Кому муляють лаври Рузвельта. Інвестиційні проекти-2009: мало грошей, багато слів

Україна, шостий місяць кризи. Це якщо починати відлік з вересня, коли вона проявилася в усій красі в металургії і була по-справжньому усвідомлена. За ідеєю, наша влада мала вже давно оговтатися від шоку і подбати про те, щоб пом’якшити болісний удар по економіці. А отже, й по добробуту громадян. Бо коли вони навіть і не працюють у реальному секторі, то від його результатів так чи інакше залежать.

Скорочення виробництва, масові звільнення працівників, гостра нестача фінансових ресурсів, колапс кредитування — у нинішньої кризи дуже багато облич. Тому перше, що спадає на думку, — це аналогії з Великою депресією в США. Від самісінького початку наші політики підняли на щит технології Рузвельта з виведення із кризи. Однак, прочитавши певну кількість книжок, різко охололи до закликів сліпо копіювати досвід 80-річної давнини.

Стало очевидно, що будь-які аналогії кульгають. По-перше, сьогодні дороги кирками не будують, і забезпечувати зайнятість у будівництві та інфраструктурі на основі примітивної техніки неможливо. По-друге, за часів Рузвельта значну частину робочої сили забезпечували насильно, а сьогодні не пройдуть ні трудові табори, ні робота за долар на день. По-третє, не забуваймо, що остаточний вихід американської економіки з кризи став можливим лише завдяки французьким та англійським замовленням Другої світової війни.

І, нарешті, головне — Україну дорогами не врятуєш. Одне з основних завдань, яке ми мусимо вирішити, — це створення внутрішнього ринку для нашої експортної продукції, металу та хімії. А дороги не є «металопоглинаючими».

Однак сама по собі ставка на великі загальнодержавні, зокрема інфраструктурні, проекти є правильною. За системного підходу та чіткого визначення пріоритетів, джерел фінансування їхня реалізація допоможе адсорбувати надлишок робочої сили і надасть імпульс до розвитку не лише суміжних галузей (металургія, енергетика, виробництво будматеріалів та ін.), а й депресивних регіонів.

Попиток — не збиток

Ключові персонажі в уряді робили ставку на проекти від самісінького початку. Два місяці тому, 13 грудня 2008 року, міністр економіки Богдан Данилишин у своїй статті в «ДТ» наголосив:

«Держава не знімає з себе жодних соціальних зобов’язань, проте це унеможливлює збільшення державних капітальних вкладень. Однак через механізм гарантування буде залучено важливі інвестиційні кредити міжнародних фінансових організацій, у тому числі на підтримку забезпечення суспільно важливих проектів з модернізації житлово-комунального господарства, розвитку інфраструктури (транспортної, комунальної), організації та проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу в Україні тощо».

Півтора місяця по тому, в інтерв’ю «ДТ» 24 січня ц.р., прем’єр-міністр Юлія Тимошенко висловилася ще конкретніше:

«...я переконана, що витягне економіку з кризи радикальна зміна інвестиційного клімату в країні. Я розумію, що це звучить як нав’язлива мантра. Але ми сьогодні пішли іншим шляхом. Для кожного міністерства ми затвердили сотні інфраструктурних проектів — будівництво доріг, електростанцій, ліній електропередачі, газо- і нафтопроводів, нафтопереробних заводів, нових потужностей в аеро- і морських портах. Ми заклали в бюджеті 37 млрд. грн. для залучення інвестиційних грошей під державні гарантії. Ми виставляємо ці об’єкти на аукціони, і інвестори приходять або зі своїми грошима на цікавий для них об’єкт, або, якщо це дороги, тунелі, мости чи метро, вони приходять зі своїми будівельними потужностями, і уряд своїми грошима гарантує їм повернення впродовж десяти років тих коштів, які вони вкладуть у будівництво об’єктів із залученням української робочої сили і підрядчиків. Об’єкти вже визначено, багато джерел фінансування готові, оскільки існує список провідних у відповідних сферах світових компаній, зацікавлених вкладати гроші в Україну на таких умовах. Ми розробили і найближчим часом розпочнемо рекламну кампанію українських пропозицій серед макроінвесторів. Я дуже вірю в цю програму, вважаю її ефективною та прикладною. І з наступного тижня ми запроваджуємо ще одне засідання уряду — крім традиційного по середах, — присвячене тільки одному питанню: по четвергах Кабінет міністрів розглядатиме макроінвестиційні проекти і, в разі їх схвалення, забезпечуватиме зелену вулицю для реалізації. На цих засіданнях буде присутня преса».

