у власність землю, на якій стоять ці об’єкти, за умови забезпечення їхнього подальшого розвитку. Перший заступник міністра промисловості Криму Азіз Абдулаєв вважає, що для придбання нерухомості в Криму настав слушний момент, оскільки ціни досягли гранично низького рівня. Як говорить Абдулаєв, російський бізнес уже помалу входить на кримський ринок і вкладає гроші в економіку автономної республіки. Особливо активізувалися росіяни останнім часом. Вони цікавляться приватизованими «Крименерго», санаторно-курортними комплексами на Південному березі, бензозаправками, унікальною тролейбусною лінією Сімферополь—Ялта, кінобізнесом тощо.

Проте все це блякне перед головним кушем нинішніх виборів у Криму — тим, через що й розгорілися пристрасті. 2005 року земля стане товаром, а хоч що говори, найцінніша в Україні земля — кам’янисті бухти ПБК. Саме за контроль над великим земельним переділом і точаться нині передвиборні баталії.

Серед чинників, що відлякують інвесторів, усі експерти називають передусім високі політичні ризики. Рух кримських сепаратистів і традиційно сильні позиції на півострові комуністів, важка криміногенна обстановка, — усе це змушувало зарубіжний капітал шукати собі безпечніше застосування. Це добре знає і голова уряду Криму Валерій Горбатов, котрий відзначив: «На даному етапі Крим перебуває в несприятливому становищі щодо залучення інвестицій. У нас є і національний чинник, у нас є і різні політичні сили, радикальні за своїм напрямом, у нас є прокомуністичний парламент. Усе це викликає сумніви інвесторів. Тож сьогодні ми не надаємо абсолютно ніяких пріоритетів Росії, Заходу чи іншим потенційним інвесторам. Я, працюючи в ФДМ, мав дуже багато контактів із представниками європейських держав, Туреччиною, Індією, з американськими інвесторами. Усі вони, на жаль, тільки приїжджали. Нібито зацікавляться об’єктом, але варто їм побути тут два-три місяці, і, побачивши наші політичні ризики, у них відразу зникає будь-який інтерес. Тож у нас немає зараз якогось пріоритетного напряму при виборі інвестора, ми раді кожному потенційному інвесторові».

Кримські політичні ризики стали справжньою притчею во язицех. Приміром, відомий кремледворець Гліб Павловський малює моторошнувату картину «гарячого трикутника»: Кавказ—Крим—Молдова. Попри окремі географо-геометричні проблеми цієї побудови, Гліб Павловський упевнений у схожості всіх проблем у регіоні: «Як і у вересні, ми бачимо черговий спалах дестабілізації в усіх точках чорноморського трикутника. І тут, як і всюди у світі, вона пов’язана з некомпетентними суверенітетами. Помилки молдовського уряду Вороніна не вибачають румунських інтриг проти Кишинева. Румунія постійно тисне на східних сусідів, на Кишинів і на Україну, аж до прямих територіальних претензій. Тільки спільна позиція Росії та НАТО, я думаю, остаточно захистить суверенітет Молдови й покінчить із домаганнями румун на український о. Зміїний. Цілком очевидно, що загострення в Криму має таку саму природу: передвиборна дестабілізація в крайній формі, спробу якої ми пережили 1999 року. Розхитування ситуації в Криму — частина стратегії дестабілізації України з кінцевою метою — перетворити найбільшу країну Європи на ще один «некомпетентний суверенітет» для створення масштабного приводу для прямого втручання в українські справи». Чи можна уявити собі більше «розхитування ситуації в Криму», ніж такі глобальні умопобудови?

Неважко помітити, що вони не мають нічого спільного з реальними інтересами російського бізнесу в Криму. Більше того, дестабілізація — найнадійніший засіб втратити вкладений капітал і заробити купу неприємностей. Тоді чому ціла група російських політиків свідомо йде на дестабілізацію ситуації в Криму, підтримуючи Леоніда Грача й вибудовуючи апокаліпсичні візії?

Утім, не можна сказати, що російський бізнес однорідний. Це далеко не так. У Росії відбувається трагічна боротьба поколінь і прихована «боротьба домів». Старий «дім Єльцина» поступається місцем молодому путінському «дому». В економіці це означає зміну олігархів. Старожили на кшталт Гусинського й Березовського тепер немилосердно гнані. Навіть на Абрамовича багато хто поглядає з підозрою: аж надто він «старий». Але «першоолігархи» не здаються, шукають собі нові бізнес-середовища, зокрема й шляхом створення нестабільності в регіонах, де працюють інші російські компанії, як, приміром, «Лукойл» у Криму. Стосовно Березовського, то він має багатий досвід ведення бізнесу в умовах нестабільних політичних систем — пригадаймо хоча б Чечню чи Абхазію. Крім того, політичний реванш, на який сподіваються «старі олігархи», цілком можна почати з такого вдалого плацдарму, як Крим, бо якщо Кремль тут зав’язне, то йому будуть потрібні люди, що контролюють півострів. Проте всі перераховані вище інтереси старого покоління російських олігархів — це вже не зовсім економіка.

Різновекторність російської політики щодо Криму скоріш за все пояснюється розбіжністю інтересів гравців від геополітики та представників реального неспекулятивного бізнесу. Перші поки що задають тон, і зараз залишається констатувати: нинішній курортний сезон у Криму поставлено на грань зриву, потенційні інвестори насторожилися. Але це лише аванс тієї суми, якою економіка півострова може розплатитися за політичні ігри.