Конституція як історія успіху

23 травня Німеччина святкує важливу дату. Нашому Основному законові і водночас Федеративній Республіці Німеччина виповнюється 60 років.

Для нас, німців, це справді свято і привід для радості: 60 років демократії і стабільності, а також успішного економічного розвитку. Після Другої світової війни все це неможливо було передбачити, проте справдилося і стало великим щастям, за яке ми вдячні.

Тож не випадково, що ми святкуємо нині два дні народження — нашої держави і нашої конституції. Коли 60 років тому ми ухвалювали Основний закон, ніхто не передчував, що він стане найтривалішою і найкращою конституцією, яку коли-небудь мала Німеччина. Сьогодні ж ми знаємо, що Основний закон є міцним фундаментом нашої держави, гарантом нашої стабільної демократії.

Ця історія успіху розпочалася за складних обставин. Минуло всього чотири роки після Другої світової війни, під час якої «блукання» Німеччини перетворили Європу на руїну. Німеччина стала ареною початку холодної війни. Західні союзники поспішали із заснуванням відокремленої західнонімецької держави для забезпечення інтеграції в євроатлантичні блокові структури. За їхнім наказом у 1948 році було скликано так звану Парламентську раду з метою розробити нову конституцію.

Вона засідала під головуванням Конрада Аденауера, згодом багаторічного федерального канцлера. Сімдесят членів цього органу мали впоратися з дуже складним завданням, яке полягало в тому, щоб створити основу для відокремленої західнонімецької держави і винести належні уроки з минулого. Це означало — насамперед усунути недоліки Веймарської конституції, недоліки, скориставшись якими владу здобули націонал-соціалісти.

Особливо фатальним виявився брак ефективних і збалансованих інструментів контролю між президентом, парламентом і главою уряду. Саме це уможливило прихід до влади націонал-соціалістів, а також насильницьке залучення державних органів до панівної ідеології. Крім того, бракувало захисних механізмів для запобігання порушенню прав людини.

«Бонн — не Веймар», казали батьки Основного закону, маючи на увазі, що першорядними за значенням мають бути недоторканність людської гідності та основні права громадян, захищені сильним конституційним судом. Це повинно свідчити про те, що центром уваги нової держави є індивідуум.

Система контролю та балансу checks and balances запобігає зловживанню владою. Сильний канцлер і президент із широкими представницькими завданнями стоять на чолі держави. Вотум недовіри можливий тільки як конструкція — тобто канцлера переобирають, водночас обираючи нового. Двопалатна система враховує німецький федералізм.

Таким чином, виникла конституція, яка сприяє консенсусу між конституційними органами. Вона є рамками для обороноздатної демократії — демократії, яка не допускає для її ворогів можливості усунути її легальним шляхом.

Нині, через 60 років, ми можемо сказати, що така тонко продумана конституційна система блискуче витримала всі випробування.

Головними досягненнями при цьому є стабільність і зверненість у майбутнє.

Основний закон і за складних навігаційних обставин утримував належний курс корабля під назвою Федеративна Республіка. Навіть у кризові періоди Німеччина завжди зберігала здатність урядувати. Це розпочалося з повоєнною відбудовою на тлі холодної війни і тривало в період суспільних зламів 1968 року та в часи терористичної загрози з боку «Фракції «Червона армія».

Разом з тим конституція залишалася відкритою для нових зовнішньополітичних тенденцій — західної інтеграції чи дедалі глибшого входження в ЄС.

Найголовніший іспит Основний закон склав, безперечно, у 1990 році — коли Німеччина стала єдиною. Можна критикувати втілення німецької єдності в життя, проте з боку Східної Німеччини не чутно критики стосовно того, що вона перейняла Основний закон. Якраз навпаки, конституцію дуже швидко і добре сприйняли і в нових федеральних землях. І після об’єднання видатна роль, яку відіграють конституція і конституційне правосуддя в Німеччині, не змінилася.

І це стало майже іронією історії, адже конституцію, з огляду на поділ країни, було скромно названо «Ос­нов­ний закон». Проте громадяни Німеччини від самого початку швидко й з ентузіазмом налаштувалися на цю конституцію, на довірливе до неї ставлення, оскільки вона брала на себе обов’язок захищати кожну окрему людину. Правова дер­жава набула ваги і стала правовою спільнотою, інституцією громадян для громадян. Інтеграційна сила і самобутнє наповнення розвинулися настільки, що в часи, коли німецька національна держава була розділена, говорили про «конституційний патріотизм».

Те, що Основний закон у нашій країні став історією успіху, пов’язано, безперечно, зі специфічними історичними умовами і досвідом.

В Україні мене часто запитують, яку конституційну систему я порадив би. Можу лише сказати, що це рішення мусить бути ухвалене українськими депутатами і виборцями. Однозначної відповіді немає. У світі існує багато успішних і цілком різних конституційних моделей. Україна ж має свої особливос­ті. Вона — молода держава з розмаїтими почуттями самобутності і з великим ландшафтом партій, які, проте, не надто налаштовані на програмне наповнення. І хто шукає найкращої конституції для України, повинен зважити на це. Українські співрозмовники часто заперечують: мовляв, за політичну кризу відповідає не так конституція, як окремі особистості. Але це, на мій погляд, лише половина правди. Хороша конституція, яка чітко визначає компетенції і сприяє конструктивному й ефективному процесові ухвалення політичних рішень, є вирішальною передумовою для належного урядування. Лише тоді, коли пра­вила гри придатні, може виникну­ти конструктивна культура спорів.

І при цьому існуюча конституція може бути хорошою основою. Але чимало людей вважають, що деякі накладки, суперечливі положення, недостатня чіткість не сприяють розробці необхідних правил гри у разі конфлікту. Мовляв, конституція не виконує свого зав­дання політичного регулювання.

Тому можу тільки побажати, щоб шанс внести поправки був використаний уже найближчими тижнями. На яку систему, врешті-решт, зважиться Верховна Рада — на напівпрезидентську чи на парламентську із президентом зі своїми окремими повноваженнями, — на мій погляд, питання другорядне. Мірилом, скоріше, має бути те, чи може конституція гарантувати здатність урядувати, суспільний порядок, а відтак і стабільність. Український громадянин повинен мати змогу виявляти довіру, адже і йому конституція мусить щось дати.

У ці дні ми вкотре бачимо, що цілком можливо зібрати в українському парламенті велику більшість. І цю можливість потрібно використати в інтересах України і українців. Само собою зрозуміло, що поправки мають бути внесені продумано, а не з прицілом на вибори. Система контролю та балансу необхідна, але необхідна також і влада для творення.

З нагоди 60-ї річниці німецького Основного закону моє побажання до дня народження полягає в тому, щоб Україна найближчим часом сформулювала для себе таку конституцію, яка інтегрує, яка творить конституційну культуру і зміцнює дії уряду, щоб упоратися з тими великими викликами, які стоять перед нами всіма.