Природно, «ДТ» просто не могло пройти повз інформацію про «сотні проектів». І вже в перший робочий день після виходу інтерв’ю Юлії Володимирівни ми вирішили поцікавитися, наскільки ці слова відповідають дійсності. Який багаж напрацювали в кожному міністерст­ві і відомстві, що, на наш погляд, може бути задіяне в цьому процесі. Однак не в сенсі побудови якихось рожевих замків. А з погляду реальності втілення, готовності до запуску.

І щоб нам не розповіли про всі недобудовані з 1913 року заводи і бібліотеки, ми склали таблицю і надіслали до 12 міністерств та відомств.

Чому ми зайнялися цим? Тому що вважаємо, що людям, котрі втрачають роботу, необхідно знати, де може знадобитися їхня праця. Наскільки шахтарі або заводчани Сходу можуть розраховувати на реалізацію великих проектів у своєму регіоні? Чим зможуть зайнятися жителі Західної України, куди повертаються дедалі більше заробітчан? Яка ситуація на селі, куди неминуче повертатимуться безробітні з міст? Адже ні в рекет, ні на базари ці люди піти не зможуть — там уже все зайнято впорядкованим масштабним бізнесом та силовиками. Ми хотіли зрозуміти — що таке «великі проекти в українських умовах». А головне, де брати для них фінансування за наростаючих проблем вітчизняного банківського сектору і постійного погіршення умов для внутрішніх та зовнішніх запозичень. Зрозуміло, що братися до уваги, на наш погляд, могли тільки вже затверджені проекти — чи то на міністерському рівні, чи то на урядовому.

Ані в 10-денний термін, ані пізніше не надійшли відповіді з «Укрзалізниці» (генеральний директор М.Костюк) та Міністерства навколишнього природного середовища (міністр Г.Філіпчук). Ми розуміємо, що у залізничників є начальство в особі галузевого міністра. А в центральному апараті Мін­при­роди нам на словах переказали, що в них просто нема проектів, про які можна повідомити пресі. Проте це не привід порушувати закон про інформацію, не надаючи друкованому органу відповіді на його офіційне звернення.

Що ж до отриманих відповідей, то жодна з них не містила запитуваної інформації в повному обсязі. Зате поживу для розмірковувань ми отримали багату. Ті з читачів, кого не цікавлять подробиці, можуть одразу зазирнути у висновки наприкінці публікації. А поки що про все по порядку...

Краще менше, та краще?

Збирання інформації забрало удвічі більше часу, ніж ми розраховували. Листування, а потім телефонне спілкування з працівниками більшості вищезгаданих міністерств жваво нагадувало сценку «Альо, гараж?» із безсмертного кінофільму «Волга-Волга». Але приблизно в третині міністерств до прохання «ДТ» поставилися з розумінням і спрацювали оперативно.

Ми не зовсім зрозуміли, що відбувається в Міністерстві регіонального розвитку та будівництва. Але точно щось заплутане. З одного боку, як видно з листа заступника міністра А.Ткачука, у підприємств та організацій міністерства немає загальнодержавних інфраструктурних проектів, зорієнтованих на залучення стратегічних інвесторів до їх реалізації. З іншого — президія науково-технічної ради, котра діє при міністерстві, розглядає проекти, запропоновані іншими органами виконавчої влади, і рекомендує їх для затвердження (або схвалення) Кабміном. Перелік таких проектів, які пройшли через Мінрегіонбуд у 2007—2008 роках, направлений до Мінекономіки. Одначе інформацію про проекти, «спрямовані на підвищення конкурентоспроможності економіки, підтримку внутрішнього ринку, подолання наслідків світової фінансової кризи та орієнтованих на залучення інвесторів», нам порадили шукати не в Мінекономіки, а у «керівництва центральних та місцевих органів виконавчої влади, до сфери діяльності яких вони належать».

Коротше, жодних загальнодержавних і тим більше антикризових проектів у Мінрегіонбуді нема. Ми звернулися не за адресою.

Попри те, що сільське господарство мало б стати одним із пріоритетів в умовах кризи, Міністерство аграрної політики в ролі галузевого локомотива себе не бачить. «ДТ» повідомили усього про два проекти.

