Країна після війни

Коли я був школярем, після Другої світової минуло 30-35 років. Але й тоді на запитання, чому в нашій передовій країні (СРСР) є стільки проблем, часто звучала відповідь: "Ну як же, ми таку війну пережили, країну доводиться заново відновлювати". Такою була офіційна версія багатьох негараздів. І люди вірили, справді ж, війна була страшна, все зруйнували, 35 років - не строк.

Сьогодні знову війна, знову руйнування. І дуже не хочеться, щоб війною та її наслідками виправдовували проблеми, котрі війни ніяк не стосуються.

Ризик цього великий. Вельми зручно війною виправдовувати бездіяльність, халатність, низьку кваліфікацію, та й злодійство теж. Зручно тиснути на бізнес драконівськими податками і методами їх збирання: країні ж треба воювати, модернізувати армію, відновлювати Донбас...

Уже зараз чиновники починають звикати до нової "зручної" ситуації. От Мінфін проводить обговорення бюджету-2015, і перший заступник міністра фінансів Анатолій Мярковський каже: "Одна з ключових позицій, які нам треба буде вирішити,- це витрати на відновлення територій та забезпечення боєздатності нашої армії".

Рецепт вирішення тут же був запропоновано - "додаткові надходження до бюджету для забезпечення боєздатності країни і відновлення зруйнованої інфраструктури східних регіонів, в тому числі за рахунок подовження строку дії воєнного збору".

Отак півторавідсотковий воєнний збір, запроваджений як екстрений захід для фінансування воюючої армії, плавно стає ще й збором для "відновлення зруйнованої інфраструктури східних регіонів". А відновлення, на відміну від самої війни, може тягтися десятиріччями. Відновлення - це ж велике капітальне будівництво: мостів, доріг, будинків. Але й це дрібниця порівняно з відновленням шахт, підприємств, - ось де простір для освоєння бюджету!

А це нічого, що у нас половина країни, наче після війни? Живе без доріг, у темряві, бруді. Люди - без шансів на роботу. Примітивна охорона здоров'я, яка дає мало надій хворим. Архаїчна освіта. Убогий транспорт.

Оце "ключові позиції бюджету", хоча й армія однозначно вимагає більшого фінансування, і Донбас, звісно ж, доведеться відновлювати.

Коли американці бомбили Белград 1999-го, мене вразило одне відео в новинах. Ранок після нічного бомбардування, розбиті будівлі, а поруч невеликий магазин. У магазині вибито (мабуть, вибуховою хвилею) всі вітрини. І господар ретельно прибирає уламки скла, сміття, все це складає у сміттєві контейнери, і вже приготував нове скло.

Країна на порозі війни, завтра ж може бути нове бомбардування! Але ні, життя не зупиняється, має бути порядок. Війна - не привід не прибирати бите скло.

Треба, щоб так було і в Україні. Війна - не привід не займатися побутом, благоустроєм. Для уряду війна - не привід не займатися економічними і соціальними реформами. Минуло півроку, як прогнали Януковича. На жаль, у плані мирних реформ ми майже не зрушили з місця.

Довгострокова
стратегія для країни

Недавно в Адміністрації президента вирішили сформувати Національну раду реформ. Від кандидатів попросили надати "Бачення стратегії розвитку України до 2020 р.". Очевидно, передбачалося, що буде запропоновано різні варіанти. І справді, може бути величезна кількість тактичних заходів, які необхідно здійснити.

Але є єдино можлива довгострокова стратегія для України - треба зробити так, щоб в Україні було добре жити.

При цьому байдуже, який сектор економіки розвивається пріоритетно. Це абсолютно не регулюється впливом держави, а лише ринковими запитами, у тому числі глобальними економічними тенденціями.

Україна не повинна прагнути стати аграрною, промисловою чи інформаційно-технологічною країною. Це міфічні завдання. Україна стане такою, якою в цей момент вигідно бути в системі міжнародного поділу праці, якщо наші закони, податки, держрегулювання будуть не заборонно-корупційними, а нормальними.

Працювати ж треба над системними змінами, які реально підвищать якість життя в Україні. Насамперед це житлово-комунальний сектор, інфраструктура (міська, сільська, транспортна, дорожня, рекреаційна), екологія, освіта, медицина.

Потрібні актуальні програми розвитку, які мають відповідати таким критеріям:

1. Розв'язувати реальні, зрозумілі всім проблеми, з якими люди стикаються регулярно, і які не можуть вирішити особисто. (Наприклад, можливості для заробітку працездатні громадяни шукають самі і не сподіваються на державу.)

2. Хвилювати велику кількість людей, розв'язувати спільні проблеми.

3. Не потребувати великих капітальних вкладень, оскільки це неможливо в нинішній економічній ситуації.

4. Бути чесними, зрозумілими для людей.

Для цього треба розв'язати низку системних проблем.

Велика централізація виконавчої влади. Водночас на регіонах і муніципалітетах лежить багато відповідальності, але недостатньо прав.

Бюджетна система. Бюджет формується "згори", без урахування реальних завдань на місцях. На місця рік у рік спускають стандартні цифри "по контингентах". Відсутня можливість регулювання дохідної та видаткової частин бюджету (на місцях це можливо в межах 10-15% максимум). Велика залежність від трансфертів із держбюджету. Для виконання місцевих бюджетів залучаються позики з держбюджету і зовнішніх джерел, що викликає додаткове навантаження для бюджетів наступних років.