«…29 січня 2009 року на спеціальному засіданні уряду розглянуті і схвалені до впровадження два інвестиційні проекти: «Організація виробництва та використання місцевих поновлювальних видів палива в Сумській області на 2009—2015 роки» та «Реконструкція системи теплозабезпечення міста Шостка з переводом водонагрівальних і парових котлів на альтернативні види палива», підготовлені Сумською облдержадміністрацією. В результаті реалізації цих проектів на Сумщині в сільській місцевості будуть створені понад 3 тис. додаткових робочих місць, що дозволить мінімізувати негативні наслідки кризи на ринку праці та замістити великі обсяги традиційних енергоносіїв на альтернативні види палива рослинного походження».

Судячи з листа заступника міністра Р.Шмідта, решта проектів на селі — велика таємниця:

«Міністерство розглянуло ряд інвестиційних проектів, наданих галузевими формуваннями та головними управліннями агропромислового розвитку облдержадміністрацій, які розроблені бізнес-структурами і фінансуються за рахунок недержавних коштів, тому не можуть бути оприлюднені без згоди власників».

Не розраховуючи на ресурси бюджету, Міністерство житлово-комунального господарства повідомило лише про один проект — розвитку міської інфраструктури. Він цілком реальний, але затверджений ще до кризи.

«Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) і Мінжитлокомунгосп 27 травня 2008 року підписали угоду про позику (Проект розвитку міської інфраструктури) на суму 140 млн. дол. США. 26 вересня 2008 року угода була ратифікована Верховною Радою України.

Метою проекту розвитку міської інфраструктури в Україні є надання комунальним підприємствам допомоги у забезпеченні їх стабільної діяльності щодо надання населенню України якісних комунальних послуг, а також поліпшення екологічної ситуації. Проект реалізується шляхом відбору та подальшої інвестиційної підтримки найбільш актуальних інвестиційних проектів у сфері водопостачання, водовідведення та утилізації твердих побутових відходів. Проект здійснюється за рахунок позики Світового банку на умовах 100-відсоткового кредитування і складається з «основного» та «відкритого» компонентів», — повідомляє заступник міністра І.Запатріна.

У рамках реалізації «основного» компонента передбачено модернізацію комунальної інфраструктури в Одесі, Чернігові та Івано-Франківську.

Одеса: субпроект у сфері водопостачання та водовідведення (інвестиційні потреби — 28,39 млн. дол. США) та субпроект з управління твердими відходами (7,14 млн. дол. США).

Чернігів та Івано-Франківськ — субпроекти у сфері водопостачання та водовідведення (інвестиційні потреби — відповідно 14,83 млн. дол. та 7,17 млн. дол. США).

«Відкритий» компонент передбачає виконання в секторі житлово-комунального господарства України низки невеликих енергозберігаючих інвестиційних проектів, з охопленням максимальної кількості комунальних підприємств. Позитивну оцінку експерт­ної робочої групи Мінжитлокомун­госпу отримали чотири субпроекти:

— покращення енергоефективності у секторі водопостачання
м. Одеси (10 млн. дол.);

— реконструкція водозаборів і насосних станцій водопроводу та каналізації у Чернігові (8 млн. дол.);

— реконструкція та капітальний ремонт мереж водопостачання та водовідведення у м. Бориспіль Київської області (вартість проекту — 9,14 млн. дол., із них 6,4 млн. дол. США — позика, 2,766 млн. дол. — власні кошти);

— удосконалення системи водопостачання м. Краснодон Луганської області шляхом реконструкції Гуково-Гундоровського водозабору (вартість проекту —
5 млн. дол.).

Як нам повідомили в міністерстві, проект передбачається завершити до 30 червня 2012 року. Прогноз надходження коштів у 2009 році — 43,3 млн. дол. США.

Державний комітет по водному господарству антикризових у повному сенсі цього слова проектів не має. Але все ж сподівається, що у 2009 році триватиме реалізація п’яти програм, розпочатих у 2001—2008 роках. Зокрема програм протипаводкового захисту в басейнах рік Тиса, Дністер, Прут, Серет (37,1 млн. грн. і 40,0 млн грн. з держбюджету).

Питання насамперед упирається в держбюджетне фінансування. А воно, за словами заступника голови комітету М.Яцюка, «є вкрай недостатнім, незважаючи на те, що кожна гривня, вкладена у захист від шкідливої дії вод, зберігає до 5 грн. на ліквідацію її наслідків, гривня, витрачена на меліорацію земель та поліпшення їх екологічного стану, повертає до 2—3 грн.».

«Шпалопропиточный участок №6 пропьет любое количество шпал»

Схоже, до переліку інвестиційних проектів у Міністерстві промислової політики записували все, що знали. Аж до робіт на будівництві Бескидського тунелю, замість того, що був збудований ще 1886 року за часів Франца-Йосифа і потребує реконструкції вже багато десятиріч.

Як нам повідомили в міністерстві, цей перелік (із зазначенням кількості створюваних робочих місць і планованих обсягів фінансування) поки ще не затверджений Кабміном. А отже, з погляду «ДТ», не може розглядатися як керівництво до дії. Однак сумніви щодо написаного виникають не лише з цієї причини. Як з’ясувалося, міністерські чини мають намір — просто зараз, у розпал кризи! — знайти гроші на поновлення виробництва Ан-124 (1 млрд. грн. цього року), Ан-148Т (1,3 млрд.), Ан-74 (150 млн.), Ан-148. Та відродити — на суму в 1,4 млрд. грн. 2009 року — серійне будівництво універсальних суден для перевезення вантажів на підприємствах українського суднобудування.

«ДТ» навмання вибрало кілька проектів і попросило своїх власкорів у різних містах країни дізнатися на місці, якою є готовність до їх реалізації.

Роман Якель із Тернополя з’ясовував, чи буде у 2009 році модернізуватися ткацька фабрика у ВАТ «Тернопільське об’єднання «Текстерно» (п. 46 мінпромівського переліку). Голова прав-
ління Катерина Александрова висловила сумніви в тому, що компанія — власник комбінату знайде необхідні для цього 180 млн. грн. До того ж у таку суму можна вже й не вкластися: устаткування треба буде імпортувати, а воно подорожчало через зростання курсу долара. Подорожчало все: бавовна, імпортні барвники, запчастини... Швидше за все, реалізація тернопільського проекту 2009 року не розпочнеться.

Світлана Орел із Кіровограда поспілкувалася з Миколою Біляєвим, технічним директором ВАТ «Червона зірка» (п. 8 переліку). Він розповів, що міністерство прийняло рішення компенсувати відсоткову ставку за кредитом, який підприємство має взяти цього року (йдеться про 129 млн. грн.) на технічне переозброєння виробництва. Але поки що не вирішено, який саме банк зможе прокредитувати цей проект. Ситуація нестабільна…

«Мы поедем, мы помчимся…»

Державна служба автомобільних доріг надала «ДТ» перелік із семи найбільш підготовлених до реалізації інвестпроектів із будівництва, реконструкції та ремонту доріг, та не зазначила, чи затверджені вони на міністерському або кабмінівському рівні.

Та головна проблема навіть не в цім. Недарма в «укравтодорівській» табличці, на відміну від інших міністерств та відомств, з’явилася графа «Обсяги капітальних вкладень, не забезпечених фінансуванням, тис. грн.». І вона не порожня.

Поки що фінансові ресурси більш-менш стикуються лише стосовно двох проектів: капремонт автодоріг М-06 на ділянці Житомир—Броди (250 км) і М-03 на ділянці Бориспіль—Лубни (126 км). Та й то завдяки кредитам Європейського інвестиційного банку, ЄБРР і Світового банку. Хоча сама згадка серед джерел фінансування про держбюджет ставить і ці плани під запитання. Суми начебто невеликі — 420 і 226 млн. грн. Але чи знайдуться вони в бюджеті?

А от наступні п’ять проектів (Київ—Ковель—Ягодин; Кіпті—Глухів—Бачиськ; Київ—Краковець; перша черга київської кільцевої дороги; ще 110 км автодороги М-6, від Києва до Житомира), мабуть, чекатимуть кращих часів. Цього року на них не вистачає загалом 6,67 млрд. грн. Це — як мінімум…

У Міністерстві транспорту і зв’язку — безліч планів. Як повідомила нам міністерська прес-служба, 22 січня 2009 року на нараді з питань реалізації інфраструктурних проектів у галузях транспорту та зв’язку під головуванням прем’єр-міністра Мінтранс презентував 62 масштабні проекти. 26 січня їх було оприлюднено на засіданні колегії, відповідні матеріали розміщено на сайті (www.mtu.gov.ua) у розділі «Інвестиційна діяльність».

І далі: Мінтрансзв’язку сформував реєстр із 200 інфраструктурних проектів, реалізація яких здійснюватиметься в 2009 році. Підготовка презентаційних матеріалів за всіма 200 проектами англійською та українською мовами завершується.