Основне навантаження місцевих бюджетів: виплати чиновникам, учителям, лікарям, опалення адміністративних будівель, шкіл, медичних установ. На розвиток міської, сільської, комунальної інфраструктури не залишається майже нічого.

Низька кваліфікація та виконавська дисципліна керівників і працівників місцевих органів влади, комунальних підприємств. Відсутність розуміння відповідальності за доручену ділянку роботи.

Усі реальні контролюючі функції лежать у сфері відповідальності МВС (будь-яких інших контролерів можна "послати ..."). Структура міліції - строго вертикальна, жодною мірою не підконтрольна і не залежить від місцевої влади. Тому у міліції нема ніяких стимулів займатися проблемами місцевих громад. Тотальна корумпованість міліції.

Корупція. Сьогодні багато у чому пріоритети у витрачанні бюджетних коштів визначаються з урахуванням корупційних інтересів замовника і виконавця. Завищена вартість робіт.

Приклади
програм розвитку

Відповідальність.

Проблема. Зараз в усіх побутових і комунальних проблемах людей звинувачують керівників міста чи держави. Громадяни не знають, хто саме відповідальний за порядок на тій чи іншій території.

Мета. Донести до відома людей, що за кожну ділянку є відповідальна організація, працівник і керівник. І вирішення проблеми насамперед треба вимагати саме від них.

Світла Україна.

Проблема. Україна сьогодні вельми темна країна. За винятком вулиць великих міст, уся інша житлова, робоча і громадська територія освітлена погано. Це вкрай обмежує життєві та побутові можливості людей.

Мета. Довести рівень освітленості до європейського. Освітлити міські вулиці та двори, основні сільські вулиці і всі перехрестя, місця громадського користування, робочі місця.

Чиста Україна.

Проблема. Територія країни дуже засмічена. Особливо у сільській місцевості, поза населеними пунктами, у місцях масового збирання та відпочинку людей. Велика кількість несанкціонованих звалищ. Сміття забирають рідко і неакуратно. Люди не привчені до акуратності і ретельної утилізації. Як на побутовому рівні, так і на промисловому.

Мета. Очистити територію від сміття, ліквідувати стихійні звалища. Особлива увага - до місць відпочинку громадян та курортних територій. Запровадження інституту громадських робіт з очищення території. В селах залучення на платній постійній основі місцевих жителів до регулярного прибирання території.

Красива Україна

Проблема. Міста і села за винятком центральних вулиць великих міст непривабливі і неестетичні. Архітектура зіпсована, обшарпані фасади, аварійні будинки, жахливі криві паркани, нерівні дороги та тротуари. У селах паркани частіше старі і напівзруйновані.

Мета. Привести до ладу, відремонтувати фасади будинків у центрах міст, надати зовнішнього естетичного вигляду вулицям міст і сіл. Розробити архітектурні проекти для центральної частини міст.

Безпечні дороги

Проблема. У країні погані дороги: за станом полотна, огорожі, розмітки, знаків, освітлення і чистоти. Наші дороги небезпечні.

Мета. Зробити українські дороги максимально безпечними для руху. Зосередитися на тому, що можна зробити з меншими витратами, але по всій країні: чистота, освітлення, знаки, а головне - розмітка і позначення узбіч.

Тверда дорога

до кожного будинку

Проблема. У більшості сіл, селищ і малих міст багато доріг, вулиць та провулків грунтові, з колійністю. Під час найменшого дощу вони стають грязюкою, непрохідною для транспорту і пішоходів.

Мета. Забезпечити кожному можливість пересуватися по рівній твердій дорозі. Це означає, що до кожного будинку має бути прокладена асфальтова, кам'яна або грунтова дорога без колії, ям і калюж, придатна для проїзду будь-якої пори року для автотранспорту і безпечна для пішоходів.

Чи вистачить
на все грошей?

Скарги на брак коштів у бюджетах - постійні. Але парадокс у тому, що чималі гроші на все це вже витрачаються. Проблема - в пріоритетах. Наприклад, вартість ремонту прибудинкових і внутрішньоквартальних доріжок по всій країні, щоб можна було комфортно підійти/під'їхати до всіх 80 тис. багатоквартирних будинків, дорівнює вартості капітального ремонту 100 км траси Київ-Харків. Але трасою користуються сотні тисяч людей на рік, а до своїх будинків по ямах і вибоях щодня добираються 30 млн чол. Чому віддати пріоритет? У нас він віддається, звісно, капітальному будівництву однієї ділянки дороги.

Ще приклад. Для реалізації програми вуличного освітлення в середньому районі України потрібно 1-
2 млн грн, в середньому місті (100-500 тис. жителів) - 1-3 млн грн. У великому місті - 5-10 млн грн. Для реалізації програми загалом потрібно близько 1,5 млрд грн (у цінах до інфляційного стрибка.) Для порівняння - в таку суму оцінюється арештоване майно втікача зіц-олігарха Курченка.

Сьогодні основним завданням є не стільки нарощування доходів, скільки їх ефективне використання.

Це ж стосується і витрат, які люди несуть особисто, зі своєї кишені. Сьогодні люди незадоволені передусім тим, що не можуть отримати потрібні їм послуги навіть за гроші. Або можуть, але за неадекватні гроші. У нашій країні елітною і дорогою вважається послуга, яка повинна бути масовою і доступною за ціною 90% населення. Це стосується освіти, медицини, житлово-комунального сектора, транспорту, безпеки.

Уряд всерйоз розглядає можливість відновлення Донбасу за рахунок додаткових податків, але на те, що необхідно мільйонам українців для якісного життя вже сьогодні, грошей чомусь не знаходиться.