«ДТ» надіслали тільки дещицю із «чудових двох сотень» — перелік проектів, реалізація яких триватиме в 2009 році (22 штуки), і перелік тих, реалізацію яких у 2009-му планується розпочати (33 штуки).

Плодимо довгобуди і плодитимемо?

Ілюстрацією нинішнього підходу до справи цілком може слугувати Дарницький пасажирсько-вокзальний комплекс вартістю 3,7 млрд. грн., будівництво якого розпочато в 2004 році (п. 3 у списку «продовження»). У добрі докризові часи в будівництво вже закопали 480 млн. грн., у результаті чого Київ збагатився претензійним приміським вокзалом та гігантською «коробкою»-недобудом. Залишилося знайти інвестора, який вкладе 3 млрд. грн., причому цього року — 400 млн. грн. («Ведеться пошук інвестора».) А держава, що вже вдієш, зголосилася знайти 5 млн.

Загалом враження таке, що країна живе заради модернізації залізниці: 4,787 млрд. грн. — на відновлення рухомого складу в 2009 році, 0,3 млрд. — на виробництво сучасних магістральних тепловозів. Та особливо актуальна для кризи справа — створення експериментальної бази для випробування рухомого складу за 500 млн. грн. загалом і 240 млн. — у 2009 році (п. 21 у переліку Мінпромполітики). Для порівняння: на потреби верстатоінструментальної галузі, модернізацію верстатного парку суми заплановано на порядок менші — 17 млн. грн. (п. 27).

Однак повернімося до довгобудів. Користь від кризи, певне, все-таки є: їх, як і раніше, плодитимуть, але менш інтенсивно. У переліку ініційованих у 2009 році об’єктів проти 28 із 33 пунктів зазначено «Ведеться пошук інвестора» (чи, як варіант, «Ведеться пошук банку-кредитора»). Про всяк випадок нагадаємо ще раз — триває шостий місяць кризи.

Інвесторів поки що не знайдено, зокрема, для розвитку Луганського, Миколаївського, Маріупольсь­кого, Полтавського аеропортів (на два останні проекти немає навіть техдокументації) та спорудження нового пасажирського аеропорту у Васильківському районі на Київщині. Та при цьому зазначені об’єкти Мінтранс планує розпочати вже поточного року. А якщо — ото дивина! — інвестор є, як у випадку залізничного проекту на ділянці Знам’янка—Долинська—Миколаїв—Херсон (кредит Світового банку), то завершення розробки проектної документації планується лише в третьому кварталі 2009 року...

Дуже різниться ситуація в портовому господарстві. Немає ясності з приводу контейнерного термінала в Одеському порту на Карантинному молу (пункт 14 у списку ініційованих). Порт перебуває в стані «холодної» війни з міською владою, яка проти проекту і всіляко вставляє палиці в колеса. Через це й інвестори втрачають інтерес до проекту. Сумнівно, що його реалізація розпочнеться, та й ще за умов кризи.

В Очаківського варіанта (п. 15) інвестор начебто є — «Смарт холдинг». Його представник каже, що все йде за графіком, що готується постанова Кабміну. Та деякі фінансові структури, яких інвестор хоче залучити, цікавляться — чи будуть для цього порту вантажопотоки. Тому реально цього року в кращому разі справа дійде до одержання дозволів.

Проект реконструкції трьох причалів в Іллічівському морському торговельному порту (п. 17) реальний. Його вже дуже давно мурижили, погоджували, закони ухвалювали, та й ЄБРР не відмовляється дати обіцяні гроші.

Хай там як, але реалізація проекту в Бердянському порту (п. 20) все-таки може розпочатися, але «знизу» і спочатку за рахунок коштів самого порту. З’явилася одна зарубіжна контейнерна судноплавна компанія, яка начебто збирається укласти угоду про невеличку контейнерну лінію.

Маріупольський порт розвивався і розвиватиметься, можливо, повільніше, й нинішнього кризового року. Щось робитимуть своїм коштом й інші морські торговельні порти, зокрема, Керченський, але тут не йдеться про цілісні проекти.

За всіма іншими «портовими» пунктами реалізація нереальна, і не тільки через кризу. «У нас сьогодні створено всі умови, щоб максимально утруднити інвестору участь у проектах, — каже голов­ний редактор журналу «Порты Украины» Костянтин Ільницький. — Найсерйозніша з перешкод — розпорядження Кабміну від 7 травня 2008 року №703-р «Питання укладення деяких договорів». Через нього в 2008 році жоден із МТП в Україні не уклав жодного(!) інвест­договору.

Розпорядження передбачає, що укладення договорів про спільну (у тому числі інвестиційну) діяльність та ін. підприємствами, у статутному фонді яких частка держави перевищує 50%, може здійснюватися виключно на підставі рішення Кабінету міністрів України. Пізніше було уточнено, що потрібні також обов’язкові узгодження з Мінфіном, Мінекономіки, Мін’юстом та Фондом держмайна. Тобто інвесторів запускають по такому колу, звідки за рік ще ніхто не повернувся. Таким чином, на сьогодні інвестиційну договірну роботу в портах (і не тільки!) фактично заблоковано».

Кілька слів про справи зв’язківців. Державна адміністрація зв’язку повідомила «ДТ» про два основні проекти — впровадження цифрового телебачення (4,3 млрд. грн. упродовж 2009—2015 років, у тому числі 287,4 млн. — у 2009 році) та розвиток і автоматизація виробничих процесів на підприємствах «Укрпошти» (1 млрд. грн. протягом 2009—2013 років, із них 10 млн. — у 2009 році).

Міністерство транспорту і зв’язку пішло далі, сформулювавши вдвічі більше проектів. Крім цифрового телебачення та поштової «модернізації» (причому остання, відповідно до міністерських планів, тягне в 2009 році аж на 200 млн. грн., та невідомо, який банк ці апетити задовольнить), планується розвивати фіксований зв’язок (на 5 млрд. грн., у тому числі на 1 млрд. коштом інвесторів у 2009 році) та мобільний зв’язок третього покоління (загальною вартістю 35 млрд. грн., з яких 7 млрд. грн., знову-таки інвесторських, цього року). Мовляв, відчуйте розмах!

«Що ж так слабко? Обов’язково має бути й український телекомунікаційний супутник! — іронізують експерти. — Вінський, як і Червоненко в 2005 році, прагне продемонструвати свою потрібність, що він у складних умовах зможе залучити купу грошей. Зв’язок третього покоління, цифрове мовлення... Суми справляють враження нереальних. Впровадження «цифри» порівнянне за вартістю з розгортанням стільникового зв’язку національного масштабу, і покриття за щільністю приблизно таке саме. Це сотні мільйонів доларів, якщо не мільярди».

Так, існує питання фіксованого зв’язку. У певній кількості українських сіл, десь 35, немає дротових телефонів, і мобілки не беруть. А ще в кількох сотнях населених пунктів немає фіксованого зв’язку, зате є мобільний. Навіщо тягнути туди лінії — незрозуміло. Всі телекомунікаційні компанії в Україні в один голос стверджують: немає сенсу в розвитку фіксованих мереж. А ще незрозуміло, хто й на яких умовах залучив до цього проекту компанію «Вега». Принаймні минулого тижня там і гадки не мали, що вони є одним із основних виконавців міністерського проекту.

За великим рахунком, Мінтранс не може ні допомогти, ні завадити впровадженню зв’язку третього покоління: цей проект розвивається за ринковими законами. Та чому б не «засвітитися» перед Кабміном, коли є така можливість? Проте перш ніж «засвічуватися», експерти радять підучити «матчастину». І для початку (аби не припускатися помилок в обгрунтуванні проекту) запам’ятати, що ліцензію на надання послуг зв’язку третього покоління має лише «Укртелеком»…

ГАЕС, АЕС та інші

Міністерству палива та енергетики спеціально готувати антикризові проекти не довелося. Будь-який, хоча б один проект, реалізований за рік підприємствами, підвідомчими Мінпаливенерго, — це вже реальна антикризова допомога. Тому ми все ж таки попросили Мінпаливенерго вибрати ті проекти, реалізація яких припадає на 2009 рік і не потребує коштів із бюджету. Нам заперечили: наведені в переліку проекти належать до, так би мовити, захищених, бо спеціальний фонд, із якого на це спрямовуються кошти, у 2009 році збільшено до 76,8% порівняно з 9,8% у 2008 році. Проте ми зупинимося переважно на тих проектах, які найменше «зав’язані» на бюджет. Хтозна, що там вийде...

Запитання, на яке у Мінпаливенерго не змогли відповісти, — про кількість створених робочих місць. Пояснили це тим, що, відповідно до законодавства, для виконання робіт за відповідними проектами необхідно провести тендери. А вже їхні переможці залучатимуть потрібну кількість робітників. Тож стосовно створення місць підприємст­вами Мінпаливенерго нам нічого не відомо.

Більш-менш реалістичні проекти стосуються таких підвідомчих Мінпаливенерго підприємств, як ВАТ «Укргідроенерго» (гідроелектростанції та гідроакумулюючі станції), держпідприємство НАЕК «Укренерго» (лінії електропередач та супутня інфраструктура), держпідприємство з будівництва підприємства уранових руд на базі Новокостянтинівського родовища, НАЕК «Енергоатом».

Спочатку йшлося також про проекти ВАТ «Крименерго» та НАЕК «Енергоатом». Але, швидше за все, до них руки (а точніше — гроші) цього року не дійдуть. Тому ми згадаємо лише про окремі найбільш реальні. А всього їх набралося небагато — вісім. З натяжкою.

В умовах фінансової кризи, відсутності інвестицій і дефіциту бюджету особлива увага — до проектів, уже забезпечених фінансуванням на 2009 рік. Навіть якщо їх розпочали два-три роки тому. Наприклад, будівництво Дністров­ської гідроакумулюючої станції (Новодністровськ, Чернівецька обл.). «ДТ» не раз писало про цей довгобуд, який мав забезпечити маневреність українських АЕС у період пікових навантажень енергосистеми. Та от нарешті справа зрушила з мертвої точки. І хоча завершення будівництва Дністров­ської ГАЕС заплановане на 2011 рік, уже цього року необхідні роботи забезпечено власними коштами «Укргідроенерго» в обсязі 187 млн. грн.

Не менш важливий проект для енергетики країни — створення нової лінії електропередачі у 750 кВ для видачі потужності Рівненської та Хмельницької АЕС. Цей проект загальною вартістю в 739,4 млн. грн. затверджений Кабміном 1 лютого 2006 року. Пізніше його вартість було скориговано, і тепер вона становить 1,22 млрд. грн. На 2009 рік передбачено фінансування в обсязі 480 млн. грн., із них
330 млн. уже є.

Власним же коштом цього року мають закінчити будівництво централізованого сховища ядерного палива АЕС України з реакторів ВВЕР. Це сховище дасть змогу багато років зберігати відпрацьоване ядерне паливо, яке дотепер переважно вивозимо в Росію, що обходиться недешево. На завершення будівництва сховища буде спрямовано 170 млн. грн.

Є в переліку Мінпаливенерго і чимало інших важливих проектів. Але все упирається в гроші — бюджетні чи інвестиційні.

Справедливо вважаючи, що реальні гроші все одно розподілятимуть за принципом «як і що вигризеш», а папірці разів двадцять перемалюють, у Міністерстві вугільної промисловості не надто морочилися. Просто видали на-гора заявку на 7,5 млрд. гривень за 24 проектами. При цьому 85% (6,4 млрд.) планують одержати відразу, поточного року. На наступний рік — ще напишуть, справа нехитра.

Натомість переважно збираються «підтримувати видобуток» — на це просять 3,6 млрд. (по 150 гривень на тонну).

Найбільший проект — переоснащення «Луганськвугілля» на суму 2,1 млрд. гривень, до 2012 року. Хоч як дивно, і тут 70% хочуть освоїти саме в поточному році.

Серед інвестиційних проектів — виділення півмільярда гривень на видобуток бурого вугілля (у т.ч. 163 млн. грн. поточного року). Але фантазувати щодо термінів початку його видобування в міністерстві все-таки не ризикнули.

Зі свого боку, вуглярі пообіцяли створити майже 6 тис. робочих місць і щось десь приростити, але трохи і майже все — за межами 2010 року.

Цікаво, що на створення одного робочого місця планується вже цього, кризового року витратити понад мільйон із хвостиком гривень. А може, краще частину видати на руки грошима? Воно й дешевше буде.

А з іншого боку, не попросиш — то й зовсім нічого не дадуть...

Ми не в змозі осягнути неосяжне, а в межах однієї статті — проаналізувати інвестиційну діяльність практично всіх провідних міністерств та відомств. Тому плавно переходимо до висновків.

1. Не можна викоренити звичку видавати бажане за дійсне. В одній тільки фразі свого інтерв’ю для «ДТ» — «Для кожного міністерства ми затвердили сотні інфраструктурних проектів» — прем’єр Юлія Тимошенко тричі погрішила проти істини.

По-перше, не для кожного. У двох міністерствах — охорони навколишнього природного середовища та з питань надзвичайних ситуацій — нам офіційно заявили, що за їхнім профілем масштабні інфраструктурні проекти, покликані допомогти вітчизняній економіці в період кризи, не реалізуються.

По-друге, явна натяжка — слово «сотні». Міністерство аграрної політики поділилося інформацією аж про два проекти, Мінжитлокомунгосп — про один, але дуже великий.

По-третє, натяжка щодо «ми затвердили». Нам було надіслано переліки, приблизно половина яких затверджувалася хіба що на рівні департаментів міністерств. Тобто, за великим рахунком, ніким. Наприклад, «Перелік пріоритетних інвестиційних проектів у промисловому комплексі України на 2009—2013 роки», який містить 53 позиції, не затверджувався навіть наказом по Мінпромполітики.

2. За шість місяців кризи уряд не знайшов у собі інтелектуального, організаційного, дисциплінарного ресурсу, щоб визначити реальні пріоритети та ув’язати їх із великими інвестиційними проектами.

Виступаючи в лютому у ВР, прем’єр повідомила про чотири пріоритетні галузі: аграрний сектор, будівництво, енергозбереження, машинобудування. Чи підтверджується це загальнодержавними інвестиційними проектами? Тільки частково.

Наприклад, повністю обділеним виявилося село, в яке повертатимуться, втративши роботу в місті, його колишні мешканці. Криза — це певний шанс для села, якщо, звичайно, розвиватиметься інфраструктура. Та, схоже, не розвиватиметься. Судячи з інформації МінАП, намічено реалізувати лише два проекти, та й ті лише боком стосуються аграрного сектору. Йдеться про заготівлю «альтернативних джерел енергоресурсів». Цікаво — соломи, хмизу чи дров?

3. Усі міністерства, за винятком Мінпромполітики та Мінвуглепрому, проігнорували такий ключовий, на наш погляд, чинник, як кількість створюваних робочих місць. Це свідчить про те, що ніхто всерйоз і системно — як на міністерському, так і на міжвідомчому рівні — не займається цією проблемою. Лунає дуже багато слів із цього приводу, однак Мінпраці та центри зайнятості не мають ані найменшого уявлення, де створюватимуться необхідні в умовах безробіття робочі місця, хто управляє цим процесом.

4. Абсолютно упустили регіональний аспект. Чи, якщо хочете, віддали на відкуп інвесторам. Усі згодні з тим, що основними зонами ризику, нехай і з різною природою безробіття, будуть Схід та Захід України, проте, за нашими спостереженнями, проектні дослідження міністерств більше тяжіють до Півдня та Південного Сходу країн.

За стосами різноманітних проектів ми побачили неготовність уряду свідомо впливати на ситуацію в конкретних містах і населених пунктах. У кращому разі заохочується місцева ініціатива. Частина ж проектів перекочувала в антикризові переліки зі старих шухляд, із часів, коли сама можливість масових звільнень та закриття підприємств існувала лише теоретично.

5. Навіть затверджені урядом проекти в 90% випадків не мають у 2009 році шансів на фінансування.

Про які інвестиції, про який стабфонд, про які банківські кредити під гарантії уряду може йтися, коли держбюджет зведено із колосальним прихованим дефіцитом, країна — напередодні розриву відносин із МВФ, а чвари між президентом, прем’єром та Верховною Радою, яка примкнула до них, стали предметом глузувань світового співтовариства? За авторитетними експертними даними (ми змушені посилатися на них, бо від оприлюднення щомісячних даних Держкомстату Кабмін завбачливо відмовився), ВВП країни в січні ц.р. скоротився на 25—27% порівняно з січнем 2008-го. Чи до повітряних інвестиційних «замків» нині?

Проте й у цьому морі песимістичних оцінок є крапля надії. Все-таки криза інвестиційно-проектного жанру — це вам не криза банківська чи промислова. Якщо станеться диво, і в березні у ВР набереться достатня кількість голосів для кадрових змін в уряді, а потім ще одне диво — і до штурвалу економічних процесів стануть хоч би два-три досвідчені менеджери, можна буде і пріоритети грамотно визначити, і кількість проектів звести до необхідної та достатньої. Країні не потрібні ані сотні, ні мільйони затверджених. Для країни достатньо кілька десятків проектів, але добре продуманих та оперативно реалізованих.

Завантажити всі таблиці єдиним архівом.